Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №380/15018/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15018/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРА ТРЕЙД» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРА ТРЕЙД» (далі – ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД», позивач) до Львівської митниці (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 03.07.2026 №UA2090002026306;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 03.07.2026 №UA2090002026307.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 14.06.2024 складено митну декларацію від №24UA209230054112U8, товар: кава смажена з кофеїном, кава розчинена сублімована. Зазначає, що 11.06.2026 Львівською митницею складено Акт №91/26/7.4-19/43614688 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД» (ЄДРПОУ 43614688) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг i звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митною декларацією від 14.06.2024 №24UA209230054112U8 та 03.07.2026 винесено ППР №UA2090002026306 та ППР №UA2090002026307. На переконання позивача, висновки відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а ППР є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки уповноважений іноземний орган вказав не те, що товари не мають преференційного походження, а лише те, що не надано INF4. Позивач зазначає, що сам акт констатує, що митниця не стверджує про підроблення EUR.1, відтак такий був і залишається чинним. Скасування преференції на підставі чинного EUR.1, виданого компетентним органом, суперечить статті 41 МК України та є виходом за межі повноважень митним органом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що Державна митна служба України листом від 23.10.2025 № 15/15-03-01/7/6073 повідомила Львівську митницю про отримання інформації від Регіонального офісу Податкового управління в Білостоці (Республіка Польща) листом від 22.09.2025 № 2001-IOC.4331.1.2025, яким не підтверджено преференційне походження товарів з пунктів 13-15 рахунку-фактури № 246/MAG/06/2024 від 12.06.2024. Зазначає, що преференційне походження товару є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару EUR.1 виявилась непідтвердженою, тому звільнення від сплати ввізного мита на підставі Регіональної конвенції застосовано неправомірно.

Представником позивача в спростування наведених заперечень у відзиві на позовну заяву, подано відповідь на відзив. У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що лист польського органу не дає підстав для висновку про непоходження товару з ЄС, а лише вказує те, що Сторона не надала інформаційний сертифікат INF4. На думку позивача, прирівнювання «ненадання INF4» до «непідтвердження походження» є необґрунтованим та ігнорує правову природу INF4 за правом ЄС.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД» на митну територію України за митною декларацією від 14.06.2024 №24UA209230054112U8 ввозився товар — кава смажена з кофеїном, кава розчинена сублімована з кофеїном.

Товар за вищевказаною митною декларацією декларувався із застосуванням преференції за кодом « 410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення І «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Для застосування преференції « 410» при митному оформленні товарів позивач надав сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 12.06.2024 №PL/MF/AT0215626, який вказаний у графі 44 митної декларації від 14.06.2024 №24UA209230054112U8 під кодом « 0954» – «сертифікат з перевезення (походження) товарів форми EUR.1». Країна походження товару «EU» (Європейський союз) у графі 34 митної декларації була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у даних сертифіката з перевезення EUR.1.

Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 12.06.2024 №PL/MF/AT0215626.

З акту перевірки від 11.06.2026 №91/26/7.4-19/43614688 встановлено, що Державна митна служба України листом від 23.10.2025 № 15/15-03-01/7/6073 повідомила Львівську митницю про отримання від Регіонального офісу Податкового управління в Білостоці (Республіка Польща) листа від 22.09.2025 № 2001-10С.4331.1.2025, в якому зазначено в тому числі наступне: «...стосовно товарів з пунктів 13-15 рахунку-фактури № 246/MAG/06/2024 від 12 червня 2024 року на сьогоднішній день Сторона не надала інформаційний сертифікат INF4, що підтверджує походження продукції з ЄС».

На адресу ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД» скеровано лист від 04.05.2026 № 7.4-5/19-03/13/11802, в якому зазначено про право надати пояснення та/або документальне підтвердження щодо преференційного походження товару, оформленого на підставі документів про походження, митне оформлення якого завершено за митною декларацією від 14.06.2024 № 24UA209230054112U8.

На підставі наказу Львівської митниці від 01.05.2026 №257 проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД» (ЄДРПОУ 43614688) вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митною декларацією від 14.06.2024 № 24UA209230054112U8.

На момент завершення перевірки посадовими особами ТОВ «ЦЕНТРА ТРЕЙД» пояснень надано не було.

За результатами проведеної перевірки складений акт від 11.06.2026 №91/26/7.4-19/43614688, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем вимог: – статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини другої статті 46, частини першої статті 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією від 14.06.2024 № 24UA209230054112U8 на загальну суму 82387,00 грн; – підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 14.06.2024 № 24UA209230054112U8 на загальну суму 16477,40 гривень.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення №UA2090002026306 та №UA2090002026307, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 36 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – МК України) положення цього Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування:

1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов`язаних із визначенням країни походження товару.

Відповідно до частини другої статті 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю отриманий; товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (частина перша статті 41 МК України).

Згідно із частиною другою статті 41 МК України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації, крім випадків, якщо обов`язкове подання оригіналу такого документа для цілей визначення країни походження товару передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 43 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України, за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (частина друга статті 46 МК України).

Частиною першою статті 257 МК України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Як передбачено частиною п`ятою статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно пункту 8 частини першої статті 336 МК України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу.

Частиною третьою статті 345 МК України передбачено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита (пункт 2).

Згідно із частиною шостою статті 345 МК України, результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності – резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина третя статті 351 МК України).

Згідно частини четвертої статті 351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Отже, нормами чинного законодавства визначено перелік підстав, за яких митним органом проводиться документальна невиїзна перевірка, в тому числі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться.

Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифіковано Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва».

Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: 1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; 2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно частини першої статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: 1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1; 2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, – декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Крім цього, Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VІII Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі – Регіональна конвенція), яка набирає чинності для України в перший день другого місяця після внесення Україною депозитарію Конвенції документа про приєднання.

Згідно із статтею 1 Рішення №1/2018 Підкомітету Україна – ЄС з питань митного співробітництва від 21/11/2018 року про заміну Протоколу I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Протокол І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення. Статтею 1 Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» визначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Усі посилання на «відповідну угоду» в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції тлумачаться у значенні цієї Угоди.

Згідно статті 15 розділу V Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі – Доповнення І) товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару ЕUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а.

Пунктом 2 статті 31 розділу VІ Доповнення І передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару ЕUR.1 та ЕUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження ЕUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

За змістом положень статті 32 розділу VІ Доповнення І подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

Таким чином, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.

Пунктом 2 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (пункт 5 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції).

Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення І, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Зокрема, відповідно до вимог пункту 3 статті 17 Протоколу І саме експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Аналогічна норма і закріплена в пункті 3 статті 16 Доповнення І, якою передбачено, що експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 а EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 та EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Суд зазначає, що основним спірним питанням наявності у платника податків права на розмитнення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита є підтвердження походження цих товарів (походять з Європейського Союзу, походять з України).

При цьому, спірні правовідносини виникли у зв`язку із наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, що провів перевірку документів про походження товару, та вказання у відповіді, що стосовно певних товарів експортером не надано документа, який підтверджує преференційне походження.

Крім того, слід зазначити, що міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Враховуючи те, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 43 МК України, митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду зазначена у постанові від 01.03.2021 по справі №240/7093/19, у постанові від від 05.06.2024 року по справі №380/2397/22, у постанові від 11.04.2022 у справі №260/2805/20.

Також слід врахувати, що за приписами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію Україну. Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Пунктом 190.1 статті 190 ПК України встановлено, що базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III МК України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №380/2397/22 сформував позицію про те, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, стосовно країни походження при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника на підставі відомостей, зазначених у таких документах, безвідносно до завершення митного оформлення товару та їх виписку.

Суд також звертає увагу, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини. Водночас відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, зокрема, за статтею 485 МК України, що не є предметом цього спору.

Наведені вище обгрунтування відповідають висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які відображені, зокрема, у постановах від 11 лютого 2026 року у справі №380/25552/24, від 24 грудня 2025 року у справі №380/21022/24.

Надаючи оцінку обставинам даної справи, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивачем при митному оформленні вказаного товару при поданні контролюючому органу митної декларації у графі 36 «Преференція» вказано цифровий код « 410000000» та застосовано преференційну ставку ввізного мита. Відтак, ввізне мито було нараховано і сплачено за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції.

Регіональний офіс Податкового управління в Білостоці (Республіка Польща) листом від 22.09.2025 № 2001-10С.4331.1.2025 повідомив: «перевірка Сертифікатів походження EUR.1 NPL/MF/AT 0215626 показала, що вони були видані зазначеним митним та податковим органом та відповідають вимогам для визнання товарів, включених до пунктів 1-12 та 16-18 експортного рахунку-фактури № 246/MAG/06/2024 від 12 червня 2024 року, і є такими, що походять з Європейського Союзу, застосовуючи правила, викладені в Регіональній конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Однак стосовно товарів з пунктів 13-15 вищевказаного рахунку-фактури на сьогоднішній день Сторона не надала інформаційний сертифікат INF4, що підтверджує походження продукції з ЄС».

Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Тобто, санкція вищенаведеної норми права зобов`язує митні органи, які направили запит на перевірку документів, у випадку отримання відповіді щодо ненадання експортером доказів преференційного походження або відсутності такої відповіді відмовити у наданні права на преференції.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.12.2025 по справі №380/21022/24 та від 11.02.2026 по справі №380/25552/24.

Таким чином, суд не бере до уваги доводи позивача, що «уповноважений іноземний орган вказав не те, що товари не мають преференційного походження, а лише те, що не надано INF4», адже визначальним є те, що відповідь уповноваженого органу Республіки Польща не містить достатньої інформації для підтвердження преференційного походження товарів, зазначених у пунктах 13– 15 рахунку-фактури від 12.06.2024 №246/MAG/06/2024. Зазначене зумовлює правові наслідки, передбачені пунктом 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, а саме відмову в наданні права на застосування преференції за відсутності виняткових обставин.

Крім того, відповідно до пункту 3 статті 16 Доповнення І до Регіональної конвенції експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR-1 або EUR-MED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR-1 або EUR-MED, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Отже, обов`язок документального підтвердження заявленого преференційного походження товару покладається на експортера, а відсутність належних документів на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів нівелює можливість застосування позивачем тарифної преференції.

Таким чином, оскільки листом Регіонального офісу Податкового управління в Білостоці (Республіка Польща) від 22.09.2025 № 2001-10С.4331.1.2025 не підтверджено преференційне походження товарів №13-15, що зазначений у рахунку-фактурі від 12 червня 2024 року № 246/MAG/06/2024, ввезеного за сертифікатом EUR.1, тому у позивача були відсутні підстави для застосування преференції при розмитненні такого товару, а тому оподаткування товару за митною декларацією від 14.06.2024 №24UA209230054112U8 повинно здійснюватися зі сплатою ввізного мита за ставкою на дату здійснення митного оформлення відповідно до Закону України від 19.10.2022 №2697-IХ «Про Митний тариф України». Відповідно у Львівської митниці були правові підстави для донарахування грошових зобов`язань позивачу.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що уповноважений орган Республіки Польща не заявляв про скасування сертифіката EUR.1 № PL/MF/AT 0215626, його підроблення або наявність помилок під час оформлення.

У постанові від 24.12.2025 року у справі № 380/21022/24 Верховний Суд зазначив наступне: «сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі шляхом повідомлення компетентних органів про заявлене походження товарів з території Європейського Союзу. Водночас сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження.

Як установлено у спірних правовідносинах, компанія-експортер під час проведення відповідної перевірки не надала належних документів, які б підтверджували походження товарів з території Європейського Союзу, у зв`язку з чим у листі-відповіді уповноваженого органу зазначено, що сертифікати EUR.1 були видані та є формально дійсними, однак не пройшли перевірку та не можуть бути використані для застосування преференційного режиму оподаткування…

Саме тому декларативне зазначення експортером у комерційних документах походження товарів з території Європейського Союзу не є достатнім саме по собі, а у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження товарів, у тому числі щодо походження матеріалів, використаних у їх виготовленні».

В силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує наведені висновки Верховного Суду.

Зі змісту листа митного органу країни експортера вбачається, що під час проведення відповідної перевірки експортер не надав документів, що підтверджують преференційне походження товару.

Отже, помилково вважати, що у випадку підтвердження автентичності документа, це означає автоматичне визнання відомостей, які в ньому наведені.

Відповідно суд дійшов висновку, що внаслідок застосування тарифної преференції за відсутності підтвердженого у встановленому порядку преференційного походження товару позивачем було занижено податкові зобов`язання зі сплати митних платежів.

Відтак, суд вважає, що контролюючим органом було правомірно проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами чого складено акт перевірки від 11.06.2026 №91/26/7.4-19/43614688 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРА ТРЕЙД» (81032, Львівська область, Яворівський районн, село Наконечне Перше, вулиця Шевченка, будинок 6; код ЄДРПОУ 43614688) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяСидор Н.Т.