Суд: Кропивницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №941/1391/25
Суддя: Мурашко С. І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 листопада 2026 року м. Кропивницький
справа № 941/1391/25
провадження № 22-ц/4809/1960/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
за участі секретаря – Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Балюри Світлани Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_2 , на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2026 року у складі судді Колесник С. І. і
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути на свою користь 300 000 грн відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2023 року відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Opel Combo, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, у якій позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2024 року відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Унаслідок ДТП ОСОБА_1 зазнав фізичного болю, погіршення стану здоров`я, моральних страждань, був змушений проходити тривале лікування та обмежити звичний спосіб життя, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, яке спричинило ДТП, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, проходив тривале стаціонарне лікування та реабілітацію, продовжує відчувати фізичний біль і має обмеження рухливості лівої руки, що негативно вплинуло на його повсякденне та професійне життя.
Суд першої інстанції, врахувавши встановлену вироком суду вину відповідача, медичні документи, характер і тривалість фізичних та моральних страждань позивача, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Водночас, з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності, суд першої інстанції визнав заявлену суму 300 000 грн завищеною та визначив належним розміром компенсації 100 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Балюра С. В., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , просить рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2026 року по справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув із відповідача 100 000 грн моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних і достатніх доказів на підтвердження характеру, глибини та ступеня його фізичних і душевних страждань, зокрема висновку психологічної експертизи.
Самі лише медичні документи, які підтверджують отримані тілесні ушкодження та проходження лікування, не є достатнім обґрунтуванням заявленого розміру моральної шкоди.
Визначена судом першої інстанції сума компенсації є завищеною, а оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин справи.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник відповідача адвокат Балюра С. В. підтримала доводи апеляційної скарги, представник позивача адвокат Мунтян В. І. заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 14 липня 2023 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Opel Combo», рухаючись автодорогою сполученням Олександрія – Петрове, перевищив установлену швидкість руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та, виїхавши на смугу зустрічного руху, здійснив обгін на перехресті, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_1 .
Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який набрав законної сили 04 жовтня 2024 року.
Унаслідок ДТП позивач отримав тілесні ушкодження, зокрема переломовивих лівої ключиці, переломи кісток таза, садна правої гомілки, закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
З 14 до 28 липня 2023 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, надалі неодноразово проходив повторне стаціонарне лікування у вересні–жовтні 2023 року та квітні–серпні 2024 року, потребував медичного нагляду та реабілітації.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (частина перша статті 1188 ЦК України).
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
За змістом ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї, а також у зв`язку із порушенням звичного способу життя та необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральні страждання не зводяться виключно до емоційних переживань або психологічних розладів. Вони охоплюють увесь комплекс негативних наслідків, які особа змушена переживати внаслідок ушкодження здоров`я, у тому числі фізичний біль, вимушені обмеження у повсякденному житті, втрату можливості вести звичний спосіб життя, необхідність тривалого лікування та реабілітації, відчуття невпевненості у майбутньому, занепокоєння щодо власного здоров`я та можливості повноцінно реалізовувати себе у сімейному, суспільному та професійному житті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначила, що моральна шкода полягає у стражданнях та інших негативних явищах, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Страждання і приниження є емоціями людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, неспокій, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність та інші негативні переживання.
При цьому не всі негативні емоції досягають рівня страждання, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка такого рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема характеру протиправних дій, їх тривалості, фізичних та психологічних наслідків, стану здоров`я потерпілої особи та інших істотних обставин.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №357/6237/19-ц зазначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, передбачає безвинну відповідальність володільця такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи підлягає відшкодуванню і моральна шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року в справі №607/11755/20 (провадження №61-13672св21) дійшов висновку, що завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2023 року в справі № 686/21298/22 (провадження № 61-5780св23) зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 263/16183/18 розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілої особи, погіршення її здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших обставин, що мають істотне значення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначила, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності, а розмір відшкодування має бути не більшим, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Вказаний вирок набрав законної сили 04.10.2024 (а. с. 61-63).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що 14.07.2023 у світлу пору доби ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , та рухався автомобільною дорогою сполученням Олександрія-Петрове зі сторони с. Звенигородка у напрямку с. Петрове, що на території Олександрійського району Кіровоградської області.
Під час руху водій ОСОБА_2 проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, позбавивши себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Продовжуючи рух на вказаному транспортному засобі у вказаному напрямку, на автомобільній дорозі за межами населеного пункту, близько о 11 год. 00 хв. ОСОБА_2 , нехтуючи вимогами п.п. 12.6 (г) та 12.9 (6) ПДР перевищив максимально допустиму швидкість руху керованого ним транспортного засобу (на вказаній ділянці дороги не більше 90 км/год), рухаючись зі швидкістю 100 км/год та маючи об`єктивну можливість у світлу пору доби на горизонтальній ділянці дороги своєчасно виявити попереду перехрестя дороги та наявність дорожньої розмітки 1.1 ПДР, перетнув суцільну лінію та виїхав на смугу зустрічного руху, розпочавши обгін автомобіля ВАЗ 2121, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався попереду у попутному напрямку.
Таким чином, водій ОСОБА_2 , діючи з протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинен був і міг їх передбачити, наближаючись до перехрестя доріг свідомо продовжив обгін попутного автомобіля, чим грубо порушив вимоги п. 14.6 (а) ПДР ( п.14.6. Обгін заборонено: а) на перехресті), створивши аварійну ситуацію для велосипедиста, який виконував маневр повороту ліворуч у напрямку до с. Піщаний Брід, у результаті чого на відстані 2,93 м до лівого краю автомобільної дороги с. Петрове - с. Звенигородка та 6,1 м до межі дальнього краю повороту до с. Піщаний Брід, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_1 .
Тобто, грубе порушення водієм ОСОБА_2 вищевказаних вимог ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та внаслідок якої ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді саден лоба, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, та переломів лонної кістки, переломовивиху лівої ключиці, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, що викликало тривалий розлад здоров`я строком понад 21 добу.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 5242 та висновком мультизрізової комп`ютерної томографії, у період з 14 до 28 липня 2023 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні з приводу тілесних ушкоджень, отриманих унаслідок ДТП 14 липня 2023 року, зокрема закритого переломовивиху акроміального кінця лівої ключиці, переломів верхньої та нижньої гілок лівої лонної кістки зі зміщенням, із поширенням перелому на тіло лівої клубової кістки та передній край лівої вертлюгової западини, забою-осаднення правої гомілки, закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку (а. с. 13, 17).
Надалі позивач неодноразово проходив стаціонарне лікування: з 22 вересня до 06 жовтня 2023 року, з 22 квітня до 02 травня 2024 року та з 23 липня до 02 серпня 2024 року, що підтверджується відповідними виписками з медичної карти стаціонарного хворого (а. с. 14–16).
Оцінюючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
Так, матеріалами справи підтверджено факт дорожньо-транспортної пригоди, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між допущеними ним порушеннями Правил дорожнього руху й отриманими позивачем тілесними ушкодженнями.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, встановлена вироком суду, який набрав законної сили, а тому відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України обставини щодо вчинення ним відповідних дій не підлягають повторному доказуванню в цій справі.
При цьому наслідки ДТП для позивача не обмежилися короткочасним погіршенням самопочуття, а отримані ним тілесні ушкодження, зокрема переломовивих лівої ключиці та переломи кісток таза, зумовили тривале порушення стану здоров`я, неодноразове стаціонарне лікування, необхідність медичного нагляду та реабілітації.
Сам характер таких ушкоджень об`єктивно передбачає фізичний біль і тривалі обмеження рухливості, а тривалість лікування та повторні госпіталізації свідчать про істотне втручання в повсякденне життя позивача.
Отже, унаслідок ДТП ОСОБА_1 зазнав не лише фізичного болю, а й моральних страждань, пов`язаних із погіршенням стану здоров`я, необхідністю тривалого лікування, обмеженням можливості вільно пересуватися та виконувати звичні побутові й професійні справи, а також вимушеною зміною звичного способу життя.
Такі наслідки є достатніми для висновку про заподіяння йому моральної шкоди в розумінні статті 23 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про відсутність висновку психологічної експертизи не спростовують цього висновку, адже закон не встановлює обов`язковості проведення психологічної експертизи для підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, а така шкода може бути встановлена судом на підставі сукупності доказів з урахуванням характеру правопорушення, виду та тяжкості тілесних ушкоджень, тривалості лікування, його наслідків і змін у звичному способі життя потерпілого.
У даній справі відповідні обставини підтверджуються вироком суду та медичною документацією, а тому відсутність експертного висновку сама по собі не свідчить про недоведеність моральної шкоди.
Не заслуговують на увагу суду доводи апелянта про те, що медичні документи підтверджують лише факт тілесних ушкоджень та лікування, але не доводять моральних страждань позивача, адже зазначені документи оцінюються судом не окремо, а в сукупності з іншими обставинами справи. Характер отриманих травм, їх тяжкість, тривалість і неодноразовість стаціонарного лікування, необхідність подальшої реабілітації об`єктивно свідчать про фізичний біль, вимушені обмеження та істотні зміни звичного способу життя позивача. Відтак такі докази мають безпосереднє значення для встановлення факту моральної шкоди та визначення її розміру.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо завищеного розміру відшкодування, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення компенсації моральної шкоди в сумі 100 000 грн.
Визначаючи такий розмір відшкодування, суд першої інстанції врахував характер і тривалість фізичних страждань позивача, характер та обсяг отриманих тілесних ушкоджень, тривалість лікування, необхідність повторних госпіталізацій і реабілітації, а також негативний вплив наслідків ДТП на його повсякденне та професійне життя.
Суд бере до уваги, що грошова компенсація моральної шкоди не може повністю усунути перенесені потерпілим фізичні та душевні страждання, однак має бути справедливою мірою їх відшкодування.
З огляду на встановлені обставини справи сума 100 000 грн є співмірною характеру правопорушення та наслідкам ушкодження здоров`я позивача, відповідає засадам розумності, виваженості й справедливості та не свідчить про безпідставне збагачення потерпілого.
Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини справи та порушив норми матеріального і процесуального права, також є безпідставними, з огляду на те, що судом досліджено надані сторонами докази, встановлено обставини ДТП, характер отриманих позивачем тілесних ушкоджень, тривалість лікування та наслідки для його здоров`я, а також надано належну правову оцінку цим обставинам, а незгода відповідача з оцінкою доказів і визначеним розміром компенсації сама по собі не свідчить про неправильне вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу адвоката Балюри Світлани Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09.11.2026.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua