Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №593/1006/14-ц — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №593/1006/14-ц

Суддя: Костів О. З.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 593/1006/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Німко Н.П.

Провадження № 22-ц/817/1221/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участю секретаря судового засідання – Дідух М.Є.,

(без участі сторін)

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу №593/1006/14-ц за апеляційною скаргою Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою, у якій просив:

- визнати причини пропуску строку поважними та поновити пропущений процесуальний строк на звернення зі скаргою на дії державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни;

- визнати дії державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни щодо не зняття арешту з спеціального рахунку боржника неправомірними;

- зобов`язати державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороду Оксану Анатоліївну зняти арешт з банківського рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», відкритого на ім`я ОСОБА_2 , для виплати заробітної плати від військової частини НОМЕР_2 та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України.

В обґрунтування скарги зазначив, що на виконанні у державного виконавця Бережанському відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Покиньбороди О.А. знаходиться виконавче провадження №47235527 з примусового виконання виконавчого листа №2/593/378/2014, виданого 27.02.2015 Бережанським районним судом Тернопільської області. Ідентифікатор доступу до виконавчого провадження: 91704A044418.

Постановою державного виконавця Бережанському відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Покиньбороди Оксани Анатоліївни накладено арешт на банківський рахунок боржника ОСОБА_2 , на який зараховується заробітна плата.

Вказував, що 20.03.2026 він звернувся до державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Покиньбороди О.А. із заявою про зняття арешту з рахунку, однак 02.04.2026 скаржник отримав від державного виконавця відповідь №15042 від 25.03.2026 про відмову у задоволенні його заяви.

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 03.08.2026 поновлено строк для подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни.

Визнано неправомірними бездіяльність державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни щодо не зняття арешту з спеціального рахунку боржника.

Зобов`язано державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороду Оксану Анатоліївну зняти арешт з банківського рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», відкритого на ім`я ОСОБА_2 , для виплати заробітної плати від військової частини НОМЕР_2 та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Бережанський відділ державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні скарги.

Зокрема зазначає, що згідно постанови про накладення арешту на кошти боржника від 26.01.2026 державним виконавцем зазначено: «Рішення не виконано, у зв`язку з чим слід накласти арешт на кошти боржника, що містяться в банківських установах, окрім пенсійних коштів та коштів на рахунку зі спеціальним режимом використання». Тобто виконавець при накладені арешту чітко розмежував для банківських установ на які кошти слід не накладати арешту.

Вважає, що суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою зобов`язує державного виконавця незаконно усувати, виправляти чужі помилки, тобто помилки тієї особи чи осіб, які виконували постанову про накладення арешту, та зобов`язує державного виконавця зняти арешт з рахунку, на який державним виконавцем арешт не накладався. З яких причин арешт накладено на рахунок боржника ОСОБА_2 з спеціальним режимом використання Бережанському ВДВС не відомо.

Крім того, вказує, що боржник на момент звернення до відділу з заявою та до скарги не додав підтвердження того, що рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», з якого він вимагає зняти арешт, є рахунком з спеціальним режимом використання.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Згідно частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 07 березня 2026 року солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .

Постановою державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни від 26 січня 2026 року у рамках виконавчого провадження №47235527 накладено арешт на «грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику… у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 674234.08 гривні (UAH)».

Скаржник ОСОБА_2 20.03.2026 звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту з банківського рахунку та просив: «Зняти арешт з банківського рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (вул.Грушевського, 1-Д, м.Київ, 01001), код ЄДРПОУ: 14360570, відкритого на ім`я ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , для виплати заробітної плати від військової частини НОМЕР_2 та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України». Заява мотивована тим, що вказаний рахунок є рахунком із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Листом державного виконавця №15042 від 25.03.2026 ОСОБА_2 роз`яснено про підстави та норми зняття арешту відповідно до ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження». Також запропоновано надати декларацію про майно та доходи боржника, письмове пояснення про причини невиконання вимог виконавчого документу. Про задоволення чи відмову у задоволенні згаданої заяви ОСОБА_2 у листі нічого не зазначено.

Як вбачається довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 27.01.2026, ОСОБА_2 отримує заробітну плату на рахунок №UA 953052990262056400970077916.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частинами 2, 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст.6 вказаного Закону встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з положеннями ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів, щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до частин 4 та 5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У відповідності до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається:

1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах;

2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум;

3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувана або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого і документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Частинами 2 та 3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних (трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п.10 ч.1 ст.34 цього Закону (абзац другий частини другої ст. 59 Закону).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 905/361/19.

Зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до п.1 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

У випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі №756/8815/20 .

У справі встановлено, що на виконанні в Бережанському ВДВС перебуває виконавче провадження №47235527 з примусового виконання виконавчого листа №2/593/378/2014 про стягнення з ОСОБА_2 . На користь ПАТ КБ «Надра» 52048.52 доларів США, що еквівалентно на час винесення рішення суду 674234.08 грн.

Постановою державного виконавця Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Покиньбороди Оксани Анатоліївни від 26.01.2026 у рамках виконавчого провадження № 47235527 накладено арешт на «грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику… у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 674234.08 гривня (UAH)».

У своїй скарзі ОСОБА_2 зазначив, що з метою відновлення порушеного права на отримання заробітної плати та зняття арешту із зарплатного рахунку, він звернувся до державного виконавця з відповідною заявою з доказами належності банківського рахунку до категорії зарплатного.

Як вбачається довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 27.01.2026, ОСОБА_2 отримує заробітну плату на рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.2 ст.10 Конвенції «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 04.08.1961, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства.

Накладення арешту на рахунок боржника, призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату зарплати, що призводить до порушення конституційних прав громадян.

Рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.01.2020 у справі №340/1018/19, від 29.01.2020 у справі №820/5422/17, від 27.06.2019 у справі №916/73/19.

Слід зазначити, у цій справі державним виконавцем не перевірено належним чином правову природу (статус) грошових коштів боржника ОСОБА_2 , на які накладено арешт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №756/8815/20 вказано, що залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання боржником будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела для існування та порушує право на отримання винагороди за працю.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання ОСОБА_2 будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела, що порушує його право на отримання винагороди за працю, а тому бездіяльність державного виконавця є протиправно.

Доводи апеляційної скарги про те, що рахунок заявника не є рахунком зі спеціальним статусом, а є звичайним поточним рахунком фізичної особи, на який можуть зараховуватись будь-які кошти, а не виключно заробітна плата, колегія суддів до уваги не бере, оскільки судом належним чином встановлено, що на рахунок, на який повністю накладено арешт, надходили кошти заробітної плати заявника, а їх походження, як зазначено вище, повинен встановлювати державний виконавець.

При цьому виконавець на надав доказів, що на підставі матеріалів виконавчого провадження та звітів, повідомлень банку про здійснені банківські операції за зазначеним боржником рахунком було перевірено та встановлено, що зазначені суми не є заробітною платою.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (ст.78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи.

Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.ст.77-80 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали, та фактично зводяться до незгоди приватного виконавця з висновками суду, повторюють доводи заперечень на скаргу.

При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію, щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст.376 ЦПК України, могли б бути підставою для її скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бережанського відділу державної виконавчої служби Тернопільського району Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.

Ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua