Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №300/5831/26
Суддя: Микитин Н.М.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" листопада 2026 р. справа № 300/5831/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) згідно якого просить суд:
- визнати протиправними дії щодо зняття з 01.06.2026 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні";
- зобов`язати здійснити перерахунок і виплату пенсії з 01.06.2026, як жителю гірського населеного пункту та, відповідно, з урахуванням надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні";
- стягнути 50000,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок війни 2 групи відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ. Відповідно до протоколу за пенсійною справою №0903002347 (МВС) від 01.05.2026 відповідачем нарахована надбавка в розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту в розмір 9798,24 грн. Однак, з 01.06.2026 припинено нарахування надбавки в розмірі 20 відсотків до пенсійної виплати. Позивач 25.06.2026 звернувся до відповідача із з вимогою невідкладно відновити виплату з 01.06.2026 року неправомірно знятої 20% доплати до пенсії як жителю гірського населеного пункту. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом повідомило позивача, що відповідно до відомостей реєстру застрахованих осіб у пенсійну справу заявника внесено відомості про припинення трудових відносин з 01.01.2024. Однак, позивач звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. З наведених підстав, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов, який надійшов на адресу суд 01.09.2026, відповідно до якого щодо заявлених позовних вимог заперечив. Представник відповідача зазначив, що приписами частини 2 статті 6 Закону № 56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Однак, представник відповідача звертає увагу, що пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу ОСОБА_1 отримував за фактичним місцем проживання - АДРЕСА_1 , населений пункт не має статусу гірського, а пенсійну виплату за місцем реєстрації - АДРЕСА_2 , населений пункт має статус гірського. При цьому, якщо особа має задеклароване/зареєстроване місце проживання, але фактично не проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, виплата доплати припиняється. Контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання доплати особам здійснюється територіальними органами Національної соціальної сервісної служби, які, зокрема, проводять перевірку фактичного місця проживання особи. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
09.09.2026 позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що при оформленні монетизації пільги зі сплати комунальних послуг за місцем реєстрації дружини та неповнолітнього сина жодної суперечності ні із Законом № 56/95-ВР, ні з Постановою № 793 не було, адже оформленням та верифікацією даних займався саме підрозділ ПФУ й даний факт не надає жодних підстав відповідачу для зняття надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків. При цьому, згідно акту проведення перевірки фактичного місця проживання особи від 03.02.2026, встановлено статус громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту, де чітко встановлено, що позивач зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", що визнається та не заперечується.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою №0903002347 (МВС) від 01.05.2026, розмір нарахованої пенсії позивачу з урахуванням надбавки в розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до часини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 року № 56/95-ВР, в розмірі складав 9798,24 грн, становив 60 789,44 грн (а.с.7).
Згідно протоколу за пенсійною справою №0903002347 (МВС) від 01.06.2026, припинено нарахування ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (а.с.8).
25.06.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати доплати до пенсії відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с.9).
За наслідками розгляду звернення позивача від 25.06.2026 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 07.07.2025 за №16311-15607/К-02/8-0900/26 повідомило, що відповідно до відомостей реєстру застрахованих осіб у вашу пенсійну справу внесено відомості про припинення трудових відносин з 01.01.2024 (а.с.10).
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні з 01.06.2026 нарахування та виплати пенсії в збільшеному на 20% розмірі, як жителю гірського населеного пункту, позивач звернувсь з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права на виплату пенсії в належному розмірі.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 за № 56/95-ВР (далі - Закон № 56/95-ВР).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 56/95-ВР розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, законодавець визначив право особи на збільшення пенсії на 20 відсотків у тому разі, коли особа, яка її отримує, проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Відповідно до п. 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, під час призначення до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).
Таким чином, позивач має право на пільги, визначені статтею 6 Закону № 56/95 - на підвищення пенсії на 20 відсотків, звернулася з заявою про перерахунок пенсії у визначений Порядком № 3-1 спосіб, надавши всі документи, визначені Законом № 56/95 та Порядком №3-1.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що відповідно до протоколу за пенсійною справою №0903002347 (МВС) від 01.05.2026, розмір нарахованої пенсії позивачу з урахуванням надбавки в розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до часини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 року № 56/95-ВР, в розмірі складав 9798,24 грн, становив 60 789,44 грн (а.с.7).
Однак, згідно протоколу за пенсійною справою №0903002347 (МВС) від 01.06.2026, припинено нарахування ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (а.с.8).
За наслідками розгляду звернення позивача від 25.06.2026 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 07.07.2025 за №16311-15607/К-02/8-0900/26 повідомило, що відповідно до відомостей реєстру застрахованих осіб у вашу пенсійну справу внесено відомості про припинення трудових відносин з 01.01.2024 (а.с.10).
Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає наступне.
Абзацом 9 пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-IX (далі Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік") установлено, що у 2026 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 9, ст. 58; 2006 р., № 1, ст. 18).
На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України 18.02.2026 прийнято постанову №225 "Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні, у 2026 році" (далі Постанова №225).
Відповідно до положень підпунктів, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 225 від 18.02.2026 "Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2026 році", установлено, що:
1) особам, яким встановлено статус громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту (далі - особа), у 2026 році щомісяця надається доплата до пенсії, державної допомоги сім`ям з дітьми (допомога у зв`язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям, допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність); державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею; тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме; державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю; державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям; державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у тому числі з інвалідністю, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім`ях за принципом "гроші ходять за дитиною" (далі - державна допомога) та стипендії, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, у розмірі, визначеному відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
3) особі, яка є отримувачем доплати, виплата доплати припиняється, якщо особа на дату перевірки: фактично не проживає більше шести місяців підряд або не працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського; перебуває/перебувала за кордоном понад 60 календарних днів підряд (протягом трьох останніх місяців до дати перевірки або дати проведення поточної верифікації Міністерством фінансів), крім осіб, які мають обґрунтовані причини (службове відрядження, оздоровлення дітей, супровід дітей під час участі в міжнародних змаганнях або участь у відповідних змаганнях, стажування, навчання, лікування, реабілітація, хвороба особи або члена сім`ї, смерть членів її сім`ї та родичів, догляд за дитиною із захворюванням віком до 18 років, відвідування закладів охорони здоров`я, судових та правоохоронних органів, через які особа не за власним бажанням могла бути відсутньою за місцем проживання, що підтверджується документально); отримує пенсію або державну допомогу в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського; сплачує (сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України.
5) виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, в межах території територіальної громади якої розташований населений пункт, якому надано статус гірського (далі - виконавчий орган), перевіряє інформацію щодо осіб, які фактично проживають, та або їх дані щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання у населеному пункті, якому надано статус гірського, зокрема з реєстру відповідної територіальної громади на підставі запиту територіального органу Пенсійного фонду України щодо осіб, які вперше звертаються за призначенням пенсії або державної допомоги, та осіб, які є отримувачами доплати.
За результатами такої перевірки виконавчий орган повідомляє територіальному органу Пенсійного фонду України щодо осіб, зазначених у абзаці першому цього підпункту.
підтвердження факту проживання здійснюється один раз на шість місяців.
для підтвердження факту проживання/непроживання особи можуть використовуватися відомості, отримані в результаті обміну інформацією між територіальними органами Національної соціальної сервісної служби, територіальними органами Пенсійного фонду України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами.
посадова особа територіального органу Пенсійного фонду України може подавати запити щодо підтвердження видачі особі документів, які є підставою для видачі такої довідки про фактичне місце проживання особи, до виконавчого органу, який видав такі документи. Відповіді на такі запити надаються протягом десяти робочих днів з дати їх отримання;
6) якщо особа має задеклароване/зареєстроване місце проживання, але фактично не проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, виплата доплати припиняється.
особа, яка є отримувачем доплати, зобов`язана повідомляти територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку отримувача доплати про зміну місця проживання протягом десяти днів з дня прибуття до нового місця проживання.
якщо особа, яка є отримувачем доплати, виїхала з території населеного пункту, якому надано статус гірського, доплата припиняється з місяця, що настає за місяцем встановлення обставин, що впливають на право отримання доплати;
7) контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання доплати особам здійснюється територіальними органами Національної соціальної сервісної служби, які, зокрема, проводять перевірку фактичного місця проживання особи.
З такого правового регулювання випливає, що у 2026 році здійснюється доплата до пенсії особам, які проживають чи працюють на території населених пунктів, віднесених до гірських, якщо вони фактично проживають чи перебувають на територіях таких населених пунктів не менше шести місяців, не перебувають за кордоном та не сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України.
Судом установлено, що згідно акту проведення перевірки фактичного місця проживання особи, якій встановлено статус громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту від 03.02.2023, позивач зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 (а.с.13). Така обставина відповідачем не спростована.
Також відповідно до будинкового паспорта та витягу із Державного реєстру речових прав за номером 350425886 позивач є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 (а.с.15-17).
Відтак, суд зазначає, що позивачем згідно вказаних документів, підтверджено статус особи, яка проживає на території гірського населеного пункту.
При цьому, суд зазначає, що відповідач згідно із положеннями підпунктів 3, 5, 6 , 7 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 225 від 18.02.2026 "Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2026 році" не надав суду доказів того, що 01.06.2026 станом на дату зняття надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" позивач не проживав в гірському населеному пункті, матеріали адміністративної справи не містять доказів на засвідчення вказаної обставини.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з 01.06.2026.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права, та періоду, що підлягає захисту, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).
У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).
Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зняття з 01.06.2026 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", зобов`язавши відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату пенсії з 01.06.2026, як жителю гірського населеного пункту та, відповідно, з урахуванням надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області моральної шкоди суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки позивачем вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено разом з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, то такі вимоги розглядаються адміністративним судом.
Поняття моральної шкоди наведене у статті 23 Цивільного кодексу України(далі також ЦК України), в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 Цивільного кодексу України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73,74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Однак, стороною позивача не доведено обставини, що підтверджують заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди здоров`ю, приниження честі , гідності і ділової репутації чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань позивача, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд приходить до переконання про те, що в цій частині заявлених вимог слід відмовити.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зняття з 01.06.2026 надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2026 року як жителю гірського населеного пункту та, відповідно, з урахуванням надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
В задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області(ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя Микитин Н.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua