Суд: Маневицький районний суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №164/2124/26
Суддя: Токарська І. С.
Справа № 164/2124/26
п/с 1-кп/164/295/2026
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року. Селище Маневичі.
Маневицький районний суд Волинської області в складі:
головуючої – судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференцзв`язку), його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в селище Маневичі кримінальне провадження № 12026030540000179 від 16 вересня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше судимого, востаннє вироком Галицького районного суду м. Львова від 05 серпня 2025 року за ч. 2 ст. 307, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
Сторони погодились, що кримінальне правопорушення було вчинено за наступних обставин: вироком Галицького районного суду м. Львова від 05 серпня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання, з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
Відбуваючи покарання у ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» з 24 вересня 2025 року засуджений ОСОБА_4 на шлях виправлення не став, зарекомендував себе з негативної сторони, систематично порушував встановлений режим утримання, за що неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, в тому числі неодноразово відбував стягнення в дисциплінарному ізоляторі установи (ДІЗО) та у зв`язку з безуспішним застосування інших заходів впливу поміщався в приміщення камерного типу протягом останнього року.
Так, постановою начальника установи про накладення дисциплінарного стягнення від 22 жовтня 2025 року за зберігання заборонених предметів, а саме мобільного телефону, засудженому ОСОБА_4 оголошено сувору догану. Постановою начальника установи від 11 лютого 2026 року за порушення розпорядку дня засудженому ОСОБА_4 оголошено сувору догану. Постановою начальника ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» від 18 березня 2026 року за зберігання мобільного телефону засудженого ОСОБА_4 поміщено до ДІЗО на строк 10 діб. Постановою начальника установи від 27 травня 2026 року за зберігання мобільного телефону засудженого ОСОБА_4 поміщено до ДІЗО на строк 10 діб. Постановою начальника установи від 24 червня 2026 року за порушення правил користування планшетом засудженому ОСОБА_4 оголошено догану.
У зв`язку з безуспішним застосування інших заходів впливу, за зберігання ОСОБА_4 заборонених предметів, зокрема, мобільного телефону на підставі клопотання начальника ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» Маневицьким районним судом 14 серпня 2026 року винесено ухвалу про переведення засудженого ОСОБА_4 до приміщення камерного типу строком на один місяць.
Після відбуття призначеного покарання у приміщенні камерного типу засуджений ОСОБА_4 позитивних висновків для себе не зробив та, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, продовжував грубо порушувати встановлений режим утримання.
Так, 15 вересня 2026 року близько 09 години 25 хвилин начальником оперативного відділу установи ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» ОСОБА_6 у службовому кабінеті установи в присутності виконувача обов`язків начальника відділення СПС № 3 ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» капітана внутрішньої служби ОСОБА_7 , засудженому ОСОБА_4 , відповідно до положень ч. 5 ст. 118 КВК України та затвердженого графіка щодо залучення засуджених відділення СПС № 3 до робіт по благоустрою, поставлено законну, чітко та конкретно сформульовану, наполегливу вимогу та визначено фронт робіт, зокрема, прибирання території відділення СПС № 3, та надано весь необхідний інвентар для проведення вказаних робіт.
Засуджений ОСОБА_4 , незважаючи на те, що він зобов`язаний та міг виконувати вказану роботу, у категоричній формі, відмовився виконати поставлену законну вимогу представника адміністрації установи. Після цього начальником оперативного відділу установи ОСОБА_6 попереджено засудженого про кримінальну відповідальність за невиконання законних вимог адміністрації установи та поставлено повторну законну вимогу приступити до прибирання території відділення, яку засуджений ОСОБА_4 повторно відмовився виконувати.
Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 391 КК України, тобто злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.
29 вересня 2026 року між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_8 , якому, на підставі ст. 37 КПК України, надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12026030540000179 та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 була укладена угода про визнання винуватості.
За умовами вказаної угоди ОСОБА_4 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, а також не заперечував обставин вчинення інкримінованого йому злочину.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_4 буде призначене покарання за ст. 391 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Судом установлено, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, правову кваліфікацію кримінального правопорушення органами досудового розслідування здійснено правильно, угоду про визнання винуватості укладено після повідомлення про підозру, узгоджена сторонами міра покарання передбачена санкцією ст. 391 КК України, зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України та її умови не суперечать іншим вимогам Закону, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Також судом установлено, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого, його захисника, кожного зокрема, які просили затвердити угоду, суд вважає, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь – яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє положення ч. 4 ст. 474 КПК України, а також усвідомлює наслідки невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України.
До обставин, що пом`якшують покарання, суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує покарання, є рецидив злочинів.
Речовий доказ – оптичний диск - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Витрати на залучення експертів, цивільний позов у справі – відсутні.
Запобіжний захід не обирався.
Керуючись ст. ст. 373, 374, 475 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 29 вересня 2026 року між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_8 та обвинуваченим у кримінальному провадженні №12026030540000179 від 16 вересня 2026 року ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, призначивши покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 05 серпня 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 3 років 5 місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання за вказаним вироком рахувати з 10 листопада 2026 року.
Речовий доказ – оптичний диск - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Витрати на залучення експертів, цивільний позов у справі – відсутні.
Запобіжний захід не обирався.
Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя
Маневицького районного суду
Волинської області ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua