Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №759/12750/26
Суддя: Березовенко Руслана Вікторівна
справа №759/12750/26 головуючий у суді І інстанції Жмудь В.О.
провадження №33/824/4661/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Березовенко Р.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП,
В С Т А Н О В И В:
Постановою судді Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років без конфіскації транспортного засобу.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 04 вересня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року та закрити адміністративне провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Окрім цього, апелянт просив поновити строк на оскарження постанови.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що було порушено його право на захист, оскільки справа була розглянута за його відсутності. Апелянт вказує, що адреса АДРЕСА_1 немає до нього ніякого відношення, а тому ОСОБА_1 не отримував судових повісток.
Крім того, апелянт вказує, що судом не було зроблено запити щодо проведення ідентифікації його особи.
Також, апелянт посилається на відсутність факту керування транспортним засобом, оскільки він стояв біля автомобіля, який стояв на блокпосту під час комендантської години.
Окрім цього, апелянт вважає, що було порушено порядок складання протоколу, оскільки поліцейські мали роз`яснити права та запропонувати підписати протокол, що не було вчинено.
Апелянт вважає, що вписування адреси до якої він немає жодного відношення, тобто відомості про не справжнє його місце проживання робить протокол недопустимим доказом.
Відтак, суд першої інстанції не звернув уваги, що працівники поліції в порушення ч. 2 ст. 251 КУпАП не долучили до матеріалів справи належних та достатніх доказів на підтвердження факту керування, що привело на думку апелянта до грубого порушення ст. 280 КУпАП.
У судове засідання апелянт не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку, а саме шляхом направлення судової повістки-повідомлення за вказаною апелянтом у апеляційній скарзі адресою для листування. Належність повідомлення апелянта підтверджується інформацією з трекінгу відправлення поштової кореспонденції, як містить відмітку «одержувач відсутній за вказаною адресою», що відповідно до норм діючого законодавства вважається належним повідомленнням.
ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Апеляційний суд враховує, що розумні строки судового розгляду є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а невиправдано тривалий розгляд справи без достатніх на те підстав, призводить до перебування учасників справи у стані правової невизначеності.
Відтак, враховуючи виконання апеляційним судом вимог діючого законодавства щодо завчасного належного повідомлення апелянта про розгляд справи, відсутність з його боку клопотань про відкладення розгляду справи або неможливість явки у судове засідання, беручи до уваги позицію апелянта у справі, яка є чіткою і зрозумілою, апеляційний суд вважає, що неявка апелянта не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами справи.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши апеляційні доводи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження
Так, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 у прохальній частині апеляційної скарги просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови посилаючись на те, що оскаржувана постанова було отримана ним 27 серпня 2026 року, що підтверджується зворотнім повідомленням.
Відповідно до частини першої статті 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 294 КУпАП постанова судді по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Частинами першою та третьою статті 285 КУпАП, копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Апеляційний суд проаналізувавши матеріали справи, встановив, що апелянт отримав копію постанови 27 серпня 2026 року, що підтверджується зворотним повідомленням, яке наявне у матеріалах справи (а.с.35).
Крім цього, апеляційний суд враховує, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Летуча проти України» зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов`язків цивільного характеру чи встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія А № 18 та «Девеер проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), заява № 6903/75, пункти 48 і 49, від 27 лютого 1980 року). Крім того, обмеження будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції лише якщо вони переслідують законну мету і наявне розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, яка переслідується (див. рішення у справі «Селіс проти Франції» (Celice v. France), заява № 14166/09, пункт 33, від 08 березня 2012 року). Ці гарантії ефективного доступу за пунктом 1 статті 6 застосовні до апеляційних та касаційних судів у разі їхнього існування (див., серед інших джерел, рішення у справі «Маресті проти Хорватії» (Maresti v. Croatia), заява № 55759/07, пункт 33, від 25 червня 2009 року), у тому числі щодо проваджень у справах про адміністративні правопорушення в апеляційних судах (див., наприклад, рішення у справі «Чернега та інші проти України» (Chernega and Others v. Ukraine), заява № 74768/10, пункти 176 - 182, від 18 червня 2019 року).
Таким чином, клопотання апелянта щодо поновлення строків на оскарження постанови підлягає задоволенню, у зв`язку з пропуском строку з поважних причин.
Щодо оскаржуваної постанови та доводів апеляційної скарги
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за дії, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, 24 квітня 2026 року о 02 год. 35 хв. керував транспортним засобом «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , та рухався по Брест-Литовському шосе, 8А в м. Києві з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку у чергового лікаря-нарколога у приміщенні КНП КМКЛ № 10 та на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням приладу «Drager» відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Так, суд першої інстанції проаналізувавши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 648515 від 24.04.2026, який складений стосовно ОСОБА_1 ; направлення на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препараті, що знижують увагу та швидкість реакції від 24.04.2026; копію постанови серія ЕНА № 7077460 від 24.04.2026, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн; довідку щодо проведених заходів із встановленням повторності вчиненого адміністративного правопорушення ОСОБА_1 від 24.04.2026; копію витягу з ЄДРСР; копію постанови Рокитнівського районного суду Рівненської області від 24.09.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 51000 грн 00 коп з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років; копію постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 28.08.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 51000 грн 00 коп з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років; відеозаписи із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників поліції, які містяться на дисках DVD-R, дійшов висновків, що у справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості та які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Відтак, суд першої інстанції вважав, що є всі підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення в межах, установленої у санкції ч. 3 ст. 130 КУпАП, а саме у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами без конфіскації транспортного засобу, оскільки відповідно матеріалів справи транспортний засіб «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 . Накладення такого стягнення на ОСОБА_1 відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу.
Враховуючи встановлені обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статей 251 та 252 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Вивченням матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що суд, діючи у відповідності до вимог ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, а його висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 в порушенні п.2.5. Правил дорожнього руху, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП є вірним.
Так, частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 статті 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями абзацу п`ятого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII встановлено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Так, відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.
Згідно п. п. 2, 3 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп`яніння є: звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Процедура та порядок огляду на стан сп`яніння регламентуються ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 року №1452/735.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Окрім цього, апеляційний суд звертає увагу, що пункт 2.1 «а» ПДР передбачає обов`язок водія механічного транспортного засобу мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Так, з відеозаписів наявних у матеріалах справи вбачається, що транспортний засіб здійснював рух проїзджаючи блокпост у м. Києві в період комендантської години ( 24 квітня 2026 року о 02:35), що підтверджується відеозаписом з камери блокпосту, яка відображена на записі боді-камери поліцейського (диск 1, о 03:01:50 камера поліцейського).
З відеозапису вбачається, що поліцейські виявили у водія ознаки алкогольного сп`яніння і повідомили їх водієві, та запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці, однак останній категорично відмовлявся (диск 1, о 02:47:51, 02:48:00).
Також з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 всіляко намагався уникнути надання документів поліції для встановлення його особи, на неодноразові прохання поліцейських останній лише показав застосунок «Дія», що підтверджується відеозаписом (диск 1, о 02:55:11).
Окрім цього, поведінка водія при виконанні поліцейськими своїх обов`язків свідчила про намагання останнього уникнути надання про себе будь-якої інформації навіть щодо місця проживання.
З відеозапису вбачається, що водій при роз`ясненні прав поліцейськими стверджував, що він їх знає та перебивав уповноважених осіб. Також, останній відмовився підписувати протокол. Вказані дії підтверджуються долученими відеозаписами.
Оскільки відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, так як на ньому зафіксована подія правопорушення, апеляційний суд оцінює його в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Окрім цього, суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо достатності доказів на доведення обставин щодо повторності вчинення адміністративного правопорушення, оскільки вони підтверджуються долученими постановами до матеріалів справи, а саме: постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 та ч. 3 ст. 130 КУпАП та постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 та ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Крім того, повторність правопорушення підтверджується довідкою відділу адміністративної практики управління патрульної поліції у м. Києві, яка містить достатню інформацію щодо вчинення попередніх адміністративних правопорушень ОСОБА_1 і прийняті судові рішення щодо останнього.
Щодо посилань апелянта на невірність адреси, апеляційний суд до таких доводів відноситься критично, оскільки на вимогу поліцейського водій зобов`язаний надати документи для встановлення його ідентифікуючих даних, не бажання надання або зазначення недостовірної інформації щодо місця свого проживання відноситься до зони відповідальності водія, який є зацікавленою стороною у справі про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд аналізуючи доводи апелянта у цій частині вбачає, що суд першої інстанції направляв повістки, як за адресою визначеною у протоколі так і шляхом смс-повідомлення на телефон, який надав сам водій, а тому судом було вжиті всі необхідні дії з метою повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи. Крім цього, суд при розгляді матеріалів адміністративної справи не здійснює збирання доказів щодо місця знаходження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а отже доводи апелянта щодо самостійної ідентифікації судом особи правопорушника є безпідставними і розцінюються критично.
Поряд з цим, апеляційний суд бере до уваги, що апелянт мотивуючи підстави для поновлення строків особисто вказує, що отримав оскаржувану постанову суду першої інстанції за адресою: АДРЕСА_1 та долучає копію конверту. Окрім цього, отримання кореспонденції за вказаною адресою ОСОБА_1 підтверджує зворотнє повідомлення наявне у матеріалах справи (а.с. 35).
Також, безпосередньо апелянт вказує у апеляційній скарзі дану адресу, як адресу для листування з ним.
Відтак, апеляційний суд відноситься критично до посилання апелянта у частині вписування працівниками поліції до протоколу адреси до якої він немає жодного відношення, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи та доводами самого апелянта, а тому є суперечливими, такими, що не можуть бути взяті до уваги.
При цьому, апеляційний суд вважає неналежним доказом долучений витяг з територіальної громади, оскільки він датований 29 липня 2024 року, а тому не є актуальним ні на момент вчинення правопорушення, ні на момент розгляду справи.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що переглядом справи не встановлено порушень працівниками поліції Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, і могли стати підставою не виконувати водієм законних вимог поліції про проходження огляду на стан сп`яніння, надання документів.
Всі матеріали справи зібрані працівниками патрульної поліції, які діяли в межах своїх повноважень та протоколи про адміністративне правопорушення повністю відповідають вимогам ст. 256 КУпАП.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду першої інстанції і були підставами для скасування постанови та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Доводи апелянта зводяться лише до переоцінки дій поліцейських та доказів у справі на власний розсуд.
Зважаючи на встановлені обставини, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання апелянта щодо допиту свідків - працівників поліції, оскільки не було аргументовано стороною апелянта, які інші відомості можуть повідомити уповноважені особи для встановлення обставин справи, враховуючи наявність відеозаписів події.
Загалом матеріали справи та поведінка водія свідчить про те, що останній не взяв до уваги попередні неодноразові притягнення його адміністративної відповідальності, не зробив відповідних висновків і знову вчинив адмінправопорушення, що свідчить про те, що апелянт на шлях виправлення не став, оскільки фактично керував транспортним засобом без права керування (позбавлений раніше на 10 років), а доказів, які б це спростовували суду не надав.
Враховуючи викладене, за результатами апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.
Оскільки судове рішення, яке оскаржується, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, суд апеляційної інстанції залишає його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови судді Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років без конфіскації транспортного засобу - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2026 року - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.
Суддя: Р.В. Березовенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua