Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №580/4047/25
Суддя: Воловик Сергій Володимирович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/4047/25 суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 580/4047/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168), при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у загальній кількості 84 дні, обчисливши її суму виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Цим же рішенням зобов`язано відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивачу за всі дні невикористаних оплачуваних відпусток (основних і додаткових), обчисливши її суму виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначене рішення набрало законної сили 11 лютого 2026 року.
30 червня 2026 року представник позивача - адвокат Отрох А.В. звернулася до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, посилаючись на його невиконання.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 3 липня 2026 року заяву задоволено, встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду від 19 червня 2025 року та зобов`язано відповідача подати у двомісячний строк з дня отримання ухвали звіт про виконання цього рішення, який має відповідати вимогам частин другої та третьої статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13 липня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява відповідача, у якій повідомлено про виконання рішення суду з посиланням на відомість розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 26 травня 2026 року.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року зазначену заяву прийнято як звіт про виконання рішення суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відомість розподілу виплат підтверджує виконання рішення суду в сумі виявленого перерахунку на 0,01 грн, спірний перерахунок відповідач здійснив, а розмір коштів виходить за межі заявленого спору та може бути предметом окремого позову.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач через представника звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає про те, що поданий відповідачем звіт не підтверджує виконання судового рішення, оскільки виплата позивачу однієї копійки не відповідає змісту обов`язку, покладеного на відповідача рішенням суду, а право позивача на отримання компенсації в належному розмірі залишається порушеним.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що згідно з відповіддю відповідача від 20 березня 2025 року № 1906 та наданою з нею довідкою про грошове забезпечення у 2024 році позивачу виплачувалася додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, зокрема у січні - 27 096,77 грн, у лютому - 109 677,42 грн, у березні - 5 172,41 грн, у квітні - 1 935,48 грн, а посилання держави на відсутність коштів не може бути підставою для невиконання судового рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Черкаського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, Військова частина НОМЕР_1 у відзиві зазначила, що рішення суду виконано після надходження акта попередньої перевірки суми коштів, необхідних для виконання судових рішень, від 28 квітня 2026 року № 501/25/4/РС, складеного вищими органами військового управління, а 26 травня 2026 року позивачу виплачено кошти, визначені за результатами перерахунку.
Крім того, відповідач наголошує, що як бюджетна установа здійснює платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, а звіт про виконання рішення суду подано своєчасно та з належними доказами, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2026 апеляційну скаргу позивача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 580/4047/25, яке набрало законної сили 11 лютого 2026 року, на відповідача покладено обов`язок здійснити перерахунок грошової компенсації позивачу за всі дні невикористаних оплачуваних відпусток у визначений судом спосіб та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 3 липня 2026 року суд першої інстанції встановив судовий контроль за виконанням зазначеного рішення та зобов`язав відповідача подати звіт про його виконання.
У заяві від 13 липня 2026 року, яку суд першої інстанції оцінив як звіт, відповідач повідомив, що 26 травня 2026 року на рахунок позивача виплачено кошти «у розмірі 0,1 коп. (одна копійка)», визначені шляхом перерахунку грошової компенсації за всі невикористані дні оплачуваних відпусток з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та раніше виплачених сум.
На підтвердження виконання рішення суду відповідач послався на відомість розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 26 травня 2026 року, а у відзиві на апеляційну скаргу - також на акт попередньої перевірки суми коштів, необхідних для виконання судових рішень, від 28 квітня 2026 року № 501/25/4/РС.
Крім того, у матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2026 № 2501 про перерахунок грошової компенсації за всі дні невикористаних оплачуваних відпусток (основних і додаткових) ОСОБА_1 з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, підписана командиром військової частини та начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером і скріплена печаткою.
Згідно з цією довідкою перерахунок здійснено за лютий 2025 року: сума компенсації основної відпустки становить 30 321,07 грн, додаткової відпустки - 30 321,06 грн, разом - 60 642,13 грн; раніше нараховано 60 642,12 грн; різниця, що підлягала доплаті, - 0,01 грн.
Відповідно до відомості розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 26.05.2026 № 260526PB000055827230 позивачу на картковий рахунок зараховано 0,01 грн з призначенням «Грошове забезпечення з 10.02.2025 по 10.02.2025» (а.с. 186).
Актом попередньої перевірки суми коштів, необхідних для виконання судових рішень, від 28.04.2026 № 501/25/4/РС, складеним фінансово-економічною службою управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », суму 0,01 грн за рішенням у справі № 580/4047/25 погоджено, переплати чи недоплати за результатами перевірки не виявлено.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зазначений обов`язок повною мірою поширюється й на дії суб`єкта владних повноважень, які вчиняються ним на виконання судового рішення, ухваленого не на його користь.
Відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Аналогічні приписи містить стаття 370 КАС України, якою також передбачено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З огляду на те, що заява про встановлення судового контролю та звіт відповідача подані, а оскаржувана ухвала постановлена у 2026 році, до спірних процесуальних відносин підлягають застосуванню статті 382- 382-3 КАС України в редакції Закону України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19 грудня 2024 року.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 5, 7 частини другої статті 382-2 КАС України звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання, а також перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина перша статті 382-3 КАС України).
Частиною другою статті 382-3 КАС України передбачено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 382-3 КАС України).
Водночас частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України визначено, що якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час розгляду звіту суд перевіряє, чи виконано судове рішення, а в разі його невиконання чи часткового виконання - чи наведено суб`єктом владних повноважень обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання, та чи є вжиті ним заходи достатніми для своєчасного й повного виконання судового рішення.
При цьому прийняття звіту без встановлення нового строку для його подання можливе лише у разі встановлення судом виконання судового рішення в повному обсязі, оскільки в іншому випадку частина одинадцята статті 382-3 КАС України зобов`язує суд одночасно встановити такий строк.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 4 жовтня 2022 року у справі № 200/3958/19-а, відповідно до якої для прийняття судом звіту суб`єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб`єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Зазначений висновок, сформульований в умовах дії попередньої редакції статті 382 КАС України, зберігає свою актуальність з урахуванням того, що частина одинадцята статті 382-3 цього Кодексу в чинній редакції допускає прийняття звіту за неповного виконання судового рішення лише з одночасним встановленням нового строку для подання звіту.
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 400/464/24 також наголосив, що судовий контроль за виконанням судового рішення охоплює й контроль, під час якого оцінюється законність дій суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний виконати рішення суду, та спрямований на недопущення зловживань з боку такого суб`єкта під час вчинення дій на виконання рішення суду.
У цій же постанові Верховний Суд, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023, зазначив, що держава має запровадити дієвий, а не ілюзорний механізм судового контролю, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання.
Крім того, у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 Верховний Суд виснував, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що виконання рішення, ухваленого судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91).
Колегія суддів зауважує, що резолютивна частина рішення суду від 19 червня 2025 року визначає не лише обов`язок відповідача здійснити перерахунок і виплату компенсації, а й спосіб такого перерахунку, а саме обчислення її суми виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, належним виконанням цього рішення є здійснення перерахунку саме у визначений судом спосіб, а встановлення того, чи дотримано відповідачем такого способу, становить зміст судового контролю, а не новий спір між сторонами.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26 відступив від висновку, викладеного в постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, про можливість розгляду спору щодо способу виконання судового рішення в порядку окремого адміністративного позову.
Судова палата виснувала, що якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, такий спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства та підлягає вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю.
При цьому Верховний Суд окремо наголосив, що здійснення відповідачем нового розрахунку саме по собі не свідчить про виникнення нового адміністративного спору, якщо такий розрахунок є способом реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням.
У зазначеній постанові Верховний Суд також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2026 року у справі № 990/282/24, відповідно до якої інститут судового контролю спрямований не на повторний розгляд спору по суті, а на перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що розмір виплачених коштів виходить за межі заявленого спору та може бути предметом окремого позову, суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду та ґрунтується на неправильному розумінні змісту судового контролю, у межах якого суд зобов`язаний перевірити, чи виконано рішення суду у визначений ним спосіб і обсязі.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду.
Водночас наявність такого механізму не звільняє суд, який розглядає звіт у порядку статей 382-2, 382-3 КАС України, від обов`язку перевірити повноту виконання судового рішення, оскільки обидва механізми є складовими судового контролю та доповнюють, а не виключають один одного.
Інший підхід, з огляду на встановлений частиною четвертою статті 383 КАС України десятиденний строк подання відповідної заяви, міг би позбавити позивача ефективного засобу захисту, що не узгоджується з вимогою дієвості судового контролю.
Колегія суддів зважає й на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 визначила додаткову винагороду, передбачену постановою № 168, як дохід разового характеру, а Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 240/33823/23 дійшов висновку про відсутність підстав для включення такої винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Проте подальша зміна судової практики не впливає на обов`язковість рішення суду від 19 червня 2025 року, яке набрало законної сили та прямо зобов`язує відповідача врахувати суми зазначеної винагороди, а тому не може бути підставою ні для невиконання цього рішення, ні для його переоцінки під час розгляду звіту (частина друга статті 14, стаття 370 КАС України).
Перевіряючи повноту виконання рішення суду з урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів виходить з такого.
Рішення суду від 19 червня 2025 року зобов`язує відповідача обчислити компенсацію виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення не визначає іншого розрахункового періоду, ніж той, з грошового забезпечення за який обчислювалася компенсація при звільненні позивача, а отже, перерахунок мав бути здійснений з того самого місячного грошового забезпечення, доповненого сумами зазначеної винагороди, якщо вони входили до грошового забезпечення за відповідний період.
Із довідки від 29.05.2026 вбачається, що відповідач провів перерахунок за той самий розрахунковий період - лютий 2025 року, з якого компенсацію було нараховано раніше, а відомість розподілу виплат пов`язує здійснену виплату з грошовим забезпеченням за 10.02.2025. Позивач в апеляційній скарзі не оспорює правильність визначення розрахункового періоду і не наводить доводів про те, що у цьому періоді йому нараховувалася або виплачувалася додаткова винагорода, передбачена постановою № 168.
Посилання апелянта на довідку про грошове забезпечення за 2024 рік, з якої вбачається виплата йому додаткової винагороди у січні - квітні 2024 року (27 096,77 грн, 109 677,42 грн, 5 172,41 грн та 1 935,48 грн відповідно), не спростовують правильності проведеного перерахунку, оскільки стосуються інших періодів, ніж той, з грошового забезпечення за який обчислюється компенсація. Рішення суду від 19 червня 2025 року не зобов`язувало відповідача включати до бази обчислення суми винагороди, виплачені в попередні періоди, а суд під час судового контролю не може розширювати зміст обов`язку, покладеного на відповідача судовим рішенням, так само як не може його звужувати.
Отже, збіг перерахованої суми компенсації з раніше нарахованою з різницею в одну копійку узгоджується з відсутністю у розрахунковому періоді нарахувань додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, і сам по собі не свідчить ні про невиконання рішення суду, ні про його виконання в інший спосіб, ніж визначено судом. Правильність розрахунку додатково підтверджується актом попередньої перевірки від 28.04.2026 № 501/25/4/РС, за результатами якої вищим органом військового управління не виявлено ні переплати, ні недоплати.
Розбіжність між цифровим (« 0,1 коп.») та словесним («одна копійка») зазначенням суми у звіті відповідача є очевидною опискою, оскільки розмір виплати - 0,01 грн - однозначно підтверджується довідкою від 29.05.2026 та відомістю розподілу виплат, а тому не впливає на висновок про виконання рішення суду.
Звіт відповідача у сукупності з поданими у справі документами містить відомості про спосіб, порядок і строк виконання рішення суду (перерахунок компенсації з урахуванням сум додаткової винагороди та раніше виплачених сум, виплата 26.05.2026 на картковий рахунок позивача), а також документи, що підтверджують ці обставини, тобто відповідає вимогам пунктів 5, 7 частини другої статті 382-2 КАС України.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується виконання відповідачем рішення суду від 19 червня 2025 року в повному обсязі та у визначений ним спосіб, що є підставою для прийняття звіту без встановлення нового строку для його подання. Підстави для відмови у прийнятті звіту, передбачені частиною другою статті 382-3 КАС України, як і підстави для застосування частини одинадцятої цієї статті, відсутні.
Незгода позивача з розміром здійсненої доплати за відсутності доводів і доказів того, що перерахунок проведено з відступом від способу, визначеного судовим рішенням, не є підставою для продовження судового контролю.
Доводи відповідача про здійснення платежів лише в межах бюджетних призначень відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом перевірки на цій стадії є не своєчасність виплати, а відповідність проведеного перерахунку змісту судового рішення.
Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про невиконання рішення суду протягом понад десяти місяців, оскільки рішення суду від 19 червня 2025 року набрало законної сили 11 лютого 2026 року, а виплату, на яку посилається відповідач, здійснено 26 травня 2026 року, тобто до встановлення судового контролю.
Отже, предметом перевірки в цій справі є не тривалість невиконання рішення суду, а повнота його виконання та відповідність проведеного перерахунку способу, визначеному судом.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 200/10018/19-а щодо можливості апеляційного оскарження ухвали про прийняття звіту на цей час не має вирішального значення, оскільки таке право прямо передбачено частиною першою статті 382-3 КАС України в чинній редакції.
Зазначення в апеляційній скарзі Дніпропетровського окружного адміністративного суду як суду, до якого слід направити справу, є очевидною опискою, яка не впливає на зміст вимог апелянта, сформульованих у прохальній частині апеляційної скарги.
Так само помилкове зазначення в оскаржуваній ухвалі статей 383І, 383і КАС України замість статей 382-2, 382-3 цього Кодексу має характер описки і самостійною підставою для скасування ухвали не є.
За змістом частини першої статті 241 КАС України ухвала є видом судового рішення, а тому має відповідати вимогам законності та обґрунтованості.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для прийняття звіту відповідача, однак мотивував його помилково, вказавши, що розмір виплачених коштів виходить за межі заявленого спору та може бути предметом окремого позову, і не надав оцінки відповідності проведеного перерахунку способу, визначеному рішенням суду, а також відповідності звіту вимогам частин другої та третьої статті 382-2 КАС України.
Оскільки таке мотивування не призвело до постановлення неправильної по суті ухвали, проте суперечить наведеним правовим позиціям Верховного Суду щодо змісту та меж судового контролю, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Підстав для направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, про що просить апелянт, колегія суддів не вбачає, оскільки ухвала про прийняття звіту не належить до ухвал, перелічених у частині третій статті 312 КАС України, не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а передача справи до суду першої інстанції допускається лише у випадках, передбачених статтею 320 цього Кодексу. Крім того, встановлене виконання рішення суду в повному обсязі виключає потребу в продовженні судового контролю.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваної ухвали з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 580/4047/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 580/4047/25 - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 580/4047/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua