Суд: Солом'янський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №760/2865/26
Суддя: Усатова І. А.
Справа №760/2865/26 2/760/12478/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Усатової І.А., за участю секретаря Гусак О.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова Компанія «АРАГОН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 липня 2011 року між Кредитною спілкою «КС ВОЛОДАР» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Позичальник) був укладений Кредитний договір № 3420-ДЗ (надалі - Кредитний договір) відповідно до якого, Кредитна спілка «КС ВОЛОДАР» зобов`язалась надати Позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах встановлених Кредитним договором, а Позичальник зобов`язався повернути Кредитній спілці «КС ВОЛОДАР» кредит та сплатити відсотки за його використання відповідно до умов Кредитного договору.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору розмір кредиту, що надається становить 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн.
З дотриманням положень п. 2.1., п. 2.2. та 3.1.1. Кредитного договору Кредитна спілка «КС ВОЛОДАР» 19 липня 2011 року надала Позичальнику у готівковій формі грошові кошти у розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн, що підтверджується витягом з касової книги від 19 липня 2011 року.
Таким чином, Кредитна спілка «КС ВОЛОДАР» належним чином виконала свої зобов`язання за кредитними договорами, а саме надало кредитні кошти ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору кредит повинен бути повернений Кредитодавцю в повному обсязі (разом із відсотками за його користування) не пізніше 19 липня 2012 року.
Однак, відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за Кредитним договором та вчасно не повернув кредит в результаті чого у нього виникла заборгованість.
01 липня 2019 року між Кредитною спілкою «КС ВОЛОДАР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРАГОН» (надалі - Позивач, Кредитор; в інтересах ТОВ «ФК «АРАГОН» діяло ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» на підставі Договору № 01/07-19 на придбання боргу від 01 липня 2019 року) укладено Договір відступлення права вимоги № 01/07.19 (надалі - Договір відступлення) та Акт приймання-передачі до договору відступлення права вимоги № 01/07.19 від 19 липня 2011 року.
Відповідно до Договору відступлення Кредитна спілка «КС ВОЛОДАР» відступило на користь ТОВ «ФК «АРАГОН» право вимоги до Відповідача, як до Боржника за Кредитним договором № 3420-ДЗ від 19 липня 2011 року, укладений між Кредитною спілкою «КС ВОЛОДАР» та ОСОБА_1 .
Таким чином, право вимоги до Відповідача за кредитними договорами перейшло до ТОВ «ФК «АРАГОН».
З метою досудового врегулювання спірних правовідносин, Позивач направив на адресу Відповідача вимогу вих. № 03/03 від 03 березня 2020 року, в якій вимагав у Відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором та вимогу вих. № 26/09.25 від 26.09.2025.
Однак, Відповідачем було проігноровано дані вимоги у зв`язку з чим виникла потреба звернення до суду та у стягненні заборгованості у розмірі 766 746 (сімсот шістдесят шість тисяч сімсот сорок шість) грн. 42 (сорок дві) коп., що складається з: 28000 грн - сума несплаченого кредиту; 260854,88 - сума несплаченої пені; 477891,54 грн - сума несплачених відсотків + курсова різниця.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 13226 грн 38 коп.
10.02.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Усатову І.А.
13.03.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
21.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відзив обґрунтовано тим, що, на думку відповідача, позивач не надав належних і допустимих доказів укладення кредитного договору № 3420-ДЗ від 19.07.2011 та фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки копія кредитного договору відповідачу не надходила, а наданий позивачем документ, зазначений як касова книга за 19.07.2011, не підтверджує видачу коштів саме відповідачу. Крім того, відповідач вважає недоведеним розмір заявленої до стягнення заборгованості та звертає увагу на розбіжності у зазначених позивачем датах повернення кредиту.
Також відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, посилаючись на те, що строк повернення кредиту, за твердженням самого позивача, настав 19.07.2012, а позов подано після спливу встановленого законом трирічного строку. У зв`язку із цим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
12.05.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою виготовлення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Дослідивши обставини справи та матеріали цивільної справи, суд приходить до такого висновку.
Із матеріалів справи судом установлено, що 19.07.2011 між Кредитною спілкою «КС ВОЛОДАР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3420-ДЗ, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 28 000 грн зі строком повернення до 19.07.2012.
01.07.2019 між Кредитною спілкою «КС ВОЛОДАР» та ТОВ «ФК «АРАГОН» укладено договір відступлення права вимоги № 01/07.19, за яким позивач посилається на набуття права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Оцінюючи доводи відповідача щодо недоведеності фактичного отримання кредитних коштів, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу виникнення у відповідача обов`язку повернути кредитні кошти, зокрема факт їх фактичного надання позичальнику.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні містити відомості про здійснену господарську операцію та відповідні обов`язкові реквізити, зокрема дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у її здійсненні.
У постанові від 29.05.2019 у справі № 539/1582/16-ц Верховний Суд звернув увагу на необхідність підтвердження фактичного надання кредитних коштів відповідними первинними документами, які дають змогу встановити їх розмір та факт видачі позичальнику.
Аналогічний підхід щодо необхідності підтвердження кредитної заборгованості первинними документами, оформленими відповідно до статті 9 зазначеного Закону, викладено у постанові Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18.
У цій справі позивач, обґрунтовуючи факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 28 000 грн, посилається на витяг із касової книги від 19.07.2011.
Водночас суд враховує, що касова книга є внутрішнім обліковим документом кредитної спілки, який відображає відомості про здійснені нею касові операції, проте сам по собі не підтверджує фактичного отримання грошових коштів конкретним позичальником. Наданий позивачем витяг із касової книги від 19.07.2011 не містить підпису відповідача про отримання грошових коштів, а тому не дає можливості достовірно встановити факт їх фактичної передачі саме ОСОБА_1 .
Суд враховує, що касові облікові регістри формуються на підставі первинних документів, а тому для встановлення фактичного здійснення відповідної касової операції необхідно дослідити документи, на підставі яких було здійснено запис про видачу коштів, зокрема документи, які підтверджують отримання готівки позичальником.
При цьому укладення кредитного договору саме по собі не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне виконання кредитодавцем свого зобов`язання щодо надання кредиту, якщо ця обставина є предметом спору та заперечується відповідачем.
За таких обставин суд дійшов висновку, що наданий позивачем витяг із касової книги не є достатнім доказом фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі, оскільки не підтверджує належним чином здійснення відповідної господарської операції саме з відповідачем.
Відтак позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного надання відповідачу кредитних коштів, що є необхідною передумовою виникнення у останнього обов`язку щодо їх повернення.
Звертаючись до суду у грудні 2025 року, позивач просив стягнути з відповідача 766 746,42 грн заборгованості, з яких 28 000 грн - основна сума кредиту, 260 854,88 грн - пеня, 477 891,54 грн - проценти та курсова різниця.
Щодо вимог про стягнення пені, процентів за користування кредитом та курсової різниці суд зазначає, що такі вимоги мають оцінюватися з урахуванням установлених судом обставин щодо виникнення та виконання основного кредитного зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України право кредитодавця на одержання процентів за користування позикою виникає у зв`язку з наданням позики, а відповідно до статті 549 ЦК України неустойка є грошовою сумою, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення зобов`язання.
Як установлено судом, позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 28 000 грн, що є необхідною передумовою виникнення у відповідача обов`язку щодо їх повернення.
За таких обставин не доведено виникнення у відповідача обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом, а також наявності прострочення виконання кредитного зобов`язання, яке могло б бути підставою для нарахування пені.
Крім того, позивачем не доведено самостійної правової підстави для стягнення заявленої курсової різниці, її зв`язку з фактично отриманими відповідачем коштами, а також правильності відповідного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц зазначив, що доказами, які підтверджують наявність кредитної заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а сам розрахунок кредитора не може підтверджувати фактичне здійснення господарської операції щодо видачі кредитних коштів.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено фактичного надання відповідачу кредитних коштів та виникнення у нього відповідного основного зобов`язання, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення пені, процентів за користування кредитом та курсової різниці.
Отже, у задоволенні зазначених вимог також слід відмовити по суті.
Відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд виходить із такого.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише за наявності порушеного права позивача, а тому перед її застосуванням має встановити, чи було таке право порушене.
У цій справі судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті, а тому питання застосування позовної давності не має самостійного правового значення для вирішення цього спору.
Відтак суд не застосовує позовну давність як самостійну підставу для відмови в позові.
Керуючись статтями 256, 257, 258, 261, 262, 267 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Усатова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua