Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №761/45046/24
Суддя: Шкоріна Олена Іванівна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 року місто Київ
справа № 761/45046/24
провадження № 22-ц/824/9620/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д.,Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український страховий стандарт»
відповідач - Моторно (транспортне) страхове бюро України
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Конюшком Денисом Борисовичем,
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Осаулов А.А., -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням позовної заяви в новій редакції просила стягнути з відповідачів - ОСОБА_2 , ПрАТ «СК «Український страховий стандарт», Моторне (транспортне) страхове бюро України солідарно суму моральної та матеріальної шкоди у розмірі 471 649,33 грн.
Позов обґрунтовувано тим, що 3 грудня 2021 року ОСОБА_1 переходила дорогу на регульованому пішохідному переході, на якому ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на позивачку, через що остання впала на бік і отримала сильний удар не лише в ногу, а і в голову. Внаслідок винних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було завдано суттєвої шкоди здоров`ю, заподіяну моральну та матеріальну шкоду.
Вироком Шевченківського районного суду по справі 761/4139/22 від 03 грудня 2024 року, що набрав законної сили, встановлено вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої позивачці спричинено різних тілесних ушкоджень середньої важкості, та встановлено причинно-наслідковий зв`язок винних дій ОСОБА_2 з травмами, які отримала ОСОБА_1 ..
З 3 по 20 грудня 2021 року позивачка проходила стаціонарне лікування в лікарні №17 м. Києва. Внаслідок ДТП позивач отримала перелом латерального виростка правої великогомілкової кістки зі зміщенням. 14 грудня 2021 року позивачці зробили операцію. До травня 2022 року ОСОБА_1 вимушено знаходилася дома (лікарняний закрито 29 березня 2022 року та до 30 квітня 2022 року знаходилася на простої).
Внаслідок ДТП позивачу заподіяно моральну шкоду. Душевні та фізичні страждання, завдані позивачу під час перебування у лікарні, підготовки до операції, та її проведення. ОСОБА_1 хвилювалася та відчувала сильний біль під час проведення багатьох процедур (уколи, перев`язки, зняття швів, фізіотерапевтичні процедури, щоб полегшити біль та запалення, проходження КТ). З дня ДТП і до тепер відчувається біль в нозі, через що втрачено здоровий повноцінний сон. Душевні та фізичні страждання переживає й досі, коли позивачка робить фізичні вправи оперованою ногою з метою її швидшої реабілітації (за вказівкою лікаря), адже до цього часу остання вимушено пересувається з палицею. Позивачка досі відчуває фізичні стражданнями через те, що через велику кількість прийняття медичних препаратів, у неї виникла алергічна реакція на них.
Душевні страждання, що існують досі, пов`язані з хвилюваннями з приводу коштів, які були витрачені на лікування. Крім цього, позивачка не може відвідувати тренажерний зал у фітнес-клубі, з метою підтримання та покращення стану свого здоров`я.
Душевні стражданнями, пов`язані також з тим, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 21 червня 2022 року.
Позивач перебувала на лікарняному з 03 грудня 2021 року по 29 березня 2022 року, з 03 червня 2022 року по 20 червня 2022 року. Крім того, у травні 2022 року 11 календарних днів ОСОБА_1 в робочий час проходила фізіотерапевтичні процедури та зверталася до інших лікарів у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, внаслідок отриманої травми. Позивач відчуває себе безпорадною, фізично хворою людиною з дуже обмеженими можливостями, що потребує стороннього догляду та постійної уваги, позбавлена можливості вести свій звичний спосіб життя, страждає на постійні болі ноги внаслідок отриманої травми.
Крім того, весь цей період позивач потребує сторонньої допомоги. ОСОБА_1 також зазнає душевних переживань через втрату звичного контакту з родичами та близькими людьми, бо позбавлена можливості відвідувати їх, брати участь у звичному колі друзів та родичів. Крім цього, позивач отримала інвалідність внаслідок винних дій ОСОБА_2 .
Позивач здійснила експертну оцінку нанесеної їй моральної шкоди, який підтверджує суму компенсації моральної шкоди в 300000,00грн.
Окрім моральної шкоди позивачці було завдано також матеріальної шкоди, оскільки ОСОБА_1 була вимушена витрачати власні та позичені гроші для оплат лікування, медичних препаратів, реабілітації та супутніх витрат. Так, за 2021-2023 роки позивач витратила 69648,83 грн. Крім того, вартість первинної операції та наркозу в 2021 році склала близько 38 000 грн.
На вказані суми позивач нарахувала 3 % річних та інфляційні, а саме: 29 908,71 (інфляційне збільшення) + 5 915,00 (3%річних) за 2021 рік, 2 537,54 (інфляційне збільшення) + 1 050,13 (3%річних) за 2022 рік, 1 815,36 (інфляційне збільшення) + 596,99 (3%річних) за 2023 рік.
Разом по витратах за 2021-2023 роки (сума завданої прямої матеріальної шкоди) становить 103 518,71 грн + 21 863,67 грн + 24 088,35 грн = 149 470,73грн.
Крім цього, витрати за 2024 рік на лікування наслідків отриманої травми становили загалом 15 344,90 грн та витрати за 2025 рік на лікування наслідків отриманої травми становили загалом 10440,00 грн.
Всього за період 2021-2025 роки сума завданої матеріальної шкоди становить 171 649,33 грн.
Позивачка зверталася до страховика винної особи, її звернення зареєстрували, але окрім цього ніяких дій з боку страховика не здійснювалося. Згідно з відомостями реєстру ЄДРПОУ страховик винної особи (ПрАТ «СК «УСС») перебуває в стані добровільного припинення діяльності,
Жодної виплати ні від ПрАТ «СК «УСС», ні від МТСБУ позивачка не отримувала. Від ОСОБА_2 позивачка отримала лише один платіж у жовтні 2023 року у розмірі 2985 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року частково задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «СК «Український страховий стандарт», МТСБУ про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 112581,82 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 88663,65 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 4433,18 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 93 096,83 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1125,81 грн судового збору.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» на користь держави 930, 96 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги до ОСОБА_2 , ПрАТ «СК Український страховий стандарт», Моторне (транспортне) страхове бюро України задовольнити частково. Вважає рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди необґрунтованим.
Апелянт вважає, що заявляючи вимоги про стягнення із відповідача моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн, позивач не просто завищує розмір заявленої вимоги, а й узагалі жодним чином не обґрунтовує підставу її вимоги та такий розмір заявленої шкоди не наводить і не підтверджується належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факти й обставини, які свідчать про наявність пережитих ним моральних чи фізичних страждань, душевних мук та інших нематеріальних втрат (втрат немайнового характеру) у зв`язку із вказаною ДТП й те, у чому взагалі полягають його моральні страждання. Позивач у позовній заяві аргументує розмір моральної шкоди зробленим на власне замовлення висновком соціально-психологічної експертизи № 16-11-22 складеним ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень». Зазначає, що позивач не доводить жодними іншими належними і допустимими доказами наявності у неї психічних або психоемоційних розладів, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, чи істотні зміни у її психоемоційному стані. Відсутні в матеріалах справи, зокрема, висновки судово психологічної чи психіатричної експертизи, медичні висновки психолога або психіатра, а також будь-які інші докази, які б підтверджували істотні зміни у психоемоційному стані позивача або наявність психічних чи психоемоційних розладів, що перебувають у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Вказує, що визначений судом розмір моральної шкоди ґрунтується на загальному описі позивачем власних переживань та наслідків отриманої травми, без належної оцінки доказів у їх сукупності та без обґрунтування, чому встановлена сума є співмірною із встановленим у справі обставинам.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення залишити без змін.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші сторони не скористались.
У судове засіданні не з`явилася сторони, були повідомлені про місце, день і час розгляду справи шляхом направлення судового повідомлення до їх електронних кабінетів, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. ОСОБА_1 , та представник ОСОБА_2 адвокат Конюшко Д.Б. подали до суду заяви, в яких просили розглянути справу у їх відсутність. Зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність сторін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 3 грудня 2021 року приблизно о 16 годині, водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався в місті Києві по вул. Дорогожицька зі сторони вул. Оранжерейна в напрямку вул. Ризька та наближався до регульованого світлофорними об`єктами перехрестя вул. Дорогожицька та вул. О. Теліги. Грубо порушуючи вимоги п. п. 2.3 «б», 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року, ОСОБА_2 , під час керування вказаним автомобілем, проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед зміною напрямку свого руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, проігнорував вимоги дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах» ПДР України, та повертаючи ліворуч у забороненому напрямку у м. Києві від вул. Дорогожицька на вул. О. Теліги в напрямку вул. Довженка, не дав дорогу пішоходу Готліб Н.М., яка переходила проїзну частину по вул. О. Теліги на дозволений зелений сигнал світлофору для пішоходів по регульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 , на яку водій ОСОБА_2 повертав. Внаслідок проявленої злочинної необережності водієм ОСОБА_2 та порушення ним правил безпеки дорожнього руху, в результаті наїзду автомобілем потерпілій ОСОБА_1 спричинено тілесне ушкодження у виді закритої травми правої гомілки у вигляді внутрішньосуглобового перелому латерального виростка великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, яке згідно висновку судово-медичної експертизи відноситься до середнього ступеня тяжкості. Таким чином, під час керування транспортним засобом водій автомобіля «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 порушив п.п. 2.3 «б», 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого настали наслідки у вигляді спричинення ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які перебувають між собою у прямому причинному зв`язку.
За даними висновку експерта № 042-86-2022 від 26 січня 2022 року закрита травма правої гомілки, яка виявлена у ОСОБА_1 , могла утворитись в термін 3 грудня 2021 року при транспортній травмі /травма внаслідок зіткнення автомобіля, що рухався з пішоходом/, перебуває в прямому причино-наслідковому зв`язку з подіями транспортної травми та за ступенем тяжкості відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.
За даними висновку експерта № СЕ-19/111-22/1394-ІТ від 25 січня 2022 року в ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо - транспортною пригодою, водій автомобіля «Hyundai Sonata» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був керуватися вимогами дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах» ПДР України та пунктів: 10.1; 16.2 ПДР України. В даній дорожній ситуації, водій автомобіля «Hyundai Sonata» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, шляхом виконання вимог дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах» ПДР України та пунктів: 10.1; 16.2 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній ситуації, експертом, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Hyundai Sonata» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах» ПДР України та пунктів: 10.1; 16.2 ПДР України. З технічної точки зору, причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля «Hyundai Sonata» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимогам дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах» ПДР України та пунктів: 10.1; 16.2 Правил дорожнього руху України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 3 квітня 2024 року у справі №761/4139/22 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного судом основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки. На підставі ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_2 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення залишено без розгляду
Вина ОСОБА_2 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вирішуючи питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд урахував, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Український страховий стандарт». Із поданих доказів суд визнав підтвердженими витрати на лікування в розмірі 88 663,65 грн, які підлягають відшкодуванню страховиком у межах його відповідальності. Водночас частину заявлених витрат суд відхилив через відсутність належного документального підтвердження їх оплати або зв`язку з лікуванням наслідків ДТП.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, оскільки позивачка не надала належних доказів звернення до страховика з вимогою про страхове відшкодування та прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував характер і тяжкість тілесних ушкоджень, тривалість фізичного болю та лікування, перенесені операції, встановлення позивачці III групи інвалідності й істотні зміни у звичному способі її життя. З огляду на засади розумності, виваженості та справедливості суд визначив загальний розмір компенсації моральної шкоди в сумі 120 000 грн, визнавши заявлений розмір у 300 000 грн завищеним. При цьому 4 433,18 грн стягнуто зі страховика, а решту - з безпосереднього заподіювача шкоди, з урахуванням раніше виплачених ним 2 985 грн.
Суд не поклав обов`язок відшкодування на МТСБУ, оскільки саме по собі анулювання ліцензії страховика та припинення його членства в МТСБУ не припиняє зобов`язань за раніше укладеним договором страхування. Доказів визнання страховика банкрутом або його ліквідації, які б зумовлювали обов`язок МТСБУ здійснити регламентну виплату, суд не встановив.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в оскарженій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи, 3 грудня 2021 року приблизно о 16 годині ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався в місті Києві вул. Дорогожицькою та порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, здійснив поворот ліворуч у напрямку, забороненому дорожнім знаком 5.16 «Напрямки руху по смугах», не надавши переваги в русі пішоходу ОСОБА_1 , яка переходила проїзну частину на дозволений зелений сигнал світлофора регульованим пішохідним переходом.
Внаслідок наїзду автомобіля позивачка отримала закриту травму правої гомілки у вигляді внутрішньосуглобового перелому латерального виростка великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема висновками експертів, а також вироком суду першої інстанції від 03 квітня 2024 року, який набрав законної сили та яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов`язковим для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Отже, факт вчинення ОСОБА_2 відповідних дій, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння позивачці тілесних ушкоджень, установлений судовим рішенням, що набрало законної сили, і не підлягає повторному доказуванню в межах цього цивільного спору.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої особи або позбавлення її можливості реалізувати їх, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю іншої особи, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності встановлених законом підстав. Водночас моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини заподіювача в передбачених цією нормою випадках.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц наголосила, що розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися з дотриманням принципів розумності, справедливості та співмірності. Компенсація повинна бути достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої особи, однак не повинна призводити до її безпідставного збагачення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 також зазначено, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від конкретних обставин справи, характеру немайнових втрат потерпілої особи та обставин, які впливають на формування розміру компенсації.
Отже, визначення розміру моральної шкоди не передбачає застосування наперед установленої грошової шкали. Суд повинен оцінити обставини конкретної справи в їх сукупності та встановити такий розмір компенсації, який відповідає характеру й інтенсивності страждань потерпілої особи та узгоджується із засадами розумності, справедливості й співмірності.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факту завдання їй моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, була госпіталізована та перебувала на стаціонарному лікуванні з 03 до 20 грудня 2021 року. 14 грудня 2021 року їй проведено оперативне втручання у зв`язку з переломом латерального виростка правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані апелянтом.
Після отриманої травми позивачка потребувала подальшого лікування, медичного спостереження та реабілітаційних заходів. У матеріалах справи наявні консультативні висновки ортопеда-травматолога, індивідуальна програма реабілітації, документи про встановлення позивачці третьої групи інвалідності, а також інші медичні документи, які підтверджують тривалість відновлення її здоров`я та необхідність подальшого лікування.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що наслідки отриманої травми істотно вплинули на звичний спосіб життя позивачки, її можливість вільно пересуватися, працювати, займатися фізичною активністю та повноцінно реалізовувати свої повсякденні потреби.
Зазначені обставини свідчать про те, що наслідки дорожньо-транспортної пригоди не обмежилися короткочасним фізичним болем, а спричинили тривалі негативні зміни у фізичному стані позивачки, потребували додаткових зусиль для відновлення здоров`я та супроводжувалися об`єктивними обмеженнями її життєдіяльності.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність у позивачки моральної шкоди є обґрунтованим.
При цьому закон не ставить право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, у залежність виключно від установлення в неї психічного захворювання, психоемоційного розладу або іншого діагностованого психічного порушення.
Моральна шкода за змістом статті 23 ЦК України охоплює не лише негативні наслідки для психічного здоров`я особи, а й фізичний біль, душевні страждання, переживання та інші немайнові втрати, зумовлені порушенням її прав.
Тому відсутність у матеріалах справи висновку судово-психологічної чи судово-психіатричної експертизи сама по собі не свідчить про відсутність моральної шкоди та не виключає можливості її відшкодування.
У цій справі факт ушкодження здоров`я позивачки підтверджено належними доказами, характер травми, необхідність оперативного втручання, тривалість лікування та подальшої реабілітації встановлені судом першої інстанції, а причинний зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою та отриманими тілесними ушкодженнями підтверджено матеріалами справи.
За таких обставин фізичний біль і пов`язані з ним душевні переживання позивачки є закономірними наслідками ушкодження її здоров`я, а їх оцінка має здійснюватися з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, а не лише наявності чи відсутності спеціального медичного діагнозу.
Колегія суддів також ураховує, що сам по собі факт отримання тілесних ушкоджень не звільняє позивача від необхідності обґрунтувати розмір заявленої компенсації, однак обсяг такого обґрунтування не може зводитися до обов`язкового подання доказів психічного захворювання або висновку психологічної чи психіатричної експертизи.
Отже, доводи апелянта про відсутність доказів психічних або психоемоційних розладів не спростовують установленого судом факту завдання позивачці моральної шкоди та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції статей 23 і 1167 ЦК України.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що позивачка обґрунтовувала свої вимоги виключно висновком соціально-психологічного дослідження, складеним громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», який, на думку апелянта, не може вважатися належним і допустимим доказом.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції надав зазначеному документу належну правову оцінку та дійшов висновку, що він не є висновком судового експерта чи спеціаліста в розумінні процесуального законодавства, а викладені в ньому положення мають рекомендаційний характер.
Суд першої інстанції виходив із того, що висновок соціально-психологічного дослідження не може сам по собі бути достатньою підставою для визначення розміру компенсації моральної шкоди, проте може враховуватися в сукупності з іншими доказами у справі.
Такий підхід відповідає вимогам процесуального законодавства щодо оцінки доказів.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Застосовуючи наведені положення, суд першої інстанції не надав висновку громадської організації наперед установленого значення та не поклав його в основу рішення як єдиний доказ завдання моральної шкоди чи визначення її розміру.
Навпаки, із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд критично оцінив зазначений документ, урахував його рекомендаційний характер і визначив розмір відшкодування з огляду на конкретні обставини дорожньо-транспортної пригоди, характер отриманих позивачкою тілесних ушкоджень, тривалість лікування, наслідки травмування та встановлення їй третьої групи інвалідності.
Отже, доводи апелянта в цій частині фактично спрямовані на повторну оцінку доказу, якому суд першої інстанції вже надав відповідну правову оцінку, однак не містять переконливих аргументів, які б свідчили про те, що суд використав цей документ як єдину або вирішальну підставу для присудження моральної шкоди.
Саме по собі заперечення апелянта щодо процесуального статусу висновку соціально-психологічного дослідження не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наявність моральної шкоди та її розмір були оцінені судом з урахуванням інших установлених обставин і доказів у справі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що висновок про наявність моральної шкоди не ґрунтується виключно на суб`єктивних твердженнях позивачки про її переживання. Об`єктивними підставами для такого висновку є підтверджені матеріалами справи факт дорожньо-транспортної пригоди, отримання позивачкою тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, проведення оперативного втручання, тривале лікування та реабілітація, а також установлення третьої групи інвалідності.
За сукупністю цих обставин висновок суду про заподіяння позивачці моральної шкоди є обґрунтованим незалежно від того, чи підтверджено її переживання окремим експертним висновком психологічного або психіатричного характеру.
Не приймає колегія суддів і доводів апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди ґрунтується на загальному описі переживань позивачки, без належної оцінки доказів у їх сукупності та без обґрунтування співмірності присудженої суми з обставинами справи.
Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер правопорушення, його наслідки для позивачки, тривалість фізичного болю та лікування, необхідність оперативного втручання, тривалість відновлення здоров`я, обмеження звичного способу життя та встановлення третьої групи інвалідності.
Зокрема, суд установив, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачка зазнала не лише фізичного болю, а й сильного емоційного стресу, душевних переживань та тривалих негативних змін у повсякденному житті. Отримана травма зумовила необхідність тривалого лікування та реабілітації, а наслідки ушкодження здоров`я потребували додаткових зусиль для організації звичного життя.
Такі обставини мають істотне значення для визначення розміру моральної шкоди, оскільки відображають не лише тяжкість первинного ушкодження, а й тривалість та інтенсивність негативного впливу його наслідків на фізичний стан і повсякденне життя потерпілої особи.
Колегія суддів враховує, що моральна шкода не має безпосереднього майнового еквівалента, а тому її грошова оцінка за своєю природою не може бути встановлена шляхом точного арифметичного розрахунку. Визначення відповідної суми належить до повноважень суду, який зобов`язаний навести мотиви, з яких виходив, оцінюючи характер страждань, їх тривалість, наслідки правопорушення та інші обставини, що мають істотне значення.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції виконав зазначені вимоги. Суд не погодився із заявленою позивачкою сумою моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн у повному обсязі та визначив компенсацію в розмірі 120 000,00 грн, виходячи із засад розумності, справедливості й виваженості.
Таким чином, суд першої інстанції не обмежився формальним відтворенням пояснень позивачки, а надав оцінку конкретним наслідкам дорожньо-транспортної пригоди та співмірність їх із заявленим розміром компенсації.
Той факт, що визначена судом сума не відповідає позиції апелянта щодо належного розміру відшкодування, сам по собі не свідчить про незаконність або необґрунтованість рішення. Для зміни присудженої суми необхідно встановити, що суд не врахував істотних обставин, неправильно застосував критерії визначення моральної шкоди або дійшов висновків, які не відповідають установленим обставинам справи.
Однак таких обставин апелянтом не наведено, а матеріали справи їх не підтверджують.
Колегія суддів також ураховує, що позивачка отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які потребували оперативного лікування та тривалої реабілітації. Наслідки травмування не були короткочасними, оскільки позивачці надалі надавали медичну допомогу, проводили реабілітаційні заходи, а її стан здоров`я був підставою для встановлення третьої групи інвалідності.
Отже, характер ушкодження здоров`я та його наслідки свідчать про істотність завданих позивачці немайнових втрат. За таких обставин визначений судом першої інстанції розмір компенсації у сумі 120 000,00 грн не можна вважати довільним або таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.
При цьому суд першої інстанції визначив загальний розмір моральної шкоди, завданої позивачці внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 120 000,00 грн, а питання розподілу обов`язку з її відшкодування між відповідачем та страховиком вирішив з урахуванням положень законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно зі статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком у межах передбачених законом випадків відшкодовується потерпілому - фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
З урахуванням підтверджених витрат на лікування, які суд першої інстанції визначив у розмірі 88 663,65 грн, зі страховика стягнуто 4 433,18 грн на відшкодування моральної шкоди. Решту визначеної судом компенсації, з урахуванням суми 2 985,00 грн, яку ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» раніше виплатив позивачці, стягнуто безпосередньо з ОСОБА_2 у розмірі 112 581,82 грн.
Зазначений розподіл узгоджується з мотивувальною та резолютивною частинами оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги, наведені в наданому суду обсязі, не містять окремого обґрунтування неправильності саме цього розподілу відповідальності або спростування застосованого судом механізму визначення належних до стягнення сум.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі аргументи щодо відсутності належних доказів моральної шкоди, недостатності доказів психоемоційних порушень, процесуального статусу висновку соціально-психологічного дослідження та неспівмірності визначеного розміру компенсації не спростовують висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів виходить із того, що суд першої інстанції правильно встановив юридично значущі обставини справи, надав належну оцінку доказам, застосував відповідні норми матеріального права та навів достатні мотиви визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про порушення судом першої інстанції правил оцінки доказів, неправильне застосування норм матеріального права або такі порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його скасування чи зміни.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Конюшком Денисом Борисовичем, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 9 листопада 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
Оригінал: reyestr.court.gov.ua