Суд: Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №742/3862/25
Суддя: Коротка А. О.
Провадження № 2/742/213/26
Єдиний унікальний № 742/3862/25
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Короткої А.О.,
при секретарі - Бурмаці Є.В.,
за участю:
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Чередніченка О.М.,
прокурорки - Волошиної Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області в особі виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області та Служба у справах дітей виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області, за участю Прилуцької окружної прокуратури, про позбавлення батьківських прав, -
В С Т А Н О В И В :
Адвокатом Чередніченком О.М. подано до суду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області в особі виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області та служби у справах дітей виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області, в якому він просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Позов мотивовано тим, що у зареєстрованому шлюбі у подружжя ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка - ОСОБА_3 . Коли дитині було 6 місяців, то сторони припинили шлюбні відносини. З того часу ОСОБА_2 не спілкувався з дочкою і не бачився з нею. Більше 9 років відповідач не виконував покладені на нього батьківські обов`язки, не проявляв жодного інтересу до дитини, не цікавився її здоров`ям, навчанням, не вітав зі святами. Дитина навіть візуально не знає свого батька, оскільки бачила його лише на фотографіях. Жодних причин, які б перешкоджали ОСОБА_2 спілкуватися з дитиною, немає. Більше того, позивачка намагалася спонукати його до спілкування, однак він її повідомлення та дзвінки проігнорував.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Прокурорка у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що позивачкою не доведено вину відповідача.
Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у судове засідання не з`явилася, проте завчасно подала до суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи без її участі.
Відповідач на розгляд справи не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Про причини неявки в судове засідання суду не повідомив, клопотань про проведення судового розгляду справи без його участі, відкладення судового засідання чи відзиву на позов до суду не подав.
За таких обставин, за наявної згоди позивачки, суд приходить до висновку про вирішення справи у заочному розгляді, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Вислухавши позицію кожного з учасників провадження та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до переконання про обґрунтованість заявлених вимог і необхідність задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до копії свідоцтва про народження, серія НОМЕР_3 , ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.п.11).
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2017 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.п.16).
Згідно з витягами з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.10,12), що підтверджується також копією довідки №1045 від 03.07.2025 (а.п.13).
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.12.2017 з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі частини усіх видів його заробітку (а.п.17).
Однак ОСОБА_2 обов`язок зі сплати аліментів на утримання своєї дочки ОСОБА_3 не виконував, тому відповідно до копії довідки №27.15-32/63924 від 11.07.2025 та копії розрахунку заборгованості, станом на 11.07.2025 утворилася заборгованість у розмірі 238033,76 грн (а.п.18-19).
Згідно з копією довідки №21.13-31/69204 від 18.08.2026 та копії розрахунку заборгованості, станом на 18.08.2026 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання дочки, ОСОБА_3 , становить 293132,51 грн. З розрахунку вбачається, що ОСОБА_2 , за весь час існування обов`язку зі сплати аліментів, жодного разу такі не сплачував (а.п.60-61).
Відповідно до копії довідки №135 від 07.07.2025, ОСОБА_3 навчається в 4-В класі Прилуцького ліцею №1 ім.Георгія Вороного Прилуцької міської ради Чернігівської області (а.п.20).
З копії характеристики, наданої заступником директора ліцею та класним керівником, вбачається, що вихованням та навчанням дитини - ОСОБА_3 займається її мати - ОСОБА_1 . Батько, ОСОБА_2 за час навчання жодного разу не з`явився у ліцей, не був присутній на батьківських зборах, з класним керівником не спілкувався (а.п.21).
Згідно з копією довідки №366 від 08.07.2025, дитина, ОСОБА_3 разом з мамою звертається за медичною допомогою. Батько жодного разу не відвідував дитячу поліклініку з дитиною (а.п.22).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Прилуцької міської ради, орган опіки та піклування вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_3 є доцільним та відповідатиме інтересам дитини.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є дідом та бабою ОСОБА_3 , суду повідомили, що батько дитини поїхав від неї, коли дитині було пів року. З того часу життям дитини не цікавився взагалі. У серпні 2024 року дід з бабою та ОСОБА_7 їхали на відпочинок до Болгарії і в м.Київ випадково зустріли ОСОБА_2 , саме тоді дитина вперше і єдиний раз побачила свого батька, проте, він навіть не привітався з дитиною і не поцікавився її життям.
Також у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_8 , яка є подругою сім`ї позивачки. ОСОБА_8 зауважила, що близько спілкується з родиною, однак жодного разу не бачила батька ОСОБА_3 та точно знає, що він не спілкується з дитиною.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що є кумою позивачки ОСОБА_1 та її сусідкою. Повідомила, що рік тому зустріла ОСОБА_2 , однак той, знаючи, що вона близько спілкується з ОСОБА_1 та її дочкою, навіть не спитав про дитину та її життя.
Також у судовому засіданні було заслухано думку дитини ОСОБА_10 , яка підтвердила, що не знає свого батька, сама цікавиться у мами про нього, але він взагалі нею не цікавиться, тому вона не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2019 року № 661/2532/17 зазначено, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.
У постанові Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що «суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суди дійшли висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує».
Відповідно до роз`яснень викладених в п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року(пункт 54 та пункт 58) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
За роз`ясненнями, наданими у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Згідно зі ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дітьми та батьками зв`язку, який визначається як сімейне життя, внаслідок такої свідомої поведінки відповідачів, позбавлення їх батьківських прав не становитиме втручання в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8 цієї Конвенції.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов`язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, судом встановлено, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує дитину, жодного разу не сплатив аліменти на її утримання, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її життя. Зазначені фактори в сукупності суд розцінює як ухилення від виховання дитини батьком, який свідомо нехтує своїми обов`язками.
Крім того, суд зважає на те, що ОСОБА_2 жодного разу не з`явився в судове засідання, не подав відзив на позовну заяву та не заперечив проти позбавлення його батьківських прав відносно його малолітньої дочки. Така поведінка відповідача свідчить про його байдужість до долі дитини і незацікавленість у її вихованні.
Неподання відзиву до суду на позовну заяву про позбавлення батьківських є достатнім підтвердженням незацікавленості батьків у виконанні батьківських обов`язків. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за умови свідомого ухилення батьків від виконання своїх обов`язків. Більше того, винна поведінка батька, у даному випадку це ухилення від виконання обов`язків щодо виховання, забезпечення дитини належними умовами для розвитку, зокрема відсутність зацікавленості у спілкуванні з дитиною, її фізичному та духовному розвитку.
За весь час розгляду даної справи відповідач не вчинив жодної спроби контактування з дитиною чи будь-яких інших дій, які б могли свічити про його бажання бути для неї батьком. Із аналізу процесуальної поведінки ОСОБА_2 не вбачається, що він особисто зацікавлений у розгляді даної справи та справа має для нього важливе значення. Верховний Суд неодноразово наголошував, що протягом судового процесу важливо оцінювати зміни у ставленні батьків до дитини. Якщо батько не демонструє реальних змін у поведінці, суд може дійти висновку, що позбавлення батьківських прав є виправданим.
Враховуючи все викладене вище у сукупності, суд приходить до переконання, що позбавлення батьківських прав - це не лише санкція за протиправну поведінку батька, а в першу чергу спосіб захисту прав та інтересів дитини, враховуючи, що відповідач не бачить своєї ролі та самоусунувся від виховання дочки, то, на думку суду, позбавлення батьківських прав відповідача матиме позитивний результат у подальшій долі дитини.
Суд враховує висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, бере до уваги ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків, у тому числі його особисту пасивну участь у розгляді справи та, визначаючи основною метою забезпечення благополуччя дитини, зокрема її стабільне виховання в належному середовищі, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 .
На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає, оскільки позов задоволено, судові витрати по справі необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263, 264, 265, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, -
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації та адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області в особі виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ-04061814, юридична адреса: вул.Незалежності, буд.82, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500), та Служба у справах дітей виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ - 34464298, юридична адреса: вул.Київська, буд.281, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500), за участю Прилуцької окружної прокуратури (код ЄДРПОУ-02910114, юридична адреса: вул.В.Чорновола, буд.50-А, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , судовий збір у розмірі 969 (дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне заочне рішення складено 06.11.2026.
Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Анна КОРОТКА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua