Суд: Херсонський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Відмова від виконання законних вимог командира (начальника)
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №650/4656/26
Суддя: Воронцова Л. П.
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 650/4656/26 Головуючий у 1-й інстанції: Сікора О.О.
Номер провадження: 33/819/187/26 Доповідач: Воронцова Л.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі:
судді: Воронцової Л.П.,
при секретарі: Андреєвій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беспалов Олексій Сергійович, на постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст постанови суду першої інстанції
Постановою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень. Стягнуто судовий збір в сумі 665 гривень 60 копійок.
Згідно з постановою суду, 07 липня 2026 року приблизно о 23 год 50 хв у районі тимчасового розташування взводу матеріально-технічного забезпечення 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 командир взводу матеріально-технічного забезпечення старший сержант ОСОБА_2 усно довів підлеглому солдату ОСОБА_1 законну вимогу вибути у складі групи для виконання завдання з обладнання інженерно-фортифікаційних споруд для точок злету БпЛА в районі населеного пункту АДРЕСА_3 та до 08 год 00 хв 08 липня 2026 року приступити до виконання поставленого завдання. ОСОБА_1 , розуміючи зміст доведеної йому вимоги та те, що вона походить від його безпосереднього командира, відмовився її виконувати, посилаючись на стан здоров`я, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погоджуючись із вказаною постановою суду ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беспалов С.О. подав апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначив, що 16 вересня 2026 року в межах строку на апеляційне оскарження постанови суду ним через суд першої інстанції надіслано апеляційну скаргу, яку постановою Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2026 року повернуто скаржнику для виконання вимог ст. 271 КУпАП. Після повернення апеляційної скарги ним було вжито необхідні заходи щодо усунення недоліків апеляційної скарги та повторне її подання 01 жовтня 2026 року. Вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови суду пропущено з поважних причин, тому просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно трактував вимогу командира щодо виконання ОСОБА_1 у складі групи завдання із забезпечення та обладнання в інженерному відношенні точок вильоту як забезпечення побуту та харчування, оскільки зазначений у протоколі характер завдання (обладнання точок вильоту тунелями і запасними виходами) виключає господарчо-побутове навантаження.
Суд помилково визнав вимогу законною, зазначивши, що вона не суперечила закону чи встановленим щодо ОСОБА_1 обмеженням придатності, оскільки довідкою ВЛК № 98/12/1815 від 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 визнано придатним лише до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, тому завдання з інженерного облаштування точок вильоту (копання тунелів, облаштування запасних виходів) у районі, наближеному до фронту, є бойовим інженерним завданням, яке не відповідає жодному з перелічених у довідці ВЛК видів призначення, а виписний епікриз від 16 квітня 2025 року містить рекомендації про обмеження фізичних навантажень, уникнення психоемоційних перенавантажень, переохолоджень, інсоляцій.
Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та звів позицію захисту переважно до стану здоров`я ОСОБА_1 , однак захист посилався також на зміст і характер дорученого завдання, а саме облаштування інженерних споруд і тунелю із запасними виходами, що передбачало фізичне навантаження та такі роботи не відповідали його посаді кухаря, військово-обліковій спеціальності та фактичній кваліфікації. Суд не перевірив, чи були враховані ці обставини командуванням і чи визначили для нього посильний вид робіт з огляду на медичні обмеження.
Згідно з висновком ВЛК ОСОБА_1 придатний до служби у частинах забезпечення, підрозділах логістики, зв`язку та інших тилових установах, однак суд не встановив точного місця виконання завдання, його правового режиму й того, чи належало воно до робіт на лінії бойового зіткнення, не витребував повного тексту розпорядження та не з`ясував, чи оформлювалося завдання бойовим наказом або бойовим розпорядженням. Суд не надав належної оцінки доводам про відсутність у ОСОБА_1 базової підготовки та бойового досвіду, а наявність посвідчення учасника бойових дій не підтверджує його фактичної участі в бойових діях чи готовності виконувати відповідні завдання.
Суд не врахував, що причиною відмови від виконання наказу були невідповідність завдання стану здоров`я ОСОБА_1 та висновку ВЛК, про що він повідомив командира та надав медичні документи, що виключає умисел на невиконання законного наказу.
Суд безпідставно відхилив доводи ОСОБА_1 про вчинення діяння у стані крайньої необхідності, яка підтверджується наявністю у нього ряду захворювань, його віком, що є медичним протипоказанням для важких фізичних робіт та свідчить про безпосередню загрозу життю та здоров`ю. ОСОБА_1 не мав змоги усунути цю небезпеку іншими засобами, оскільки командування наполягало на виконанні розпорядження, не пропонувало альтернативної посильної роботи, не направило його на медичне обстеження, тому єдиним способом запобігти шкоді була відмова від виконання фізично неможливого для нього завдання.
Суд не врахував недоліки протоколу про адміністративне правопорушення, а саме помилку щодо дати події (зазначено 07 серпня 2025 року замість 07 липня 2026 року) та суперечність щодо особи, якою складено протокол: у клопотанні про закриття провадження зазначено, що протокол складено майором ОСОБА_3 за місцем проживання, тоді як у протоколі зазначено командира 1 батальйону майора ОСОБА_4 , протокол не містить жодних відомостей про суб`єктивну сторону правопорушення (умисел на непокору).
Вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його зазисник - адвокат Беспалов О.С. не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.
Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження
Згідно з ч. 1, 3 ст. 285 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова ухвалена 08 вересня 2026 року. 16 вересня 2026 року захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Беспалов О.С. подав апеляційну скаргу, яку постановою Херсонського апеляційного суду від 29 вереся 2026 року повернуто скаржнику. 01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беспалов О.С., повторно подав апеляційну скаргу на вказану постанову суду разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Враховуючи, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беспалов О.С., була спрямована на своєчасне оскарження постанови суду та подана у десятиденний строк з дня отримання постанови суду, однак апеляційна скарга була повернута апеляційним судом, а також з метою забезпечення права учасників справи на доступ до правосуддя та перегляд справи судом апеляційної інстанції, що є складовою права на справедливий суд, апеляційний суд вважає можливим поновити скаржнику строк на апеляційне оскарження постанови Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року як такий, що пропущений з поважних причин.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії А7034 № 23/05 від 08 липня 2026 року солдат ОСОБА_1 , кухар господарчого відділення взводу матеріально-технічного забезпечення о 23:50 год. 07 липня 2026 року відмовився виконати розпорядження командира взводу матеріально-технічного забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , а саме: до 08:00 год 08 липня 2026 року приступити до виконання завдань із забезпечення та обладнання в інженерному відношенні двох точок вильоту в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , при цьому обладнати точки вильоту тунелем до сусідніх споруд, запасними виходами у складі групи. При цьому, солдат ОСОБА_1 до моменту дачі йому розпорядження командира рапортом про необхідність надання медичної допомлоги не звертався. На аргументи про те, що позиції, які підлягають дообладнанню, знаходяться в глибині оборони, не відреагував, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.
Згідно з рапортом командира взводу матеріально-технічного забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , адресованим командиру 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 майору ОСОБА_5 , з метою виконання розпорядження командира НОМЕР_3 батальйону військової частини НОМЕР_2 з обладнання інженерно-фортифікаційних споруд для точок злету БпЛА в районі АДРЕСА_3 , у присутності майора ОСОБА_6 , заступника командира першого батальйону з психологічної підтримки персоналу, майора ОСОБА_7 , заступника командира батареї з психологічної підтримки персоналу, головного сержанта ОСОБА_8 , старшого водія відділення взводу 1 мінометної батареї, старшого солдата ОСОБА_9 , старшого навідника 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї, ним було усно дано розпорядження солдату ОСОБА_1 , кухарю господарчого відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, вибути у складі групи для обладнання інженерно-фортифікаційних споруд, на що солдат ОСОБА_1 відповів відмовою вибути у складі групи.
Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 08 липня 2026 року, останній зазначив, що за станом здоров`я та віком фізично не може виконати розпорядження командира, оскільки вказані у розпорядженні роботи заборонені відповідно до висновку ВЛК № 2283 від 08 серпня 2024 року та медичного епікризу від 16 квітня 2025 року.
Відповідно до письмових пояснень старшого солдата ОСОБА_9 та головного сержанта (старший групи) ОСОБА_10 , 07 липня 2026 року о 23:50 год. у їхній присутності командиром ВМТЗ було дано розпорядження солдату ОСОБА_1 щодо обладнання інженерних споруд в населеному пункті АДРЕСА_3 , від виконання якого ОСОБА_1 відмовився.
Згідно з довідкою ВЛК № 98/12/1815 від 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 на підставі статтей 39б, 30 в графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ придатний до військової служби в частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики і зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.
30 березня 2025 року, 02, 08, 18 квітня 2025 року, 03, 04, 22 грудня 2025 року ОСОБА_1 проходив медичні обстеження, що підтверджується наданими ним медичними документами.
Відповідно до виписного епікризу від 16 квітня 2025 року, ОСОБА_1 , рекомендовано, зокрема, обмеження фізичних навантажень, уникнення психоемоційних перенавантажень, переохолоджень, інсоляцій.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 17 липня 2026 року № 2026-0717-1635-1395-3 ОСОБА_1 на підставі статтей 39б, 41б, 13в, 64 в графи ІІ Розкладу хвороб, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. Непридатний до служби у підрозділах спеціального призначення, десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Позиція апеляційного суду
Згідно зі ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення, докази, які містяться в матеріалах справи на предмет їх належності, достатності та допустимості, за результатами чого дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Частиною 1 статті 172-10 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника).
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Відповідно до статті 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.
Зі змісту статтей 35-37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вбачається, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2026 року о 23 год 50 хв у районі тимчасового розташування взводу матеріально-технічного забезпечення 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 командир взводу матеріально-технічного забезпечення старший сержант ОСОБА_2 усно довів підлеглому солдату ОСОБА_1 розпорядження до 08 год 00 хв 08 липня 2026 року приступити до виконання завдання із забезпечення та обладнання в інженерному відношенні двох точок вильоту в районі населеного пункту АДРЕСА_3 у складі групи, однак ОСОБА_1 відмовився від виконання законних вимог командира.
Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 останній відмовився від виконання вказаного розпорядження через вік (56 років) та обмеження, пов`язані зі станом здоров`я, встановленими довідкою ВЛК № 98/12/1815 від 08 серпня 2024 року та виписним епікризом від 16 квітня 2025 року.
Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 вказаним розпорядженням не залучався до участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), до виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону; у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника; із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони; на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника; з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту; кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування); у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення); з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.
Крім того, вказане завдання не пов`язане із службою у підрозділах спеціального призначення, Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах, що застережено довідкою військово-лікарської комісії від 17 липня 2026 року № 2026-0717-1635-1395-3, на яку посилається скаржник.
Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що доведене ОСОБА_1 розпорядження його безпосереднім командиром стосувалося виконання завдання військової служби у складі групи та за своїм змістом не суперечило закону чи встановленим щодо нього обмеженням придатності, а первинний рапорт командира взводу матеріально-технічного забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 визначав безпосередню вимогу як необхідність вибути у складі групи для дообладнання інженерно-фортифікаційних споруд.
При цьому матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до командира з проханням уточнити наказ або конкретний обсяг поставлених безпосередньо йому завдань, як то передбачено статтею 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, тому його дії зводяться до відмови від виконання законних вимог командира.
Будь-яких даних про те, що саме на момент вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення ОСОБА_1 мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати вказаний наказ, сторона захисту не надала.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про наявність недоліків у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме помилку щодо дати події, оскільки судом першої інстанції надано правильну правову оцінку вказаним розбіжностям. Так, допущена у заключній частині фабули протоколу технічна помилка щодо року та місяця події, де зазначено 07 серпня 2025 року, спростовується змістом самого протоколу, датою його складення та іншими доданими до протоколу документами.
Крім того, суд відхиляє твердження скаржника про суперечність щодо особи, якою складено протокол: у клопотанні про закриття провадження зазначено, що протокол складено майором ОСОБА_3 за місцем проживання, тоді як у протоколі зазначено командира 1 батальйону майора ОСОБА_4 , оскільки протокол про військове адміністративне правопорушення серії А7034 № 23/05 від 08 липня 2026 року складено командиром НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_11 , про що зазначено в самому протоколі, а зазначення ОСОБА_1 у клопотанні про закриття провадження іншої особи - ОСОБА_3 , є помилкою, допущеною особою, яка складала це клопотання (скаржника або його представника).
Щодо доводів скаржника про вчинення діяння в стані крайньої необхідності апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказано у статті "для усунення небезпеки, яка загрожує".
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.
Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що на момент доведення до ОСОБА_1 розпорядження командира існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення ним дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.
У даному випадку відмова від виконання законних вимог командира сталася до фактичного виходу до місця виконання завдання, поза контекстом конкретної неминучої загрози життю, яку неможливо було б усунути іншим чином, а доводи захисту зводяться не до опису невідворотної ситуації, а до загальних міркувань про ризики виконання завдання, що не відповідає конструкції крайньої необхідності.
При цьому, у протоколі вказано, що позиції, які підлягають дообладнанню, знаходяться в глибині оборони, тобто поза лінією бойового зіткнення.
Таким чином, досліджені судом докази у сукупності підтверджують висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-20 КУпАП.
За таких підстав, твердження скаржника щодо невідповідності висновків суду, викладених в оскаржуваній постанові, фактичним обставинам справи є необґрунтованими.
При розгляді справи судом порушень статтей 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до статті 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено відповідно до вимог ст.ст. 33-34 КУпАП України, з врахуванням його особи, ступеню та характеру вчиненого правопорушення, в межах санкції статті правопорушення, тому підстав для скасування постанови суду та закриття провадження у справі немає.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 8 статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року - залишити без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
ПОСТАНОВИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беспалов Олексій Сергійович, залишити без задоволення, а постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2026 року.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Л.П. Воронцова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua