Суд: Солом'янський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №760/6673/21
Суддя: Аксьонова Н. М.
Справа №760/6673/21
Провадження №2/760/9812/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Київ
Солом`янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Салюк Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування та володіння житловим приміщенням,
В С Т А Н О В И В :
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Поліщук А.Р. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 у якому просить встановити порядок користування та володіння квартирою за адресою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в користування одну кімнату у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а всі інші приміщення - кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор у квартирі - залишити у спільному користуванні співвласників, зобов`язати відповідача видати позивачеві дублікати ключів від квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , а судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є власником частини квартири АДРЕСА_2 .
Водночас, іншим співвласником вказаної квартири є відповідач ОСОБА_2 .
Право власності на вказану квартиру зареєстровано за позивачем та відповідачем без розподілу часток.
Загальна площа квартири АДРЕСА_2 , становить 39,70 кв. м, складається з 2 окремих житлових кімнат.
Протягом тривалого часу порядок користування квартирою не було встановлено, а користувався і користується до теперішнього часу вказаною квартирою лише відповідач.
Між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо встановлення порядку користування квартирою в добровільному порядку.
Крім того, на утриманні позивача перебуває двоє малолітніх дітей, у яких, як і у позивача зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на відсутність згоди співвласника на встановлення порядку користування квартирою, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2021 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 квітня 2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази від КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації».
12 липня 2021 року до суду надійшли витребувані докази від КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації».
Відповідно до ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Однак, рекомендований лист з додатками повернувся до суду без вручення відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0311330473652.
Відповідачу було повторно направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами. Однак, рекомендований лист з додатками повернувся до суду без вручення відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067282862627.
Згідно ч.6 ст.272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч.9 ст.130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що справу може бути розглянуто по суті.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, заяв чи клопотань до суду не надіслав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з огляду на таке.
Судом встановлено, що 29 грудня 1997 року між ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 (сторона-1), та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (сторона-2) на Київській універсальній біржі укладено договір міни, зареєстрований за № Д7101/15022.
Відповідно до умов вказаного договору сторона-1 обміняла належні їй 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , яка в результаті обміну перейшла у власність сторони-1 (пункти 1, 5 договору). За даними договору міни загальна площа квартири становить 39,70 кв. м, житлова - 25,70 кв. м.
Відповідно до інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» КВ-2020 № 28157 від 16 вересня 2020 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору міни, зареєстрованого Київською Універсальною біржею 29 грудня 1997 року № Д7101/15022 та зареєстрованого в Бюро 08 січня 1998 року за реєстровим № 1270.
Відповідно до ч.4 ст.355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Частиною 1 статті 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Враховуючи зазначені положення закону, позивачу та відповідачу належить на праві власності по 1/2 частці квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з експлікацією внутрішніх площ до житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_4 , квартира АДРЕСА_5 загальною площею 37,5 кв. м складається з двох житлових кімнат площею 15,1 кв. м та 10,2 кв. м, коридору площею 3,3 кв. м, кухні площею 5,3 кв. м, ванної площею 2,2 кв. м, туалету площею 1,0 кв. м, шафи площею 0,4 кв. м та балкону (площа балкону не врахована). Житлова площа квартири становить 25,3 кв. м, підсобна - 12,2 кв. м.
У вказаній квартирі зареєстровані позивач, його малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідки про реєстрацію місця проживання особи № 21373720 від 12 грудня 2017 року та № 11191425 від 09 грудня 2019 року), а також відповідач.
Добровільного порядку користування вказаною квартирою між сторонами не встановлено.
Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом до суду, просить встановити порядок користування та володіння квартирою за адресою АДРЕСА_1 , виділивши відповідачу ОСОБА_1 в користування одну кімнату у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а всі інші приміщення - кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор у квартирі - залишити у спільному користуванні співвласників, зобов`язати відповідача видати позивачеві дублікати ключів від квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті першій Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
На підставі ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (стаття 383 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
Вирішуючи спір щодо встановлення порядку спільного користування квартирою, суд керується тим, що при визначенні такого порядку допускається виділення сторонам у користування частин житлового приміщення, співмірних їхнім ідеальним часткам у праві спільної часткової власності. При цьому можливі незначні відступи від точної відповідності реальних часток ідеальним, зумовлені об`єктивною неможливістю забезпечити їх повну тотожність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їхніх прав як власників.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Звернувшись до суду з позовом, позивач зазначає, що є співвласником спірної квартири, при цьому, до теперішнього часу вказаною квартирою користується лише відповідач.
Вирішуючи вимогу про встановлення порядку користування квартирою, суд виходить з того, що визначення такого порядку в судовому порядку відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України полягає у виділенні кожному зі співвласників у користування конкретних, індивідуально визначених приміщень, співмірних його частці у праві спільної часткової власності, з одночасним визначенням приміщень, які залишаються у спільному користуванні.
Позивач, обґрунтовуючи необхідність встановлення порядку користування квартирою в судовому порядку, посилається на відсутність згоди відповідача та на те, що він неодноразово звертався до відповідача з відповідними вимогами від 13 листопада 2020 року та від 29 січня 2021 року. Проте належних і допустимих доказів направлення вказаних вимог відповідачу позивач не надав. Інших доказів того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією визначити порядок користування квартирою, а відповідач від цього ухилився чи відмовився, матеріали справи не містять.
Відтак позивачем не доведено, що між сторонами існує спір щодо порядку користування квартирою, який неможливо врегулювати домовленістю співвласників (частини перша, друга статті 358 ЦК України), а сама лише відсутність встановленого порядку користування не свідчить про порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача з боку відповідача (статті 15, 16 ЦК України).
Крім того, звертаючись до суду, позивач просив виділити йому в користування «одну кімнату» у спірній квартирі, а всі інші приміщення (кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор) залишити у спільному користуванні співвласників. При цьому позивач не зазначив, яку саме з двох житлових кімнат (площею 15,1 кв. м чи 10,2 кв. м) він просить виділити йому у користування, не визначив приміщення, які мають бути виділені у користування відповідача, та не навів жодних обставин, які б обґрунтовували виділення йому тієї чи іншої кімнати (фактичний порядок користування квартирою, те, якими приміщеннями користується відповідач, потреби кожного зі співвласників тощо).
У позовній заяві представник позивача зазначив, що уточнену прохальну частину буде надано суду після задоволення клопотання про витребування доказів з КП КМР «Київське міське БТІ». Витребувані докази надійшли до суду 12 липня 2021 року, однак заяви про уточнення позовних вимог позивач до суду не подав.
Житлові кімнати квартири є нерівнозначними за площею (15,1 кв. м та 10,2 кв. м), а на частку кожного зі співвласників припадає по 12,65 кв. м житлової площі. Відтак вибір конкретної кімнати безпосередньо визначає, на чию користь - позивача чи відповідача - відбудеться відступ від ідеальних часток.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).
За відсутності визначеності позивача щодо приміщення, яке він просить виділити, та будь-яких доказів щодо фактичного порядку користування квартирою, суд позбавлений можливості встановити порядок користування, який би відповідав балансу інтересів обох співвласників.
Вимога позивача про зобов`язання відповідача видати дублікати ключів від квартири за своєю суттю є вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування майном (ст.391 ЦК України), для задоволення якої позивач має довести факт чинення йому відповідачем таких перешкод. Проте позивачем не надано доказів того, що він не має доступу до квартири чи ключів від неї, звертався до відповідача з проханням надати ключі або забезпечити доступ до квартири та що відповідач у цьому відмовив.
Надані позивачем копії вимог від 13 листопада 2020 року та від 29 січня 2021 року таких прохань не містять. Зі змісту вказаних вимог вбачається, що позивач просив відповідача надати належним чином посвідчені копії документів, які підтверджують право власності на квартиру, та припинити порушення його права на розпорядження своєю часткою, повідомивши про намір звернутися до суду з вимогами про поділ майна та стягнення компенсації вартості його частки. Пропозицій щодо конкретного порядку користування квартирою чи вимог щодо доступу до неї ці документи не містять.
Як уже зазначалося, позивачем не додано доказів направлення вказаних вимог відповідачу. Наданий трекінг відправлення з АТ «Укрпошта» не містить відомостей про відправника та одержувача, а також опису вкладення до конверта, що позбавляє суд можливості перевірити факт надіслання відповідачу саме вказаних вимог та їх одержання чи неодержання відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, зокрема недоведеність позивачем звернення до відповідача з метою врегулювання питання користування квартирою у позасудовому порядку, а також недоведеність чинення відповідачем перешкод у користуванні квартирою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування та володіння житловим приміщенням, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Солом`янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua