Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №400/14089/25
Суддя: Єщенко О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
О К Р Е М А Д У М К А
Судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Єщенка О.В.
29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/14089/25
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549, №0718970-2409-1406.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував прийняте 15.07.2025 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області податкове повідомлення - рішення №0718964-2409-1406-UA51100270000073549 частково, в сумі 4541,16 гривень.
Визнав протиправним та скасував прийняте 15.07.2025 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області податкове повідомлення - рішення №0718970-2409-1406 частково, в сумі 4658,45 гривень.
В задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 91,65 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Миколаївській області залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року залишено без змін.
Апеляційний суд, дослідивши відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь №3527082), погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка, як власник будівель промисловості (їх часток), що віднесені до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, не звільнена від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Адже, у спірному випадку основна діяльність позивачки («роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах», що належить до Секції G «Оптова та роздрібна торгівля; Ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів») не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010. Інші види діяльності позивачки, у тому числі за кодом КВЕД 68.20, що належать до Секції С КВЕД, навіть за умови отримання доходу від цього додаткового виду діяльності, не змінює юридичного статусу позивачки в публічно-правових відносинах з державою, допоки позивачка у встановленому законом порядку через державного реєстратора не змінить свій основний КВЕД у реєстрі ЄДР. Доводи апелянтки (позивачки) про те, що податковим органом не обґрунтовано не враховано інформацію щодо передачі частини майна об`єкту нерухомого майна у розпорядження Національної гвардії України самі по собі не мають правового значення, оскільки такі правовідносини не оформлені у юридичній площині, при цьому відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України додатково виключають пільги зі сплати податку.
Перевіряючи порядок нарахування грошового зобов`язання, апеляційним судом враховано, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка є власником 56/100 частки майна, тип об`єкта – будівлі та споруди; опис об`єкта – загальна площа (кв.м.) 13597; тип власності – право власності; вид спільної власності – спільна часткова. Додаткові відомості стосовно власності позивачки – загальна площа будівель та споруд 7549,1 кв.м (арматурний цех - 3 640,1 м2, склад - 955,6 м2, спецсклад - 435,6 м2, склад - 1 546,2 м2, склад - 812 м2, депо - 159,6 м2). Поряд з тим, спірним ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406 позивачці визначена сума податку в розмірі 540644,55 гривень, розрахованого за 7614,71 кв.м, що становить 56/100 (належні позивачці) від 13597,70 кв.м. (загальної площі об`єкту). Аналізуючи положення статей 355, 356, 360, 361 ЦК України, апеляційний суд зазначив, що розмір частки у спільній частковій власності обраховується саме частками, які мають арифметичний обрахунок у математичній дробі. Обставини щодо відмінностей між площею 7614,71 кв.м, яка обрахована контролюючим органом на підставі розміру частки (56/100), та площею 7549,1 кв.м, інформація про яку міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачки, апеляційним судом оцінено таким чином, що обов`язок приведення у відповідність відомостей даних Державного реєстру прав та документів, на підставі яких проведені реєстраційні дії, покладається на власника майна, в даному випадку – на позивачку. Натомість позивачка своїм правом, передбаченим положеннями пункту 266.7.3 статті 266 ПК України, не скористалась та не звернулась до контролюючого органу із відповідною письмовою заявою щодо уточнення площі об`єкту нерухомого майна та суми податку. Одночасно апеляційний суд зауважив на неможливості покладати додатковий тягар на власника об`єкту нерухомого у виді сплати податку понад площі, яка реально належить позивачу на праві спільної часткової власності. Апеляційний суд зазначив, що положення податкового законодавства не містять чіткого застосування алгоритму обрахунку площі відповідно до частки майна, що належить платнику податків на праві спільної часткової власності, а відтак судом першої інстанції вірно було здійснено обрахунок податку, з огляду на реальну площу такого об`єкту, що свідчить про правильність висновку суду про те, що податковий орган у спірному рішенні помилково визначив суму податку у більшому розмірі. Поряд з тим, апеляційний суд зазначив, що використання податковим органом інформації щодо розміру частки у праві спільної часткової власності, зазначеної в одному із основних розділів Реєстру нерухомого майна, замість даних підрозділу «Додаткові відомості» не можуть свідчить про явно протиправне нарахування усієї суми податку доходу на нерухоме майно.
Стосовно іншої власності позивачки, а саме 38/100 частки об`єкту нерухомого майна (промислова база з кількох складових загальною площею 25257 м2), адреса: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 31, де, як зазначив апеляційний суд, згідно додаткових відомостей позивачці належать будівлі та споруди, загальною площею 478,9 м2 (електроцех - 320,9 м2, склад химдодаток - 158 м2, майстерня), можна стверджувати на тому, що апеляційний суд, підтримуючи висновок суду в частині протиправності оспорюваного ППР від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549 на суму 4541,16 гривень, керувався об`єктивною можливістю відповідача здійснити обрахунок площі частки у праві спільної часткової власності, зазначеної в одному із основних розділів Реєстру нерухомого майна та за умови, що позивачка не зверталась до контролюючого органу в порядку, передбаченому положеннями пункту 266.7.3 статті 266 ПК України щодо уточнення площі об`єкту нерухомого майна згідно правовстановлюючих документів та, відповідно, суми податку. Одночасно апеляційний суд відхилив доводи апелянта (відповідача) про неправильність зменшення судом суми податку, адже згідно даних Договору купівлі-продажу від 13.12.2018 №811 позивачці належить 9 533,7 кв.м, тому у спірному випадку підтвердженим обов`язок позивачки зі сплати податку становить на суму 676892,7 гривень.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про часткове скасування ППР ГУДПС від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549 та №0718970-2409-1406 відповідно на суму 4541,16 гривень та на суму 4658,45 гривень.
Стосовно самостійного визначення судом законності розміру податку у відповідній частині, апеляційний суд, з посиланням на правові позиції Верховного Суду у постанові від 26.10.2026 у справі №580/1907/25, у постанові від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, у постанові від 04.06.2020 року у справі №804/4406/13-а, у постанові від 20.03.2023 у справі №813/2689/17, у постанові від 22.02.2024 у справі №826/16991/13-а, у постанові від 19.03.2024 у справі №823/1553/16, у постанові від 04.06.2026 у справі №420/22451/24, зазначив, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акту частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Апеляційний суд вирішив, що у спірному випадку суд першої інстанції, дійшовши висновку про необхідність часткового скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, скористався наданими йому процесуальним законодавством інструментами, спрямованими на всебічне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин у справі, й, відповідно, керуючись положеннями статті 9 КАС України, обґрунтовано установив, яка сума підлягає / не підлягає стягненню з платника податку за спірними податковими повідомленнями-рішеннями. Зібрані ж, у тому числі з ініціативи апеляційного суду, у справі докази свідчать про можливість проведення судом самостійного розрахунку суми податку, яка дійсно підлягала сплаті позивачкою у спірному періоді.
Частиною 3 статті 34 КАС України передбачено, що суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
З огляду на не згоду з висновками, викладеними в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2026 року по справі №400/14089/25, зазначаю наступне.
При цьому, вважаю за необхідне враховувати, що предметом спору у даній справі є протиправність наступних податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Миколаївській області:
від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549, яким позивачці за 2024 рік нараховано суму податкового зобов`язання на суму 681433,86 гривень по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тип об`єкту – будівлі промисловості та склади, загальна площа об`єкту – 25257 кв.м, розмір частки у спільній частковій власності на об`єкт – 9597,66 кв.м.
від 15.07.2025 №0718970-2409-1406, яким позивачці за 2024 рік нараховано суму податкового зобов`язання на суму 540644,55 гривень по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тип об`єкту – інші будівлі, загальна площа об`єкту – 13597,7 кв.м, розмір частки у спільній частковій власності на об`єкт – 7614,71 кв.м.
Надані учасниками під час розгляду справи в суді першої інстанції докази, які є повними, належними та достатніми, тобто в апеляційного суду не виникло підстав для одержання додаткових доказів у справі, підтверджують наступне:
згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців від 26.12.2025 позивачка з 1993 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Основним видом діяльності значиться: 47.79. Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах. Інші: 47.11. Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 23.63. Виробництво бетонних розчинів, готових для використання;
згідно Договору купівлі-продажу від 06.02.2019, зареєстрованого в Реєстрі за №358, позивачка є власником 56/100 частки будівель та споруд, загальною площею 7549,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, позивачка є власником 56/100 частки будівель та споруд, загальна площа 13597,7 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 . У розділі «Додаткові відомості» міститься інформація про те, що позивачка є власником 56/100 частки цих будівель та споруд, загальною площею 7549,1 кв.м, на підставі Договору купівлі-продажу від 06.02.2019, зареєстрованого в Реєстрі за №358;
згідно Договору купівлі-продажу від 13.12.2018, зареєстрованого в Реєстрі за №811, позивачка є власником 38/100 частки промислової бази, загальною площею 9533,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, позивачка є власником 38/100 частки промислової бази, загальна площа 25257 кв.м., адреса: Одеська область, місто Одеса, вулиця Миколи Боровського, будинок 31, на підставі Договору купівлі-продажу від 13.12.2018, зареєстрованого в Реєстрі за №811.
Учасниками у справі не оспорюється та обставина, що належні позивачці об`єкти віднесені до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018:2023.
Стосовно суті наявності у позивачки обов`язку зі сплати цього виду податку, слід враховувати, що основна діяльність позивачки згідно КВЕД 47.79. Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах належить до Секції G «Оптова та роздрібна торгівля», тобто не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та наявність іншого (не основного) виду економічної діяльності згідно КВЕД 23.63. Виробництво бетонних розчинів, готових для використання, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не доводить правові підстави для застосування пільги зі сплати цього виду податку. Таким чином, в цій частині погоджуюсь з висновком суду першої інстанції, який підтриманий апеляційним судом, про доведення контролюючим органом податкового обов`язку позивачки щодо сплати в оспорюваному періоді податку на це нерухоме майно.
Незгода із позицією апеляційного суду у цій справі стосується порядку (процедури) нарахування позивачці грошових зобов`язань, що на моє переконання впливає на правомірність та обґрунтованість оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку із чим вважаю за необхідне зазначити наступне.
За правилами підпункту «а» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, здійснюється таким чином: якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Також, підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За правилами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Поряд з тим, згідно підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Як вже зазначено вище, приймаючи ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406, обчислення контролюючим органом грошового зобов`язання відбулось, виходячи з бази оподаткування - загальної площі частки об`єкту нежитлової нерухомості, що перебуває у власності позивачки, а саме з 7614,71 кв.м., тоді як згідно даних Державного реєстру площа належної позивачці частки становить 7549,1 кв.м.
Таким чином, під час винесення ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406 контролюючим органом проігноровано офіційні відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що в свою чергу підтверджуються відповідними документами платника податків на право власності, в даному випадку – Договором купівлі-продажу від 06.02.2019, зареєстрованого в Реєстрі за №358.
У спірному випадку контролюючим органом не було обчислено суму податку, виходячи з площі належної позивачці частки об`єкту нежитлової нерухомості, відомості про яку містять з Державному реєстрі та відповідних документах платника, тобто за основу взято неправильну базу оподаткування. Як вже звернуто увагу, площа об`єкту, що дійсно належить позивачці, підтверджена офіційними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які використовуються контролюючим органом при обчисленні суми податкового зобов`язання. Суттєвою є й та обставина, що у спірному випадку контролюючим органом фактично не визнаються офіційні дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що додатково підтверджуються наявними у позивачки документами про право власності.
На моє переконання, у даному випадку контролюючим органом порушений самий порядок розрахунку податкового зобов`язання, натомість невизнання судом грошового зобов`язання в частині та, відповідно, часткове скасування судом рішення відповідача свідчить про здійснення судом самостійного нарахування цього виду податкового зобов`язання, що у даному випадку не є тотожним виокремленню судом з рішення відповідача, без втручання у функції суб`єкта владних повноважень, певної суми окремого виду податку чи збору.
Посилання апеляційного суду, підкріплені позицією Верховного Суду у постановах від 26.10.2026 у справі №580/1907/25, від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 року у справі №804/4406/13-а, від 20.03.2023 у справі №813/2689/17, від 22.02.2024 у справі №826/16991/13-а, від 19.03.2024 у справі №823/1553/16, від 04.06.2026 у справі №420/22451/24, на те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акту частково протиправним, у спірному випадку є помилковими, оскільки суперечать дійсним обставинам у цій справі. Тобто, сама лише наявність в адміністративного суду процесуальної можливості скасовувати в частині рішення суб`єкта владних повноважень не свідчить, що таку процесуальну функцію слід застосовувати у будь-якому випадку та без дослідження характеру і суті допущеного суб`єктом владних повноважень правопорушення під час прийняття свого рішення.
Поряд з тим, слід зауважити на нерелевантності правових позицій Верховного Суду у постановах від 26.10.2026 у справі №580/1907/25, від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 року у справі №804/4406/13-а, від 20.03.2023 у справі №813/2689/17, від 22.02.2024 у справі №826/16991/13-а, від 19.03.2024 у справі №823/1553/16, від 04.06.2026 у справі №420/22451/24, до правовідносин, що виникли у цій справі, що розглядається. Зміст вказаних судових рішень Верховного Суду свідчить, що у досліджуваних цим судом випадках мало місце порушення контролюючим органом у включенні (нарахуванні) платникові окремих податкових зобов`язань, що не узгоджувалось із вимогами законодавства. У таких випадках суди мали можливість виокремити відповідне зобов`язання платника у відповідному податковому періоді та без здійснення самостійного нарахування цього зобов`язання, скасувавши неправомірне в частині рішення суб`єкта владних повноважень.
Таким чином, з огляду на порушення відповідачем порядку нарахування позивачці податкового зобов`язання, вважаю, що ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406 підлягало скасуванню судом у повному обсязі.
Стосовно винесеного ППР від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549, слід враховувати, що нарахування цього зобов`язання проведено контролюючим органом на підставі наявних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що містять відомості про площу об`єкту та розмір належної на праві власності частки об`єкту. У спірному випадку, позивачка (платник податку) у порядку, встановленому підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України, не подавала до контролюючого органу оригінали відповідних документів, зокрема, Договір купівлі-продажу від 13.12.2018, зареєстрований в Реєстрі за №811, щодо наявності у її власності 38/100 частки об`єкту, площею 9533,7 кв.м., з метою правильності розрахунку податкового зобов`язання.
Також, є таким, що не відповідає дійсності висновок апеляційного суду про те, що Державний реєстр містить додаткові відомості про право власності позивачки на цей об`єкт, у тому числі про конкретний розмір належної їй частки (площею 478,9 кв.м., у тому числі електроцех - 320,9 кв.м., склад химдодаток - 158 кв.м, майстерня).
Отже, на моє переконання, винесення ППР від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549 на основі даних, що перебувають у розпорядженні контролюючого органу, а саме відомостей Державного реєстру, відбулось цілком обґрунтовано, з дотриманням податкового законодавства та на виконання повноважень відповідача, тому у суду не виникло правових підстав для скасування, у тому числі в частині, цього рішення суб`єкта владних повноважень.
Як і у випадку обставин, що стосуються ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, переймаючи повноваження контролюючого органу, фактично самостійно здійснив нарахування платникові податкового зобов`язання, взявши за основну правильну, на думку суду, базу оподаткування цього виду податку, ігноруючи при цьому офіційні відомості Державного реєстру та установлений податковим законодавством порядок звірки даних контролюючого органу із даними платника податку.
Підсумовуючи, вважаю за необхідне зазначити, що рішення суду в цій адміністративній справі підлягало скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та скасуванням ППР від 15.07.2025 №0718970-2409-1406, відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо скасування ППР від 15.07.2025 №0718964-2409-1406-UA51100270000073549. Натомість висновки суду апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, є такими, що складені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Повний текст окремої думки складено та підписано 09.11.2026 року.
Суддя О.В. Єщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua