Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на доходи фізичних осіб
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №320/14078/26
Суддя: Кочанова П.В.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року м. Київ справа №320/14078/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області ро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №41925/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р",
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №41926/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р ",
- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області №0036426-1305-1036 від 18 грудня 2025 року, форма "Ф".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога є необґрунтованими, оскільки, за кредитним Договором нею було погашено основну суму боргу, тоді як прощеною є, виключно, курсова різниця, оскільки курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту) не відноситься до доходів платника податку, відповідно, і не підлягає оподаткуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивачем усунуто недоліки у повному обсязі.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16 червня 2026 року о 13:00 год.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що Актом перевірки у повній мірі доведено факт вчинення позивачем податкового правопорушення, за яке останню притягнуто до відповідальності оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Вказував, що з огляду на те, що позивачем грошові зобов`язання за цими повідомленнями-рішення добровільно не сплачено податкова вимога прийнята правомірно, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Окремо наголошував на тому, що податкова кореспонденція була направлена позивачу у відповідності до приписів статті 42 ПК України, на податкову адресу, надану нею самостійно.
Позивач із позицією контролюючого органу не погодилась надала відповідь на відзив, в якому обґрунтовувала мотиви незгоди аналогічно тим, що викладені у позові, а також вказувала на те, що, згідно корінців поштових відправлень кореспонденція надсилалась за невірно визначеною адресою.
У підготовче засідання, призначене на 16 червня 2026 року о 13:00 год. з`явились представники сторін, надали пояснення, не заперечували проти подальшого розгляду справи у письмовому провадженні.
Протокольною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 є резидентом України, та зареєстрована фізичною особою-підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис від 15.11.2023 № 2010350000000449764, як платник податків ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Київській області (Фастівська ДПІ); податкова адреса ОСОБА_1 визначена: АДРЕСА_1 .
Між позивачем ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір № МКН7АК00010029 від 21.06.2007, до якого між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було підписано Додаткову угоду № 1 від 05.04.2018 до кредитного договору № МКН7АК00010029 від 21.06.2007, якою банком прощено заборгованість по сплаті основної суми боргу – 1410293,01 грн., що є різницею між основною сумою боргу за Кредитом в іноземній валюті, що визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за кредитом в іноземної валюти у гривню, та сумою боргу визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014.
Як вказує відповідач, відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_1 протягом 2021 року отримала доходи, які згідно з Кодексом підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податків в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Згідно відомостей з інформаційного фонду ДРФО ДПС України про суми нарахованих (виплачених) доходів та утриманих з них податків фізичних осіб за даними звіту ф. 1-ДФ, в якому відображено нарахований та виплачений дохід на користь платника податків ОСОБА_1 у результаті прощення (анулювання) кредиту за ознакою доходу -126 - додаткове благо.
Головним управлінням ДПС у Київській області направлено письмовий запит (копія якого міститься в матеріалах справи) фізичній особі – платнику податків ОСОБА_1 від 15.04.2025 №7058/12/10-36-24-13 щодо не подання декларації про майновий стан та доходи за 2021 рік, а також, з метою підтвердження факту отримання доходу фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС у Київській області направлено запит щодо підтвердження нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку ф.1-ДФ інформацію по фізичній особі ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 28.02.2025 №4150/12/10 36-24-13.
Від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано відповідь від в04.04.2025 №20.1.0.0.0/7 250325/10263 (вх. ГУ ДПС у Київській області від 15.04.2025 №41780/6), копія якої додана разом із відзивом, в якому Банк підтверджує інформацію надану у податковому розрахунку за формою 1-ДФ про дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) основної суми боргу (кредиту), прощений (анульований) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Відповідно до інформації отриманої з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб та інформації наданої від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичної особи - платника податку ОСОБА_1 включено суму доходу, отриману у вигляді доходу, отриманого як додаткове благо у розмірі 1 410 293,01 грн.
Відповідь на письмовий запит та відповідні документи, що підтверджують факт оплати податку від фізичної особи – платник податків ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області не надходила, декларація не подана.
Головним управлінням ДПС у Київській області, керуючись підпунктом 191.1.1 пункту 191.1 статті 191, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пунктом 79.1 статті 79, пунктом 79.2 статті 79, підпунктом 69.22, пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - Кодекс) із змінами та доповненнями та відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 11.06.2025 №2218-п, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи з фізичних осіб до бюджету при отримані доходу як додаткове благо за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами здійсненої перевірки складено акт від 24.07.2025 № 35848/10-36 24-05/2924521927.
Згідно описової частини Акту, відповідно до п.79.2 ст.79 ОСОБА_1 проінформовано про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а саме: були надіслані письмове повідомлення від 11.06.2025 №781/10-36-24-05 та копія наказу Головного управління ДПС у Київській області від 11.06.2025 №2218-п про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Лист повернувся не вручений, у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Документи фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 не надано.
У висновках вказаного Акту вказано про встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:
- ч. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 Кодексу фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 занижено загальнорічний оподатковуваний дохід за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 на суму 1 410 293,00 грн. та відповідно занижено суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2021 рік на суму 253 852,74грн.
- п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено заниження оподаткованого доходу фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. на суму 1 410 293,00 грн., що призвело до заниження військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за 2021 рік на суму 21 154,39грн.
Копія Акту перевірки булла направлена на на наступну адресу позивача: АДРЕСА_3 , проте поштове відправлення не було отримано ОСОБА_1 , у зв`язку із чим було повернуто на адресу контролюючого органу із вказівкою причини: «за закінченням терміну зберігання».
На підставі означеного Акту контролюючим органом було прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.09.2025 року № 41926/10-36-24-05/ НОМЕР_1 , від 10.09.2025 року № 41925/10-36 24-05/2924521927.
Оскільки грошові зобов`язання за вказаними ППР не було сплачено позивачем добровільно, ГУ ДПС було сформовано податкову вимогу від 18.12.2025 № 0036426-1305-1036, яку було направлено засобами поштового зв`язку на наступну адресу позивача: АДРЕСА_3 , проте поштове відправлення не було отримано ОСОБА_1 , у зв`язку із чим було повернуто на адресу контролюючого органу із вказівкою причини: «за закінченням терміну зберігання».
Разом із цим, позивач, вказує, що про прийнятті контролюючим органом ППР та вимогу дізналась разом із отриманим листом «щодо надання відомостей про фізичну особу-платника податків ОСОБА_1 » від 18.02.2026 № 12103/6/10-36-24-05.
Така ситуація виникла з тих підстав, що відповідачем була скерована поштова кореспонденція за адресою: АДРЕСА_3 , тоді як податкова адреса та адреса, за якою позивач фактично мешкає визначена: АДРЕСА_4 . Вказана адреса зазначена в ЄДР, а також була надана ГУ ДПС та міститься в базі ІКС ДПС.
Визначившись із причинами наявного податкового боргу позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до п. 79.2. ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Відповідно до п. 79.3. ст. 79 ПК України, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.
Відповідно до п. 42.1. статті 42 ПК України, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Відповідно до п. 42.2. статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України).
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у статті 79 ПК України, згідно якої, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Суд наголошує, що тільки виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.
За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
При цьому, зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як "вручення" та "надіслання" наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.
Невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 цього Кодексу правами платника податків, а саме:
- право бути присутнім під час проведення перевірок;
- право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки - документальну виїзну.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 06 серпня 2019 року у справі №520/8681/18.
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17 також зазначає, що відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом. За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт 79.5 статті 79 ПКУ).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17 вказала, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).
Крім того, у наведеній постанові також звертається увага на те, що у питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки, істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені Податковим кодексом України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення.
Згідно постанов Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №640/32377/20, від 25 травня 2023 року у справі №640/32632/20, від 10 жовтня 2023 року у справі №640/3156/21, від 19 листопада 2024 року у справі №640/10280/20, від 31 травня 2024 року у справі №826/306/15, невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про невиїзну перевірку до початку її проведення призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень).
Таким чином, Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 42.2 статті 42 ПКУ дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб саме до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.
Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Зміст висновків наведених постанов також свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд переходити не може.
Згідно положень п.45.1 ст.45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Пунктом 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 07.02.2022 №265 (далі за текстом - Постанова № 265), декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Виконавчий орган сільської, селищної або міської ради (далі - орган реєстрації) для потреб декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб, зокрема для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, формує та веде в електронній формі реєстр територіальної громади засобами власної інформаційно-комунікаційної системи або засобами відомчої інформаційної системи ДМС із доступом через офіційний веб-сайт ДМС.
Верховний Суд у постановах від 04.06.2020 у справі №826/11455/15, від 20.10.2020 у справі №140/30/20, від 31.01.2024 у справі №140/12235/21 неодноразово звертав увагу на те, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що повідомлення від 11.06.2025 №781/10-36-24-05 та копія наказу Головного управління ДПС у Київській області від 11.06.2025 №2218-п про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було направлено на наступну адресу: АДРЕСА_3 , проте поштове відправлення не було отримано ОСОБА_1 , у зв`язку із чим було повернуто на адресу контролюючого органу із вказівкою причини: «за закінченням терміну зберігання.
Водночас, згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань податкова адреса та адреса, за якою позивач фактично мешкає позивач визначена, як: АДРЕСА_4 . Саме ця адреса була надана платником податків податковому органу та зазначена адреса міститься в базі ІКС ДПС, що, також, підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд констатує, що ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином про намір контролюючого органу здійснити позапланову перевірку, оскільки не з власної вини, а через неправильно вказану адресу у поштових відправленнях контролюючим органом не отримувала Повідомлення про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки та Наказ про її призначення. Крім цього, за вказаних обставин остання не отримувала й запит про надання інформації.
Контролюючий орган при здійсненні покладених на нього функцій має дотримуватися вимог законодавства та не допускати порушення прав платників податків, а податкова перевірка повинна базуватися на принципах законності, достовірності даних, всебічного та об`єктивного розгляду зібраної інформації.
Зважаючи на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, суд наголошує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлення судом обставин щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатнім для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про проведення позапланової невиїзної перевірки до початку її проведення, як обов`язкової умови для проведення планової невиїзної документальної перевірки, зокрема, задля забезпечення права платника податку щодо належного подання документів для проведення перевірки, призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень).
Відповідачем не доведено дотримання процедури надіслання кореспонденції платнику податків з метою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
За встановлення протиправності дій податкового органу щодо порушення процедури проведення перевірки у суду відсутня необхідність аналізу законності висновків контролюючого органу по суті виявлених перевіркою порушень.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20.02.2025 у справі №380/23017/23.
Натомість, суд вважає можливим надати правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та податковій вимозі.
При вирішенні питання щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з того, що основним питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення контролюючим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Так, згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Підпунктами 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притримання, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відсутність в підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.
Зокрема, відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Отже, додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі, коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
З викладеного слідує, що під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі №826/12872/17, від 16.09.2021 у справі № 826/15158/16, від 16.05.2023 у справі № 820/880/16, від 18.12.2024 у справі № 816/208/17.
Крім цього, 07.05.2015 набув чинності Закон України від 09.04.2015 №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» (далі - Закон №321-VIII), згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено пунктом 8 у наступній редакції: не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.
Із системного аналізу правових норм Верховний Суд в постанові від 28.07.2021 у справі №826/12872/17 дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Отже для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини, зокрема, чи було змінено валюту зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню.
В силу колізійного принципу пріоритету норми акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 01 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 01 січня 2014 року, та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Застосування вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, від 19.07.2019 у справі № 826/4240/18, від 14.11.2019 у справі № 520/10880/18.
Для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини.
При вирішенні питання про можливість застосування преференцій щодо сплати податку на доходи фізичних осіб слід з`ясувати, чи відбулась зміна валюти зобов`язання на гривню, а також, чи є більшою різниця, що розрахована у відповідності до пункту 8 підрозділу І розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, яка не підлягає оподаткуванню, ніж сума боргу, що прощена кредитором позивачу.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.10.2020 у справі № 640/4857/19.
Отже, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Основна сума боргу платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника. Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. Курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Як вже було зазначено вище, відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.
Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (редитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Зміст наведених норм дає підстави суду для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим, проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17, від 05.10.2021 у справі № 420/3051/19, від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд при наданні оцінки оскарженим податковим повідомленням-рішенням дослідив правомірність віднесення податковим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі п.п. «д» п.п. 164.2.17 п 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, що є ключовим питанням для правильності вирішення справи.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 18.05.2016 року № 6-237цс16, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Курсова різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).
Згідно фактичних обставин справи заборгованість за Кредитним Договором позивача складала 1085613,77 дол. США та 39615,30 грн., а саме: заборгованість за кредитом 79039,53 дол. США; заборгованість за відсотками 285004,12 дол. США, заборгованість за неустойкою 721570,12 дол. США, інші заборгованості 39613,30 грн.
Додатковою угодою до Кредитного Договору було узгоджено змінити валюту кредиту з долару США на гривню, таким чином, заборгованість за кредитом склала 2081672,01 грн.; заборгованість за відсотками 7506182,00 грн., заборгованість за неустойкою 19004064,41 грн., інші заборгованості 39613,30 грн.
Тобто, уданому випадку, за змістом п.п. 1.3-1.5 п. 1 Додаткової угоди сума заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди зменшилась на 26549861,71 грн., а саме відсотки у розмірі 7506182,00 грн., комісія у розмірі 39615,30 грн., пеня у розмірі 19004064,41 грн., штраф у розмірі 0,00 грн.; зобов`язання позичальника по сплаті основного боргу за Кредитом в розмірі 1410293,01 грн., що є різницею між основною сумою боргу за Кредитом в іноземній валюті, що визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за Кредитом з іноземної валюти в гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 за рішенням Банку – прощено; зобов`язання позичальника по сплаті процентів, комісії, та/або штрафних санкцій (пені) за Кредитом у розмірі 26549861,71 грн., за рішенням Банку - прощено.
Додатком № 1 до цієї Додаткової Угоди є графік погашення заборгованості у сумі 671379,00 грн.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з цим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.
За встановлених у даній справі обставин анулювання (прощення) кредитором суми заборгованості, яка включала в себе проценти та пеню, без основної заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що анульовані (прощені) кредитором проценти та пеня не є додатковим благом й, як наслідок, не підлягають включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй Постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 816/4777/15.
Враховуючи викладені обґрунтування, та позицію Верховного Суду, суд погоджується з доводами позивача про те, що в даному випадку прощені відсотки та пеня не є об`єктом оподаткування в розумінні абз. д п.п 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України відсутній.
Крім цього, у зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 07.05. 2015 року підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України був доповнений пунктом 8 на підставі Закону України від 09.04.2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» в частині звільнення від оподаткування операцій з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті.
Метою запровадження вказаних положень була фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.
Однією з таких преференцій, встановлених у п. 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є не віднесення до додаткового блага платника податку і не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сум курсової різниці та процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Курсова різниця обчислюється як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 року. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015 року.
Тобто, з урахуванням внесених до ПК України змін, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Таким чином у спірних правовідносинах у контролюючого органу не було жодних підстав вважати, що прощені суми курсової різниці, відсотків за Кредитом та інших штрафів створювали будь-які умови для їх оподаткування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган безпідставно збільшив позивачу суму грошового зобов`язання із сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі 253852,74 грн., Таким чином, податкове повідомлення рішення №41925/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р" є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд враховує, що відповідно до норм п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п.162.1ст.162 Податкового кодексу України. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, до яких, зокрема, відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.
Враховуючи вищевикладене та норми законодавства щодо відсутності підстав для оподаткування прощеної курсової різниці, випливає відсутність й обов`язку щодо нарахування воєнного збору на таку суму, таким чином податкове повідомлення-рішення №41926/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р є також протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваної податкової вимоги слід наголосити, що за правилами п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 ст. 59 ПК України).
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5 ст. 59 ПК України).
Отже, податкова вимога надсилається контролюючим органом платнику податків у разі, коли у платника податків виник податковий борг.
Матеріалами справи підтверджено, що оскільки позивачем не було сплачено податкове зобов`язання по податковим повідомленням-рішенням від 10.09.2025 №41925/10-36-24- 05/2924521927 та №41926/10-36-24- 05/2924521927, як наслідок, ГУ ДПС винесено податкову вимогу №0036426-1305-1036 від 18 грудня 2025 року, форма "Ф".
Податкове повідомлення-рішення є первинним актом, яким визначається грошове зобов`язання платника. За відсутності правових підстав для такого зобов`язання відсутні й правові підстави для виникнення податкового боргу.
В цьому контексті, враховуючи, що означені податкові повідомлення-рішення є скасованими, а податковий борг у вимозі виник на їх підставі - оскаржувана податкова вимога підлягає скасуванню, із урахуванням п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України, як похідна вимога від основної, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 408,27 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 52-105К від 15.04.2026 року.
Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 4 408,27 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області ро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №41925/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р".
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №41926/10-36-24- 05/2924521927 від 10.09.2025 року, форма "Р ".
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області №0036426-1305-1036 від 18 грудня 2025 року, форма "Ф".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (вул. Хороброго Святослава, 5А,м. Київ,03151 44096797) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 4 408 (чотири тисячі чотириста вісім) грн. 27 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 листопада 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua