Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №569/13126/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Суд: Рівненський міський суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Крадіжка

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №569/13126/26

Суддя: Крижова О. Г.

Справа № 569/13126/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

в складі судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне кримінальне провадження про обвинувачення: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Садове, Баришівського району, Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , будучи раніше судимим, востаннє вироком Тернопільського міського суду від 15.04.2024 за ч.2 ст.190 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки та 6 місяців, належних висновків не зробив, на шлях виправлення та перевиховання не став, а через короткий проміжок часу повторно підозрюється у вчиненні умисного, корисливого злочину проти власності в умовах воєнного стану.

Так, в період часу з 10 год. 00 хв. по 15 год. 00 хв. 27.04.2026, ОСОБА_5 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ на всій території України та який в подальшому продовжено, скориставшись відсутністю спостереження за ним збоку сторонніх осіб, проник на територію домоволодіння, що за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вільного доступу, із незамкненого автомобіля марки «Fiat Ducato», який був припаркований за вищевказаною адресою, проник в середину вказаного транспортного засобу, звідки таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung A05S», вартістю 3531 грн, чим завдав потерпілому ОСОБА_7 , майнову шкоду у вказаному розмірі.

Своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинені повторно та в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні повністю визнав свою вину та підтвердив обставни, які зазначені у вироці. У вчененому кримінальному правопорушенні свою вину визнає, щиро кається.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненому злочині, за згодою всіх учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу винного. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, вони не викликають сумнівів у добровільності їх позицій. Судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи.

Суд пересвідчився, що позиція обвинуваченого ОСОБА_5 щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Вина обвинуваченого знайшла своє підтвердження в суді.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 кваліфіковані вірно, а саме за ч.4 ст.185 КК України – таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та в умовах воєнного стану.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених статтею 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, які пом`якшують покарання відповідно до ст.66 КК України – щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, які обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України – судом не встановлені.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше судимий востаннє вироком Тернопільського міського суду від 15.04.2024 за ч.2 ст. 190 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки та 6 місяців, має постійне місце проживання.

На переконання суду, призначення обвинуваченому ОСОБА_5 такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.

Відповідно до ст.19 ЗУ«Про міжнародні договори України», ст.17 ЗУ«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (ЄСПЛ) вказано, що стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Так, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Частиною 2 статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З урахуванням обставин справи і даних про особу винного, усвідомлення ним протиправності своєї злочинної поведінки та наміру в подальшому суворо дотримуватись закону, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання за ч.4 ст.185 КК України в межах санкції статті .

Суд враховує також і поведінку обвинуваченого після скоєння злочинів і вважає, що його поведінка свідчить про те, що ОСОБА_5 вживає заходи щодо свого виправлення, щиро розкаявся, тому суд вважає, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого, приймаючи до уваги обставини, що пом`якшують покарання, суд вважає можливим щодо ОСОБА_5 застосувати положення ст.75 КК України з встановленням іспитового терміну, оскільки саме це покарання, на переконання суду, найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст.50 КК України. При цьому на ОСОБА_5 необхідно покласти обов`язки визначені ст. 76 КК України.

Крім того, застосовуючи ст.75 КК України, суд враховує, в матеріалах кримінального провадження відсутні цивільні позови.

На переконання суду, призначене покарання буде достатнє для виправлення та перевиховання обвинуваченого, відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Витрати за проведення судових експертиз – 6870 (шість тисяч вісімсот сімдесят) гривень 15 коп. стягнути ОСОБА_8 ..

Речові докази по справі вирішити у відповідності до вимог ч. 9 ст. 100, ч. 2 ст. 124 КПК України.

Цивільні позови у кримінальному провадженні потерпілими не заявлялися.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376, 377 КПК України, суд -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_5 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому наступне покарання:

за ч.4 ст. 185 КК України ? 5 років позбавлення волі;

На підставі ст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно ч.2 ст.124 КПК України, стягнути із засудженого ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта в сумі 6870(три тисячі вісімсот п`ятдесят) гривень 15 коп..

На підставі ч.1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_5 обов`язки на період іспитового строку:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази: флеш накопичувач ( а. м. кп.29) – залишити в матеріалах кримінального провадження.

На вирок суду може бути подана апеляція до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів моменту проголошення вироку через Рівненський міський суд.

Згідно ст. 376 ч 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення засудженому та прокурору.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_9

Оригінал: reyestr.court.gov.ua