Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №522/14415/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/10593/26

Справа № 522/14415/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 24.07.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Державна казначейська служба України, та просить стягнути з відповідача на користь держави шкоду у розмірі 20 000 грн в порядку регресу, завдану Державному бюджету України, незаконними діями ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 25,07.2023 у справі №522/5621/23, з урахуванням змін постановою Одеського апеляційного суду від 14.03.2024 частково задоволено позов ОСОБА_2 , стягнуто з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Цим рішенням встановлено неправомірні дії головного державного виконавця Офіцерової Л.Л. Тому, неправомірні дії ОСОБА_1 призвели до списання коштів державного бюджету. Такі неправомірні дії призвели до порушення дисциплінарного провадження щодо головного державного виконавця та в результаті проведення службового розслідування вина ОСОБА_1 встановлена, однак дисциплінарне провадження закрито у зв`язку зі спливом строку застосування дисциплінарної відповідальності. Оскільки шкода відшкодована за рахунок держави, спричинена діями головного державного виконавця Офіцерової Л.Л. вона підлягає стягненню в порядку пред`явлення зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 27.07.2026 передано судді Бондарю В.Я.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28.07.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 01.10.2026.

До суду 12.08.2026 надійшли письмові пояснення представника Державної казначейської служби України Печорської А.О., згідно яких вказує, що виплата коштів Державного бюджету України на виконання судового рішення про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи державного органу, не є безпідставними чи добровільним витрачанням бюджетних коштів, а здійснюється державою у встановленому законом порядку на виконання судового рішення. Відповідно до підпункту 9 пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України кошти, відшкодовані з Державного бюджету України, вважаються збитками Державного бюджету України. Отже, після виконання судового рішення та фактичного відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України виникають правові підстави для відшкодування відповідних збитків за рахунок винної посадової особи у встановленому законом порядку. Позивачем вжито передбачених статтею 82 Закону України «Про державну службу» заходів для досудового врегулювання питання щодо добровільного відшкодування шкоди заподіяних державі збитків у добровільному порядку, тому виникли правові підстави для звернення до суду з вимогою про їх відшкодування в порядку регресу з винної особи.

До суду 17.08.2026 надійшов відзив ОСОБА_1 , яка заперечує проти задоволення позову.

На обґрунтування відзиву вказано, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відшкодування моральної шкоди не може бути підставою для пред`явлення державою зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Право на пред`явлення такого позову має прокуратура за поданням Казначейства України, а не позивач.

До суду 26.08.2026 надійшла відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_3 у якій зазначено, що держава має право зворотної вимоги до державного службовця, який заподіяв шкоду. З позовом може звернутися керівник державної служби, а тому позивач є належним.

Розгляд справи у судовому засіданні 01.10.2026 відкладено на 02.11.2026, внаслідок задоволення заяви представника позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.11.2026 прийнято до провадження пояснення третьої особи, відзив та відповідь на відзив. Представник позивача ОСОБА_3 просила задовольнити позов. ОСОБА_1 заперечувала проти позову.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Після дослідження доказів, суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 10.11.2026 о 13:15 год.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 по справі № 522/5621/23 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням права власності і протиправними діями і бездіяльністю державного виконавця. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень. В іншій частині позову відмовлено.

Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25.07.2023 змінено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20 000 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

28.01.2026 Державна казначейська служба України виконала виконавчий лист Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/5621/23, перерахувала ОСОБА_2 20 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1508261 від 28.01.2026 та лист Державної казначейської служби від 11.07.2026.

Як вбачається з подання дисциплінарної комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , за результатами розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського МУ МЮУ Офіцеревої Людмили Леонідівни, яке здійснювалось відповідно до наказу Одеського МУ МЮУ від 28.04.2026 № 1026/09-07 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 » Дисциплінарною комісією вбачається наявність дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», - невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень. Однак, у зв`язку із закінчення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначеним ст. 65 Закону України «Про державну службу» - невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень. Станом на момент відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 строки притягнення її до дисциплінарної відповідальності минули, тому запропоновано закрити дисциплінарне провадження.

Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України направило ОСОБА_1 пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця (в порядку ст. 82 Закону України «Про державну службу») вих. № 15326/08.1-25 від 07.07.2026, у якій запропонувало відповідачці у термін до 20.07.2026 відшкодувати завдану шкоду у розмірі 20 000,00 гривень заподіяного збитку державному бюджету, внаслідок списання коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/5621/23.

Відомостей про добровільне відшкодування коштів ОСОБА_1 або надання відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч. 4 ст. 1191 ЦК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Статтею 80 Закону України «Про державну службу» встановлено, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Згідно ст.81 вказаного вище Закону державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.

Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.

У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини.

Під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід державної служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв`язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необґрунтованим.

Відповідно до ст.82 Закону України «Про державну службу» для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.

Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.

Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.

У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.

Наведені вище положення ст.ст.80, 81, 82 Закону України «Про державну службу» встановлюють, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Зі змісту положень ч.3 ст.80 Закону України «Про державну службу» слідує, що у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

При цьому, положеннями ст.ст.80, 81, 82 Закону України «Про державну службу» не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди.

В той час, як положеннями ч.4 ст.1191 ЦК України встановлено можливість такої зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, за виключенням відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Таким чином, законодавець прямо встановив виключення щодо можливості пред`явлення регресної вимоги державою у випадках, коли виплата здійснена як компенсація моральної шкоди, ця норма є імперативною та не передбачає жодних винятків чи альтернативного тлумачення.

Посилання позивача на необхідність застосування положень Закону України «Про державну службу» як спеціального нормативно-правового акта є безпідставними, оскільки зазначений Закон не містить прямої норми, яка б передбачала право держави на регресне стягнення саме моральної шкоди, відшкодованої третій особі.

Норми статей 80, 81 Закону України «Про державну службу» регулюють загальні засади матеріальної відповідальності державних службовців за шкоду, завдану державі, однак не встановлюють окремого правового механізму, який би змінював або виключав застосування положень ч. 4 ст. 1191 ЦК України.

Водночас саме Цивільний кодекс України визначає загальні підстави та межі цивільно-правової відповідальності, у тому числі право зворотної вимоги, а також прямо визначає випадки, коли таке право не виникає.

Загальна судова практика виходить з того, що право регресної вимоги держави до посадової особи є похідним від первинного зобов`язання, а тому здійснюється у межах та на умовах, визначених цивільним законодавством. При цьому суди послідовно зазначають, що виплати, здійснені державою на відшкодування моральної шкоди, не підлягають стягненню з посадових осіб у порядку регресу з огляду на пряму заборону, встановлену ч. 4 ст. 1191 ЦК України.

Доводи позивача про те, що Закон України «Про державну службу» не містить обмежень щодо відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відсутність окремої заборони у спеціальному законі не свідчить про скасування чи зміну загального правила, встановленого актом цивільного законодавства.

Крім того, слід враховувати, що шкода у вигляді компенсації моральних страждань є особливим видом цивільно-правової відповідальності, яка не має безпосереднього майнового характеру та спрямована на відновлення немайнових прав потерпілої особи, а тому законодавець свідомо виключив можливість її подальшого перекладення на посадових осіб у порядку регресу.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи положення ч. 4 ст. 1191 ЦК України, що виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідача щодо відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_1 відповідальності по відшкодування такої шкоди, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх безпідставність та недоведеністю.

Разом з тим, суд вбачає, що Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України має право на звернення до суду з цим позовом, тому відхиляє доводи відповідача в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45862901, м.Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд.34) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, м.Києв, вул. Бастіонна, буд. 6), про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця – залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10 листопада 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар