Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: підряду, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №910/8105/26
Суддя: Шапран В.В.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" листопада 2026 р. Справа№ 910/8105/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2026
у справі №910/8105/26 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
Корпорація "ТСМ Груп" звернулася з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за порушення строку поставки товару за договором №03/18 від 05.09.2018 у розмірі 30549,15 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 06.07.2026 відкрито провадження у справі №910/8105/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2026 у справі №910/8105/26 позовом Корпорації "ТСМ Груп" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено принципи справедливості, добросовісності та розумності, неправильно застосовані норми матеріального права та висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних вказує на скрутний майновий стан підприємства та відсутність його вини у несвоєчасній оплаті робіт за договором, у зв`язку з несвоєчасної оплатою платежів за відпущену електричну енергію. Стягнення з апелянта 3% річних та інфляційних втрат у заявленому розмірі може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.
Вказані обставини, на переконання скаржника, мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з апелянта відсотків річних. Вказуючи на можливість суду зменшити розмір відсотків річних відповідач покликається на правову позицію наведену в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Поряд з цим скаржник відмічає, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу (5000 грн) не відповідає критеріям реальності та розумності. Позивачем не доведено, що його витрати є співмірними з виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову. Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, отже вони не підлягають стягненню з апелянта.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 апеляційну скаргу у справі №910/8105/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/8105/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В межах встановлених судом процесуальних строків позивачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 05.09.2018 між Корпорацією "ТСМ Груп" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є відповідач, укладено договір №03/18, за умовами п. п. 1.1 та 1.3 якого позивач зобов`язався за завданням відповідача з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. АКТЗ. Етап 3. Постачання обладнання та будівельно-монтажні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (додаток №4) до договору, а відповідач - прийняти та оплатити їх вартість.
Згідно з п. 2.1 договірна ціна робіт, доручених до виконання позивачу, визначена протоколом угоди про договірну ціну (додаток №1), і складає: 12755458,30 грн у тому числі, постачання обладнання - 12637907,40 грн та будівельно-монтажні роботи - 117550,90 грн.
Відповідно до п. 4.1.2 договору оплата за поставлене обладнання здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки. Датою поставки партії обладнання є дата накладної.
На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано обладнання на загальну суму 12637907,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №144 від 30.10.2018 на суму 6462759,12 грн, видатковою накладною №157 від 15.11.2018 на суму 5063113,20 грн та видатковою накладною №160 від 27.11.2018 на суму 1112035,08 грн.
Таким чином, у відповідності до умов п. 4.1 договору відповідач був зобов`язаний здійснити оплату робіт за видатковою накладною №144 від 30.10.2018 до 03.01.2019, за видатковою накладною №157 від 15.11.2018 - до 22.01.2019 та за видатковою накладною №160 від 27.11.2018- до 01.02.2019.
Відповідачем здійснено оплату поставленого обладнання у повному обсязі, проте із порушенням строків, узгоджених сторонами.
Зокрема, за видатковою накладною №144 відповідачем 15.01.2019 сплачено 5000000 грн, 22.01.2019 сплачено 1462759,12 грн; за видатковою накладною №157 відповідачем 12.02.2019 сплачено 5063113,20 грн та за видатковою накладною №160 відповідачем 12.02.2019 сплачено 1112035,08 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на виконання комплексу робіт, в частині несвоєчасної оплати отриманого обладнання, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15921,56 грн та 14627,59 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував на неспівмірність заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, та наявність виняткових підстав для їх зменшення. Також відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.
Господарський суд міста Києва встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з доведеності обставин порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, у зв`язку з чим вказав на правомірність заявлення товариством до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, розрахунок яких є правильним. Водночас суд вказав, що позовна давність за заявленими позивачем вимогами не спливла, оскільки строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення відсотків річних та інфляційних втрат.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач виконав роботи з постачання обладнання, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Проте, відповідач не виконав свій обов`язок в частині своєчасної оплати отриманого обладнання.
Так, згідно положень п. 4.1 договору, строк оплати робіт за видатковою накладною №144 від 30.10.2018 - до 03.01.2019, за видатковою накладною №157 від 15.11.2018 - до 22.01.2019 та за видатковою накладною №160 від 27.11.2018 - до 01.02.2019. Прострочення почалось з 04.01.2019, 23.01.2019 та 02.02.2019 відповідно.
Вартість отриманих робіт була сплачена відповідачем за видатковими накладними:
- №144 - 15.01.2019 - 5000000 грн, 22.01.2019 - 1462759,12 грн;
- №157 - 12.02.2019 - 5063113,20 грн;
- №160 - 12.02.2019 - 1112035,08 грн.
Отже, відповідачем оплачено отримані роботи з порушенням строків, за видатковими накладними:
- №144 - з 04.01.2019 по 14.01.2019 - 11 днів (прострочена сума 5000000 грн), з 04.01.2019 по 21.01.2019 - 18 днів (прострочена сума 1462759,12 грн);
- №157 - з 23.01.2019 по 11.02.2019 -20 днів (прострочена сума 5063113,20 грн);
- №160 - з 02.02.2019 по 11.02.2019 -10 днів (прострочена сума 1112035,08 грн).
За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж у силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивач має право заявляти вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
За прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого обладнання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 15921,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 14627,59 грн, нараховані за період часу з 04.01.2019 по 11.02.2019.
Північний апеляційний господарський суд здійснивши арифметичну перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат в межах визначеного періоду та виходячи з суми основного боргу, погоджується з місцевим господарським судом про стягнення з відповідача зазначених сум.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.
Стосовно тверджень скаржника про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку покликається скаржник вказуючи на можливість зменшення відсотків річних, висновується, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Водночас у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та зазначила, що 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Отже, саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж 3% річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
У даній справі позивач просить стягнути з відповідача проценти річних у розмірі 3%, що є мінімальним розміром процентів річних, а тому зменшення їх розміру є неможливим.
З урахуванням наведеного доводи відповідача про те, що суд може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є необґрунтованими.
Також є помилковими твердження скаржника про можливість, за певних обставин, зменшити розмір інфляційних втрат, позаяк Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23, від 05.11.2024 у справі №902/43/24.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати отриманого обладнання, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат.
Як слідує з матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 5000 грн витрат на правову допомогу.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).
Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення
Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Корпорації "ТСМ Груп" у ході розгляду даної справи судом першої інстанції надавало Адвокатське об`єднання «ВІННЕРЛЕКС» на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, згідно п. 1.1 якого адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснити захист, представництво та інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язався оплатити надання правової допомоги.
Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. вказаного правочину за надання правової допомоги клієнт зобов`язується сплачувати об`єднанню гонорар у вигляді погодинної оплати або фіксованого розміру. Обчислення та сплата гонорару за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов`язується здійснити попередню виплату гонорару у розмірі оплати 100% вартості правової допомоги.
Додатком №176 до договору (специфікація №176) сторонами визначено склад правової допомоги - надання професійної правничої допомоги Корпорації "ТСМ Груп" під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних та інфляційних втрат за договором №03/18 від 05.09.2018, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів.
Також вказаним додатком сторони погодили фіксовану вартість гонорару у розмірі 5000 грн.
Згідно платіжної інструкції №2102 від 30.06.2026 позивач сплатив об`єднанню 5000 грн.
Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання скаржника на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг базуються виключно на його суб`єктивній думці та не підтверджені жодними доказами. Жодних обставин або доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність, нереальність понесених Корпорацією "ТСМ Груп" витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та/або неналежне оформлення документів, відповідачем не наведено.
Доводи відповідача, які викладені у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, виходячи із наведених норм права та поданих заявником доказів, про які зазначено вище, не дають правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
Поряд з цим суд звертає увагу скаржника, що позивачем оплачено послуг адвоката про що свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкції. А тому є безпідставними твердження скаржника про їх недоплату.
Зважаючи на доведеність позивачем розміру понесених витрат, доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат колегія суддів сприймає критично та відмічає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але й спонукання боржника від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасного вчинення дій, необхідних для поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставності стягнення з товариства понесених позивачем витрат на правову допомогу є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2026 у справі №910/8105/26 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягає задоволенню.
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
1 Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2026 у справі №910/8105/26 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua