Вирок від 05 листопада 2026 р. у справі №314/2440/26 — Вільнянський районний суд Запорізької області

Суд: Вільнянський районний суд Запорізької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Дезертирство

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №314/2440/26

Суддя: Швець О. В.

Справа № 314/2440/26

Провадження № 1-кп/314/877/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2026 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Вільнянськ кримінальне провадження № 62026080100000649 від 31.01.2026, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Бандурка Миколаївської області, громадянина України, який має середню освіту, військовослужбовця за мобілізацією, який проходив військову службу за посаді кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, військовому званні «солдат», який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_3 проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, 11 жовтня 2025 року самовільно залишив місце служби - місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташоване поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, про своє місцезнаходження командуванню і в органи військового управління не повідомляв та до 04 листопада 2025 року незаконного перебував поза межами військової частини.

Окрім цього ОСОБА_3 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 20 січня 2026 року в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

2. Стаття (частина статті) закону України, що передбачає відповідальність за інкриміноване кримінальне правопорушення

Своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені:

- ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місце служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

3. Позиція обвинуваченого

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 протягом усього розгляду справи змінював позицію захисту, свою вину у скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнавав частково, або не визнавав.

Суду пояснив, що не погоджується з першим епізодом, а саме самовільним залишенням військової частини 11.10.2025. Зазначив, що після проходження ВЛК йому сказали зачекати на вулиці, однак він пішов додому, оскільки не розумів, що має робити далі. За його словами, йому не роз`яснювали положень нормативних актів, які забороняють такі дії, і він не був обізнаний про відповідальність за них. Після цього жодних заходів для з`ясування подальшого порядку дій не вживав аж до повернення його співробітниками до військової частини. Щодо другого епізоду пояснив, що 20.01.2026 залишив місце тимчасової дислокації військової частини через подію, яка засмутила його дружину: у її житло влучив безпілотник типу «Шахед». Він усно повідомив про необхідність підтримати дружину та, не дочекавшись погодження, залишив місце тимчасової дислокації військової частини. Зазначив, що не знав про необхідність подання офіційного рапорту. Факт повторного залишення військової частини не заперечує та підтвердив, що не мав наміру самостійно повертатися. Наразі висловлює бажання продовжувати військову службу.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення

Незважаючи на фактичне невизнання своєї провини за викладених обставин, винуватість ОСОБА_3 повністю підтверджується доказами, наданими стороною обвинувачення та дослідженими безпосередньо у судовому засіданні.

Незважаючи на часткове невизнання своєї провини за викладених обставин, винуватість ОСОБА_3 , повністю підтверджується доказами, наданими стороною обвинувачення та дослідженими безпосередньо у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що проходить військову службу та особисто знайомий із ОСОБА_3 , оскільки заступав відповідальним черговим у пункті тимчасової дислокації, де перебував ОСОБА_3 . За словами свідка, ОСОБА_3 під час проходження військової служби порушував дисципліну. Зокрема, його було знято з проходження ВЛК через порушення, що полягали в затягуванні цього процесу. Уперше ОСОБА_3 залишив військову частину восени 2025 року, однак точної дати свідок не пам`ятає. Після встановлення місцеперебування ОСОБА_3 свідок особисто їздив забирати його для продовження військової служби. Удруге ОСОБА_3 залишив місце служби в січні 2026 року та не повернувся. Свідок також зазначив, що особисто неодноразово чув, як ОСОБА_3 висловлював небажання проходити військову службу.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що він є військовим медиком. У зв`язку зі скаргами на стан здоров`я ОСОБА_3 було направлено на проходження ВЛК, однак згодом його було відсторонено від її проходження через порушення встановленого порядку. Пізніше свідку стало відомо, що ОСОБА_3 самовільно залишив місце тимчасової дислокації військової частини. Інших подробиць свідок не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що ОСОБА_3 двічі залишав місце дислокації, однак точних дат він не пам`ятає. Першого разу ОСОБА_3 проходив ВЛК, проте його було знято з її проходження за порушення дисципліни, після чого він самовільно залишив частину. Свідку незрозумілі причини таких дій, оскільки після скарг ОСОБА_3 на стан здоров`я його направили на проходження ВЛК. Чому ОСОБА_3 перешкоджав проходженню ВЛК, свідок не розуміє.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що він є старшиною роти, у якій ОСОБА_3 проходив військову службу. 20.01.2025 під час перевірки особового складу було виявлено відсутність ОСОБА_3 . Після організації пошукових заходів його було оголошено таким, що самовільно залишив військову частину (СЗЧ). Коли ОСОБА_3 вдруге залишив пункт дислокації, наміру повернутися він не висловлював. У військовій частині до нього ставилися добре, жодного тиску на нього не чинили.

Від допиту решти свідків прокурор відмовився, через неможливість допиту цих осіб з об`єктивних причин.

Покази допитаних у судовому засіданні свідків логічні, послідовні, доповнюють одне одного та не містять суперечок, узгоджуються між собою, а тому сумнівів у суду не викликають. У суду не має підстав сумніватися в достовірності показів свідків, всі свідчення надавалися під присягою.

Крім того, зазначені покази відповідають письмовим доказам, наданим стороною обвинувачення на підтвердження провини обвинуваченого, що досліджені судом у судовому засіданні.

Так, під час судового засідання за клопотанням сторони обвинувачення були досліджені наступні письмові докази, процесуальні рішення, документи та інші матеріали:

По епізоду за ч. 5 ст. 407 КК України:

- повідомлення т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 про вчинення кримінального правопорушення, з якого слідує, що 11.10.2025 під час здійснення перевірки фактичної наявності особового складу в пункті тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 . В подальшому, 04.11.2025 солдата ОСОБА_3 співробітниками поліції в м. Запоріжжя було затримано та доставлено до пункту тимчасової дислокації ( АДРЕСА_2 ) (т. 1 а.п. 178);

- висновок службового розслідування офіцера секції S-1 штабу 4 батальйону оперативного призначення молодшого лейтенанта ОСОБА_11 , погодженого начальником юридичного відділення майора юстиції ОСОБА_12 , затвердженого т.в.о. командиром військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_10 , за висновками якого було запропоновано враховуючи те, що в діях солдата ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, повідомити керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони по даному факту із надсиланням службового розслідування, у зв`язку з підтвердженими фактами самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану ОСОБА_3 (т. 1 а.п. 204-209);

- наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 про призначення службового розслідування №7605 від 23.10.2025 (т. 1 а.п.181);

- рапортом т.в.о. командира 4-го батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_13 де зазначено, що 11.10.2025 о 17:00, під час здійснення перевірки наявності особового складу в місці розташування підрозділу ( АДРЕСА_2 ) виявлено відсутність кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_3 . На телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме, пошукові дії бажаного результату не принесли, зброя та засоби індивідуального захисту залишилися в підрозділі, просить призначити службове розслідування. (т. 1 а.п. 182);

- рапортом т.в.о. командира 4-го батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_13 , в якому зазначено, що 04.11.2025 о 18:40 співробітниками поліції в м.Запоріжжя було затримано та доставлено до пункту тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) кулеметника 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_3 , який 11.10.2025 самовільно залишив місце служби. (т. 1 а.п. 183);

- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 №293 від 11.10.2025 про зарахування та початок виконання обов`язків з 11.10.2025 солдата запасу ОСОБА_3 (т. 1 а.п.191);

- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 №294 від 12.10.2025 про уважати таким, що був відсутній під час перевірки наявності особового складу кулеметника 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_3 (по мобілізації), 11 жовтня 2025 року, зняти з усіх видів забезпечення з 11 жовтня 2025 року, підстава рапорт майора ОСОБА_14 (т. 1 а.п.192);

- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 №317 від 04.11.2025 про уважати таким, що прибув після самовільного залишення військової частини кулеметника 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_3 (по мобілізації), який 11 жовтня 2025 року самовільно залишив військову частину, 04 листопада 2025 року із зарахуванням на усі види забезпечення, строк самовільного залишення військової частини з 11 жовтня по 03 листопада 2025 року до загального строку військової служби не зараховано. (т. 1 а.п.194);

По епізоду за ч. 4 ст. 408 КК України:

- повідомлення т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_15 про вчинення кримінального правопорушення, з якого слідує, що 20.01.2026 о 08:00 під час здійснення перевірки наявності особового складу у місці розташування підрозділу ( АДРЕСА_2 ) була виявлена відсутність солдата ОСОБА_3 станом на 30.01.2026 солдат ОСОБА_3 на місце тимчасової дислокації підрозділу не повернувся. (т. 1 а.п. 202);

- висновок службового розслідування начальника секції S-1 (персонал) штабу 4 батальйону оперативного призначення капітана ОСОБА_16 , погодженого начальником юридичного відділення майора юстиції ОСОБА_12 , затвердженого т.в.о. командиром військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_10 , за висновками якого було запропоновано враховуючи те, що в діях солдата ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, повідомити керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони по даному факту із надсиланням службового розслідування, у зв`язку з підтвердженими фактами самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану ОСОБА_3 (т. 1 а.п. 211-216);

- наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 про призначення службового розслідування №495 від 21.01.2026 (т. 1 а.п.217);

- рапортом т.в.о. командира 4-го батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_17 про те, що 20.01.2026 о 08:00 під час перевірки наявності особового складу в місці розташування підрозділу ( АДРЕСА_2 ) виявлена відсутність кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4-го батальйону оперативного призначення, солдат ОСОБА_3 , який був знятий з проходженням ВЛК в ДУ ТМО МВС України по Запорізькій області 19.01.2026 року за порушення процесу проходження. На телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме, пошукові дії бажаного результату не принесли. Зброя та засоби індивідуального захисту залишились в підрозділі. (т. 1 а.п. 218);

- рапортом т.в.о. командира 4-го батальйону оперативного призначення старший лейтенант ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_3 , який 20.01.2026 самовільно залишив місце служби, станом на 30.01.2026 на місце тимчасової дислокації підрозділу не повернувся, на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме. (т. 1 а.п. 219);

- направленням на медичний огляд медичною (військово-лікарською) комісією (т.1 а.п.286);

- витяг з наказу т.в.о. командира полковника ОСОБА_10 № 369 від 24.12.2025 про уважати таким, що вибув до медичного пункту частини кулеметника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4-го батальйону оперативного призначення, солдат ОСОБА_3 (по мобілізації), з 24 грудня 2025 року. (т.1 а.п.227).

- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 №20 від 20.01.2026 про уважати таким, що був відсутній під час перевірки наявності особового складу кулеметника 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_3 (по мобілізації), 19 січня 2026, зняти з усіх видів забезпечення. (т. 1 а.п.228);

- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 №293 від 11.10.2025 про зарахування та початок виконання обов`язків з 11.10.2025 солдата запасу ОСОБА_3 (т. 1 а.п.229).

Клопотань про витребування та дослідження інших доказів від учасників провадження не надходило.

Оцінюючи письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку із показаннями свідків, суд вважає, що досліджені докази відповідають вимогам передбаченим ст. 85-87 КПК України.

5. Перевірка доводів сторони захисту щодо недоведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України.

У ході судових дебатів адвокат ОСОБА_5 , захисник обвинуваченого ОСОБА_3 , просив суд виправдати його підзахисного за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України. Захисник обґрунтовував свою позицію виходячи з позиції підзахисного тим, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією 10.10.2025, а вже 11.10.2025 залишив військову частину, не усвідомлюючи наслідків свого вчинку, оскільки його не ознайомили з документами, які регламентують відповідальність за такі діяння. На думку захисника, це виключає наявність складу кримінального правопорушення. Щодо другого епізоду захисник зазначив, що ОСОБА_3 не розумів необхідності офіційного звернення до керівництва та заборони самовільно залишати військову частину для вирішення особистих проблем. Обвинуваченого не ознайомили з нормативними актами, що визначають порушення, за які передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України. З огляду на це захисник вважав, що суб`єктивну сторону злочину не доведено.

Суд критично ставиться до доводів сторони захисту, виходячи з наступного.

Оцінюючи доводи сторони захисту та обвинуваченого щодо недоведеності суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України, а також посилання на необізнаність ОСОБА_3 із нормативно-правовими актами під час першого епізоду вчинення кримінального правопорушення, суд вважає їх неспроможними з огляду на таке.

Щодо епізоду від 11.10.2025 року (ч. 5 ст. 407 КК України): згідно зі ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця та суб`єкта військових кримінальних правопорушень з дня відправлення з ТЦК та СП до військової частини.

Чинне законодавство не пов`язує обов`язок військовослужбовця дотримуватися військової дисципліни та не залишати без дозволу розташування частини із проведенням додаткових юридичних інструктажів. Залишаючи 11.10.2025 року територію військової частини без дозволу командира та поважних причин, обвинувачений, будучи осудною особою, усвідомлював протиправність своїх дій та діяв із прямим умислом, спрямованим на тимчасове ухилення від виконання обов`язків військової служби. Подальше повернення ОСОБА_3 до розташування військової частини підтверджує тимчасовий характер цього ухилення та виключає на той момент мету ухилитися від служби назавжди, що свідчить про правильність кваліфікації першого епізоду за ч. 5 ст. 407 КК України.

Щодо епізоду від 20.01.2026 року (ч. 4 ст. 408 КК України): суд відхиляє аргументи захисту про відсутність у ОСОБА_3 прямого умислу та спеціальної мети — ухилитися від військової служби назавжди — під час повторного залишення військової частини 20.01.2026 року.

Як зазначає Верховний Суд у своїй усталеній практиці, про зміст і спрямованість умислу особи свідчать не лише її власні показання, а й сукупність об`єктивних обставин діяння: спосіб, час і місце залишення частини, тривалість незаконного перебування за її межами, поведінка особи під час ухилення, вжиття заходів конспірації та спосіб припинення злочину.

Дослідженими у судовому засіданні доказами встановлено, що: після попереднього повернення на службу обвинувачений достовірно знав порядок проходження військової служби, вимоги статутів та наслідки самовільного залишення частини, що повністю спростовує тезу про його необізнаність; 20.01.2026 року ОСОБА_3 повторно залишив місце служби без дозволу командира, після чого жодних заходів для повернення до військової частини, ТЦК та СП чи органів військового управління не вживав; протягом тривалого часу (з 20.01.2026 по 31.03.2026 до моменту фактичного затримання) обвинувачений проживав за межами частини на власний розсуд, приховував своє місцезнаходження від командування та правоохоронних органів, не виходив на зв`язок тощо; його протиправна поведінка була припинена не з власної волі, а виключно внаслідок затримання працівниками правоохоронних органів.

Крім того, сам обвинувачений у судовому засіданні фактично підтвердив, що наміру повертатися до військової частини після 20.01.2026 року не мав. Зазначені обставини у своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять наявність у ОСОБА_3 прямого умислу та стійкої мети ухилитися від військової служби назавжди в умовах воєнного стану, що утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Дослідивши надані докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, безпосередньо дослідивши та оцінивши кожен доказ окремо, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що зібрані докази за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 вказаних кримінальних правопорушень.

7. Висновок суду щодо винуватості обвинуваченого

З огляду на викладене, суд вважає, що дослідженими доказами підтверджено вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Тому, суд вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_3 обвинувачення і кваліфікує дії останнього за:

- ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

8. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

9. Мотиви призначення судом покарання

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно обвинуваченого, суд виходить з наступних обставин.

При визначенні покарання обвинуваченому, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів та відповідно до розділу Особливої частини КК України є кримінальними правопорушеннями проти порядку проходження служби та обороноздатності держави.

Суд також враховує умови життя обвинуваченого, його соціальне та матеріальне становище, стан його здоров`я, рівень культури та освіти, його соціально - психологічні риси. Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він має середню освіту, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.

При призначенні виду покарання обвинуваченому, суд виходить із змісту ст.ст.50, 65 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, з врахуванням особи обвинуваченого, думки прокурора, який просив призначити покарання у вигляді позбавлення волі, відсутність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставини, враховуючи характер кримінального правопорушення, враховуючи характеризуючи матеріали надані зі сторони захисту та враховуючи інші обставини, суд приходить до висновку, що повинно бути призначено мінімальне покарання у вигляді позбавлення волі в межах передбачених санкцією ч. 4 ст. 408, ч. 5 ст. 407 з урахуванням ст.ст.70, 71 КК України, яке буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування ст.ст.69, 75 КК України суд не вбачає, оскільки у зв`язку з набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування статей 69 і 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407, 408 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

10. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

10. 1 питання щодо запобіжного заходу

Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи призначення покарання у вигляді позбавлення волі, суд не вбачає підстав для заміни обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання підозрюваного ОСОБА_3 , а саме з 31.03.2026.

10.2 питання щодо долі речових доказів

Речові докази в справі відсутні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення та керуючись ст. ст.349, 368, 370 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 408 КК України у вигляді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_3 залишити тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 31.03.2026.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя ОСОБА_19

06.11.2026

Оригінал: reyestr.court.gov.ua