Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №686/8564/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Суд: Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №686/8564/26

Суддя: Колієв С. А.

Справа № 686/8564/26

Провадження № 2/686/6548/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рік м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі

головуючого судді Колієва С.А.

за участю:

секретаря судового засідання Стасюк О.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

В позові зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з Пестонюком ОФ. Відповідно до рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради народних депутатів від 06.12.1990 року №244 їй та членам її сім`ї (чоловіку та двом неповнолітнім дітям) було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У березні 1994 року укладений з відповідачем шлюб був розірваний. У липні 1997 року вона вдруге вийшла заміж та змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 ». Після розірвання шлюбу у у січні 1995 року ОСОБА_4 переїхав на постійне місце проживання до іншої жінки ( АДРЕСА_2 ), а вона разом з дітьми залишилася проживати у спірній квартирі. Відповідач залишив спірне помешкання свідомо і добровільно, особистих речей у ньому не має, після виїзду з квартири цим житлом не цікавився, ним не користувався, не сплачував житлово-комунальні платежі, не приймав участі в його утриманні. Разом з цим реєстрація відповідача у вказаній квартирі порушує її права, оскільки перешкоджає отримувати соціальні пільги на сплату комунальних послуг, вона вимушена нести додаткові витрати з утримання квартири. Крім того, факт реєстрації перешкоджає їй приватизувати цю квартиру.

На підставі викладеного, просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

У поданому відзиві відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Просив врахувати, що він ніколи не втрачав інтересу до спірного житла. Після розлучення між ним та позивачкою виник спір щодо порядку користування цим житлом у зв`язку із чим він вимушений був звертатися до суду для захисту своїх житлових прав. Так, рішення Хмельницького міського суду від 03.03.1995 року був задоволений його позов та виділено йому у самостійне користування кімнату, площею 9,5 кв.м, а позивачу разом з їх спільними неповнолітніми дітьми дві інші кімнати площами 12,0 кв.м та 17,6 кв.м; решту кімнат залишено в їх спільному користуванні. Також цим рішенням суд зобов`язав його та позивача укласти з Хмельницьким міськвиконкомом окремі договори найму відповідно до виділених приміщень. З таких обставин вважав, що йому на законних підставах належить право самостійного користування кімнатою площею 9,5 кв.м у цій квартирі, що підтверджено рішенням суду, і підстав для позбавлення його такого права не має. Крім того просив врахувати, що незважаючи на це він вимушений був покинути це житло внаслідок систематичного створення самою позивачкою нестерпних умов їх спільного проживання (остання постійно провокувала конфлікти, викидала його особисті речі, не допускала до житла). З огляду на це аби не травмувати їх неповнолітніх дітей, які проживали у цій квартирі, він і прийняв рішення виїхати з квартири. Також просив врахувати впродовж останніх 10 років він постійно хворіє на тяжкі захворювання, що позбавило його повноцінно захищати свої житлові права (ініціювати судові спору щодо вселення у спірне житло, тощо), він ніколи не втрачав інтересу до спірного житла. Крім того іншого житла у власності він немає, у зв`язку із чим, у випадку задоволення такого позову, він буде позбавлений права користування єдиним житлом, яким на законних правах має право користування.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Також зазначив, що відповідач фактично з 1995 року не проживає у спірній квартирі, нею не користується, особистих речей не має, за весь цей час жодної участі у витратах з утримання цього майна не приймав. Жодних перешкод у користуванні цим житлом останньому не чинилося, і доказів протилежного відповідачем не представлено. Крім того, за весь цей період відповідач не ініціював питання щодо його примусове вселення, тощо. Таким чином відповідач без поважних причин впродовж понад як 30 років не проживає у спірному житлі та ним не користується. Сам по собі факт ухвалення у 1995 році рішення суду яким останньому було виїдено у користування одну з кімнат у спірній квартирі не свідчить про неможливість задоволення позову, оскільки фактично таке рішення суду останнім не було реалізовано, окремий договір найму ні відповідач, ні позивач не укладали.

Представник відповідача позов не визнала, просила відмовити у його задоволені. Зазначила, що рішенням Хмельницького міського суду від 03.03.1995 року спірне помешкання було фактично розділено та виділено ОСОБА_4 у самостійне користування житлову кімнату площею 9,5 кв.м. Дві інші житлові кімнати були виділені у самостійне користування позивачу разом з неповнолітніми дітьми. Таким чином право відповідача самосійного користування однією з кімнат у спірній квартирі визнано рішенням суду, та підстав для вимог про визнання останнього таким, що втратив право користування спірним помешканням у позивача не має. Крім того просила врахувати, що відповідач ніколи не втрачав свого інтересу до спірного помешкання, а покинув його вимушено через протиправні дії самої позивачки, яка своєї поведінкою, постійними провокаціями скандалів та сварок змусила його покинути це житло та проживати в іншому місці. Також ОСОБА_4 , коли мав фінансову можливість, надавав своїй донці ОСОБА_6 , яка через деякий час фактично залишилася проживати у цій квартирі, кошти для оплати комунальних послуг.

Судом встановлені наступні обставини.

19.12.1990 року виконавчим комітетом Ради народних депутатів, на підставі рішення міськвиконкому Ради народних депутатів №244 від 06.12.1990 року, ОСОБА_7 був виданий ордер №019101 серія ХМО на право заселення разом з членами її сім`ї (чоловіка ОСОБА_8 та двох неповнолітніх дітей сина ОСОБА_9 та доньки ОСОБА_10 ) у квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 шлюб був розірваний 01.03.1994 року.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , яке видане 03.07.1997 року Малашовецькою сільською радою Хмельницького району Хмельницької області 03.07.1997 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 ».

Відповідно довідки №К-03-13217, яка видана 20.03.2025 року Відділом реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації 31.08.2007), ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата реєстрації 28.01.2013), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата реєстрації 19.05.2016), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (дата реєстрації 10.01.1991), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата реєстрації 10.01.1991), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дата реєстрації 10.01.1991) та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дата реєстрації 15.06.2001).

Згідно довідки №111 від 17.03.2026 року, яка складена УМК «Південно-західна» вбачається, що мешканці будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 підтвердили факт, що ОСОБА_4 не проживає у кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з рішення Хмельницького міського суду від 03.03.1995 року розділено квартиру АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_4 кімнату площею 9,5 кв.м, ОСОБА_12 з двома неповнолітніми дітьми кімнату площею 12,0 кв.м та кімнату площею 17,6 кв.м.а кухню, коридор, ванну та туалет залишено у загальному користуванні. Зобов`язано Хмельницький міськвиконком укласти із сторонами договір найму відповідно до виділеного жилого приміщення.

Згідно виписок №7534, №3320 із медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_4 в період з 22.09.2025 по 02.10.2025 перебував у хірургічному відділенні №1 КП «Хмельницька міська лікарня», а з 02.10.2025 по 24.10.2025 на стаціонарному лікуванні у КП «Хмельницька інфекційна лікарня».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 482244164 від17.06.2026 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 483004051 від 23.06.2026 року відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме за ОСОБА_4 відсутні.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 суду повідомила що вона є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Коли батьки її розлучилися вона ще була дитиною. Пам`ятає, що батько часто був у відрядженнях у зв`язку із чим був відсутній дома. Зазначила, що між її батьками постійно виникали сварки, під час яких іноді вона з братом вимушені були покидати квартиру. Невдовзі після розлучення її мати вдруге вийшла заміж та у спірній квартирі стали проживати її мати, вітчим, вона та рідний брат, а також зведена сестра. Після розлучення її батько виїхав з квартири та став проживати в іншому місці. Останній фактично вимушений був покинути це житло через категоричне небажання її матері, аби той залишався проживати і користуватися цим житлом. ЇЇ мати викидала речі батька, забороняла аби він приходив до квартири, її спілкування з батьком завжди було поза межами квартири. Разом з цим ОСОБА_4 не втрачав інтерес до квартири, коли вона фактично стала проливати у цій квартирі сама разом з чоловіком та дітьми, надавав їй кошти для оплати комунальних послуг. Фактично з 2017 року у цій квартирі проживає лише вона, разом з чоловіком та дітьми та утримує це житло.

Застосовані норми права та мотиви суду.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Правомірність вселення та реєстрації відповідача у спірній квартирі сторонами не оспорюється.

Згідно приписів ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно частин 1 та 4 ст.156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно частини 1 ст.163 ЖК Української РСР у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72, ЖК Української РСР, ст.405 ЦК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні понад визначені вказаними статтями строки та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР, або ст.405 ЦК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зібрані у справі докази свідчать про те, що у січні 1991 року позивач та відповідач, як подружжя, разом з двома неповнолітніми дітьми, на підставі виданого житлового ордеру, вселилися та стали проживати у квартирі АДРЕСА_1 . Після розлучення сторін у 1994 року між ними виник спір з приводу права користування спірною квартирою та рішення Хмельницького міського суду від 03.03.1995 року вказану квартиру розділено та відповідачу ОСОБА_4 виділено кімнату, площею 9,5 кв.м; інша дві житлові кімнати були виділені позивачу разом з двома неповнолітніми дітьми. Нежитлові приміщення квартири (кухня, ванна, коридор) залишено у спільному користуванні сторін.

З 1995 року відповідач ОСОБА_4 фактично не проживає у спірній квартирі. Разом з цим суд зазначає, що не проживання відповідача у цій квартирі фактично було обумовлено наявним конфліктом між позивачкою та відповідачем, а також і тим, що остання вдруге одружилася та стала проживати з новими чоловіком, їх спільною дитиною у спірному помешканні. Вказані обставини (наявність неприязних стосунків між сторонами, виникнення між ними постійних сварок, заперечення позивачем права проживання відповідача у квартирі) фактично підтвердила свідок ОСОБА_6 (донька сторін). Крім того остання зазначила, що відповідач інтересу до цього житла не втрачав, та надавав їй, як фактичному користувачу та особі, які безпосередньо здійснює оплату рахунків, кошти для оплати вартості комунальних послуг з утримання цього майна.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи те, що право користування ОСОБА_4 спірним житлом було визнано судовим рішенням та за останнім закріплено у користування одну з кімнат, суд приходить до переконання, що не проживання відповідача у спірному помешканні було обумовлено поважними причинами, у зв`язку із чим підстав для визнання останнього таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням не має. До того ж суд звертає свою увагу також і на те, що іншого житла у відповідача не має, у зв`язку із чим у випадку задоволення такого позову останній фактично втратить право користування своїм єдиним житлом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що поданий ОСОБА_3 позов є необґрунтований у зв`язку із чим у його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 71, 72, 150, 156, 163 ЖК Української РСР, ст.ст. 379, 391, 396, 405 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 201, 206 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення виготовлено 09.11.2026 року.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua