Суд: Рівненський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №571/729/26
Суддя: Гордійчук С. О.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року
м. Рівне
Справа № 571/729/26
Провадження № 22-ц/4815/1436/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м.Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Штуць Н.Г. на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14 травня 2026 року, ухваленого в складі судді Комзюк А.Ф., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі № 571/729/26,
в с т а н о в и в :
В квітні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1454-1459.
Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 11 000,00 грн.; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; комісія за видачу кредиту – 20,00% від суми кредиту; знижена % ставка – 0,90 % в день; стандартна % ставка – 1,00% в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Вказує, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором станом на 18 березня 2026 року утворилась заборгованість у розмірі 50 456,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 11 000,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 32 846,00 гривень, заборгованість по комісії - 2200,00 гривень, заборгованість по штрафам - 4410,00 гривень.
Просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1454-1459 від 30.09.2024 в розмірі 43 846,00 з яких: 11 000,00 гривень - заборгованість за кредитом, 32 846,00 гривень - заборгованість за процентами та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2313,63.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив відповідачу належної можливості реалізувати свої процесуальні права, оскільки він не отримував копії позовної заяви з додатками та через проходження військової служби був позбавлений можливості подати докази на спростування позовних вимог у справі.
Також вказує на порушення судом вимог пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки, незважаючи на подану представником заяву про зупинення провадження у зв`язку з перебуванням апелянта на військовій службі, суд розглянув справу по суті.
Крім того, апелянт заперечує факт підписання кредитного договору, посилаючись на відсутність належних доказів накладення електронного підпису, а також вважає недоведеним факт отримання ним кредитних коштів через неможливість ідентифікувати належність банківської картки.
Окремо зазначає, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є первинним документом та сам по собі не підтверджує наявності боргу, а суд безпідставно визнав його належним доказом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що відповідачу було надіслано гарантійний лист, умовами якого передбачено припинення дії кредитного договору у зв`язку з його частковим виконанням та частковим прощенням боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не містить доводів, щодо неправильності висновків суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а тому, у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що 30 вересня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту navse.in.ua було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1454-1459, підписаний одноразовим ідентифікатором А5800.
Відповідно до умов договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб позичальника (п.2.4 договору), на наступних умовах: загальний розмір кредиту – 11000,00 грн, дата видачі кредиту - 30 вересня 2024 року (п.4.1); базовий період кредитування - 14 днів (п. 4.4) ; строк кредитування - 300 днів, дата повернення кредиту - 26 липня 2025 року (п.4.9), стандартна процентна ставка становить 1,00% в день (п. 4.6); орієнтована загальна вартість кредиту складає 42218,22 грн. (п.4.11).
Перерахування грошових коштів відповідачу за кредитним стверджується матеріалами справи.
Разом з тим, ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим відповідно до наведеного ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунку утворилася заборгованість в сумі 50 456,00 гривень, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 11 000,00 гривень, простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 32 846,00 гривень, заборгованості по комісії - 2200,00 гривень, заборгованості по штрафам - 4410,00 гривень.
До договору про відкриття кредитної лінії №1454-1459 від 30 вересня 2024 року, укладеного між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 позивачем долучено Правила відкриття кредитної лінії, Паспорт споживчого кредиту та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.
Відповідач не заперечував факту укладення договору про відкриття кредитної лінії №1454-1459 від 30 вересня 2024 року з ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно із положеннями ч. 2ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1ст. 638 ЦК України в становлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України « Про електронну комерцію».
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно із п. 12 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
У своїй постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 Верховний Суд зробив висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів підписання відповідачем електронного кредитного договору, зокрема доказів накладення електронного цифрового підпису, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Убачається, що 30 вересня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1454-1459, який підписано шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором А5800.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом частини третьої, шостої статті 11, частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» можна зробити висновок, що законодавство не встановлює обов`язкової вимоги щодо підписання електронного кредитного договору виключно кваліфікованим електронним підписом, оскільки передбачає можливість використання одноразового ідентифікатора як самостійного способу підписання електронного правочину.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця.
На підтвердження факту укладення договору позивачем надано його копію, правила відкриття кредитної лінії та паспорт споживчого кредиту, які також підписані одноразовими ідентифікаторами А5800 та А8985.
Процедура оформлення кредиту передбачала створення клієнтом заявки на отримання кредиту, проходження ідентифікації шляхом перевірки документів або з використанням технології BankID та отримання рішення кредитодавця щодо можливості надання кредиту.
У разі позитивного рішення клієнту надавався доступ до особистого кабінету, де він міг ознайомитися з офертою щодо укладення договору, яка містила умови кредитування та правила надання споживчих кредитів. Для отримання коштів клієнт самостійно зазначав реквізити банківської картки, а після прийняття оферти на вказаний ним номер телефону надсилався одноразовий ідентифікатор, використання якого слугувало способом підписання кредитного договору.
При цьому інформація про належність карткового рахунку відповідачу перебуває у володінні банку, в якому його відкрито, та становить банківську таємницю
Крім того, матеріали справи містять докази перерахування кредитних коштів на банківську картку, реквізити якої були зазначені під час оформлення кредиту, зокрема довідку про перерахування кредитних коштів та лист АТ КБ «ПриватБанк».
Наведені докази у своїй сукупності підтверджують проходження процедури укладення електронного договору, ідентифікацію позичальника, надання ним акцепту шляхом використання одноразового ідентифікатора та виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.
При цьому саме по собі зазначення номера електронного платіжного засобу в маскованому форматі не свідчить про недоведеність факту перерахування коштів, оскільки такий реквізит підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.
Такий підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25 (провадження № 61-13271св25), відповідно до якого договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за умови досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов вважається укладеним у письмовій формі.
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03.11.2021 № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі № НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Таким чином, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
У цій справі зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема відомостями про використання одноразового ідентифікатора та листом банку, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів накладення електронного цифрового підпису не свідчать про недотримання сторонами письмової форми правочину та не спростовують висновку суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору в електронній формі.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є первинним бухгалтерським документом у зв`язку з наступним.
Так, розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, однак це саме по собі не позбавляє його доказового значення. Такий документ підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, які підтверджують виникнення кредитного зобов`язання, надання коштів та їх рух за рахунком позичальника.
У цій справі розрахунок заборгованості оцінювався судом не ізольовано, а разом із кредитним договором, документами щодо перерахування кредитних коштів, та листом банку, які у своїй сукупності дають можливість перевірити підстави виникнення та складові заявленої до стягнення заборгованості.
Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 522/17681/16-ц, відповідно до якого розрахунок заборгованості може бути врахований судом для встановлення складових кредитної заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи та ігнорування судом першої інстанції необхідності зупинення провадження у справі.
Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено зареєстроване місце проживання відповідача, за яким направлялася судова повістка, а також було розміщено оголошення про його виклик до суду (а.с.79).
Разом з тим, представником відповідача було подано заяву про вступ у справу як представника, що свідчить про обізнаність сторони про наявність судового провадження.
Отже, судом першої інстанції вживалися заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, а тому підстав вважати, що його було позбавлено можливості реалізувати свої процесуальні права внаслідок неналежного повідомлення, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Водночас, як убачається з матеріалів справи, заява про зупинення провадження надійшла до суду першої інстанції 14 травня 2026 року о 12 год 36 хв, тоді як судове засідання було призначене на 11 год 00 хв та на момент надходження зазначеної заяви судом уже було ухвалено рішення у справі.
За таких обставин, суд першої інстанції об`єктивно був позбавлений можливості розглянути відповідне клопотання до вирішення справи по суті, а тому його нерозгляд не свідчить про порушення вимог пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Саме по собі подання заяви про зупинення провадження після ухвалення судового рішення не може бути підставою для висновку про неправомірність розгляду справи без її зупинення, оскільки відповідне процесуальне питання має вирішуватися судом з урахуванням обставин та моменту надходження клопотання.
З огляду на викладене, апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Штуць Н.Г. залишити без задоволення.
Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14 травня 2026 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 10 листопада 2026 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді: Боймиструк С.В.
Шимків С.С.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua