Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №340/5677/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5677/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді В.В.Науменка,

секретаря судового засідання М.О.Гловацької

за участі

представника позивача М.М.Бобовича

представника відповідача С.О.Данілова

розглянувши у порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства «Ельпласт – Київ» (вул. В`ячеслава Чорновола, б.2В, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25015, ЄДРПОУ 37297591)

до відповідача: Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, б.55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, ЄДРПОУ 43995486)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 08.05.2026 № 00071810702 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 5 659 067,00 гри.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 08.05.2026 № 00071800702 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 991 568,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 08.05.2026 № 00071820702 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 362 732,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно віднесено господарські операції з контрагентами - ТОВ «Будівельна індустрія Укрбудпроект», ТОВ «Віамаджо», ТОВ «Бланкет Делвер» та ТОВ «Бафанг КО» до числа нереальних, що й послугувало підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Наголошує, що спірні господарські операції відбулись у дійсності, що позивач підтверджує наданими до суду копіями первинних документів.

Ухвалою від 17.08.2026 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 2 а.с.54).

Відповідачем до суду 08.09.2026 надано відзив, відповідно до якого позовні вимоги відповідач не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Вказав, що контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, під час якої встановлено чисельні порушення вимог податкового законодавства, що у подальшому обумовило винесення оспорюваних рішень.

Зокрема, відповідачем встановлено факт нереальності господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Будівельна індустрія Укрбудпроект», ТОВ «Віамаджо», ТОВ «Бланкет Делвер» та ТОВ «Бафанг КО», оскільки не підтверджено факт транспортування товарів, їх фактичний рух, не підтверджено джерело походження товару по ланцюгу постачання, тощо.

Зазначив, що відповідач діяв виключно у межах своєї компетенції у спосіб та на підставі, що визначені законом, а отже спірні рішення винесено правомірно та скасуванню не підлягають (т. 2 а.с. 60-96).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що усі господарські операції з ТОВ «Будівельна індустрія Укрбудпроект», ТОВ «Віамаджо», ТОВ «Бланкет Делвер» та ТОВ «Бафанг КО» є реальними та відбулись у дійсності. Так, такі операції належним чином оформлені первинними документами, товар та послуги були фактично отримані позивачем та у подальшому використані у господарській діяльності, що відображено в бухгалтерському та податковому обліку та відповідачем не заперечувалось. Оплата з контрагентами була проведена у повному обсязі. Зазначив, що окремі недоліки первинних документів не можуть бути розцінені як докази нереальності господарських операцій, а певні порушення податкового законодавства, допущені вказаними контрагентами, не можуть ставитись у провину позивачеві, оскільки це суперечить принципу індивідуальності юридичної відповідальності.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та зазначив, що за наслідками проведеної перевірки встановлено нереальність господарських операцій з низкою контрагентів, зокрема - ТОВ «Будівельна індустрія Укрбудпроект», ТОВ «Віамаджо», ТОВ «Бланкет Делвер» та ТОВ «Бафанг КО». Так, вказані контрагенти були створені незадовго до здійснення спірних господарських операцій, за адресами, де їх фактично ніколи не існувало, у тому числі задекларували склади продукції за неіснуючими адресами або адресами, за якими розташовані об`єкти інших суб`єктів господарювання. Є фігурантами кримінальних проваджень. Припинили звітувати майже одразу після здійснення спірних господарських операції, що призвело до анулювання свідоцтв платника ПДВ та віднесення до категорії ризикових. Водночас такі дії податкового органу зазначеними суб`єктами взагалі не оскаржувались, що на думку відповідача свідчить про фіктивність таких підприємств та їх створення виключно для формування необґрунтованого податкового кредиту у підприємств реального сектору економіки. Зазначив про повну відсутність будь-яких матеріальних та трудових ресурсів у вказаних підприємств, зокрема вказав про подану звітність по формі 1-ДФ із зазначення випадкових ІПН осіб, які жодного відношення до спірних підприємств не мали. Наголосив на неможливості встановити походження реалізованих товарів по ланцюгу постачання, вказав на підміну номенклатури товару зазначеними контрагентами. Навів приклади дефектів видаткових накладних (відсутні ПІБ та посади відповідальних осіб), ТТН (відсутній ІПН перевізника), платіжних інструкцій (невідповідність номера та дати договору у призначенні платежу) тощо, наголосив, що у ряді випадків ТТН взагалі не були надані позивачем на перевірку.

Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Після надання пояснень представники сторін не заперечували про проведення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

З огляду на викладене, суд ухвалив проводити подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «ЕЛЬПЛАСТ-КИЇВ» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 05.10.2010, основний вид діяльності – 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарнотехнічним обладнанням; перебуває на обліку як платник податку, є платником ПДВ.

Також встановлено, що у період часу з 02 по 10 квітня 2026 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ЕЛЬПЛАСТ-КИЇВ» з питань контролю за дотриманням вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ІНДУСТРІЯ УКРБУДПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 42774563), за вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, ТОВ «ВІАМАДЖО» (код ЄДРПОУ 43164368) за серпень, вересень, листопад 2020 року, ТОВ «БЛАНКЕТ ДЕЛИВЕР» (код ЄДРПОУ 42435991) за листопад 2021 року, ТОВ «БАФАНГ КО» (код ЄДРПОУ 44395956) за листопад 2021 року – показників декларацій з податку на додану вартість вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, серпень, вересень, листопад 2020 року, листопад 2021 року та правильності нарахування податку на прибуток при відображенні обсягів зазначених взаємовідносин в деклараціях з податку на прибуток за 2019, 2020 та 2021 року.

Суд зазначає, що правомірність призначення та порядок проведення такої перевірки позивачем не оспорюється, а отже не є предметом розгляду у цій справі.

За наслідками проведеної податковим органом перевірки складено Акт від 17.04.2026 №5093/11-28-07-02/37297591 (т. 1 а.с. 15-46).

Відповідно до висновків проведеної перевірки, відображених в Акті, контролюючим органом виявлено порушення, зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 5, п. 21 П(С)БО 15 «Дохід», П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5235987 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4624356 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 362732 грн.

Відомостей щодо подання платником податку заперечень до Акту перевірки матеріали справи не містять.

За наслідками виявлених порушень контролюючим органом винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

від 08.05.2026 №00071820702, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість на 362732 грн. (т. 2 а.с. 205);

від 08.05.2026 №00071800702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на суму 5616640 грн., з яких за основним платежем 4624356 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 367212 грн. (т. 2 а.с. 207-208);

від 08.05.2026 №00071810702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 5659067 грн, з яких за основним платежем 5235987 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 423080 грн. (т. 2 а.с. 217-218).

Матеріали справи містять скаргу позивача на вказані ППР, подану 20.05.2026 до ДПС України (т. 1 а.с. 53-55), проте рішенням про результати розгляду скарги від 15.07.2026 №18617/6/99-00-06-01-01-06 зазначені ППР залишено без змін, скаргу платника – без задоволення (т. 1 а.с. 58-67).

Разом з тим, не погоджуючись з таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зі змісту статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За приписами статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором і є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

Зі змісту матеріалів справи судом встановлено, що порушення, унаслідок яких прийнято оскаржувані ППР, фактично зводяться до віднесення господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ІНДУСТРІЯ УКРБУДПРОЕКТ», ТОВ «ВІАМАДЖО», ТОВ «БЛАНКЕТ ДЕЛИВЕР», ТОВ «БАФАНГ КО» до нереальних.

Так, згідно матеріалів справи, відповідач ставить під сумнів реальність господарських операцій, проведених за між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ІНДУСТРІЯ УКРБУДПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 42774563) за вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, ТОВ «ВІАМАДЖО» (код ЄДРПОУ 43164368) за серпень, вересень, листопад 2020 року, ТОВ «БЛАНКЕТ ДЕЛИВЕР» (код ЄДРПОУ 42435991) за листопад 2021 року, ТОВ «БАФАНГ КО» (код ЄДРПОУ 44395956) за листопад 2021 року.

Зокрема, серед підстав для віднесення спірних господарських операцій до числа нереальних відповідачем зазначається про відсутність у зазначених контрагентів достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, порушення такими суб`єктами правил ведення податкового та бухгалтерського обліку, його взаємовідносини з сумнівними контрагентами по ланцюгу постачання продукції, відсутність належного підтвердження факту перевезення зазначеного товару, дефектність частини наданих на перевірку первинних документів та відсутність частини товарно-транспортних накладних, тощо.

Вказаних висновків контролюючий орган дійшов на підставі аналізу податкової звітності, даних ЄРПН, даних з Державних реєстрів, інших інформаційних та аналітичних баз даних.

Не погоджуючись з такими доводами контролюючого органу, позивач наголошував, що усі товари та послуги від зазначених контрагентів фактично були ним отримані, що підтверджується відповідними первинними документами; при чому факт отримання такого товару у зазначеній кількості та подальше його використання позивачем у господарській діяльності відповідачем під сумнів не поставлено. Що стосується відносин зазначених суб`єктів господарювання з іншими контрагентами по ланцюгу постачання зазначеного товару, а також щодо відносин зазначеного суб`єкта з перевізниками цього товару, стану ведення бухгалтерського та податкового обліку, тощо, позивач наголошує на відсутності будь-якого відношення до вказаних правовідносин, а отже – неможливості нести відповідальність за порушення податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податку.

Надаючи оцінку таким висновкам податкового органу, суд виходить з наступного.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Суд також зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 9 Закону N 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону N 996-XIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону N 996-XIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено вище, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій.

Зокрема, позивачем надано до суду достатню кількість документів, що підтверджують факт отримання позивачем товару від означеного контрагента – видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, регістри бухгалтерського обліку, акти прийому-передачі, тощо.

Відповідач факт отримання позивачем товару у вказаній кількості та вартості фактично не заперечував, жодних доказів на його спростування до суду не надав.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Крім цього, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону N 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків, що випливає з правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18 грудня 2018 року у справі N 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі N 809/2918/13-а.

Також сталою є позиція Верховного Суду щодо того, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, а також викладено в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Булвес АД проти Болгарії", "Інтерсплав проти України", визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022, справа №160/3364/19 дійшла висновків, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Застосовуючи зазначені висновки при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив їх реальність долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: копіями договорів з додатками та специфікаціями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконання робіт (надання послуг), податковими накладними, зареєстрованими у встановленому законом порядку, та іншими документами.

Фактичну можливість постачання зазначеного товару мав встановити саме податковий орган, у тому числі – шляхом проведення зустрічної перевірки.

Контролюючим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

Суд зазначає, що інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19.

Суд крім цього вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі 815/2946/13-а звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд також зазначає, що наявність або відсутність ТТН та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання або продажу ТМЦ, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Крім того, ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Позиція аналогічного змісту неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 02 березня 2023 року у справі №804/644/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) також підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що формальні недоліки у первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, мають оцінюватися у сукупності з іншими обставинами. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. У свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а не повноваженнями осіб зі складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Подібний підхід у справах такої категорії застосований Верховним Судом, зокрема, але не виключно, в низці судових рішень - від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 22.03.2021 у справі №440/545/19, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17, від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17, від 05.06.2018 у справі №809/1139/17, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, від 20.02.2018 у справі №809/117/13-а, від 29.07.2020 у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 у справі №814/1932/17, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, тощо.

Відтак суд погоджується з позицією позивача про те, що висновок податкового органу щодо неможливості отримання товару позивачем від зазначених контрагентів не підкріплений належними доказами, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 серпня 2022 року у справі 1740/2194/18.

Отже, аналізуючи встановлені обставини та відповідні їм докази у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції між позивачем та вищевказаним контрагентом є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій та рішень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Що стосується стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До матеріалів справи додано платіжні інструкції про сплату судового збору у загальному розмірі 33280,00 грн. (т. 2 а.с. 48), зазначені суми підлягають стягненню на користь позивача.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Ельпласт – Київ» (ЄДРПОУ 37297591) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені ГУ ДПС у Кіровоградській області 08.05.2026 №00071810702, №00071800702 та № 00071820702.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Ельпласт – Київ» (ЄДРПОУ 37297591) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 33280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО