Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №320/21457/25
Суддя: Панова Г. В.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року м. Київ № 320/21457/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення № 104750009455 від 14.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, щодо відмови у призначенні, ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2. ч2. ст.114 Закону України « Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» (Список №2);
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, призначити ОСОБА_1 . пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2. ч 2. ст. 114 Закону України « Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) , з врахуванням до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме період з 23.07.1987 по 10.05.1988, та період військової служби з 23.05.1988р. по 18.06.1990.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком № 2 та не зарахуванням до загального страхового стажу періоду з 23.07.1987р. по 10.05.1998р., та період військової служби з 23.05.1988р. по 18.06.1990р. Таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача від 08.02.2025 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 14.02.2025 № 104750009455 про відмову у призначенні пенсії. Вказав, що вік позивача становить 55 років, страховий стаж — 23 роки 8 місяців 20 днів. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988, оскільки дата заповнення трудової книжки (10.08.1990) пізніше, ніж заявник почав працювати (23.07.1987), а також період проходження військової служби з 23.05.1988 по 18.06.1990, оскільки ПІБ, зазначене у військовому квитку ( ОСОБА_2 ), не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_2 ). Наголосив, що для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи/служби, видані підприємствами/організаціями, на яких працював/служив заявник, на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації. Крім того, зазначив, що стосовно призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (Список № 2) документи не надані. Посилаючись на положення Закону № 1058-IV, Порядку № 22-1 та ЦПК України, відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 08.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 14.02.2025 №104750009455 про відмову у призначенні пенсії.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення визначено відсутність необхідного страхового стажу.
Зі змісту зазначеного рішення встановлено, що за результатами розгляду поданих документів відповідачем визначено страховий стаж позивача тривалістю 23 роки 08 місяців 17 днів.
При цьому відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988 оскільки дата заповнення трудової книжки (10.08.1990) пізніше, ніж заявник почав працювати (23.07.1987) та з 23.05.1988 по 18.06.1990, оскільки прізвище у військовому квитку ( ОСОБА_2 ) не відповідає прізвищу, зазначеному в паспорті ( ОСОБА_2 ).
Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено про необхідність надання уточнюючих довідок щодо періодів роботи, виданих підприємствами, на яких працював позивач, для підтвердження пільгового стажу.
На підтвердження трудової діяльності позивачем надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка містить записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення.
Також до матеріалів позовної заяви долучено копію військового квитка серії НОМЕР_2 , який містить відомості про проходження позивачем військової служби.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з статтею 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
11.10.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі Закон № 2148), яким Закон № 1058) доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", та, відповідно статей 114 та 115.
Отже, після набрання чинності Законом № 2148 пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 та № 2 призначаються виключно згідно з статтею 114 Закону № 1058.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, зокрема довідки, виписки з наказів, особові рахунки та відомості на видачу заробітної плати.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено особливості підтвердження спеціального трудового стажу, зокрема у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас судом враховано, що правовідносини щодо призначення пенсій за віком на пільгових умовах також регулювалися положеннями статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, зокрема щодо підвищення пенсійного віку та необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до цього Рішення застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених відповідними нормами.
Зазначена редакція пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII передбачала право чоловіків на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 після досягнення 55 років за наявності стажу роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на відповідних роботах.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 звернула увагу на існування колізії між положеннями Закону №1058-IV та Закону №1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 та необхідність застосування у відповідних правовідносинах найбільш сприятливого для особи правового регулювання.
Отже, під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах пенсійний орган зобов`язаний не лише перевірити наявність необхідного страхового та спеціального стажу, а й визначити норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням періодів трудової діяльності позивача.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.02.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV за Списком №2.
На момент звернення із відповідною заявою позивач досяг 55-річного віку.
За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 14.02.2025 №104750009455 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач, обґрунтовуючи відмову у призначенні пенсії, послався на положення статті 26 Закону №1058-IV, якою визначено умови призначення пенсії за віком на загальних підставах.
Суд звертає увагу, що стаття 26 Закону №1058-IV та стаття 114 цього Закону регулюють різні правові підстави набуття особою права на пенсійне забезпечення.
Зокрема, статтею 26 Закону №1058-IV визначено загальні умови призначення пенсії за віком, тоді як статтею 114 цього Закону встановлено спеціальні умови пенсійного забезпечення осіб, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Отже, вирішуючи питання про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідач повинен був надати правову оцінку обставинам, які мають значення саме для призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, а також урахувати особливості правового регулювання, визначені Законом №1788-XII та відповідною судовою практикою.
При цьому, оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування застосування до заяви позивача положень статті 26 Закону №1058-IV та не містить повної оцінки умов набуття позивачем права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Саме по собі посилання на відсутність необхідного страхового стажу без належного визначення правових норм, відповідно до яких має здійснюватися його обчислення для конкретного виду пенсії, не може вважатися достатнім обґрунтуванням рішення суб`єкта владних повноважень.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідачем не забезпечено належного розгляду заяви позивача відповідно до характеру заявленого ним права на пенсійне забезпечення.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988 з тих підстав, що дата заповнення трудової книжки — 10.08.1990 — є пізнішою за дату початку трудової діяльності позивача — 23.07.1987.
Надаючи оцінку зазначеним підставам відмови, суд враховує наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі — Порядок №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено можливість підтвердження стажу роботи іншими документами у випадках відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Отже, законодавець визначив трудову книжку основним документом, який підтверджує трудову діяльність особи, а використання інших документів передбачив як додатковий механізм підтвердження відповідного стажу.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , яка містить записи про його трудову діяльність, зокрема про прийняття на роботу 23.07.1987 та звільнення 10.05.1988 у зв`язку з призовом на військову службу.
Відповідні записи містять відомості про період роботи, підстави прийняття та звільнення, а також посилання на розпорядчі документи роботодавця.
Водночас відповідач, відмовляючи в зарахуванні зазначеного періоду, фактично обмежився встановленням невідповідності між датою початку трудової діяльності та датою заповнення трудової книжки.
Проте сама по собі обставина заповнення трудової книжки пізніше дати фактичного початку роботи не свідчить про те, що особа не перебувала у трудових відносинах у відповідний період.
Суд зазначає, що дата заповнення трудової книжки та дата фактичного початку трудової діяльності є різними за своїм правовим значенням обставинами.
Дата заповнення трудової книжки характеризує момент оформлення документа, тоді як записи про прийняття на роботу та звільнення відображають відомості про виникнення та припинення трудових правовідносин.
Таким чином, невідповідність зазначених дат не може автоматично спростовувати факт трудової діяльності, відомості про яку внесені до трудової книжки.
При цьому суд звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає безумовного виключення зі страхового стажу періодів роботи лише з тієї підстави, що трудову книжку було заповнено пізніше дати початку роботи.
Обов`язок належного оформлення, ведення та зберігання трудових книжок покладається на роботодавця та уповноважених ним осіб.
Працівник не має повноважень щодо самостійного внесення записів до трудової книжки, визначення дати її оформлення або виправлення допущених роботодавцем недоліків.
Отже, неналежне виконання роботодавцем покладених на нього обов`язків не може створювати для працівника негативні наслідки у вигляді позбавлення права на врахування фактично набутого трудового стажу.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17, відповідно до якого недотримання правил ведення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення працівника права на соціальний захист.
Суд також враховує, що наявність у трудовій книжці певних недоліків оформлення не звільняє пенсійний орган від обов`язку дослідити зміст відповідних записів, оцінити їх у сукупності з іншими документами та встановити, чи впливають такі недоліки на достовірність відомостей про трудову діяльність особи.
У разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності записів відповідач не позбавлений можливості здійснити їх перевірку шляхом витребування відповідних документів у підприємств, установ, організацій або архівних установ.
Водночас оскаржуване рішення не містить висновків про недостовірність конкретних записів трудової книжки, підроблення документа або встановлення обставин, які спростовували б факт роботи позивача у зазначений період.
Наведені відповідачем обставини стосуються виключно порядку оформлення трудової книжки та не спростовують самих відомостей про здійснення позивачем трудової діяльності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що невідповідність дати заповнення трудової книжки даті початку роботи за відсутності належних доказів недостовірності внесених до неї записів не є достатньою правовою підставою для неврахування відповідного періоду роботи.
Отже, незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988 з наведеної в оскаржуваному рішенні підстави є необґрунтованим.
Щодо незарахування періоду проходження військової служби з 23.05.1988 по 18.06.1990
Як встановлено судом, іншою підставою неврахування стажу позивача стало незарахування періоду проходження військової служби з 23.05.1988 по 18.06.1990.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач мотивував зазначене невідповідністю написання прізвища у військовому квитку паспортним даним позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди, які враховувалися до стажу роботи за законодавством, чинним до набрання чинності цим Законом, підлягають зарахуванню до страхового стажу в порядку і на умовах, установлених таким законодавством.
Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено зарахування військової служби до стажу роботи.
Крім того, положеннями статті 8 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено правові гарантії зарахування часу проходження військової служби до страхового стажу та стажу роботи.
Відповідно до пункту 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби приймаються, зокрема, військові квитки, відповідні довідки військових органів, військових частин та архівних установ.
Таким чином, військовий квиток є передбаченим законодавством документом, який може підтверджувати факт та тривалість проходження особою військової служби.
Із наданої позивачем копії військового квитка серії НОМЕР_2 убачається, що документ містить персональні відомості про його власника, дату народження, а також записи щодо проходження військової служби.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про належність документа конкретній особі оцінці підлягає не лише написання прізвища, а й сукупність інших ідентифікаційних відомостей, зокрема ім`я, по батькові, дата народження та інші відомості, які дозволяють встановити належність документа.
Водночас сама по собі розбіжність у написанні окремих літер прізвища без з`ясування її характеру та причин виникнення не свідчить про те, що відповідний документ належить іншій особі.
Пунктом 26 Порядку №637 передбачено можливість встановлення в судовому порядку факту належності документа особі у разі невідповідності імені, по батькові або прізвища, зазначених у документі, паспортним даним.
Разом із тим зазначене положення не звільняє пенсійний орган від необхідності належного дослідження поданих особою документів та оцінки виявлених розбіжностей.
Зокрема, відповідач повинен був встановити, чи є відповідна розбіжність істотною, чи перешкоджає вона достовірній ідентифікації особи та чи можуть наявні сумніви бути усунені шляхом перевірки інших відомостей або отримання додаткових документів.
У спірних правовідносинах відповідач обмежився констатацією невідповідності написання прізвища у військовому квитку паспортним даним, не навівши належного обґрунтування того, чому така розбіжність виключає можливість установлення факту проходження позивачем військової служби.
При цьому суд звертає увагу, що формальна перевірка документів не може підміняти собою встановлення фактичних обставин, які мають юридичне значення для реалізації права на пенсійне забезпечення.
Саме по собі існування неточності в документі не тотожне встановленню недостовірності всіх відомостей, які такий документ містить.
З огляду на викладене суд вважає, що наведена відповідачем підстава незарахування періоду військової служби без належного дослідження сукупності наявних документів не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.
Водночас суд наголошує на необхідності розмежування зарахування періоду військової служби до загального страхового стажу та його включення до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Законодавством передбачено спеціальні умови зарахування строкової військової служби до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зокрема, статтею 8 Закону №2011-XII визначено, що час проходження строкової військової служби зараховується до такого стажу за умови, що на момент призову особа навчалася за відповідним фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або обіймала посаду, що надавала право на пільгове пенсійне забезпечення.
При цьому законодавством встановлені обмеження щодо тривалості військової служби, яка може бути врахована при визначенні спеціального стажу.
Таким чином, сам факт проходження військової служби є підставою для вирішення питання про її зарахування до загального страхового стажу, однак не свідчить про безумовне набуття права на зарахування цього періоду до пільгового стажу за Списком №2.
Для встановлення такого права необхідно дослідити характер роботи позивача до призову на військову службу та встановити, чи належала відповідна професія або посада до робіт, які давали право на пільгове пенсійне забезпечення.
Отже, питання зарахування періоду військової служби до пільгового стажу має вирішуватися окремо від питання його врахування у складі загального страхового стажу.
Щодо необхідності підтвердження спеціального стажу за Списком №2
Суд зазначає, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 пов`язується законодавцем із фактичним виконанням особою робіт зі шкідливими і важкими умовами праці протягом установленого законом періоду.
З огляду на це наявність загального страхового стажу та наявність спеціального стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, є самостійними юридично значущими обставинами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, необхідність отримання уточнюючої довідки обумовлена насамперед відсутністю у трудовій книжці відомостей, які дозволяють установити спеціальний характер роботи.
Водночас суд зауважує, що відсутність уточнюючої довідки про пільговий характер роботи не може сама собою бути підставою для неврахування відповідного періоду трудової діяльності до загального страхового стажу, якщо факт такої діяльності належним чином підтверджено.
Таким чином, вимоги щодо підтвердження спеціального стажу не можуть автоматично поширюватися на порядок підтвердження загального страхового стажу, оскільки вони спрямовані на встановлення різних юридичних обставин.
Крім того, під час вирішення питання про зарахування періодів роботи до пільгового стажу відповідач повинен ураховувати законодавство, чинне в період виконання відповідних робіт, зокрема положення нормативних актів щодо застосування Списку №2 та проведення атестації робочих місць.
При цьому необхідно враховувати, що нормативні вимоги щодо проведення атестації робочих місць були запроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, а тому питання підтвердження періодів роботи до і після запровадження відповідного порядку має вирішуватися з урахуванням законодавства, яке діяло у відповідний час.
Також, оскаржуване рішення не містить належного аналізу конкретних періодів роботи позивача на предмет їх відповідності Списку №2, не визначає, які саме документи не дають можливості підтвердити відповідний стаж, та не містить належного обґрунтування висновків щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах.
Саме лише зазначення про необхідність подання уточнюючих довідок не замінює обов`язку пенсійного органу здійснити повний розгляд заяви та надати оцінку документам, які вже перебувають у його розпорядженні.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем не було забезпечено належного встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно.
Зазначені вимоги передбачають, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на повному та всебічному встановленні фактичних обставин, правильному застосуванні норм матеріального права та містити належні мотиви його прийняття.
Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень передбачає не лише наведення відповідних норм законодавства, а й установлення взаємозв`язку між конкретними фактичними обставинами та правовими наслідками, які застосовуються до особи.
Водночас рішення, яке ґрунтується на формальній констатації недоліків документів без належної перевірки їх змісту та значення для вирішення заявленого питання, не може вважатися прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
У цій справі судом встановлено, що відповідач, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не забезпечив належної правової оцінки характеру заявленого пенсійного права, не дослідив повною мірою подані документи та фактично обмежився формальним установленням недоліків їх оформлення.
При цьому суд звертає увагу, що виявлення певних неточностей у документах не позбавляє пенсійний орган передбачених законодавством повноважень щодо їх перевірки.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, законодавством передбачено відповідні правові механізми з`ясування обставин, які мають значення для визначення права особи на пенсійне забезпечення.
Водночас наявність таких повноважень свідчить, що діяльність пенсійного органу під час розгляду заяви про призначення пенсії не може обмежуватися виключно механічною перевіркою формальної відповідності поданих документів.
Суб`єкт владних повноважень повинен забезпечити прийняття законного та обґрунтованого рішення з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин.
Суд наголошує, що право на пенсійне забезпечення є одним із основоположних соціальних прав особи, реалізація якого не може ставитися у залежність виключно від формальних недоліків документів, допущених не з вини заявника, за відсутності належних підстав для сумнівів у достовірності відповідних відомостей.
Водночас захист права особи на пенсійне забезпечення не означає звільнення її від необхідності підтвердження встановлених законом умов призначення конкретного виду пенсії.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14.02.2025 №104750009455 не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити позивачу пенсію суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому дострокової пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду у цій справі.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14.02.2025 №104750009455 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та період проходження військової служби з 23.05.1988 по 18.06.1990 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням зарахованих цим рішенням суду періодів страхового стажу та правових висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, і прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи немайновий характер позовних вимог та відсутність можливості визначити частку їх задоволення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення судового збору з відповідача.
Таким чином, сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14.02.2025 № 104750009455 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 23.07.1987 по 10.05.1988 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та період проходження військової служби з 23.05.1988 по 18.06.1990 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 .
4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням зарахованих цим рішенням суду періодів страхового стажу та правових висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, і прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (ЄДРПОУ: 20632802, місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а) судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua