Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №602/768/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Суд: Лановецький районний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №602/768/26

Суддя: Радосюк А. В.

Справа № 602/768/26

Провадження № 3/602/294/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2026 р. Суддя Лановецького районного суду Тернопільської області Радосюк А.В., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції №1(м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності -

за 1 ст.130 КУпАП,

в с т а н о в и в :

До провадження Лановецького районного суду Тернопільської області надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 725457 від 21.07.2026 року, 21.07.2026 року о 17 год. 18 хв. в м.Ланівці по вул. Тернопільській,49, Кременецького району Тернопільської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки TOYOTA CAMRY д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився в КНП «Збаразька ЦЛ», результат позитивний, що підтверджується висновком лікаря №10 від 21.07.2026 року, чим порушив п.2.9.а. ПДР.

В судове засідання ОСОБА_1 та його представник адвокат Вальчук М.М. не з`явилися, однак на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката

Вальчук М.М. надійшло клопотання про закриття провадження у справі. У клопотанні вказує, що ОСОБА_1 вини у вчиненні правопорушення не визнає, оскільки обставини, викладені у протоколі не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП немає, оскільки працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 ПДР України, які могли б бути підставою для зупинки його транспортного засобу. А оскільки ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими без законних підстав, тому складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП не можна вважати допустимим доказом. Зазначає, що працівниками поліції порушено процедуру огляду водія на стан алкогольного сп`яніння, а саме: вони запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, не повідомивши йому виявлених у нього ознак алкогольного сп`яніння; у матеріалах справи відсутнє направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Вважає, що оскільки огляд на стан сп`яніння в медичному закладі проведений без належного доказу направлення ОСОБА_1 на такий огляд, то усі документи, які складені в медичному закладі є недопустимими доказами. Просить провадження у справі закрити за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , якому інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях останнього, з наступних підстав.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. №3353-ХІІ передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п.2.3 "д" Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

На вимогу поліцейського відповідно до п.2.4 цих Правил водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.

При цьому, статтею 35 Закону України "Про Національну поліцію" (далі за текстом Закон про поліцію) передбачено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби.

Даний перелік, зокрема, передбачає такі випадки: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 21.07.2026 року о 17 год. 18 хв. в м.Ланівці по вул. Тернопільській,49, Кременецького району Тернопільської області керував транспортним засобом марки TOYOTA CAMRY д.н.з. НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що підставою зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 спочатку була підозра, що водій не пристебнутий ремнем, але коли поліцейський переконався, що таке правопорушення відсутнє, то підставою зупинки стало, що згідно відеоматеріалів поступила інформація, що водій транспортного засобу керує вказаним автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, тобто інформацію отримано від невідомої особи.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких інших відомостей про надходження такого повідомлення, яке би підтверджувало наявність у працівників поліції визначених ст.35 Закону про поліцію підстав для обмеження права особи на свободу пересування і зупинки автомобіля під її керуванням.

Працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами наявність жодної з визначених ст. 35 Закону про поліцію підстав для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 21.07.2026 року о 17 год. 18 хв.

Також, з матеріалів справи не вбачається жодних відомостей, в тому числі визначених Інструкцією з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 27 квітня 2020 року № 357, щодо фіксування інформації про правопорушення або подію за участю транспортного засобу марки марки TOYOTA CAMRY д.н.з. НОМЕР_1 , в системі ІПНП та/або журналах з присвоєнням записам порядкових номерів.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні об`єктивні дані на підтвердження того, що у працівників поліції була наявна, отримана у встановленому законом порядку, інформація про можливу причетність ОСОБА_1 до вчинення адміністративного правопорушення, яка згідно п.3 ч.1 ст. 35 Закону про поліцію підлягала перевірці і могла бути законною підставою для зупинки транспортного засобу в даному випадку.

Отже, в даному випадку працівниками поліції належним чином не задокументовано і не долучено до матеріалів справи належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження законності зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 згідно з ст. 35 Закону про поліцію.

Відповідно до широкого розуміння доктрини «плодів отруєного дерева» будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня. У вузькому сенсі доктрина «плодів отруєного дерева» зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, характеризується наявністю прямого умислу.

Відповідно до вимог п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог п.2.9 (а) ПДР України, водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п.4 розділу 9 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу в присутності двох свідків відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п.6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Як вбачається з матеріалів справи огляд ОСОБА_1 на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився в КНП «Збаразька центральна лікарня».

Слід зазначити, що проходження огляду в медичному закладі пропонується не лише усно, а шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров`я, що працівником поліції зроблено не було. Тобто, у даному випадку при освідченні правопорушника на стан алкогольного сп`яніння працівники поліції мали керуватися ст. 266 КУпАП та пунктами 6, 7 розділу 1 та розділами 2, 3 Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року .

Відповідно до п. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Однак, на цьому етапі водій ще не вважається винним. Далі законодавець надав право водію пройти ще один огляд.

Згідно п.6 вказаної Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться:

- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);

- лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідно до розділу 1 п.7 Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я).

Розділом 2 п. 8 вказаної Інструкції передбачається форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного, чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

Отже, зазначені нормативні акти чітко передбачають, що у випадку відмови водія від огляду на місці зупинки чи незгоди водія із результатами огляду на місці зупинки, працівник поліції ще не має права скласти протокол за ст. 130 КУпАП. У такому випадку закон покладає обов`язок на працівника поліції запропонувати водієві пройти огляд в медичному закладі. Крім цього, проходження огляду в медичному закладі пропонується не лише усно, а шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров`я. Якщо ж водієві не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі шляхом вручення письмового направлення, то підстави для притягнення водія до відповідальності за ст, 130 КУпАП відсутні.

В матеріалах справи відсутнє письмове направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров`я водія ОСОБА_1 , який був туди доставлений.

Таким чином, оскільки огляд на стан сп`яніння в медичному закладі проведений без належного доказу ОСОБА_1 на такий огляд, то усі документи, які складені в медичному закладі є недопустимими доказами.

Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП).

Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка має бути підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23- рп/2010адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського суду з прав людини. За змістом ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосовування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні у справі Аллене де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У рішенні Маніж проти Франції від 23 вересня 1998 року Європейський суд з прав людини визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі Коробов проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Суд також враховує висновки Конституційного Суду України від 26.05.2015р. по справі №1-11/2015, де в п.2.1 мотивувальної частини рішення, зазначено, що: «...згідно з Кодексом ніхто не може бути підданий заходу впливу з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративне правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч.1, 2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245)».

Статтями 3,8 Конституції України проголошено, що людина, її права і свободи людини та їх гарантії визнаються в Україні найвищою цінністю, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50- 55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997р. №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, які повинні визнаватися недопустимими.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Таким чином, з урахуванням практики ЄСПЛ, вважаю, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок порушення права особи на свободу пересування і зупинку автомобіля без визначених законом підстав, істотне порушення працівником поліції процедури проведення огляду, судом не можуть бути визнані як допустимі докази, що були зібрані посадовими особами поліції під час оформлення щодо ОСОБА_1 матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому приходжу до висновку, що факт вчинення останнім правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведений.

Вказаний висновок у даній справі узгоджується із висновком, викладеним Тернопільським апеляційним судом у постанові від 26 березня 2026 року у справі № 602/1126/25.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.247 п.1, 283, 284 КУпАП, суддя,

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП - закрити, на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Лановецький районний суд, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: А. РАДОСЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua