Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №380/23585/25
Суддя: Сидор Наталія Теодозіївна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/23585/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 та від 09.11.2021 у справі № 380/12310/21;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 та від 09.11.2021 у справі № 380/12310/21.
В обгрунтування позовних вимог вказує, що виплату компенсації втрати частини доходу на суму виплаченої компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди здійснено з утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також відповідач протиправно оподаткував військовим збором нараховане грошове забезпечення військовослужбовця у розмірі 5 % від нарахованого доходу.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Наголошує на відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, оскільки виплати, з яких утримано податок, не є грошовим забезпеченням і їх здійснення відбулося на виконання рішення суду, тобто такі виплати не пов`язані з виконанням обов`язків несення служби, та позивач на час здійснення таких виплат на виконання рішення суду вже не перебував у статусі військовослужбовця.
Також покликається на порушення позивачем строку звернення до суду.
Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/22692/24 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 лютого 2016 року по день фактичної виплати 24 вересня 2024 року та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 лютого 2016 року по день фактичної виплати 24 вересня 2024 року.
На виконання вказаного рішення відповідач нарахував позивачу компенсацію втрати частини доходів у розмірі 35 914,81 грн.
Після утримання із зазначеної суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 5% відповідач виплатив позивачу 27 643,40 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №380/12310/21 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням вересня 2015 року як базового місяця та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, виплату здійснити із урахування виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 23.01.2020 з урахуванням абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 23.01.2020 включно з урахуванням абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, виплату здійснити із урахування виплачених сум.
На виконання вказаного рішення відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 69 163,58 грн.
Після утримання із зазначеної суми військового збору у розмірі 5% відповідач виплатив позивачу 65 705,40 грн.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, тому звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду з цим позовом, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Водночас, Законом України №2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набрав чинності 19.07.2022) (далі – Закон №2352-IX) внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Судом встановлено, що до суду із цим позовом позивач звернувся у межах тримісячного строку, після отримання сум грошового забезпечення, виплачених на виконання судового рішення. Тому, твердження відповідача про пропуск строку звернення до суду є помилковими.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок № 44, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 1 - 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» 889-15.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз наведених норм права вказує, що умовою виплати грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат особам, які мають право на неї, є факт набуття такими особами права на ці виплати у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби. Така грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/22692/24, яке набрало законної сили, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 лютого 2016 року по день фактичної виплати 24 вересня 2024 року.
Щодо правової природи компенсації втрати частини доходів суд ураховує таке.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР).
Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.
З наведеного випливає, що кошти, які нараховуються в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які нараховуються в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 560/11898/23 та інших.
З огляду на це відповідачу належало під час виплати позивачу заборгованості з грошового забезпечення відповідно до рішення суду у справі №380/22692/24, а саме компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, компенсувати йому суму податку на доходи фізичних осіб відповідно до вимог Порядку № 44, чого він безпідставно не зробив, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та наявність підстав для їх задоволення.
Щодо утримання військового збору у розмірі 5%, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України).
Зокрема, відповідно до Закону України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
Водночас Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Суд встановив, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/22692/24 від 09.11.2021 та у справі №380/12310/21 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%.
Однак до такого доходу позивача на підставі положень Податкового кодексу України повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5%.
Суд звертає увагу, що втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачу суму військового збору, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та, як наслідок, після втрати ним статусу військовослужбовця.
Аналогічного змісту правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17.
Отже, заявлені позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстав для розподілу судового збору немає.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
в и р і ш и в :
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 та від 09.11.2021 у справі № 380/12310/21.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/22692/24 та від 09.11.2021 у справі № 380/12310/21.
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Сидор Н.Т.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua