Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №332/1873/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/1873/26

Провадження №: 2/332/2484/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Сапунцова В.Д., за участю секретаря судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Василівської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на будинок,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 з позовом до Василівської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на будинок

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що йому на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Василівської міської ради народних депутатів від 02.03.1990 року, на підставі рішення виконкому Василівської міської ради народних депутатів належить житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А-1 – житловий будинок, літ. Б – гараж, літ. В – літня кухня, N1 – огородження, трьох кімнат загальною площею – 58,60 кв.м, житловою площею – 40,20 кв. м.

Право власності на вищевказаний будинок зареєстроване Мелітопольським міжміським бюро технічної інвентаризації, записане у реєстрову книгу №19 за реєстраційний №3056 від 17.03.1990.

У зв`язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України позивач був змушений переїхати до Дніпропетровської області.

Для отримання компенсації для відновлення об`єктів нерухомого майна, так і для отримання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна необхідною є наявність інформації про об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою реєстрації права власності позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область. Рішенням державного реєстратора №83656899 від 09.03.2026 року позивачу відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01.01.2013 року.

Звернення до суду з позовом є єдиною можливістю позивача відновити порушені права.

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву, в якій просив судове засідання проводити без участі позивача, просить розглянути справу за наявним матеріалами, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. 08.09.2026 року від представника відповідача надійшла заява, в якій він просив розглядати справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 02.03.1990 року, виданого виконавчим комітетом Василівської міської ради народних депутатів, на підставі рішення виконкому Василівської міської ради народних депутатів, власником будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 ..

На зворотному боці договору міститься реєстраційний напис Мелітопольського міжміського бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації вказаного договору.

12.01.1990 року Мелітопольським міжміським бюро технічної інвентаризації на ім`я ОСОБА_1 складено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 58,60 кв.м, житловою площею 40,20 кв.м.

Згідно листа голови Василівської районної ради Запорізької області О. Здор, державну реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна у Василівському районі Запорізької області здійснювало РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області. У зв`язку із військовою агресію, підтвердження прав власності на нерухоме майно, реєстрацію чи отримання копій документів та/або відомостей з реєстрових книг, що перебували у віданні РКП «Василівське БТІ» ВРР ЗО неможливе.

09.03.2026 року позивач отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №83656899 мотивоване тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: не отримання інформації про права, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію права.

Отже позивач вважає, що його право власності на нерухоме майно порушено.

Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав того, що це право оспорюється або не визнається іншими особами на такий об`єкт.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 316,317,328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Верховний Суд в своїй постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 вказав, що до 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрацію права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася у Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Якщо документи містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, тоді документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно, держава визнає право власності на таке майно. Такі документи є дійсними.

Тобто, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Відповідно до Порядку реєстрації прав власності, який діяв до 2013 року, реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інші приміщення, будівлі та споруди проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювалась реєстраторами заснованих відповідними органам місцевого самоврядування комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна.

Державна реєстрація здійснювалась на підставі правовстановлювальних документів, зокрема: -договорів, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності; виданих нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування; свідоцтва про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду; рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ вносив записи до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого видавав у паперовому вигляді витяг про державну реєстрацію прав, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робив відмітку (штамп)про державну реєстрацію.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону 1952-IV речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, для підтвердження свого права, яке виникло до 01.01.2013, якщо власники зазначених об`єктів нерухомого майна мають документи, що містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, такі документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем належним чином не доведено, чому право власності на належний йому житловий будинок не може бути підтверджене на підставі правовстановлюючих документів на цей будинок, які підтверджують право власності позивача на зазначений об`єкт нерухомості.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося. Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на житловий будинок до відповідача, який не оспорює таке право.

Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (станом на час розгляду справи) від 28.02.2025 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України) 11.03.2025 року № 376, м. Василівка віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 26.02.2022.

Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Таким чином, у випадку позивача, документ (договір міни), що посвідчує набуття позивачем права власності та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач звертався до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у БТІ м. Василівка не може бути надана у зв`язку із тимчасовою окупацією міста Василівка, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.

Окрім того, судом встановлено, що реєстрація права власності проводилась Мелітопольським БТІ, хоча представник Василівської районної ради Запорізької області прямо вказує на РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області як юридичної особи, котра була наділена правом реєстрації прав власності на об`єкти. Вказана невідповідність між наданими позивачем документами та відомостями від відповідача позивачем у позові не врахована та не роз`яснена, що також дає підстави для відмови у позові.

Отже, судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України, як і не встановлено обставин за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, за наявності у позивача оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру.

Будь-які докази звернення до відповідача, за наслідками якого можуть мати місце перелічені обставини, суду не представлено.

Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні, обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу нерухомого майна не підтверджено, тому відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.316, 317, 321, 328, 379, 392 ЦК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Василівської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на будинок - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи http://court.gov.ua/fair.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідач: Василівська міська військова адміністрація Василівського району Запорізької області, ЄДРПОУ 45543059, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164.

Суддя В.Д. Сапунцов