Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №282/179/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/179/26 Головуючий у 1-й інст. Носач В. М.

Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) у місті Житомирі

цивільну справу №282/179/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року, яке ухвалене під головуванням судді Носача В.М. у селищі Любарі,

у с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 . Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, від дня пред`явлення позову до суду до досягненням сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовувала тим, що 19 серпня 2025 року виконавчим комітетом Любарської селищної ради Житомирської області зареєстровано її шлюб з відповідачем, актовий запис №29. За час спільного проживання без реєстрації шлюбу у них із відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_2 , який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Станом на день подання позову, в Любарському районному суді знаходиться цивільна справа №282/32/26 за її позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина не надає, хоча надавати зобов`язаний та його (відповідача) стан здоров`я задовільний. У ОСОБА_2 інших дітей на утриманні немає.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року позов про стягнення аліментів на дитину задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2026 року і до досягненням сином ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місць.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині розміру аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити частково: стягнути з нього ( ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягненням сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції порушив принципи змагальності та рівності сторін, оскільки він не був належним чином ознайомлений із поясненнями позивача та не мав можливості надати на них заперечення. Суд безпідставно визнав його повністю працездатним, проігнорувавши надані медичні документи про наявність у нього 3-ої групи інвалідності з дитинства та отримання під час служби в ЗСУ контузії і поранення. Єдиним його трудовим доходом є мінімальна заробітна плата охоронника, а решту надходжень складають соціальні й ветеранські виплати, більшість із яких витрачається на знеболюючі ліки, а тому стягнення 1/4 частини доходів позбавляє його засобів до існування. Також, суд не врахував, що він щомісячно добровільно перераховував кошти на утримання сина й чітко відокремлював їх від розрахунків за комунальні послуги. Крім того, позивач приховала свій реальний майновий стан, зокрема, наявність у власності автомобіля та факт того, що рішенням у іншій справі з її першого чоловіка-військовослужбовця стягнуті аліменти в розмірі 1/3 частини доходу на двох інших дітей. Суд безпідставно застосував аналогію наказного провадження для визначення розміру аліментів у позовному провадженні, у зв`язку з цим вважає визначений судом розмір аліментів у 1/4 частині доходу надмірним та просить визначити розмір аліментів у 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також, просить прийняти та долучити нові докази, зокрема, документи про здійснені ним платежі, відомості про транспортний засіб та рішення суду від 04 травня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 30 липня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 09 листопада 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з наступних мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що сторони є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2021 року, актовий запис №139 (а.с.9).

Згідно з довідки про склад сім`ї від 12 лютого 2026 року №42, виданої Старочорторийським старостинським округом Любарської селищної ради вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_1 входять: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). Діти проживають разом із матір`ю та знаходяться на її утриманні.

Копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого УСЗН Житомирської РДА, підтверджується, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3-ої групи та отримує державну допомогу, як інвалід із дитинства (а.с.47).

Із копії посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 , убачається, що ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.48).

Згідно з копії довідки №3376/кп про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої 25 жовтня 2023 року командиром військової частини НОМЕР_5 , солдат ОСОБА_2 , водій 2 розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_5 , при виконанні бойового завдання під час мінометного обстрілу позиції ВП «Хотел-3» 1 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_6 із боку збройних сил РФ отримав 26 вересня 2023 року контузію: МВТ, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, цефалгічний синдром (а.с.49).

Відповідно до копії виписки-епікрізу із медичної картки стаціонарного хворого №1278, виданої хірургічним відділенням КНП «Любарська лікарня», ОСОБА_2 перебував із 18 березня по 24 березня 2025 року на стаціонарному лікуванні зі скаргами на болі в ділянці правого плечового суглобу, обмеження рухів через біль (а.с.52). Повний діагноз: гіперпаратіреоїдна остеодистрофія правої плечової кістки, лікована оперативно (операція 2008 рік) з контрактурою в правому плечовому суглобі і вираженим порушенням функції правової руки; основний діагноз: кіста кістки з аневризмою, плече.

Копією консультаційного висновку спеціаліста, виданого КНП «Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради, підтверджується, що ОСОБА_2 встановлений діагноз: гіперпаратіреоїдна остеодистрофія правої плечової кістки, стан після резекції аневрізмальної кісти лікована оперативно (операція 2005 рік) з контрактурою в правому плечовому суглобі і помірним порушенням функції ходи і правої ноги; деформуючий артроз лівого г/ступневого суглобу 1-го ступеню з больовим синдромом і ПФС 1-го ступеню (а.с.53).

Згідно з копією наказу від 12 січня 2026 року №12/1, виданого директором ТзОВ «Охоронна агенція «Скіф», ОСОБА_2 прийнятий на роботу на посаду охоронника з 13 січня 2026 року (а.с.54). Копією довідки, виданої ТзОВ «Охоронна агенція «Скіф», підтверджується, що ОСОБА_2 працює в товаристві на посаді охоронника та його дохід за період із 13 січня 2026 року по 31 березня 2026 року склав 10 500 грн, із яких сума до виплати – 8 085 грн (а.с.55).

У частині першій ст.3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою ст.27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст.150,180 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.

Частина третя ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини перша та друга ст.182 СК України).

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , то кошти на його утримання (аліменти) належить присудити суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини шостої ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи та обґрунтуванням рішення судом першої інстанції, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про порушення процесуальних прав відповідача через не надіслання йому пояснень позивача відхиляються, оскільки справа згідно з вимогами процесуального закону розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а наданий відповідачем детальний відзив у повному обсязі досліджений судом та взятий до уваги при ухваленні рішення, що свідчить про забезпечення принципу змагальності й права на захист.

Зазначення судом у мотивувальній частині прізвища дитини як « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_7 » є опискою, яка не призвела до неправильного вирішення спору, не впливає на суть ухваленого рішення й підлягає виправленню в порядку ст.269 ЦПК України, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення.

Щодо матеріально-правових підстав, то посилання ОСОБА_2 на наявність 3-ої групи інвалідності та статус УБД не звільняє батька від обов`язку утримувати свою дитину за ст.180 СК України, тобто утримувати малолітнього сина ОСОБА_3 , тим більше, що 3-я група інвалідності вважається працездатною. Як правильно встановив суд, відповідач є офіційно працевлаштованим, отримує щомісячний дохід і не має на утриманні інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб.

Визначений судом розмір аліментів у 1/4 частини доходів є мінімальним базовим розміром, необхідним для забезпечення гармонійного розвитку та задоволення першочергових потреб дитини, а стягнення аліментів із зарплати працевлаштованої особи відповідає вимогам ст.182 СК України.

Покликання в апеляційній скарзі на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 04 травня 2026 року в справі №282/180/26 підлягає відхиленню, оскільки факт стягнення аліментів із колишнього чоловіка позивача на утримання двох інших дітей ( ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ) не звільняє відповідача від належного виконання власного конституційного та сімейно-правового обов`язку щодо утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_2 . Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Зазначений обов`язок є безумовним, має індивідуальний характер і покладається виключно на біологічних батьків дитини. Чинне законодавство не передбачає виникнення обов`язку щодо утримання дитини у третіх осіб (зокрема, у колишнього чоловіка матері дітей від іншого шлюбу), а наявність у позивача дітей від попереднього шлюбу, на яких присуджені аліменти, жодним чином не зменшує обсягу прав малолітнього ОСОБА_3 на отримання належного матеріального забезпечення від свого батька, тобто відповідача ОСОБА_2 . Крім того, обов`язок батьків щодо утримання дитини є рівним. Оскільки неповнолітній син ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю (позивачем), вона бере безпосередню участь у його вихованні та утриманні, несучи постійні фактичні витрати на забезпечення життєдіяльності дитини.

Як уже зазначалося вище, відповідно до ст.141 та ст.180 СК України кожен із батьків несе індивідуальний обов`язок утримувати свою дитину, і право спільного сина сторін на належний рівень матеріального забезпечення не може обмежуватися або залежати від виконання аліментних зобов`язань іншими особами стосовно інших дітей.

Аліменти, які присуджені з першого чоловіка позивача, мають чітко цільове призначення — утримання його власних двох дітей, а тому ці кошти не є доходом самої позивача і не можуть використовуватися для забезпечення спільного сина сторін чи зменшувати частку виплат з боку його батька.

Окрім того, наявність у родині позивача ще двох неповнолітніх дітей лише підтверджує підвищене соціально-побутове та фінансове навантаження на матір, з якою проживає син ОСОБА_3 , що додатково обґрунтовує необхідність стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини доходів для забезпечення гармонійного розвитку та належного рівня життя його сина ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги щодо добровільного перерахування коштів та покупок речей на користь сина ОСОБА_3 також є безпідставними. Відповідно до усталеного правового висновку Верховного Суду, добровільна сплата батьком коштів чи надання іншої матеріальної допомоги до ухвалення судового рішення не свідчить про відсутність у нього аліментного зобов`язання і не позбавляє іншого з батьків, із ким проживає дитина, права звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Періодичні перекази коштів за відсутності нотаріально посвідченого договору про утримання дитини мають характер добровільної та волевиявленої допомоги, суми якої та регулярність визначаються платником на власний розсуд, що не гарантує дитині постійного й належного рівня забезпечення.

Присудження ж аліментів за рішенням суду у розмірі 1/4 частини доходів спрямоване саме на забезпечення систематичності, юридичної визначеності та обов`язковості щомісячних виплат. При цьому надані відповідачем квитанції про добровільні виплати після відкриття провадження у справі підлягають врахуванню державним або приватним виконавцем під час виконання судового рішення як здійснені платежі в рахунок аліментних зобов`язань за відповідні періоди, що повністю виключає порушення прав та майнових інтересів відповідача.

Наявність у позивача на праві власності автомобіля 2006 року випуску не спростовує висновків суду першої інстанції щодо розміру частки присуджених із відповідача аліментів на утримання його сина, оскільки вказаний транспортний засіб, з урахуванням року його випуску, має незначну ринкову вартість, потребує витрат на утримання, не є свідченням надмірного багатства та наявність вживаного автомобіля є засобом задоволення щоденних побутових потреб родини і забезпечення мобільності дитини, а не ознакою розкоші, що могла б нівелювати обов`язок відповідача по утриманню сина.

Із огляду на викладене вище, рішення Любарського районного суду Житомирської області є законним, обґрунтованим і має бути залишене без змін, а апеляційна скарга — без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Відповідно до частини тринадцятої ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Відповідно до пункту 2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді