Суд: Чечелівський районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №204/9573/26
Суддя: Приваліхіна А. І.
Справа № 204/9573/26
Провадження № 2/204/5443/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У С Т А Н О В И В:
05 серпня 2026 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду із даним позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із нього заборгованість за Кредитним договором № 9264099 від 21 липня 2025 року у розмірі 26275 гривень (а. с. 1-8).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 21 липня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 9264099 у сумі 7500 гривень. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а отже належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Проте, в подальшому сторони домовились збільшити суму кредиту, у зв`язку із чим загальна сума становить 10000 гривень. 21 липня 2025 року товариство ініціювало переказ коштів за кредитним договором шляхом безготівкового зарахування через ТОВ «УПР» на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . 03 березня 2026 року між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу №03032026, відповідно до умов якого, останньому відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором № 9264099. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 31275 гривень, яка складається з: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 16275 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 5000 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Звертає увагу, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються. Тому прохає стягнути заборгованість з відповідача за кредитним договором № 9264099 від 21 липня 2025 року у розмірі 26275 гривень із судовим збором у сумі 2662 гривні 40 копійок та 7000 гривень на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 11 серпня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 99), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним супровідним листом від 11 серпня 2026 року (а. с. 100).
25 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Карлаш І.А. (а. с. 107-109), в якому останній зазначає, що позовні вимоги необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню, оскільки відсутні докази надання кредиту відповідачу, а надана позивачем довідка ТОВ «УПР», згідно якої відповідачу, ніби то, було перераховано 7500 гривень та 2500 гривень. Зазначена довідка не містить призначення платежу, не містить повного рахунку одержувача коштів, що позбавляє можливості встановити власника рахунку. Довідка не є первинним документом та не є доказом надання кредитних коштів. Вказує, що кредитний договір є укладеним з моменту передання коштів, а у зв`язку з тим, що позивачем не доведено факт переказу коштів в якості кредиту, кредитний договір є неукладеним. Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень, цю суму відповідач вважає завищеною, необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи, оскільки ця категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання. Тому вважає, що співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень. Прохає відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
25 серпня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представниці позивача Кукси К.О. (а. с. 113-116), в якому остання вказує, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано копію листа №3138/26-Е від 16.03.2026 про перерахування грошових коштів з відміткою Товариства. Пояснює, що ТОВ «АВЕНТУС Україна» є небанківською фінансовою установою, та не надає фінансових платіжних послуг. А отже, не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів (банківських платіжних доручень). Товариство в межах виконання умов укладеного Договору ініціює платіжні операції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого їх зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача. Таким чином, позивач надав Повідомлення з відміткою ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" про те, що відповідне перерахування було здійснено успішно, тому позивач довів факт отримання відповідачем коштів, а отже зобов`язання останнього за кредитним договором. Крім того, при поданні позовної заяви позивач з метою отримання додаткових доказів, на підтвердження: належності платіжної картки № НОМЕР_1 відповідачеві; факту перерахування коштів ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та зарахування їх на картковий рахунок відповідача, підтвердження належності номеру телефона: НОМЕР_2 - відповідачеві, адвокатом Тимошенко О.О. на адресу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (банк-емітент карткового рахунку відповідача) подано адвокатський запит, однак у відповіді на запит адвокату відмовлено у наданні інформації. Оскільки сторона позивача не має можливості самостійно отримати необхідну інформацію та докази, що підтверджують факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, позивач при поданні позову заявив клопотання про витребування. Також зазначає, що при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, тому вважає розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим, та таким, що підлягають задоволенню, оскільки адвокат виконав належну да достатню кількість роботи, яка була необхідна для належного представництва інтересів клієнта. Надані послуги відповідають обсягу виконаних завдань, а їх вартість є обґрунтованою та необхідною для ефективного захисту прав та інтересів клієнта. Прохає задовольнити позовній вимоги у повному обсязі.
23 вересня 2026 року ухвалою суду було задоволено клопотання представниці позивача та витребувано докази від АТ КБ «Приватбанк» (а. с. 123-124).
Станом на дату розгляду справи відповідач не скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 21 липня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 9264099 про надання споживчого кредиту (а. с. 26-34 та на звороті), відповідно до умов якого, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus". Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/ Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході(в т.ч через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus". При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ Мобільного застосунку "CreditPlus".
Відповідно до п. п. 1.2. - 1.4. даного Договору, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту складає 7500 гривень. Строк кредиту 360 дні. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Детальні терміни(дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору (а. с. 35-36). Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Згідно з п. п. 1.5.1. та 1.5.2. даного Договору, Стандартна процентна ставка становить 1,00 % в день та застосовується у межах строку кредиту (360 днів). Знижена процентна ставка 0,90 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач до 05.02.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Відповідно до п. п. 1.7., 1.7.1., 1.7.2. Договору, Денна процентна ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,00 % в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1,00 % в день.
Загальні витрати на дату укладення Договору складають: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 27000 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 26887 гривень 50 копійок (п. п. 1.8., 1.8.1, 1.8.2 Договору.)
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2899,03% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2774,24% річних (п. п. 1.9., 1.9.1., 1.9.2. Договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 34500 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 34387 гривень 50 копійок (а. с. 1.10.,1.10.1., 1.10.2. Договору).
Відповідно до п. 2. 1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3 .
Дати надання кредиту: 21 липня 2025 року або 22 липня 2025 року (п. 2.2. Договору).
30 липня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору № 9264099 про надання споживчого кредиту від 21 липня 2025 року (а. с. 37 назвороті-40), відповідно до умов якої сторони домовились про збільшення суми кредиту на 2500 гривень, у зв`язку з чим погодили внести наступні зміни до договору: сума кредиту (загальний розмір) складає: 10000 гривень; денна процентна ставка за стандартною процентною ставкою, що застосовується з моменту укладення цієї додаткової угоди до закінчення погодженого строку кредиту 1,00% в день, за стандартною процентною ставкою, що застосовується з моменту укладення цієї додаткової угоди до закінчення погодженого строку кредиту, з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1,00% в день; загальні витрати, зазначені в договорі на дату його укладання, збільшиться та складуть за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 35775 гривень, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 35647 гривень 50 копійок; орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 2904,52% річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2795,44% річних; орієнтовна загальна вартість кредиту, зазначена в договорі на дату його укладення, збільшиться та складе за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 45775 гривень, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 45647 гривень 50 копійок.
30 липня 2025 року відповідач також підписав паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені всі основні умови надання кредиту, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 42 на звороті-45).
21 липня 2025 року ТОВ «Авентус Україна» перерахувало на картку відповідача НОМЕР_1 (що вказана у кредитному договорі) 7500 гривень, а також 30 липня 2025 року додаткові кошти у сумі 2500 гривень, через онлайн платіжну систему iPay.ua, що підтверджується листом ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" від 04 березня 2026 року з додатками (а. с. 60-63,69 та на звороті).
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» за договором № 9264099 від 21 липня 2025 року за відповідачем рухається заборгованість у сумі 31275 гривень, яка складається з: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 16275 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 5000 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а. с. 8-12 та на звороті).
03 березня 2026 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 03032026, відповідно до якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), неустойку (штраф,пеня), інші платежі нарахувань як відповідальності за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 77-86).
Відповідно до вимог п. 1.2 вказаного договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Так, 03 березня 2026 року між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та ТОВ «Авентус Україна» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу № 03032026 від 03 березня 2026 року (а. с. 6).
Згідно з Реєстру боржників до Договору факторингу № 03032026 від 03 березня 2026 року, до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги за договором № 9264099, укладеним з відповідачем, загальна сума заборгованості 31275 гривень, яка складається з: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 16275 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 5000 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а. с. 71-72).
Відповідно до Виписки з особового рахунку за кредитним договором № 9264099 від 21 липня 2025 року, за відповідачем ОСОБА_1 рухається заборгованість станом на 01 червня 2026 року у розмірі 31275 гривень, яка складається з: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 16275 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 5000 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а. с. 13).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до вимог ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Як убачається зі змісту кредитного договору № 9264099 від 21 липня 2025 року сторони узгодили те, що даний договір укладається сторонами у вигляді електронного договору, а його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора, який надсилається на номер телефону, який був наданий позичальником Товариству.
В даному випадку, кредитний договір підписаний шляхом введення одноразового ідентифікатора, як і додаткова угода до нього, графіки платежів та паспорт споживчого кредиту.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що вказаний кредитний договір та додаткова угода до нього ним були підписані в електронному вигляді, а отже останній погодився зі всіма умовами та правилами даного договору, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, відсотками за користування кредитними коштами.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Приписами ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем було надано лист ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" від 04 березня 2026 року з додатками, яке на підставі договору №ФК-20/11/2019 від 28 листопада 2019 року про переказ коштів, що укладений з ТОВ «Авентус Україна», 21 липня 2025 року перерахував на картку відповідача НОМЕР_1 (що вказана у кредитному договорі) 7500 гривень, а також 30 липня 2025 року додаткові кошти у сумі 2500 гривень, через онлайн платіжну систему iPay.ua.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що кредитний договір є укладеним з моменту передання коштів, а у зв`язку з тим, що позивачем не доведено факт переказу коштів в якості кредиту, кредитний договір є неукладеним, оскільки надана позивачем довідка ТОВ «УПР» не є первинним документом та не є доказом надання кредитних коштів.
Відповідно до витребуваних доказів від АТ КБ «Приватбанк» від 30 вересня 2026 року (а. с. 135), на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_4 , за період з 21 липня 2025 року по 26 липня 2025 року та 30 липня 2025 року по 04 серпня 2025 року номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером відповідача та знаходиться в його анкетних даних.
Разом з цим, із наданої банком виписки по рахунку відповідача (а. с. 136-137 та на звороті) убачається, що 21 липня 2025 року було здійснено видача коштів у сумі 7500 гривень, а також 30 липня 2025 року - 2500 гривень.
З огляду на викладене, факт отримання кредитних коштів відповідачем та користування ними підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами, а тому доводи відповідача спростовані належними доказами.
Факт користування відповідачем кредитними коштами з використання платіжного засобу не спростовано ним належними доказами.
Заперечуючи факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких обставин.
Разом з цим відповідачем не надано доказів того, що банківська картка (рахунок), зазначена при оформленні кредиту, не перебували у його користуванні, а також не надано самостійно суду виписки по банківським рахункам, яка, могла б підтвердити відсутність перерахування кредитних коштів на його рахунки, а також правом на подання клопотання про її витребування не скористався.
Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Так, пунктом 18 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Первісним кредитором нараховано штрафні санкції у період з 09 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року у розмірі 5000 гривень, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5000 гривень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори.
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором № 9264099 від 21 липня 2025 року по процентам у розмірі 16275 гривень не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 10000 гривень, оскільки є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд доходить переконливого висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 10000 гривень.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 9264099 від 21 липня 2025 року по тілу кредиту - 10000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 10000 гривень, а всього 20000 гривень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
На підтвердження переходу права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 9264099 від 21 липня 2025 року, позивачем надано суду Договір факторингу № 03032026 від 03 березня 2026 року з додатками (а. с. 77-86), відповідно до умов п. 1.2 якого, права грошової вимоги вважаються відступленими Фактору в момент підписання сторонами відповідного Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно додатку №3. Після переходу прав вимоги до Фактора останній стає кредитором по відношенню до Боржника та набуває відповідні права вимоги.
Як убачається з матеріалів справи, такий акт прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з додатком №3 підписаний сторонами 03 березня 2026 року (а. с. 6).
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
З огляду на викладене, враховуючи те, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умови якого відповідачем не виконано, через що, за останнім утворилася заборгованість та, право вимоги за якими перейшло позивачу, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 9264099 від 21 липня 2025 року в сумі 20000 гривень, яка складається із: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10000 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Юніт Капітал» у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 20/01/26-02 від 20 січня 2026 року надавало Адвокатське об`єднання «Тимошенко та партнери» в особі керуючого бюро- адвоката Тимошенка О.О. (а. с. 14-15) (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 4267/10 від 26 серпня 2010 року (а. с. 18)), на підставі довіреності від 12 лютого 2026 року (а. с. 19).
Разом з цим, позивачем надано додаткову угоду від 25 травня 2026 року № 25771569839 до договору № 20/01/26-02 про надання правової допомоги від 20 січня 2026 року про представництво та надання правової допомоги адвоката у справі ОСОБА_1 за кредитним договором №9264099 від 21 липня 2025 року (а. с. 16).
Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано Акт прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2026 року (а. с. 17), відповідно до якого адвокатом надано позивачу вид та обсяг правничої допомоги по позичальнику ОСОБА_1 за договором № 9264099 від 21 липня 2025 року: складання позовної заяви за 2 години витраченого часу - 5000 гривень; вивчення матеріалів за 2 години витраченого часу - 1000 гривень; підготовка адвокатського запиту та його подання за 1 годину витраченого часу - 500 гривень; підготовка та підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника за 1 годину витраченого часу - 500 гривень, що разом складає 7000 гривень.
Також, надано Протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правової допомоги № 20/01/26-02 від 20 січня 2026 року (а. с. 15 на звороті).
Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 2000 гривень.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 9264099 від 21 липня 2025 року у сумі 20000 гривень, яка складається із: 10000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10000 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2026 гривень 56 копійок, виходячи із розрахунку 2662,4*(20000/26275).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333; ЄДРПОУ 43541163) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 9264099 від 21 липня 2025 року у сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень, яка складається із: 10000 (десять тисяч) гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10000 (десять тисяч) гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати по сплаті судового збору у сумі 2026 (дві тисячі двадцять шість) гривень 56 (п`ятдесят шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua