Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №420/28290/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/28290/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вичинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у січні, лютому та березні 2026 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити інженеру відділення експлуатації інформаційних систем молодшому лейтенанту ОСОБА_1 додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за січень, лютий та березень 2026 року на загальну суму 67 741 гривня 93 копійки (шістдесят сім тисяч сімсот сорок одна гривня дев`яносто три копійки).

Позивач обґрунтовує позов тим, що з 02.05.2022 проходить військову службу за мобілізацією, а з 25.01.2024 - у військовій частині НОМЕР_1 . У січні, лютому та березні 2026 року виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими розпорядженнями, що підтверджується журналом ведення бойових дій та відповідними рапортами. Вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядку №260 має право на додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Зазначає, що відповідач відмовив у її нарахуванні та виплаті, посилаючись на телеграму від 15.07.2025 №116/14/66296 та відсутність бюджетного фінансування. Позивач вважає такі підстави необґрунтованими, оскільки відповідні зміни до нормативно-правових актів не вносилися, а відсутність коштів не звільняє відповідача від обов`язку здійснити належні виплати. Також наголошує, що з 18.03.2026 йому знову виплачується винагорода за виконання аналогічних завдань. За наведених обставин позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за січень–березень 2026 року та зобов`язати нарахувати і виплатити її в загальному розмірі 67 741,93 грн.

Ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що з 01.07.2025 виплату додаткової винагороди за виконання завдань з інтенсивної підготовки було припинено на підставі телеграми ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.07.2025 №116/14/66296, якою передбачено вважати інтенсивну підготовку складовою частиною колективної підготовки у ході відновлення боєздатності військових частин, за виконання якої додаткова винагорода не передбачена. Зазначає, що рішенням Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 відповідне тлумачення застосовується з 01.07.2025, а тому підстави для нарахування позивачу додаткової винагороди за спірний період відсутні. Водночас відповідач вказує, що командиром військової частини видано накази від 12.02.2026 №65/нагд, від 05.03.2026 №92/нагд та від 08.04.2026 №128/нагд про виплату додаткової винагороди за січень, лютий та березень 2026 року, а також направлено заявки-розрахунки на отримання відповідного фінансування до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак кошти на рахунок військової частини не надійшли. Посилаючись на відсутність бюджетного фінансування та положення бюджетного законодавства, відповідач вважає, що вжив усіх залежних від нього заходів для забезпечення виплати, а тому протиправної бездіяльності не допустив.

Позивач у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, доведене телеграмою від 15.07.2025 №116/14/66296, не є нормативно-правовим актом та не може змінювати положення постанови Кабінету Міністрів України №168 і Порядку №260, до яких відповідних змін не вносилося. Вказує, що військова частина НОМЕР_1 включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України та залучена до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки, а позивач фактично виконував такі завдання з 10.01.2026 до 17.03.2026, що підтверджується журналом бойових дій та рапортами, долученими відповідачем до відзиву. За таких обставин вважає, що має право на додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн пропорційно часу виконання відповідних завдань. Також позивач зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від обов`язку здійснити належні виплати, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України» та «Бакалов проти України».

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 з 02.05.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації. З 25.01.2024 позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 09.01.2025 обіймав посаду техніка із системного адміністрування відділення експлуатації інформаційних систем.

Згідно з витягом із журналу бойових дій відділення експлуатації інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 позивач залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі відповідного підрозділу з 10.01.2026 до 17.03.2026.

Відповідно до рапортів тимчасово виконуючого обов`язки начальника відділення експлуатації інформаційних систем позивач виконував такі завдання:

з 10.01.2026 до 31.01.2026 — 22 календарні дні;

з 01.02.2026 до 28.02.2026 — 28 календарних днів;

з 01.03.2026 до 17.03.2026 — 17 календарних днів.

Листом від 01.07.2026 №2367/3444 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям за виконання бойових (спеціальних) завдань у зв`язку зі здійсненням інтенсивної підготовки не здійснюється з липня 2025 року. Як підставу відповідач зазначив телеграму виконувача обов`язків начальника штабу — заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, якою доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1.

З інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати від 25.06.2026 №836/ФЕС убачається, що додаткова винагорода за виконання зазначених завдань за січень, лютий та березень 2026 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Разом із тим, як убачається з наданих відповідачем документів, командиром військової частини НОМЕР_1 видано накази з адміністративно-господарської діяльності від 12.02.2026 №65/нагд, від 05.03.2026 №92/нагд та від 08.04.2026 №128/нагд, якими передбачено виплату додаткової винагороди особовому складу за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки відповідно за січень, лютий та березень 2026 року в розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

На виконання зазначених наказів військовою частиною направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 заявки-розрахунки на фінансування, зокрема від 20.02.2026 №04-ФЕС, від 02.03.2026 №05-ФЕС та від 08.04.2026 №07-ФЕС.

Обґрунтовуючи невиплату додаткової винагороди, відповідач зазначає, що станом на дату подання відзиву кошти від забезпечувального фінансового органу не надходили, у зв`язку з чим виплату позивачу не проведено.

Вважаючи ненарахування та невиплату додаткової винагороди протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Під час перевірки правомірності дій відповідача, як суб`єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 2 та ст. 8 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року (далі – Закон України №2232-XII).

Згідно ст.1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі – Закон України №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За ч.1 ст.9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ст. 10 Закону України №2011-XII).

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (далі – постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (п.3 постанови №704).

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан, який продовжує свою дію й по теперішній час.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі - Постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.

Відповідно до положень абз.3 п.1-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно п.3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до вимог п.8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Відповідно до п.17 розділу І Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану врегульовані розділом XXXIV Порядку №260.

Відповідно до п.2 розділу ХХХІV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Згідно п.4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до п.10 розділу XXXIV Порядку №260 накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, у період до липня 2025 року позивач отримував додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 30000 грн як військовослужбовець, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, як це передбачено п.2 розділу XXXIV Порядку №260.

Водночас, починаючи з липня 2025 року позивачу перестала нараховуватись додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн., незважаючи на продовження виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки.

Відповідач у листі від 01.07.2026 року зазначив, що Інженер відділення експлуатації інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 молодший лейтенант ОСОБА_1 , у січні березні 2026 року, виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, у наступні періоди: 3. 10.01.2026 по 31.01.2026 року, з 01.02.2026 по 28.02.2026 року, з 01.03.2026 по 17.03.2026 року, що підтверджується журналом ведення бойових дій та рапортами начальника відділення експлуатації інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, підставою для невиплати коштів відповідач зазначає клопотання Головнокомандувача ЗСУ та наступне рішення Міністра оборони України щодо прирівнювання терміну «інтенсивна підготовка» до «колективної підготовки», за яку виплата винагороди не передбачена.

Оцінюючи обґрунтованість припинення виплати додаткової винагороди позивачу, суд зазначає, що згідно ст.9-2 Закону №2011-XII та Постанови №168, умови та розміри виплати додаткової винагороди встановлюються саме Кабінетом Міністрів України. На переконання суду, Порядок №260, затверджений Наказом МОУ, є підзаконним актом, який деталізує механізм виплат, але не може звужувати зміст норм, встановлених Урядом, або вводити обмеження, не передбачені законодавчими актами.

У даному випадку, п.2 розділу XXXIV Порядку №260 містить чітку та імперативну норму: військовослужбовцям, які виконують завдання з інтенсивної підготовки у складі частин резерву Головнокомандувача ЗСУ, виплачується винагорода у розмірі 30 000,00 грн.

Виплата додаткової винагороди позивачу припинена на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 року, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 року, та в якій зазначено про застосування з 01.07.2025 року.

Водночас, зазначеним рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку №260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність», зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно п. 4 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Враховуючи викладене, на момент розгляду даного спору по суті матеріали справи не містять доказів того, що Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб, та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку.

На думку суду, рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 року, на яке посилається відповідач як на підставу припинення виплати, не є окремим рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Враховуючи викладене, рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 року та телеграма, якою вищевказане рішення доведене до виконання, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати або обмежувати норми постанови Кабінету Міністрів України №168, а тому вказані доводи відповідача є необґрунтованими.

Крім того, на думку суду, рішення Міністра оборони України або клопотання Головнокомандувача ЗСУ про «зміну тлумачення» поняття «інтенсивна підготовка» шляхом прирівнювання його до інших термінів (колективної підготовки) є внутрішньовідомчими розпорядчими актами. Такі рішення мають внутрішній організаційний характер і не можуть змінювати правове регулювання, встановлене нормативно-правовим актом. Більше того, за своєю правовою природою такі доповідні записки чи телеграми не є «окремим рішенням Міністра оборони України» в розумінні п.17 розділу І Порядку №260, оскільки вказана норма дозволяє встановлювати порядок виплати вже існуючих видів забезпечення, а не скасовувати чи обмежувати права військовослужбовців на виплати, що прямо передбачені іншими розділами цього ж Порядку та Постановою №168.

З цього приводу суд зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а висловив правову позицію, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Посилання відповідача на рішення Міністра оборони України щодо віднесення з 01.07.2025 року терміну «інтенсивна підготовка» до «колективної підготовки» суд оцінює критично з огляду на те, що таке рішення є внутрішнім відомчим актом, який не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що може змінювати чи звужувати обсяг прав і гарантій, встановлених актами Кабінету Міністрів України.

Варто також зазначити, що виплата додатковою винагородою пов`язується насамперед не з відповідною класифікацією (інтенсивна підготовка, колективна підготовка), а з фактичним характером виконуваних завдань і їх документальним підтвердженням (бойові накази, розпорядження тощо). Сама по собі зміна класифікації виду підготовки не змінює фактичного змісту виконуваних позивачем завдань, які здійснювались на підставі бойових наказів, що виключає можливість ототожнення таких завдань із звичайною навчальною чи плановою підготовкою, яка не пов`язана із забезпеченням ведення бойових дій.

Оскільки завдання з інтенсивної підготовки виконувалися позивачем на підставі діючих бойових розпоряджень, а норма Порядку №260, яка передбачає за це виплату, станом на січень - березень 2026 року не була скасована або змінена у встановленому порядку, відмова Військовою частини НОМЕР_1 у нарахуванні додаткової винагороди є протиправною.

Враховуючи вищезазначені обставини суд доходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у січні, лютому та березні 2026 року, є протиправною.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити інженеру відділення експлуатації інформаційних систем молодшому лейтенанту ОСОБА_1 додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за січень, лютий та березень 2026 року на загальну суму 67 741 гривня 93 копійки (шістдесят сім тисяч сімсот сорок одна гривня дев`яносто три копійки).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI Про судовий збір.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вичинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у січні, лютому та березні 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити інженеру відділення експлуатації інформаційних систем молодшому лейтенанту ОСОБА_1 додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за січень, лютий та березень 2026 року на загальну суму 67 741 гривня 93 копійки (шістдесят сім тисяч сімсот сорок одна гривня дев`яносто три копійки).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка