Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №380/24531/25
Суддя: Качур Роксолана Петрівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2026 рокусправа № 380/24531/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним рішення № 913150145724 від 24.10.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови в перерахунку і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивачка в обґрунтування позовних вимог вказала, що звернулась до відповідача-1 із заявою про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 22.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Москаля Р.М. від 13.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі № 380/24531/25.
У зв`язку із призначенням судді Москаля Р.М. на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду, відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Указу Президента України «Про призначення суддів» № 167/2026 від 24.02.2026, наказу № 52/К/ТР 25.02.2026 «Про відрахування зі штату суду Ростислава Москаля» та Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами), на підставі розпорядження керівника апарату суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» від 26.02.2026 № 19/р, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 380/24531/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2026 справу № 380/24531/25 передано для розгляду судді Качур Р.П.
Ухвалою суду від 02.03.2026 позовну заяву прийнято до провадження.
На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив, у якому проти позову заперечив. Вказав, що розглянувши заяву позивачки з доданими до неї документами, рішенням Відповідача було відмовлено встановленні підвищення до пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону № 1788-XII у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують статус члена сім`ї реабілітованого. Відповідач-2 повідомив, що позивачкою до заяви про встановлення підвищення до пенсії не надано посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою № 48, крім цього не надано документів про визначення позивачки членом сім`ї реабілітованого, а тому відсутні підстави для встановлення до пенсії вказаного підвищення. Просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві. Вказав, що відповідно до пункту "г" ст. 77 Закону № 1788-ХП підвищення репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано виплачуються у розмірі 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно п.п. 2 п. 4 Постанови № 654 встановлено: репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії підвищення проводиться у розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Водночас, зміни до Постанови № 654 не внесено, а тому розміри підвищень не змінились.
Таким чином, дане підвищення - прямо передбачене окремою постановою, якою чітко визначено, що ці надбавки встановлюються до пенсій, обчислених за конкретно зазначеними законами. Це, зокрема, стосується підвищення репресованим (реабілітованим) громадянам і членам їх сімей, яких було примусово переселено.
Відповідач-1 зазначив, що позивачка особисто не зазнала політичних репресій і згодом не була реабілітована, а визнаний потерпілим від репресій відповідно до п. 2 ст 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" як дитина репресованої особи, яка у віці 18 років залишилася без материнської опіки внаслідок здійснення репресій проти матері належить до членів сім`ї особи, яка зазнала політичних репресій, однак не була примусово переселена. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» від 19.05.2021р. № 535 посвідчення реабілітованого, видане до набрання чинності цією постановою за зразком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991р. № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», є дійсним протягом строку його дії.
З урахуванням зазначеного, відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії, оскільки позивачем не надано документів які б підверджували, що вона зазнала політичних репресій. Таким чином, вважає, що вимоги позивачки є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що не заперечується сторонами.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце народження - Прокоп`євськ, Кемерівська область. Батьки: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 24.07.1982 уклав шлюб з ОСОБА_2 .
Згідно архівної довідки від 09.09.2025 № 100, виданої МВС України Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_4 21 жовтня 1947 року із села Трудовач Золочівського (Краснянського) району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29 січня 1948 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені 20 липня 1959 року.
Позивачка звернулась до управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, щодо встановлення надбавки реабілітованого згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням № 913150145724 від 24.10.2025, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, відмовлено у задоволенні заяви, оскільки з наданих документів встановлено, що архівною довідкою не підтверджено факт примусового переселення та застосування до заявниці репресій.
Позивачка вважає таке рішення протиправним, тому звернулась до суду із цим позовом.
Суд при вирішенні спору по суті керується таким.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Основного Закону основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормою статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" № 962-XII від 17.04.1991 визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються:
1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;
2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
У статті 4 Закону № 962-XII вказано поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Як встановив суд, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце народження - Прокоп`євськ, Кемерівська область. Батьки: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 24.07.1982 уклав шлюб з ОСОБА_2 .
Згідно архівної довідки від 09.09.2025 № 100, виданої МВС України Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_4 21 жовтня 1947 року із села Трудовач Золочівського (Краснянського) району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29 січня 1948 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені 20 липня 1959 року.
Таким чином, позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.
Відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а.
Як зазначив суд, позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи, а тому, має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи. З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як члену сім`ї репресованої особи.
Таким чином, рішення від 24.10.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача-1, рішенням якого позивачці відмовлено у призначенні пенсії.
Тому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що прийняв оскаржуване рішення пенсії, тобто відповідач-1, а не відповідач-2 як помилково вважає позивачка. У зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 слід відмовити.
Як слідує з позовних вимог, позивачка просить суд зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, однак не вказує дату з якої слід провести такий перерахунок.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як слідує із доказів у справі, позивачка звернулась до відповідача із відповідною заявою 17.10.2025. Отже, саме ця дата вважається днем, коли позивачка дізналась про порушене право. Тому, позовні вимоги щодо перерахунку пенсії позивачки слід задовольнити х 17.10.2025.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
З позиції суду, ефективним та належним способом відновлення порушених прав позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 913150145724 від 24.10.2025 щодо відмови в перерахунку і виплаті підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язання відповідача-1 здійснити позивачці з 17.10.2025 перерахунок пенсії, як члена сім`ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оскільки дії зобов`язального характеру покладено на відповідача-1, то за рахунок його бюджетних асигнувань, відповідно до приписів статті 139 КАС України слід стягнути на користь позивачки сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд-
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 913150145724 від 24.10.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови в перерахунку і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 17.10.2025 перерахунок пенсії, як члена сім`ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12111 (одну тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43603 Волинська область м. Луцьк Київський майдан 6; код ЄДРПОУ 13358826).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Суддя Р.П. Качур
Оригінал: reyestr.court.gov.ua