Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №210/6354/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 210/6354/26

Провадження № 2-о/210/137/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 листопада 2026 року Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого судді Літвіненко Н.А.,

при секретарі: Нечай М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Територіальна громада м. Кривого Рогу в особі виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради Дніпропетровської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ботвінко Олександра Анатолійовича звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання заявника разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог представник заявника зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 74 роки померла матір Заявника – ОСОБА_2 . Після смерті матері Заявника - ОСОБА_2 відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 5,7548 га, що розташована на території Биківської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. Відповідно до нотаріально посвідченого заповіту від 08.10.2005 року ОСОБА_2 заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось ОСОБА_1 . Заявник є єдиним спадкоємцем. На день смерті ОСОБА_2 фактично проживала разом зі ОСОБА_1 та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Факт спільного постійного проживання ОСОБА_1 на дату смерті спадкодавця та факт здійснення ним догляду за своєю мамою підтверджується комісійним актом сусідів. ОСОБА_1 вважав, що спадщину прийняв в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, бо постійно проживав разом із своєю мамою (спадкодавцем) на час відкриття спадщини, але звернувшись до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та роз`яснення, в якому зазначено, що його заява щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, подана після спливу 6-ти місячного строку, встановленого статтею 1273 ЦК України, в зв`язку з чим відсутні законні підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину, а для того, щоб оформити право на спадщину в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження.

Заявник та його представник адвокат Ботвінко О.А. у судовому засіданні присутні не були. 03.11.2026 року від представника заявника адвоката Ботвінко О.А. надійшла заява, в якій останній просив суд проводити розгляд вказаної справи без їх участі та задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився. 30.10.2026 року від представника заінтересованої особи Таборовець Н.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, заперечень до вимог заявника не має.

Суд дослідивши матеріали справи, давши оцінку наданим суду доказам, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 жовтня 2005 року ОСОБА_2 склала заповіт та на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Корнік Д.А. та зареєстровано в реєстрі за №1059, серії ВСЕ 341419.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЙ №006290, який видано на підставі розпорядження Криничанської райдержадміністрації від 26.10.2005 р. №719-р-05, від 31.05.2007 р. № 410-р-07 та від 27.11.2008 р. № 713-р-08, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,7548 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , яке видане 01.07.2006 року.

Відповідно до Постанови приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В. від 23.09.2026 року, ОСОБА_1 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , оскільки відсутні докази спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі №191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі №204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19, від 19 квітня 2023 року у справі №2-516/2007.

Згідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Частиною 1 ст.1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Згідно з п.п.4.10 п.4 розділу 2, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п.3.22, розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Згідно роз`яснень в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ста.2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17.

Так, відповідно до Акту від 23.09.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав зі своєю мамою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 1999 року та по дату її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснював за нею догляд, вказані обставини засвідчено підписами сусідів по АДРЕСА_1 , а саме будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_4 , будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_5 та будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_6 .

Окрім того, відповідно до п. 2 розділу 2 Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» N 52/5 від 18.10.2000 (чинними на день реєстрації смерті ОСОБА_2 ) реєстрація смерті провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 01 липня 2006 року зроблено відповідний актовий запис №846.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявник ОСОБА_1 надав суду належні та допустимі докази на підтвердження свого постійного проживання разом зі своїєю матір`ю ОСОБА_2 (спадкодавця) на час її смерті.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне - 17.06.2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України і набрала чинності для України 11.09.1997 та є обов`язковою.

Суд зазначає, що факт про встановлення якого просить заявник, має юридичне значення, а метою встановлення факту, що має юридичне значення – є реалізація права на отримання спадщини після смерті його матері, оскільки заявник в інший спосіб не може реалізувати своє право на прийняття спадщини за заповітом., суд вважає, що факт постійного проживання зі спадкодавцем доведений.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Територіальна громада м. Кривого Рогу в особі виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради Дніпропетровської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини – задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Н. А. Літвіненко