Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №280/5545/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №280/5545/26

Суддя: Кисіль Роман Валерійович

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 рокуСправа № 280/5545/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Марцих Ярослава Олександровича (пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Марцих Ярослава Олександровича, до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року;

зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 11.11.2021 між позивачем та Державною прикордонною службою України в особі начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, укладено контракт строком на 3 роки. Позивач вважає, що він підпадає під категорію військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153), у зв`язку із чим звернувся до відповідача з заявою, втім відповідач повідомив про відсутність підстав здійснення такої виплати оскільки позивач не підпадає під реалізацію експериментального проекту. Позивач з відмовою у виплаті йому одноразової грошової винагороди не згоден та вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його права. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 08.06.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

29.06.2026 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень не є безумовним та не виникає автоматично у всіх військовослужбовців віком до 25 років, які проходили службу під час воєнного стану. Таке право виникає виключно за наявності всіх визначених Постановою №153 умов, належним чином підтверджених документами, передбаченими законодавством. Відтак, ключовою обставиною у даних правовідносинах є момент виникнення правового статусу позивача як військовослужбовця, а саме дата укладення ним контракту про проходження військової служби - 11.11.2021. Вказана дата є беззаперечно встановленою та не заперечується позивачем, при цьому вона об`єктивно передує введенню в Україні правового режиму воєнного стану, який було запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 та затверджено відповідним законом. Таким чином, позивач набув статусу військовослужбовця та вступив у відповідні службові правовідносини із державою за умов мирного часу, поза межами дії особливого правового режиму воєнного стану. Вказана обставина має визначальне юридичне значення, оскільки саме вона виключає можливість віднесення позивача до кола суб`єктів, на яких поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у частині виплати одноразової грошової винагороди. Отже, оскільки позивач не відповідає одній із базових та обов`язкових умов, прямо визначених абз. 2 п. 4 Постанови №153, право на отримання одноразової грошової винагороди у нього не виникло, а тому відсутні як правові підстави для визнання дій відповідача протиправними, так і підстави для покладення на відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати спірної грошової винагороди. Також відповідач звертає увагу суду на пропуск строку звернення до суду з даним позовом. Просить відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 5 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частини 5 статті 122 КАС України.

Такі висновки підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.04.2023 по справі №380/15245/22, у постанові від 08.08.2024 по справі №380/29686/23.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.11.2025 у справі № 160/26686/24 зауважив, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідачем не надано до матеріалів справи відповідних доказів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що із заявою про призначення та виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) грн. пропорційно часу участі у бойових діях, що передбачено Постановою № 153, представник позивача звернувся 19.05.2026, у відповідь на яку відповідач листом №02.10.2/М-97/99 від 22.05.2026 повідомив про відсутність підстав для здійснення такої виплати.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до адміністративного суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 11.11.2021 по 19.03.2026.

Відповідно до копії витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 11.11.2021 №669-ОС, громадянина ОСОБА_1 , з яким укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 3 роки, з 11.11.2021 по 10.11.2024 прийнято на військову службу та присвоєно військове звання «молодший сержант».

Відповідно до копії витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 19.03.2026 №203-ОС, сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.03.2026 №192-ОС за підпунктом «б» за станом здоров`я – за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №08/1085 від 28.04.2026 ОСОБА_1 дійсно в період з 13.03.2022 по 16.03.2022, з 01.04.2022 по 24.06.2022, з 22.09.2022 по 11.12.2022, з 21.12.2022 по 08.01.2023, з 11.01.2023 по 07.02.2023, з 10.02.2023 по 18.02.2023, з 21.02.2023 по 06.03.2023, з 08.03.2023 по 21.03.2023, з 24.03.2023 по 04.04.2023, з 07.04.2023 по 21.04.2023, з 24.04.2023 по 27.04.2023, з 01.12.2024 по 19.12.2024, з 22.12.2024 по 01.02.2025, з 04.02.2025 по 12.02.2025, з 15.02.2025 по 21.02.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

На відповідне звернення із заявою № 19/05-Б від 19.05.2026 з проханням призначити та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) грн. пропорційно часу участі у бойових діях, що передбачено Постановою № 153, відповідач листом №02.10.2/М-97/99 від 22.05.2026 повідомив про відсутність підстав здійснення такої виплати оскільки з позивачем укладено контракт на 3 роки, з 11 листопада 2021 року по 10 листопада 2024 року, тому позивач не підпадає під реалізацію експериментального проекту.

Позивач вважає протиправними дії відповідача, щодо невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. відповідно до положень Постанови № 153, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ).

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом першим статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни: постановою КМУ №387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»); постановою КМУ №942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3)фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Таким чином, абзаци 2 та 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153, як в редакції постанови №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції постанови №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року); (абзац 4 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Дослідивши фактичні обставини справи суд висновує, що позивач не набув право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 Постанови №153, оскільки прийнятий на військову службу до 24 лютого 2022 року та станом на дату звернення за вказаною виплатою фактично не проходив військову службу.

Суд звертає увагу, що метою прийняття Постанови № 153 слугувало підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Суд також виходить із того, що норма пункту 4 Постанови №153 має спеціальний та виключний характер, а тому підлягає буквальному застосуванню без розширеного тлумачення. Вказана норма прямо визначає коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди за визначеними вище ознаками.

При цьому суд зазначає, що сам по собі факт безпосередньої участі позивача у бойових діях протягом тривалого часу, а також належне виконання ним обов`язків військової служби в районах ведення бойових дій не є самостійною та достатньою підставою для виникнення права на спірну виплату за відсутності інших обов`язкових умов, визначених Постановою №153.

Суд враховує, що позивач дійсно відповідає окремим критеріям, передбаченим пунктом 4 Постанови №153, зокрема: належить до осіб сержантського складу; брав безпосередню участь у бойових діях понад шість місяців; на момент прийняття на військову службу був віком до 25 років.

Однак невідповідність хоча б одній із визначених нормативним актом умов виключає можливість набуття права на отримання одноразової грошової винагороди.

Суд звертає увагу, що положення Постанови №153 не надають суб`єкту владних повноважень щодо самостійного розширення переліку осіб, які мають право на отримання відповідної виплати, або застосування її до осіб, які не відповідають встановленим критеріям.

Відтак відповідач, відмовляючи у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, діяв в межах повноважень, у спосіб та на підставі чинного законодавства України.

Доводи позивача, викладені у позовній заяві, не спростовують установлених судом обставин та ґрунтуються на власному тлумаченні положень Постанови №153, яке не узгоджується зі змістом відповідної правової норми.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, норми чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у позові, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Марцих Ярослава Олександровича (пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано “10” листопада 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua