Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №716/935/26 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №716/935/26

Суддя: Литвинюк І. М.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м. Чернівці

Справа № 716/935/26

Провадження №22-ц/822/1846/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Трофимова Ганна Миколаївна, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Стрілець Я. С.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ТОВ «Іннова-Нова» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 16.01.2025 між ТОВ «Іннова-Нова» і ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику № 6726570125, який був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа та за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн шляхом перерахування на банківський рахунок, на строк 360 днів, з фіксованою процентною ставкою, стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується протягом 180 днів строку, вказаного в п. 2.5.цього договору. Потім процентна ставка становить 0,87% в день та застосовується починаючи з 181 дня до закінчення строку цього договору. Позичальник свої зобов`язання відповідно до умов договору позики не виконав, в той час як позикодавець свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 10 000 грн. Станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем складає 37 660 грн.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» заборгованість за договором позики у розмірі 37 660 грн та судові витрати.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» заборгованість за кредитним договором позики у розмірі 37 660 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позивач належним чином виконав зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а відповідач не виконав обов`язку щодо їх повернення та сплати процентів.

Суд зазначив, що укладення кредитного договору в електронній формі підтверджується його підписанням одноразовим ідентифікатором, а факт зарахування грошових коштів підтверджений наданими фінансовою установою документами та інформацією АТ «Універсал Банк».

Крім того, суд відхилив доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів у розмірі, який перевищує основну суму кредиту, посилаючись на те, що відповідні проценти передбачені договором та не є неустойкою або іншим платежем за порушення зобов`язання.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору з погодженням усіх його істотних умов.

Зокрема, скаржник вказує на відсутність належних доказів підписання договору відповідачем, недостатність підтвердження використання одноразового ідентифікатора, а також відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне перерахування кредитних коштів.

Крім того, нараховані позивачем проценти значно перевищують розмір отриманого кредиту, а умови кредитування порушують принципи справедливості, добросовісності та рівності договірних прав і обов`язків сторін.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.01.2025 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» і ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику № 6726570125, відповідно до умов якого ТОВ «Іннова-Нова» надало позичальникові ОСОБА_1 позику у розмірі 10 000,00 грн шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно з п.2.6.1., п.п. 4.1.-4.2 та п. 4.4. цього договору, і його додатків.

Згідно з п. 2.5. договору строк позики (строк дії договору) становить 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів.

Додатком №1 до кредитного договору № 6726570125 від 16.01.2025, є таблиця обчислення загальної вартості позики та реальної річної процентної ставки за договором надання грошових коштів у позику.

В матеріалах справи наявний Паспорт споживчого кредиту.

Вищезазначені кредитний договір, паспорт споживчого кредиту та додаток №1 до договору підписано відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора 5900.

Невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ІННОВА ФІНАНС». Приймаючи умови договору, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

ТОВ «ФК «Контрактовий дім» повідомленням від 19.05.2026 підтвердило факт перерахування ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» 16.01.2025 грошових коштів у сумі 10 000,00 грн на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості, наведеним у позовній заяві, борг за кредитним договором № 6726570125 від 16.01.2025 становить 37 660,00 грн, з яких: 10 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 17 660,00 грн заборгованість за процентами.

Згідно з рішенням №0509/2025 від 05.09.2025 ТзОВ "ІННОВА ФІНАНС" змінено назву на "ІННОВА-НОВА".

Відповідно до інформації наданої АТ "Універсал Банк" від 25.06.2026 на виконання ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . З рорзрахунку руху коштів за картковим рахунком за період з 16.01.2025 по 17.01.2025 вбачається зарахування в сумі 10 000,00 грн.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Спеціальним законом, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері є Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 13 Закон України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (частина 2 стаття 13 Закон України «Про споживче кредитування»).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Із зазначеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 16 січня 2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у кредит № 6726570125.

Договір містить відомості про його підписання відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора 5900 16 січня 2025 року о 11 год 27 хв.

У пункті 2.3 договору визначено суму кредиту - 10 000 грн, у пункті 2.5 - строк кредитування 360 днів, а пунктами 2.6.1 та 2.6.2 передбачено розміри процентних ставок і порядок їх застосування.

Згідно з пунктом 3.1 договору кредитні кошти підлягали перерахуванню в безготівковій формі на банківську картку позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , маючи намір отримати кредитні кошти, пройшов процедуру реєстрації та ідентифікації в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Іннова Фінанс» (Особистому кабінеті), подав відповідну заявку на отримання кредиту та надав необхідні персональні дані.

Відповідно до наявної в матеріалах справи анкети клієнта, сформованої 21 травня 2026 року як витяг з інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця, ідентифікація та верифікація ОСОБА_1 здійснювалися шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID Національного банку України.

Зазначена анкета містить персональні дані відповідача, зокрема його прізвище, ім`я, по батькові, дату народження, реквізити документа, що посвідчує особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання, номер мобільного телефону, електронну адресу та реквізити банківської картки, на яку підлягали перерахуванню кредитні кошти.

За результатами розгляду та схвалення поданої заявки кредитодавцем сформовано оферту, яка містила проєкт кредитного договору та паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до підпунктів 10.6.10.1-10.6.10.5 кредитного договору від 16 січня 2025 року процедура його укладення передбачала подання позичальником заявки через інформаційно-комунікаційну систему товариства, перевірку наданої інформації, прийняття кредитодавцем рішення про надання кредиту, формування оферти та направлення її позичальнику для ознайомлення й підписання.

У договорі зазначено, що оферта, яка містила паспорт споживчого кредиту, та проєкт договору була доступна позичальнику в Особистому кабінеті, а також направлялася на його електронну пошту.

Згідно з відомостями кредитного договору та анкети клієнта електронною адресою відповідача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а номером мобільного телефону - НОМЕР_4 .

Підпунктами 10.6.10.5-10.6.10.7 договору передбачено, що інформаційно-комунікаційна система товариства генерує одноразові ідентифікатори для підтвердження ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та акцептування умов кредитного договору.

Зазначені ідентифікатори направляються позичальнику через визначені договором засоби електронного зв`язку та використовуються шляхом введення у спеціальні поля Особистого кабінету.

Зокрема, відповідно до підпункту 10.6.10.7 договору позичальник підтверджує згоду на укладення кредитного договору шляхом введення отриманого одноразового ідентифікатора у спеціальне поле під офертою, що містить усі істотні умови договору, та натискання іконки «підписати».

При цьому вказана іконка стає активною лише після отримання та введення одноразових ідентифікаторів для підписання договору та паспорта споживчого кредиту.

Як убачається з наданого позивачем електронного примірника кредитного договору № 6726570125 від 16 січня 2025 року, у розділі 11 «Реквізити та підписи сторін» зазначено електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором «5900», використаний 16 січня 2025 року о 11 год 27 хв.

Таким чином, наданий примірник договору містить відомості про акцептування ОСОБА_1 пропозиції кредитодавця шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» способу підписання електронного правочину.

Зі свого боку, ТОВ «Іннова Фінанс» відповідно до підпунктів 10.6.10.8 та 10.6.10.9 кредитного договору передбачило формування остаточного електронного документа зі збереженням реквізитів електронних підписів сторін та накладенням кваліфікованого електронного підпису директора товариства або уповноваженого працівника.

У наданому примірнику договору в реквізитах кредитодавця зазначено директора товариства ОСОБА_2 та відповідний електронний реквізит підписання.

Кредитний договір містить погоджені сторонами істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту - 10 000 грн, строк користування кредитними коштами - 360 днів, процентні ставки, порядок нарахування процентів, строки їх сплати та порядок повернення кредиту.

Крім того, фактичне виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання грошових коштів підтверджується повідомленням ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 19 травня 2026 року про перерахування 16 січня 2025 року кредитних коштів у розмірі 10 000 грн на банківську картку № НОМЕР_5 .

Відповідно до інформації АТ «Універсал Банк» від 25 червня 2026 року, наданої на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, зазначена банківська картка емітована на ім`я ОСОБА_1 , а випискою щодо руху коштів за картковим рахунком за період із 16 до 17 січня 2025 року підтверджено зарахування 10 000 грн.

Наведені обставини свідчать про фактичне отримання відповідачем кредитних коштів на належний йому банківський рахунок.

Крім того, згідно з розрахунком заборгованості відповідач здійснив платежі за кредитним договором, зокрема 14 лютого 2025 року в розмірі 3600 грн та 17 березня 2025 року в розмірі 3000 грн.

Факт здійснення зазначених платежів також підлягає врахуванню під час оцінки доводів відповідача щодо відсутності між сторонами кредитних правовідносин, оскільки такі платежі відповідають призначенню виконання зобов`язань за спірним кредитним договором.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують укладення між сторонами кредитного договору № 6726570125 від 16 січня 2025 року та фактичне отримання відповідачем передбачених ним кредитних коштів.

При цьому відповідно до передбаченої договором процедури його укладення акцептування оферти здійснювалося із застосуванням одноразового ідентифікатора, без використання якого завершення передбаченої інформаційно-комунікаційною системою процедури електронного підписання договору було неможливим.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23), щодо правових наслідків укладення електронного кредитного договору з використанням одноразового ідентифікатора.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо недоведеності належного підписання кредитного договору та погодження його істотних умов, колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що укладення електронного кредитного договору шляхом акцептування оферти з використанням одноразового ідентифікатора відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому для оцінки доводів про укладення кредитного договору іншою особою істотне значення мають встановлені судами обставини здійснення електронної ідентифікації позичальника, використання його персональних даних, номера телефону, електронної пошти, реквізитів банківської картки та фактичного отримання кредитних коштів.

Верховний Суд також звернув увагу на необхідність належного доказового підтвердження доводів про використання засобів електронної ідентифікації іншою особою без відома позичальника.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 та від 04 серпня 2025 року у справі № 182/317/23.

У справі, що переглядається, відомості анкети клієнта, реквізити електронного договору, використання одноразового ідентифікатора «5900», інформація банківської установи про належність відповідачу платіжної картки й зарахування на неї кредитних коштів, а також відображені в розрахунку платежі за договором у своїй сукупності підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Саме по собі посилання скаржника на відсутність власноручного підпису на паперовому примірнику договору або паспорта споживчого кредиту не спростовує можливості укладення такого договору в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності укладення кредитного договору та фактичного отримання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження й не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Разом із тим встановлення факту належного укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів не свідчить про правомірність усіх передбачених договором платежів і не звільняє суд від перевірки відповідності окремих його умов імперативним нормам законодавства про споживче кредитування, зокрема щодо комісії за надання кредиту, а також правильності визначення розміру заборгованості.

Щодо комісії за видачу кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з пункту 2.7 кредитного договору № 6726570125 від 16 січня 2025 року, сторони передбачили обов`язок позичальника сплатити кредитодавцю комісію за надання кредиту в розмірі 15% від суми наданих кредитних коштів, що становить 1 500 грн.

Вказана комісія нараховується одноразово в день видачі кредиту.

Водночас у пункті 2.15 цього ж договору прямо зазначено, що за договором не передбачено надання кредитодавцем позичальнику додаткових та/або супутніх послуг.

Отже, встановлюючи обов`язок позичальника зі сплати комісії за надання кредиту, кредитодавець не визначив конкретної самостійної послуги, за яку позичальник повинен здійснити відповідний платіж.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Разом із тим наведене положення закону не означає безумовного права кредитодавця встановлювати будь-які платежі незалежно від їх правової природи та змісту послуг, за які вони справляються.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 роз`яснено особливості застосування положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо комісій, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, і правових наслідків установлення платежів за послуги, за які споживач не зобов`язаний сплачувати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 сформульовано висновок про нікчемність умов кредитного договору щодо щомісячної комісії за обслуговування кредиту, якщо кредитодавцем не визначено та не підтверджено переліку додаткових і супутніх послуг, за які встановлено відповідну плату.

Цей правовий підхід розвинено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15 вересня 2026 року у справі № 903/1156/25.

У пунктах 63-70 зазначеної постанови Верховний Суд наголосив на необхідності конкретизації кредитодавцем послуг, за які встановлено комісію.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що правове значення має не назва платежу, а його правова природа, зміст і фактичне економічне призначення.

Саме по собі визначення комісії як плати за надання фінансового інструменту або кредиту не підтверджує правомірності її встановлення, якщо кредитодавець не конкретизував самостійних послуг, за які справляється відповідна плата.

Колегія суддів враховує, що у справі № 903/1156/25 предметом перевірки була комісія, яка фактично сплачувалася щомісяця протягом строку кредитування, тоді як у справі, що переглядається, передбачено одноразову комісію за надання кредиту.

Водночас наведений висновок Верховного Суду щодо необхідності з`ясування реального змісту та економічного призначення комісії має значення для оцінки спірної умови договору.

Колегія суддів також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23, якою підтверджено можливість установлення одноразової комісії за конкретну операцію з видачі кредиту.

Однак у зазначеній справі предметом оцінки була комісія за прямо визначену договором операцію з видачі кредиту, яка розглядалася в контексті розрахунково-касового обслуговування.

Натомість у справі, що переглядається, кредитодавець обмежився загальним формулюванням «комісія за надання кредиту», не визначивши, які саме додаткові дії чи самостійні послуги становлять предмет відповідної оплати, тоді як у пункті 2.15 договору прямо передбачив відсутність додаткових та супутніх послуг.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів надання відповідачу будь-якої окремої платної послуги, яка б обґрунтовувала нарахування комісії в розмірі 15% від суми виданого кредиту.

Сам факт перерахування кредитних коштів є виконанням основного зобов`язання кредитодавця за кредитним договором, а тому за обставин цієї справи не підтверджує надання позичальнику іншої самостійної послуги, вартість якої становить 1 500 грн.

Кредитодавець не вправі стягувати зі споживача плату за невизначені або не конкретизовані послуги, а також за дії, інформацію чи обслуговування, які відповідно до закону повинні надаватися безоплатно. Для обґрунтування правомірності нарахування комісії кредитодавець повинен навести конкретні дії, послуги чи операції, які надавалися позичальнику та за отримання яких справляється відповідна плата.

Крім того, у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 947/21999/24 Верховний Суд наголосив на усталеності правового висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наведеного у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, згідно з якою у разі, якщо кредитодавець не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які встановлюється комісія, положення кредитного договору про встановлення такої комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на це, положення кредитних договорів від 07 грудня 2024 року № 73648161 та від 10 грудня 2024 року № 8478566 у частині встановлення обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», а тому, в силу імперативних приписів частини п`ятої статті 12 цього Закону, такі умови договорів є нікчемними. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Суд першої інстанції наведених норм матеріального права та релевантних висновків Верховного Суду не врахував, не надав належної правової оцінки природі нарахованих комісій та не перевірив розрахунок заборгованості.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 6726570125 від 16 січня 2025 року, врахувавши нікчемність умови пункту 2.7 договору щодо комісії за видачу кредиту, погоджені сторонами процентні ставки та фактично здійснені відповідачем платежів, дійшла таких висновків.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 11 січня 2026 року загальна сума нарахованих процентів становила 32 760 грн, з яких 5100 грн погашено відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши нарахування процентів з урахуванням положень пунктів 2.6, 4.1-4.3, 6.2, 6.3 та 6.6 договору, вважає, що протягом 30 днів на суму кредиту 10 000 грн нараховано проценти за зниженою ставкою 0,7% на день. Розмір процентів становить 10 000 грн ? 0,7% ? 30 днів = 2100 грн.

14 лютого 2025 року відповідача здійснив платіж у розмірі 3600 грн, яким погасив зазначені проценти, а решту коштів у розмірі 1500 грн належить зарахувати в рахунок погашення основної суми кредиту.

Таким чином, залишок основної суми кредиту становив 8500 грн.

Відповідно до умов договору проценти за користування кредитом за цей період нараховувалися за ставкою 1% на день.

З урахуванням зменшення основної суми кредиту до 8500 грн розмір процентів становить 8500 грн ? 1% ? 30 днів = 2550 грн.

З розрахунку кредитодавця вбачається, що 17 березня 2025 року відповідач сплатив 3000 грн.

Оскільки нараховані за відповідний період проценти становили 2550 грн, решта сплачених коштів у розмірі 450 грн підлягає зарахуванню в рахунок часткового погашення основної суми кредиту.

Таким чином, після платежу від 17 березня 2025 року залишок основної суми кредиту становив 8500 грн ? 450 грн = 8050 грн.

Протягом періоду з 18 березня до 15 липня 2025 року, який становить 120 днів, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1% на день на фактичний залишок кредитної заборгованості 8 050 грн, що становить 9660 грн (8 050 грн ? 1% ? 120 днів)

З період з 16 липня 2025 року до 11 січня 2026 року відповідно до пункту 2.6.1 договору починаючи зі 181-го дня кредитування застосовується процентна ставка 0,87% на день, що становить 12 606,30 грн (8050 грн ? 0,87% ? 180 днів).

Враховуючи наведене, загальна сума процентів за кредитним договором з урахуванням фактичного залишку кредиту становить 22 266,30 грн (9660 грн + 12 606,30 грн), а залишок тіла кредиту становить 8050 грн.

З огляду на викладене, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором № 6726570125 від 16 січня 2025 року становить 8050 грн + 22 266,30 грн = 30 316,30 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 6726570125 від 16 січня 2025 року у розмірі 30 316,30 грн, з яких 8050 грн - тіло кредиту та 22 266,30 грн - заборгованість за процентами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За змістом статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно встановив факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, проте неправильно визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви у цій справі ТОВ «Іннова-Нова» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2662 гривні 40 копійок.

За подання в електронній формі апеляційної скарги у цій справі ОСОБА_1 судовий збір, обчислений відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», становить 3993 гривні 60 копійок.

Як убачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ТОВ «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 остаточно задоволено частково на 80,50% (30 316,30 ? 100 / 37 660,00).

З урахуванням викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, у сумі 2143 гривні 23 копійки (2 662,40 ? 80,50%).

За наслідками апеляційного перегляду вимоги апеляційної скарги, загальна ціна яких становить 37 660 грн, підлягають задоволенню на 19,50% (7 343,70 ? 100 / 37 660,00), а в іншій частині - 80,50% - слід відмовити, пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги з ТОВ «Іннова-Нова» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за апеляційний перегляд справи у розмірі 778 гривень 75 копійок (3 993,60 ? 19,50%).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на зазначене та враховуючи, що за наслідками розгляду справи судові витрати у вигляді судового збору покладаються на обидві сторони, за правилами частини десятої статті 141 ЦПК України, шляхом взаємозаліку зустрічних вимог слід визначити остаточну суму судових витрат зі сплати судового збору, які належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова», у розмірі 1364 гривень 48 копійок (2143,23 ? 778,75).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Трофимова Ганна Миколаївна, задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» заборгованість за кредитним договором № 6726570125 від 16 січня 2025 року в розмірі 30 316 гривень 30 копійок, з яких: 8050 грн - тіло кредиту; 22 266,30 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» судові витрати зі сплати судового збору у 1512 гривень 29 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua