Суд: Кривоозерський районний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших фактів, з них:.
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №479/738/26
Суддя: Репушевська О. В.
Справа №479/738/26
Провадження №2-о/479/42/26
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
04 листопада 2026 року с-ще Криве Озеро
Кривоозерський районний суд Миколаївської області
в складі: головуючої - судді Репушевської О.В.,
за участі: секретаря судового засідання Мардар Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження, цивільну справу №479/738/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення,
у ч а с н и к и с п р а в и:
заявник ОСОБА_1 ,
представник заявника адвокат Давидова О.Ю., за ордером серія ВЕ №1199573,
виданого 09 червня 2026 року,
заінтересована особа: Міністерство оборони України,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити юридичний факт того, що вона є членом сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , та отримав поранення, несумісне з життям, ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування заяви посилається на те, що вона є рідною сестрою померлого по матері, вони тривалий час проживали разом, мали спільний побут та бюджет. Встановлення даного факту необхідне заявниці для отримання одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.
Заінтересована особа - Міністерство оборони України через свого представника подало до суду письмові заперечення (пояснення). У запереченнях зазначає, що подана заява є необґрунтованою, а додані документи не підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого. Крім того, представник вказав на невідповідність вимог заявниці правовій позиції Великої Палати Верховного Суду та наголосив, що заявницею не надано доказів її фінансового стану (доходів) за останні 5 років, які б підтверджували, що допомога брата була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
У судовому засіданні, що відбулося 28 жовтня 2026 року, заявниця та її представник вимоги заяви підтримали та зазначили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за життя останнього постійно підтримували родинні відносини, а ОСОБА_1 піклувалася про нього. У судове засідання 04 листопада 2026 року заявниця та її представник не з`явилися, проте подали клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, у якому вимоги заяви підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
В судове засідання представник заінтересованої особи не з`явився, у своїх письмових поясненнях просив відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , а подальший розгляд справи проводити за відсутності представника.
Суд, заслухавши пояснення заявниці, її представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов такого висновку.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення субєктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Частиною 2 указаної норми передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв?язку з виконанням ними конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25 березня 1992 року "Про військовий обов?язок і військову службу".
Відповідно до статті 41 Закону "Про військовий обов?язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов?язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов?язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною першою статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регламентовано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов?язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з підпунктом 1 пункту другого статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов?язків військової служби або внаслідок захворювання, пов?язаного з виконанням ним обов?язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов?язаних з виконанням обов?язків військової служби.
Тобто подія смерті військовослужбовця під час виконання обов?язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги.
Вказана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім?ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов?язків військової служби.
Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначено у статті 16-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції на дату смерті військовослужбовця). За приписами вказаної норми у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім?ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов?язаного або резервіста. Члени сім?ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов?язаного або резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до ст. 3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі №1-8/99 зазначив, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участь у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідними сестрою та братом по матері - ОСОБА_4 , що підтверджено даними свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 (а.с.11) та серії НОМЕР_3 (а.с.12).
Після укладення шлюбу заявниця змінила прізвище з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ". Згідно з рішенням суду від 08 травня 2015 року у справі №479/347/15-ц даний шлюб було розірвано, прізвище після розірвання шлюбу залишено " ОСОБА_1 " (а.с.16).
Мати заявниці - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Ониськівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області 29 липня 2014 року (а.с.13).
Рішенням суду від 24 грудня 2014 року у справі №479/1420/14-ц батька малолітнього на той час ОСОБА_2 - ОСОБА_7 було позбавлено батьківських прав (а.с.14).
ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено даними довідки в/ч НОМЕР_1 (а.с.18).
Відповідно до сповіщення сім`ї №831 від 25 листопада 2024 року, солдат ОСОБА_2 з 22 листопада 2024 року вважався зниклим безвісти при виконанні бойового завдання неподалік н.п. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області, 22 листопада 2024 року отримав бойове поранення, несумісне з життям. Тіло військовослужбовця 23 листопада 2024 року було евакуйоване силами та засобами медичного пункту військової частини НОМЕР_5 до медичної роти в/ч НОМЕР_6 (а.с.19).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НТХ 253911, зареєстрованим в реєстрі за №1-328, заявник ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею майна померлого ОСОБА_2 , яке складається з грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_7 (а.с.23).
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні зазначили, що ОСОБА_1 є їхньою сусідкою. Вони засвідчили, що ОСОБА_2 часто приїздив до ОСОБА_1 , а в певний період - після залишення навчального закладу - проживав разом із нею. ОСОБА_1 піклувалася про свого брата, оскільки він не мав батьків.
Оцінюючи надані заявницею ОСОБА_1 письмові докази, суд дійшов висновку, що вони не лише не підтверджують факт їхнього тривалого спільного проживання однією сім`єю та ведення спільного побуту, а й прямо вказують на реєстрацію місця проживання брата та сестри за різними адресами у різних населених пунктах. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що: місцем реєстрації заявниці ОСОБА_1 згідно з даними її паспорта є: АДРЕСА_1 ); місцем реєстрації померлого ОСОБА_2 згідно з матеріалами справи та змістом самої заяви є: АДРЕСА_2 .
Суд критично оцінює надану заявницею довідку Берізківського старостинського округу Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області № 17-01/35/391 від 09 вересня 2025 року, яка містить відомості про те, що ОСОБА_2 фактично мешкав у селі Берізки. Вказана довідка прямо суперечить матеріалам справи щодо зареєстрованого місця проживання померлого. Крім того, цей документ датований 09 вересня 2025 року, тобто виданий майже через рік після смерті військовослужбовця, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . З огляду на це, зазначена довідка не може вважатися належним та допустимим доказом реального проживання брата із сестрою на момент його загибелі, оскільки видана після смерті особи та не ґрунтується на актах обстеження житлово-побутових умов, складених за життя військовослужбовця.
Додатково суд зазначає, що згідно з довідкою Міністерства оборони України ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Специфіка проходження військової служби в умовах воєнного стану передбачає постійне перебування особи у розташуванні військової частини або в зоні виконання бойових завдань, що об`єктивно виключає можливість постійного спільного проживання та ведення спільного господарства (прибирання, приготування їжі, розподіл щоденного бюджету) за адресою заявниці в с. Берізки.
Наявність офіційних документів про реєстрацію місця проживання сторін за різними адресами у сукупності з іншими матеріалами справи нівелює доказове значення усно наданих показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мають виключно загальний характер візуальних спостережень і не відображають реальних фінансово-майнових та побутових відносин між повнолітніми особами.
Суд також не бере до уваги надані заявницею банківські виписки, згідно з якими ОСОБА_2 здійснював перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Сам по собі факт перерахування коштів між рідними братом та сестрою не є безумовним доказом перебування особи на утриманні або ведення ними спільного господарства в розумінні сімейного та цивільного законодавства. Зазначені банківські транзакції відображають виключно одноразові або періодичні акти матеріальної допомоги та прояв родинної турботи між близькими родичами, що є звичною практикою для членів сім`ї, які проживають окремо. Ці виписки не містять цільового призначення платежів, яке б беззаперечно вказувало на формування саме спільного бюджету для оплати щоденних спільних потреб, купівлі майна для спільного користування чи утримання спільного житла.
Окрім того, заявницею не надано доказів на підтвердження її власних доходів. За відсутності офіційних даних про загальний фінансовий стан та заробіток ОСОБА_1 , суд позбавлений процесуальної можливості зіставити суми переказаних коштів із її особистими доходами. Відповідно, неможливо встановити, що ці перекази були для неї постійним, регулярним і саме основним джерелом засобів до існування, як того вимагає правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.
Таким чином, надані банківські документи не можуть слугувати належними доказами перебування особи на утриманні чи її належності до членів сім`ї померлого, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, оскільки факти перебування на утриманні та спільного проживання однією сім`єю не підтверджені належними і допустимими доказами, правові підстави для задоволення заяви відсутні.
Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи в порядку окремого провадження, у разі відмови в задоволенні заяви покладаються на заявницю.
Керуючись ст.ст.4, 12, 89, 258-259, 263-265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в :
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено -10 листопада 2026 року.
Суддя :
Оригінал: reyestr.court.gov.ua