Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №643/7882/26 — Київський районний суд м. Харкова

Суд: Київський районний суд м. Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №643/7882/26

Суддя: Вітюк Р. В.

Справа № 643/7882/26

н/п 2/953/3794/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Алієвої А.Г.

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянув у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 144 332,00 грн

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за договором Кредитним договором № 8356762 від 30.04.2024 в сумі: 144 332 грн. Також просить стягнути судовий збір в сумі 2 662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що позивач отримав права вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу за договором споживчого кредиту № 8356762 від 30.04.2024, зобов`язання за якими відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього є заборгованість перед новим кредитором

Виклад позиції відповідача

23.05.2026 від відповідачки надійшов відзив на позов, в якому вона заперечила проти позовних вимог.

Відзив на позов мотивовано таким:

- у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору;

- відсутні належні та допустимі докази проведення ідентифікації особи, що укладала кредитний договір, як те передбачено чинним законодавством України;

- відсутні докази підписання кредитного договору навіть з боку кредитора;

- відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинна була отримати позичальник, при укладанні договору;

- позивач не привів його діяльність у відповідність чинним нормам законодавства України, так як висуває вимоги за комісією за видачу кредиту - 1 914 грн та по штрафах/пені - 5 600 грн, а також нараховує проценти за користування кредитом з перевищенням денної максимальної процентної ставки - однозначно неправомірних нарахувань 55 218 грн процентів;

- заборгованість нараховано за період з 30.04.2024 року по 14.04.2025 року (246 днів), як те вказано в розрахунках позивача, отже: 250,00 грн. х 246 днів = 61500 грн. мали б бути заявлені проценти (відсотки) максимально, при цьому згідно з розрахунком ТОВ Мілоан, з них сплачено 20.05.2024 року - 3500 грн. та цього ж дня 20.05.2024 року - 1400 грн., тобто максимальна заявлена сума процентів у даній справі (61500 - 3500 - 1400) = 56 600,00 грн

Інші пояснення сторін

27.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав позов.

Відповідь мотивована таким:

-ТОВ "Мілоан" надіслало відповідачеві одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору у вигляді смс на номер телефону Відповідача, який той використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції товариства щодо укладення кредитного договору № 8356762 від 30.04.2024 року, що зафіксовано в ІТС товариства. Кредитний договір № 8356762 від 30.04.2024 року є укладеним в електронній формі. При укладенні договору позичальник підтвердив, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг йому надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання;

-На підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення №129761857 від 30.04.2024 року, з якого слідує, що ТОВ "Мілоан" перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на Кредит рах. № 414962*31, кредитні кошти в сумі 25000 грн. 00 коп., у дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п. 2.1 Договору;

-договір про споживчий кредит № 8356762 був укладений сторонами 30.04.2024 , враховуючи пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки та роз`яснення Національного банку України до 20.08.2024 року (включно) застосовується відсоткова ставка становить не більше 1,5 %. Пунктом 1.5 Кредитного договору встановлено, що денна процентна ставка складає 1,12 %, тобто в законодавчо встановлених обмеженнях.

Процесуальні дії у справі

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 15.05.2026 прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив загальне позовне провадження, призначив справу до розгляду, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав, за клопотанням позивача витребував у банку інформацію.

Підготовче засідання відкладалось, зокрема, до 02.09.2026.

08.06.2026 від банку повідомлення, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). По рахунку(ах) НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 25 000 UAH за період 30.04.2024-30.04.2024: від 30.04.2024.

Суд ухвалою від 02.09.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Від учасників справи надійшли клопотання про розгляд справи без участі представників з урахування поданих заяв по суті.

10.11.2026 у судове засідання учасники справи не з`явились. Про дату, час і місце судових засідань повідомлені своєчасно та належним чином шляхом надсилання ухвали та повісток суду до електронних кабінетів представників, що підтверджується довідками суду та згідно зі ст. 128, 272 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина перша статті 223 ЦПК України).

Суд, ураховуючи належне повідомлення учасників справи, заяви представників про розгляд справи без їх участі, дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін.

Судовий розгляд справи здійснювався без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу через неявку в судове засідання всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК України).

Фактичні обставини, встановлені судом

30.04.2024 ОСОБА_1 і Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" уклали кредитний договір № 8356762 (далі договір). Договір зі сторони позичальника підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 278242, 30.04.2024 10:51. У реквізитах договору наявні персональні дані відповідачки, а саме: ПІБ: ОСОБА_1 ; Ід.номер: НОМЕР_4 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_5 , Електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до п. 1.2. - 1.5. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 25 000,00 грн. Кредит надається загальним строком на 350 днів за умови виконання Позичальником Графіку платежів, з 30.04.2024 (дата надання кредиту). Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів. 1.4. Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 15.04.2025 (дата остаточного погашення заборгованості). Загальні витрати Позичальника за кредитом складають 98146.00 грн. Денна процентна ставка складає: (98 146,00 грн / 25000,00 грн) / 350 днів * 100 % = 1,12 %. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 7 967,73 відсотків річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника складає 123 146,00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, денна процентна ставка та орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та Позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема здійснить періодичні платежі в останній день кожного розрахункового періоду (дату платежу) відповідно до Графіку платежів. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню, зокрема у випадку часткового дострокового погашення заборгованості, прострочення виконання або несвоєчасного виконання ним зобов`язань та в інших випадках, крім тих, коли законодавством прямо вимагається таке оновлення. Комісія за надання кредиту: 2001,00 грн, яка нараховується за ставкою 8.05 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Сума комісії може складати менш ніж 8,05 відсотків від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом. Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 357.70 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. 3 Нараховані згідно п. 1.5.2 та 1.5.3 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 96 145,00 грн.

Відповідно до повідомлення АТ КБ "Приват Банк" на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). По рахунку(ах) НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 25 000 UAH за період 30.04.2024-30.04.2024: від 30.04.2024.

Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість позивача така складає 144 332 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 25 000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 111 818 грн, заборгованість по сумі за порушення грошового зобов`язання - 5 600 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1 914 грн.

Відповідач надав альтернативний розрахунок процентів, згідно з яким заборгованість нараховано за період з 30.04.2024 року по 14.04.2025 року (246 днів), як вказано в розрахунках позивача, отже: 250,00 грн. х 246 днів = 61 500 грн. Мали б бути заявлені проценти (відсотки) максимально, при цьому згідно з розрахунком ТОВ Мілоан, з них сплачено 20.05.2024 - 3 500 грн та цього ж дня 20.05.2024 року - 1 400 грн, тобто максимальна заявлена сума процентів у даній справі (61 500 - 3 500 - 1 400) = 56 600,00 грн.

24.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" і Товариство уклали договір відступлення прав вимоги № 110-МЛ (далі - договір відступлення прав вимоги), відповідно до п. 1.1. якого на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (надалі - Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (надалі - Портфель Заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників за кредитними договорами позивач набуває право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 8356762 від 30.04.2024 в загальному розмірі 73 632,00 грн, з яких: 21 000 грн - заборгованість по тілу (основній сумі) кредиту, 4 000,00 грн прострочена заборгованість по кредиту, 2 058,00 грн - залишок по нарахованим процентам за користування кредитом, 39 060 грн - залишок по простроченим нарахованим процентам за користування кредитом, 1 218,00 прострочена комісія, 696 грн - прострочена комісія, 5 600,00 грн - неустойка.

Згідно з наданим розрахунком ТОВ "Мілоан" нарахування процентів відбувалось з 01.05.2024 до 20.05.2024 у розмірі 245 грн на день (тобто 0,98 %), 20.05.2024 відбулась сплата процентів у розмірі 3 500,00 грн і 1 400,00 грн, надалі проценти нараховувались згідно з п. 1.6., 2.3.1.2. у розмірі 350,00 грн (1,4 %), 343,00 грн, 336,00 грн, 329,00 грн, 322,00 грн, 315,00 грн, 308,00 грн, 301,00 грн, 294,00 грн (1,176 %) до 24.09.2024.

Відповідно до розрахунку Товариства проценти нараховувались з 25.09.2024 до 14.04.2025 у розмірі 350,00 грн (1,4 %) на день і такий складає 70 700,00 грн, а загалом 111 118,00 грн (41 118,00 грн + 70 700,00 грн).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонами склались правовідносин з надання кредиту. Спір у справі стосується наявності / відсутності підстав для стягнення заборгованості.

Щодо укладення договору

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 207 ЦК України).

Електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 сформував висновок, що не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа. Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням: електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення (указана позиція є сталою, постанови Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 у справі № 561/77/19).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка, ОСОБА_1 підписала договір № 8356762 від 30.04.2024 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора 278242, що відповідає положенням статей 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", статей 207, 626, 639 ЦК України. такий підпис міститься на першому аркуші договору, тобто цілісно поєднаний з викладеними умовами. Такими діями відповідачка підтвердила свою згоду на укладення договору і погодилася з усіма його умовами, що підтверджує факт досягнення сторонами згоди щодо істотних умов правочину, як того вимагають положення статті 638 ЦК України.

Указаний правочин містить персональні дані відповідачки, зокрема, ПІБ: ОСОБА_1 ; Ід.номер: НОМЕР_4 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_5 , Електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує факт надання відповідачкою даних щодо себе кредитору. Жодних доказів на підтвердження факту протиправного використання особистих даних ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" або іншими особами відповідачка не надала та про таке не зазначала (звернення до правоохоронних органів щодо неправомірного використання персональних даних, підроблення документів тощо).

Про укладеність правочину також вказують обставини його виконання, а саме згідно з повідомленням АТ КБ "Приват Банк" на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). По рахунку(ах) НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 25 000 UAH за період 30.04.2024-30.04.2024: від 30.04.2024. Дата зарахування та сума повністю відповідають положенням укладеного правочину.

Жодних доказів на підтвердження повернення таких коштів (як набутих без достатньої правової підстави) та, відповідно, доведення обставин неукладення правочину відповідачка не надала.

А тому суд відхиляє посилання відповідачки щодо неукладеності договору, оскільки доводи відповідачки фактично зводяться до концепції негативного доказу, що не відповідає положенням процесуального законодавства, закріпленим у стаття 13, 81 ЦПК України, про обов`язку доведення. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі №915/222/24 звернула увагу, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. У цій частині приймаються доводи позивача.

Отже, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а боржниця в порушення статей 509, 526, 1048, 1054 ЦК України та умов договору не виконала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів. Наведена обставина не спростовувалась відповідачкою (щодо повного / часткового повернення коштів).

Щодо переходу права вимоги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 38 постанови від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Як вбачається з долученого до позову договору, за якими здійснювалось відступлення прав вимоги предметом та метою його укладення було відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.1. договору відступлення прав вимоги № 110-МЛ від 24.09.2024, відповідно кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (надалі - права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (надалі - портфель заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників за кредитними договорами позивач набуває право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 8356762 від 30.04.2024 в загальному розмірі 73 632,00 грн.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач набув право вимоги до відповідачки на підставі статей 512, 514, 655, 656 ЦК України та умов договорів, а тому позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 25 000,00 грн визнаються обґрунтованими.

Щодо розміру нарахованих процентів

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 доповнено статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Парламент при конструюванні імперативної приватно-правової норми про максимальний розмір денної процентної ставки здійснив еx ante контроль щодо розміру процентів. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, що умову, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, не можна включати в договір.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абзац 1 частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування"). Законодавець для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним" (див. постанову Верховного Суду від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20).

Оскільки для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки законодавець передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит, то споживач під час розгляду справи може заперечувати про перевищення розміру денної процентної ставки шляхом заперечення ipso iure. Втім, його відсутність не позбавляє суд можливості застосувати нікчемність умови правочину, адже він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 сформував такі висновки:

- норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні "не може перевищувати". Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure;

- за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Повертаючись до обставин цієї справи, договір про споживче кредитування був укладений 25.12.2023, тобто після 24 грудня 2023 року (набрання Законом чинності), відповідно, до такого, за загальним правилом, застосовується максимальний розмір денної процентної ставки визначений вказаним Законом - 1 %.

Водночас, як вбачається з положень договору та наданого розрахунку заборгованості, позивач здійснював нарахування процентів у розмірі стандартної процентної ставки 2,5 %. Однак застосування такої процентної ставки не відповідає розміру, встановленому частиною п`ятою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування".

Отже, положення договору про застосування процентної ставки більшої ніж встановлено Законом є неправомірним, оскільки таке є нікчемним і відповідно нарахування процентів за такими ставками. А тому суд здійснив перерахунок, враховуючи меж заявлених вимог з урахуванням максимально встановленої ставки Законом (статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", яку було доповнено частино п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, який набув чинності 24.12.2023).

Так, згідно з розрахунком первісного кредитора (а саме в таких межах до нового кредитора переходить право вимоги) проценти з 01.05.2024 до 20.05.2024 нараховувались у розмірі 245,00 грн на день, що є меншим 1 %, а тому визнаються правомірними. Загальний розмір процентів з 01.05.2024 до 20.05.2024 (20 днів) склав 4 900,00 грн. Згідно з тим же розрахунком 20.05.2024 відбулось погашення процентів у загальному розмірі 4 900,00 грн (3 500,00 грн = 1 400,00 грн). Після цього з 21.05.2024 до 14.04.2025 (з урахуванням строку кредитування 350 днів (п. 1.3. договору) та продовження нарахування позивачем в межах такого строку) нарахування процентів здійснювалось за ставкою більше 1 %. Відповідно, такий підлягає обмеженню законодавчо встановленим 1 % і складає 82 250,00 грн (329 днів * 250 грн (1% від 25 000)). суд зазначає, що відповідач у своїх розрахунках помилково визначає кількість днів нарахування процентів 246 (період з 30.04.2024 до 14.04.2025 складає 350 днів, а не 246, як вказує відповідач).

Отже, загальний розмір процентів, що підлягає до стягненню складає 82 250,00 грн (82 250,00 грн + 4 900,00 грн - 4 900,00 грн). У вказаній частині частково приймаються доводи відповідача щодо законодавчо обмеженого розміру процентів.

Щодо нарахування неустойки

Суд встановив, що позивач заявив до стягнення з відповідача складається, крім тіла кредиту, процентів, ще неустойку у розмірі 5 600 грн.

Згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд враховує, що положеннями цивільного законодавства (ЦК України основний акт цивільного законодавства) передбачено звільнення боржника від сплати неустойки, а у разі її нарахування підлягає списанню. Указана норма є імперативною і підлягає безпосередньому застосуванню.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває по теперішній час.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23 зробив висновок, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, оскільки неустойка за кредитним договором нарахована у період дії воєнного стану, то відповідач звільняється від обов`язку її сплати на користь Товариства і суд вважає за можливе безпосередньо застосувати пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, оскільки саме вказаним положенням урегульовані спірні правовідносини. У вказаній частині приймаються заперечення відповідача.

Щодо комісії за надання кредиту

Закон України "Про споживче кредитування" передбачає можливість встановлення сторонами кредитного договору обов`язку позичальника сплачувати певні комісії. Водночас такі положення мають відповідати положенням законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 вказала, що Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21 зроблено висновок, що у разі коли кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 910/1274/24 вказав, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Товариство у цій справі не надало жодного доказу щодо додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надавались боржнику та за які кредитором встановлена комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Згідно з положеннями п. 1.5.1. договору передбачена комісія, яка сплачується під час надання кредиту, однак в чому вона полягає не зазначено. Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач користувався послугами, за які передбачене стягнення комісії частіше ніж раз на місяць, а тому суд дійшов висновку, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту (п. 1.5.1.) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", що повністю узгоджується з усталеною практикою суду касаційної інстанції, зокрема, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21, які враховуються судом відповідно до частини четвертої статті 236 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає, що заявлена позивачем вимога щодо сплати комісії є необґрунтованою, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 1 914,00 грн відмовляє, що відповідає висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21. У вказаній частині суд приймає доводи відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягнення заборгованість у розмірі 107 250,00 грн, яка складається з 25 000 грн основного боргу та 82 250,00 процентів.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги Товариства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, у розмірі 107 250,00 грн, з яких 25 000,00 грн тіло кредиту, 82 250,00 проценти.

Судові витрати

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 662,40 грн і 8 000, відповідно.

На підтвердження витрат на професійну правничу 01.07.2025, укладений між ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та АБ "Апологет"; додаток до договору № 0107 про надання правничої допомоги від 01.07.2025 (акт № Д/20215 наданих послуг від 09.03.2026), в якому зазначено суму послуг, 8 000,00 грн та детальний опис наданих послуг з наведенням таких та витраченого часу.

Правила розподілу судових витрат унормовано статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В силу приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України уразі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідач у цій справі не спростовував розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу. Очевидну неспівмірність таких суд також не встановив.

За таких обставин, суд дійшов висновку що судові витрати (судовий збір і витрати на право допомогу) підлягають відшкодуванню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" суму заборгованості за кредитним договором № 8356762 від 30.04.2024 у розмірі 107 250,00 гривень, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 978,37 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 5 944,62 гривень.

У решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 10.11.2026.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 3 поверх, код ЄДРПОУ 35234236).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя Роман ВІТЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua