Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №161/2251/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 161/2251/25

провадження № 51-1009 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024030580003124, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 12 вересня 2024 року.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13 січня 2026 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника - без задоволення.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 17:40, знаходячись за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту зі своєю дружиною ОСОБА_7 , який виник на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою заподіяння смерті останній, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки і бажаючи їх настання, невстановленим пласким колюче-ріжучим предметом та невстановленим предметом з ріжучими властивостями наніс ОСОБА_7 не менше 27 ударів в ділянки шиї, лівого плечового суглобу, грудної клітки, лівого плеча, правого плеча, лівого передпліччя, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді множинних різаних та колото-різаних ран шиї, грудної клітки та верхніх кінцівок, які спричинили масивну крововтрату, що призвела до смерті потерпілої.

Суди встановили, що засуджений вчинив злочин, пов`язаний із домашнім насильством.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що вина засудженого у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, тому що вирок ґрунтується на припущеннях і недопустимому доказі, а саме висновку спеціаліста за результатами візуальної психодіагностики матеріалів відеозаписів розмови, який у розумінні ст.84 КПК України не є доказом.

Вказує, що суд першої інстанції не спростував версію захисту про фізичну неможливість засудженого нанести ножові поранення потерпілій через травму ключиці.

Суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував, апеляційний розгляд провів формально та всупереч вимог ст. 419 КПК України не дав відповідей на доводи апелянтів, зокрема, щодо недопустимості доказів, невідповідності висновків місцевого суду висновкам судових експертиз щодо механізму слідоутворення, а також щодо приховування знаряддя злочину, не встановлення хронометражу події, вибіркового трактування показань свідка ОСОБА_8 і порушення засади змагальності через безпідставну, на думку захисту, відмову у клопотанні про проведення слідчого експерименту.

У решті захисник наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника надійшли письмові заперечення від прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , котра вважала доводи скарги безпідставними, а судові рішення законними та обґрунтованими.

Аналогічну позицію висловила прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив і оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину повністю доведена, зокрема, показаннями самого засудженого, котрий хоча не визнав свою вину у вчиненому, однак не заперечив, що в день події отримавши телефонний дзвінок від доньки про те, що дружину кусає собака, лише він після 17:00 перебував вдома з дружиною. Доньки вдома не було, оскільки вона злякалася і втекла до тітки. Дружина була покусана, але жива, вона кричала до нього підвищеним тоном. Потреби у наданні медичної допомоги він не бачив, тому не викликав швидку. Показаннями малолітньої потерпілої ОСОБА_10 про те, що в день події, орієнтовно о 16:00, вона повернулася зі школи, а мама була в стані алкогольного сп`яніння та почала на неї сваритися, під час цього на маму кинулася собака і почала кусати за ногу та руку. Вона злякалася і побігла до тітки та подзвонила до тата, який через певний час їй подзвонив і сказав вийти, бо він чекав з собакою під під`їздом. Собака був спокійним, а тато - схвильований. Батько сказав їй піти перевірити як мама, дав для цього свої ключі. Зайшовши в квартиру, побачила, що мама лежала в коридорі, вона її погукала «мама», але та не відповіла, лише хрипіла. На руках та на ногах було помітно кров. Коли повернулася, то сказала батькові, що мама хрипить і з нею не все «ок», більше він нічого не питав, як і не казав, що потрібно викликати швидку допомогу. Потім вони гуляли навколо будинку, після чого батько сам зайшов в квартиру, а їй сказав чекати на сходовій клітці із собакою. Показаннями свідка ОСОБА_8 , яка є сестрою засудженого, про те, що в день події, близько 17:00, до неї прибігла дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_22 в істериці та сказала, що маму кусає собака. Вона зателефонувала брату, який повідомив, що скоро повернеться. Дитина залишалася з нею. Згодом брат забрав доньку, а приблизно о 19:00 повідомив, що дружина померла. Даними протоколу огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2, яким зафіксовані обстановка на місці, де було виявлено труп ОСОБА_7 з численними тілесними ушкодженнями, з одягу на ній була лише волога блузка, а інша - на шиї теж волога, однак ні біля трупа, ні в іншому місці великої кількості крові не було. Також зафіксовано сліди та предмети, що були вилучені під час огляду. Показаннями свідка ОСОБА_11 , працівника екстреної медичної допомоги, про те, що приїхавши на виклик, на сходовій клітці побачили собаку, яка не була агресивна та не дуже реагувала на них, як на чужих людей. Зайшовши до квартири, виявили труп потерпілої, видимих слідів крові не було, лише була розмита (розмочена) кров, як «цукровиця». Одяг на жінці був вологий, на шиї замотана тканина, яка була в крові з водою. Коли вона розгорнула тканину, побачила різану рану, краї якої (як і деяких інших) не були схожі на рани, які утворилися від укусів, тому вона запитала засудженого «…а що це таке?», на що він відповів, що жінку погризла собака, однак свідок викликала працівників поліції. Показаннями свідків-працівників поліції про те, що на місці події засуджений їм теж повідомляв, що жінку загриз собака, втім на шиї потерпілої було видно тонкий рівний слід, ніби як від леза ножа, в районі ребер ще одне ніби як ножове поранення. Слідів крові біля трупа не було, хоча поранення були значні і мала б бути калюжа крові. Висновком судової медичної експертизи від 26 листопада 2024 року про те, що причиною смерті потерпілої ОСОБА_7 є множинні (всього 27) різані та колото-різані рани шиї, грудної клітки та верхніх кінцівок, які спричинили масивну крововтрату. Виявлені дев`ять укушених ран, які утворилися перед настанням смерті (свіжі), та дев`ять укушених ран на лівому стегні, які утворилися задовго до настання смерті (старі), не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв?язку зі смертю. Показаннями експерта ОСОБА_12 , котрий роз`яснив, що виокремлені ним різані та колото-різані рани не виникли внаслідок укусів, а могли бути завдані ріжучим предметом типу клинка ножа з обушком. Зважаючи на стан сильного алкогольного сп`яніння потерпілої, нею не чинився опір, тому для їх нанесення не потрібно було прикладати значної сили, а достатньо було протягти гострим предметом з певним незначним натиском. Потерпіла померла внаслідок масивної крововтрати, тому крові на місці мало б бути багато, орієнтовно від 1 л до 3 л. Даними висновку судової медико-криміналістичної експертизи від 22 січня 2025 року підтверджено, що різані рани на трупі ОСОБА_7 могли утворитися від дії предмета в якого наявні ріжучі властивості, не виключається леза клинка ножа, а колото-різані - від дії плаского колюче-ріжучого предмета з лезом і обушком. Висновком судової медико-криміналістичної експертизи від 23 січня 2025 року про те, що, зокрема, на лівому кросівку, вилученому в ОСОБА_7 , спереду виявлено скупчення крові (калюжа), яке являється наслідком поступового витікання крові з об`єкта, що кровоточить, з невеликої відстані, також донизу відходять три сліди у вигляді потьоків. Висновком експерта від 08 листопада 2024 року про те, що на рюкзаку з яким засуджений повертався з роботи та не знімав його зі спини в момент перебування у квартирі, виявлена кров потерпілої ОСОБА_7 . Даними протоколу огляду документу (відеозаписів) від 14 жовтня 2024 року з фототаблицями, а також безпосередньо переглянутими відеозаписами з камер спостереження біля будинку підтверджено, що засуджений 12.09.2024 о 17.37.25 заходив у під`їзд №1 будинку АДРЕСА_3 , також зафіксовано як він виходив із будинку з собакою, підходив до під`їзду, де мешкає його сестра, забирав доньку, як вони гуляли з собакою і лише згодом пішли додому. Матеріалами щодо вчинення адміністративних правопорушень про те, що в період з 2019 по 2024 роки, складалися адміністративні протоколи, зокрема, за фактами вчинення ОСОБА_7 насильства в сім`ї. Показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які є сусідами засудженого, про те, що між подружжям ОСОБА_17 постійно були конфлікти, бійки та сварки. Засуджений знущався над потерпілою та сильно її бив, остання часто ходила із синцями, переломами ніг та рук, однак нікому не розповідала правду, оскільки боялася чоловіка. Щодо собаки, то вона не була агресивна, хоча ОСОБА_7 її дресирував, прив`язував до дерева, дразнив, розвиваючи в ній агресію. Свідок ОСОБА_15 також зауважила, що за пів року до події вона виклика працівників поліції, бо чула крики з квартири: ОСОБА_18 кричала, що її вбивають, а засуджений кричав, що заріже і ОСОБА_23, і собаку. Даними висновку експерта від 20 вересня 2024 року про те, що під час огляду ОСОБА_7 свіжих тілесних ушкоджень не виявлено, а також іншими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції ретельно дослідив зібрані у кримінальному провадженні докази та дійшов правильного висновку про те, що вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, доведена «поза розумним сумнівом».

На противагу доводам касаційної скарги адвоката, місцевий суд всебічно перевірив усі версії сторони захисту про те, що засуджений не спричиняв тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 і смерть останньої наступила не від його дій, зокрема, й версію про неможливість завдати таку кількість ударів через наявну в нього травму ключиці, та обґрунтовано визнав її такою, що не підтверджена доказами. Апеляційний суд із цим погодився.

Так, суд обґрунтовано послався на висновок експерта від 20 вересня 2024 року, яким констатовано відсутність будь-яких свіжих тілесних ушкоджень при огляді ОСОБА_7 . Наявні в ділянках правої ключиці та правої кубітальної ямки рубцеві зміни шкіри є ознакою старого тілесного ушкодження. Небезпідставно суд взяв до уваги показання експерта ОСОБА_19 , який підтвердив свої висновки та роз`яснив, що жодних обмежень щодо рухів кінцівок під час огляду в ОСОБА_7 не було. Перелом ключиці дає певні обмеження в русі плечовим суглобом, однак не самої кінцівки. Також суд врахував показання свідка ОСОБА_20 , який працював разом із засудженим на взуттєвій фабриці «Ікос» , про те, що ОСОБА_7 після травми ключиці продовжував займатися прийомом та розвантаженням товару в ящиках, вага яких становила від 5 до 20 кг. Жодних скарг на болі в руці і неможливості виконувати свою роботу у нього не було.

Отже, місцевий суд достовірно встановив, що висловлена стороною захисту версія повністю спростовується дослідженими доказами, вона не відповідає обставинам, встановленим під час судового провадження і є такою, що надана виключно з метою уникнення відповідальності за фактично вчинене засудженим кримінальне правопорушення.

Не заслуговують на увагу й посилання захисника на те, що суд першої інстанції у вироку висловив припущення щодо обставин приховування знарядь злочину та замивання слідів крові, тому що, як убачається з оскаржуваного вироку, суд робив цей висновок на підставі сукупності безпосередньо досліджених доказів, зокрема, даних протоколу огляду місця події, показань свідків, висновків судових медичних експертиз, показань експертів, а також відеозаписів з камер спостереження, які узгоджуються між собою, є належними, допустимими і достатніми.

Твердження сторони захисту про те, що місцевий суд не врахував неможливість засудженого вчинити інкриміновані дії за короткий проміжок часу (з 17:37 до 17:42), були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції, який правильно зазначив, що вони є суб`єктивним судженням сторони захисту щодо можливої тривалості вчинення інкримінованих ОСОБА_7 дій і жодним чином не вказують на їх реальну тривалість. З таким висновком суд касаційної інстанції погоджується.

Між тим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що в цей час ніхто, крім засудженого, до під`їзду будинку не заходив. Сам ОСОБА_7 теж не заперечував, що він після 17:00 повернувся з роботи додому, де застав дружину живою, вона була лише покусана. При цьому обстановка в квартирі не була порушена, усі речі були на місцях, в тому числі, мобільний телефон та гроші в сумі 20 140 грн й 650 доларів США. Крім того, під час повернення до квартири малолітньої ОСОБА_10 вона там теж нікого не застала, тому суди дійшли переконливого висновку про те, що в момент скоєння злочину інші особи до квартири не заходили.

Не заслуговують на увагу й доводи захисника про те, що в основу вироку покладено як доказ висновок спеціаліста за результатами візуальної діагностики.

Апеляційний суд в межах перевірки аналогічних доводів зазначив, що оспорюваний стороною захисту висновок спеціаліста у розумінні ст. 84 КПК України не є доказом у цьому кримінальному провадженні, в зв`язку з цим суд першої інстанції його не враховував під час встановлення обставин, які відповідно до ст. 91 КПК України, підлягали доказуванню. Водночас надання спеціалістом консультацій та роз`яснень з питань, що належать до сфери його спеціальних знань, не суперечить вимогам ст. 71 КПК України.

Також перевіряв апеляційний суд й доводи захисту про вибіркове (на користь сторони обвинувачення) трактування місцевим судом показань свідка ОСОБА_8 .

Суд апеляційної інстанції доречно вказав про те, що місцевий суд брав до уваги показання свідка ОСОБА_8 (сестри засудженого) в частині, яка визнана судом доведеною, й не суперечила іншим доказам по справі, зокрема, щодо факту перебування у неї малолітньої ОСОБА_10 після сварки з матір`ю. В іншій частині показання вказаного свідка, які стосувалася виклику швидкої допомоги, суд сприйняв критично, оскільки була встановлена їх невідповідність показанням самого обвинуваченого та малолітньої потерпілої.

Водночас суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України, та в порядку, передбаченому ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі захисника, ретельно їх проаналізував і надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційні скарги обвинуваченого та захисника визнано необґрунтованими. Колегія суддів касаційного суду погоджується з наведеними в ухвалі мотивами відхилення зазначених доводів та вважає їх обґрунтованими.

Верховний Суд у своїх рішеннях (до прикладу, постанова ВС у справі №463/3596/16-к) неодноразово наголошував на тому, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи («Van de Hurk v. the Netherlands»,«Boldea v. Romania», «Moreira Ferreira v. Portugal»).

У контексті викладеного ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження захисника про протилежне неприйнятні.

Захисник у касаційній скарзі, крім іншого, висловлює доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.

Втім суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно приписів ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_21 ОСОБА_3