Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №203/8220/25
Суддя: Оладенко О. С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 203/8220/25
№ 2/183/492/26
10 листопада 2026 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною дію відповідача - Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, в особі її керівника, пов`язану із видачею розпорядження про призупинення трудових відносин з позивачем ОСОБА_1 від 24 вересня 2025 року номер 279-к з формулюванням «призупинити дію контракту...» та відмовою у виплаті грошової компенсації за усі невикористані дні відпустки як прийнятому на військову службу за контрактом;
- зобов`язати Сіверськодонецьку міську військову адміністрацію Сіверськодонецького району Луганської області видати належне розпорядження з формулюванням «про звільнення позивача з роботи на період проходження ним служби за контрактом», нарахувати та сплатити позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки із розрахунку 33 дні відпустки, як прийнятому на військову службу за контрактом;
- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 45595,11 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 січня 2020 року між Сіверськодонецькою цивільно-військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області та ОСОБА_1 було укладено контракт про призначення на посаду директора комплексної позашкільної навчально-виховної установи «Сіверськодонецький дитячо-юнацький комплекс «Юність». 24 вересня 2025 року розпорядженням відповідача номер 279-к контракт позивача було призупинено у зв`язку з тим, що згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 02 вересня 2025 року він проходить військову службу за контрактом у складі оперативно-тактичного з`єднання - 1-го корпусу Національної гвардії України з 23 серпня 2025 року. Позивач вказує, що 05 вересня 2025 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за усі невикористані дні відпустки як прийнятому на військову службу за контрактом. Листом відповідача від 26 вересня 2025 року йому було відмовлено у задоволенні заяви з підстав того, що подана заява щодо грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки могла бути подана в строк до 31 серпня 2025 року.
Позивач та його представник вважають такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його трудові права. На думку позивача, відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо призупинення дії трудового договору, оскільки у разі призову або прийняття працівника на військову службу підлягають застосуванню гарантії статті 119 Кодексу законів про працю України та приписи частини другої статті 83 Кодексу законів про працю України і частини другої статті 24 Закону України «Про відпустки», які передбачають обов`язок виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток. Формулювання розпорядження про призупинення дії контракту замість звільнення від роботи на час проходження військової служби перешкоджає реалізації його права на отримання належних виплат.
У зв`язку з порушенням трудових прав позивач зазнав душевних страждань, тривоги та моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 45595,11 гривень, що еквівалентно розміру його останньої заробітної плати за останній повний місяць роботи (липень 2025 року) на посаді директора комплексу.
Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра від 26 грудня 2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 03.06.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у письмових поясненнях просив розглядати справу за його відсутності та відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що розпорядженням відповідача від 17 квітня 2026 року №101-к/2026 контракт припинено, а позивача звільнено 20 квітня 2026 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Наказом голови ліквідаційної комісії від 17 квітня 2026 року №05 к/тр позивачу нараховано та 20 квітня 2026 року виплачено компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу. Крім того, заяву від 05 вересня 2025 року про виплату компенсації подано з порушенням строку, передбаченого ч.2 ст.24 Закону України «Про відпустки» (до 31 серпня 2025 року), що унеможливлювало її задоволення на той час.
Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом установлено та не заперечується сторонами, що 23 січня 2020 року між Сіверськодонецькою цивільно-військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області та ОСОБА_1 було укладено контракт про призначення на посаду директора комплексної позашкільної навчально-виховної установи «Сіверськодонецький дитячо-юнацький комплекс «Юність».
Згідно з довідкою т.в.о. начальника відділення кадрової роботи секції персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 02 вересня 2025 року номер 8780, солдат ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1-го корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 23 серпня 2025 року по теперішній час.
05 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації з письмовою заявою, у якій на підставі частини другої статті 24 Закону України «Про відпустки» просив виплатити йому грошову компенсацію за усі невикористані дні відпустки як прийнятому на військову службу за контрактом.
24 вересня 2025 року розпорядженням начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області номер 249-к «Про призупинення дії контракту з директором Сіверськодонецького дитячо-юнацького комплексу «Юність» ОСОБА_1 », керуючись Законом України «Про правовий режим воєнного стану», статтею 119 Кодексу законів про працю України, призупинено дію контракту про призначення на посаду директора комплексної позашкільної навчально-виховної установи «Сіверськодонецький дитячо-юнацький комплекс «Юність» від 23 січня 2020 року з ОСОБА_1 з 23 серпня 2025 року на період проходження ним військової служби за контрактом.
Листом Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 26 вересня 2025 року номер 3348 ВА/2025 позивачу повідомлено, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про відпустки» відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу, а тому заява стосовно виплати грошової компенсації могла бути подана в строк до 31 серпня 2025 року. У зв`язку з цим міська військова адміністрація позбавлена правових підстав для задоволення заяви від 05 вересня 2025 року. Одночасно у листі зазначено про збереження за працівником місця роботи і посади відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.
Листом Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 17 жовтня 2025 року на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що через тимчасову окупацію міста Сіверськодонецька надати копію трудового контракту не вбачається можливим. Водночас за інформацією фонду комунального майна, кількість невикористаних днів відпустки директора СДЮК «Юність» ОСОБА_1 складає 32 календарних дні, у тому числі 26 днів щорічна основна відпустка за період роботи з 04 вересня 2024 року по 22 серпня 2025 року та 7 днів додаткова відпустка за період роботи з 04 вересня 2024 року по 22 серпня 2025 року. До вказаного листа додано копію розпорядження начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 24 вересня 2025 року номер 279-к/2025 про призупинення дії контракту з позивачем.
Листом Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 04 листопада 2025 року номер 4017/2.3/2.1-25а на адвокатський запит, роз`яснено норми законодавства щодо порядку виплати компенсації за невикористані дні відпустки працівникам, призваним або прийнятим на військову службу, та процедуру обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до розрахункового листка за липень 2025 року, позивачу ОСОБА_1 за посадою директора за 23 відпрацьовані дні (184 години) нараховано заробітну плату (посадовий оклад, надбавки за престижність праці, вислугу років, складність та напруженість, місячну премію) у загальному розмірі 45595,11 гривень.
Розпорядженням начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 17 квітня 2026 року номер 101-к/2026 «Про припинення Контракту з директором Сіверськодонецького дитячо-юнацького комплексу «Юність» ОСОБА_2 », на підставі розпорядження про ліквідацію комплексу від 10 лютого 2026 року номер НОМЕР_2 та попередження про наступне звільнення від 18 лютого 2026 року номер 762 ВА/2026, припинено 20 квітня 2026 року контракт про призначення на посаду директора комплексної позашкільної навчально-виховної установи СДЮК «Юність», укладений 23 січня 2020 року, та звільнено ОСОБА_1 20 квітня 2026 року з посади директора відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією установи. Цим же розпорядженням доручено комісії з ліквідації здійснити остаточний розрахунок та виплату компенсації за невикористані дні відпустки.
На виконання зазначеного розпорядження головою комісії з ліквідації СДЮК «Юність» Тетяною Стехіною винесено наказ від 17 квітня 2026 року номер 05 к/тр про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено ОСОБА_1 20 квітня 2026 року за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією установи та вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку за робочий період з 04 вересня 2024 року по 23 серпня 2025 року кількістю 33 календарних дні, а також вихідну допомогу.
Відповідно до відомості розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 20 квітня 2026 року номер НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 55710,89 гривень з призначенням платежу - відпускні.
До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Разом з тим, статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 933/411/22 (провадження № 61-13296св23) зазначено, що: «роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23)».
Аналіз наведених норм свідчить про те, що призупинення дії трудового договору (контракту) на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним інститутом, який застосовується виключно за наявності об`єктивної неможливості обох сторін виконувати свої обов`язки через безпосередній вплив збройної агресії проти України.
Натомість, у разі призову або прийняття працівника на військову службу за контрактом закон прямо передбачає гарантію у вигляді увільнення від виконання обов`язків зі збереженням місця роботи та посади відповідно до статті 119 КЗпП України. Застосування роботодавцем до працівника, який вступив на військову службу за контрактом, інституту «призупинення дії контракту» на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є юридично некоректним, оскільки призов чи вступ на військову службу регулюється спеціальними гарантіями статті 119 КЗпП України.
З урахуванням наведених норм законодавства та правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що розпорядженням начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 24 вересня 2025 року №249-к було протиправно застосовано формулювання «призупинити дію контракту» з 23 серпня 2025 року у зв`язку з проходженням позивачем військової служби за контрактом.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), згідно з якою сам факт введення воєнного стану або збройної агресії проти України не є автоматичною підставою для призупинення дії трудового договору (контракту). Для правомірного застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» необхідна наявність двох кумулятивних умов: абсолютна об`єктивна неможливість роботодавця надати роботу та одночасна абсолютна неможливість працівника її виконувати. Водночас щодо працівників, які вступили на військову службу за контрактом чи призвані за мобілізацією, підлягають застосуванню спеціальні імперативні гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, які встановлюють увільнення працівника від виконання обов`язків зі збереженням місця роботи і посади, а отже, роботодавець не має права підміняти гарантії увільнення військовослужбовця інститутом призупинення дії трудового договору.
Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права в контексті вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 5 ЦПК України, суд зазначає, що визнання протиправною дії відповідача щодо видачі розпорядження про призупинення дії контракту є необхідною та достатньою умовою для відновлення становища, яке існувало до порушення. Констатація судом протиправності вказаного розпорядження спростовує позбавлення позивача трудових гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, підтверджує його правовий статус як увільненого від виконання обов`язків військовослужбовця з 23 серпня 2025 року та слугує правовою підставою як для здійснення відповідачем остаточного розрахунку з компенсації відпустки при ліквідації установи, так і для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.
Отже, позовна вимога про визнання протиправною дії відповідача щодо видачі розпорядження про призупинення трудових відносин (контракту) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача видати розпорядження з формулюванням про звільнення (увільнення) від роботи на період проходження військової служби та нарахувати і виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 83 КЗпП України та частиною другою статті 24 Закону України «Про відпустки» (у редакції Закону України №3494-IX від 22 листопада 2023 року) передбачено, що працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їх бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу.
Законодавцем встановлено право працівника, який вступає на військову службу, отримати компенсацію за невикористані дні відпустки за умови подання відповідної заяви. Позивач реалізував це право, звернувшись 05 вересня 2025 року із заявою про виплату компенсації.
Суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку подання заяви (до 31 серпня 2025 року), оскільки довідку про проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 позивачу було видано 02 вересня 2025 року, а розпорядження про призупинення контракту відповідачем винесено лише 24 вересня 2025 року. Відтак позивач об`єктивно не мав можливості подати заяву до 31 серпня 2025 року.
Разом з тим, у ході розгляду справи судом встановлено, що розпорядженням начальника Сіверськодонецької міської військової адміністрації від 17 квітня 2026 року №101-к/2026 припинено контракт та звільнено ОСОБА_1 з посади директора 20 квітня 2026 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією установи.
Наказом голови ліквідаційної комісії від 17 квітня 2026 року №05 к/тр позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку у кількості 33 календарних дні. Згідно з відомістю АТ КБ «ПриватБанк» від 20 квітня 2026 року позивачу фактично виплачено кошти в сумі 55710,89 гривень з призначенням платежу «відпускні».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки на момент ухвалення рішення у даній справі відповідач добровільно здійснив нарахування та виплату позивачу компенсації за 33 дні невикористаної відпустки, право позивача на отримання вказаних коштів відновлено в повному обсязі, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки задоволенню не підлягають у зв`язку з добровільним виконанням вимог роботодавцем.
З огляду на припинення трудових відносин та ліквідацію установи, на момент розгляду справи відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача видати розпорядження про увільнення позивача від роботи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі включно з недотриманням мобілізаційних гарантій, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно зі статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Суд вважає доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди, оскільки протиправні дії відповідача щодо призупинення дії контракту та відмови у виплаті грошової компенсації за відпустку змусили позивача, який виконує обов`язок із захисту Батьківщини в лавах Збройних Сил України, витрачати додатковий час і зусилля на захист своїх порушених трудових прав та звернення до суду.
Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд виходить із принципів розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи характер та обсяг душевних страждань позивача, ступінь вини відповідача, а також те, що відповідач у подальшому добровільно здійснив розрахунок за відпустку при ліквідації установи, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди частково, стягнувши з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за позовні вимоги немайнового характеру (визнання дій протиправними) та за вимогу про відшкодування моральної шкоди було сплачено судовий збір у загальному розмірі 2422,40 гривень (по 1211,20 гривень за кожну вимогу).
За вимогу немайнового характеру, яку судом задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Щодо майнової вимоги про стягнення моральної шкоди: позивач заявляв до стягнення 45595,11 гривень, а судом задоволено 5000,00 гривень, що становить 10,97 відсотка від заявленої суми (5000,00 / 45595,11 * 100%). Пропорційно до цієї частини з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 132,87 гривні (1211,20 * 10,97%).
Таким чином, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1344,07 гривні (1211,20 + 132,87).
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною дію Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області щодо видачі розпорядження від 24 вересня 2025 року номер 249-к «Про призупинення дії контракту з директором Сіверськодонецького дитячо-юнацького комплексу «Юність» ОСОБА_1 ».
Стягнути з Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1344,07 гривні (одна тисяча триста сорок чотири гривні 07 копійок).
Призначити судове засідання з розгляду заяви представника позивача про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на 23 листопада 2026 року о 15:00 годин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач – Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області; код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: 93400, Луганська обл., м.Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32;
третя особа – Військова частина НОМЕР_1 ; код в ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; місцезнаходження не зазначається у зв`язку із запровадженням воєнного стану.
Повне судове рішення складено і підписано 10 листопада 2026 року .
Суддя Оладенко О.С.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua