Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №592/9156/26 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №592/9156/26

Суддя: Нестеренко М. В.

Справа №592/9156/26

Номер провадження 22-ц/816/2978/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст капітал"

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 серпня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Корольової Г.Ю.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст капітал" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 355,98 грн, з яких сума кредиту 7999,99 грн, сума процентів за користування кредитом 17 515,99 грн, нараховані позивачем проценти за 90 календарних днів 6 840 грн. Також просив стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Позов мотивовано тим, що між відповідачем та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти, однак останній належним чином зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Надалі право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», яке як новий кредитор звернулося до суду з цим позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 серпня 2026 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором №5358236 від 03.03.2025 року у розмірі 11999 грн 99 коп., з яких 7999 грн 99 коп - основна сума боргу (тіло кредиту) та 4000 грн - нараховані проценти за користування кредитом, а також судовий збір у сумі 987 грн 42 коп та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. Відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач отримав кредитні кошти, однак належним чином зобов`язання щодо їх повернення не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за тілом кредиту та процентами. Водночас оцінюючи заявлений до стягнення розмір процентів, суд виходив із засад добросовісності, розумності та справедливості, врахував співвідношення суми нарахованих процентів (24 355,99 грн) із сумою тіла кредита (7 999,99 грн), строк користування кредитними коштами, статус відповідача як споживача фінансових послуг та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін.

Суд дійшов висновку, що стягнення всієї заявленої суми процентів призведе до надмірного майнового тягаря для відповідача, а тому визначив справедливим та співмірним розмір процентів у сумі 4 000 грн, що становить 50 % від фактично отриманої суми кредиту. У зв`язку з цим суд стягнув з відповідача 7 999,99 грн заборгованості за тілом кредиту та 4 000 грн процентів, а в іншій частині позову відмовив.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги та наявності заборгованості, безпідставно зменшив розмір процентів за користування кредитом з 24 355,99 грн до 4 000 грн. Скаржник зазначає, що проценти нараховані відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору за ставкою 0,95 % на день та в межах строку кредитування, а тому не мають штрафного характеру.

Скаржник вказує, що саме по собі співвідношення розміру процентів із сумою отриманого кредиту не є підставою для їх довільного зменшення судом, оскільки умови договору сторонами погоджені, договір не визнаний недійсним чи несправедливим, а фінансова компанія здійснює кредитування на платній основі, у зв`язку з чим проценти є платою за користування кредитними коштами та складовою господарської діяльності кредитора.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду щодо процентів, нарахованих після переходу права вимоги. Зазначає, що відповідно до пункту 1.1 договору факторингу до позивача перейшло право грошової вимоги як за вимогами, строк виконання яких настав, так і за майбутніми вимогами, у тому числі щодо плати за кредитом та процентів. Оскільки на момент укладення договору факторингу строк кредитування за договором № 5358236 ще не закінчився, позивач мав право нарахувати проценти за період з 29 листопада 2025 року по 26 лютого 2026 року в сумі 6 840 грн.

У зв`язку з цим скаржник вважає доведеним загальний розмір заборгованості 32 355,98 грн, з яких 7 999,99 грн - тіло кредиту, 17 515,99 грн - проценти, нараховані первісним кредитором, та 6 840 грн - проценти, нараховані позивачем за 90 календарних днів.

Також апелянт не погоджується із розподілом судових витрат та просить стягнути з відповідача понесений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції 10 000 грн, а також витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції 8 000 грн, посилаючись на їх документальне підтвердження.

У підсумку ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 серпня 2026 року та стягнути з ОСОБА_1 32 355,98 грн заборгованості в повному обсязі, а також судові витрати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 03 березня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5358236 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

За умовами договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору сума кредиту становить 8 000 грн.

Згідно з пунктом 1.3 договору строк кредитування становить 360 днів - з 03 березня 2025 року по 26 лютого 2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів визначена кожні 30 днів.

Кредитний договір укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», доступ до якої забезпечувався через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7».

У матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено, що ОСОБА_1 підтвердив отримання пояснень щодо запропонованої кредитної послуги, її істотних характеристик та наслідків невиконання зобов`язань. Зазначений документ підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 57144 03 березня 2025 року о 18 год 12 хв 18 с.

У кредитному договорі зазначено, що ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором 60576 03 березня 2025 року о 19 год 12 хв 32 с.

Пунктом 1.4.1 договору визначено стандартну процентну ставку у розмірі 0,95 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом строку кредитування, визначеного пунктом 1.3 договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки), зазначеними клієнтом під час укладення договору. У договорі зазначено реквізити платіжного засобу НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК», за договором № 5358236 від 03 березня 2025 року здійснено перерахування грошових коштів у сумі 8 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 червня 2026 року від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» витребувано відомості щодо зарахування кредитних коштів.

На виконання зазначеної ухвали АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 та 03 березня 2025 року на цю картку зараховано 8 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора, за договором № 5358236 нараховано 18 337,59 грн процентів, з яких відповідачем сплачено 821,60 грн. Розмір несплачених процентів становить 17 515,99 грн. Розмір заборгованості за основною сумою кредиту становить 7 999,99 грн, оскільки відповідачем сплачено 0,01 грн.

28 листопада 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» укладено Договір факторингу № 28/11/2025.

Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу Клієнт відступає Факторові право грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб — боржників, у тому числі право на одержання суми основного зобов`язання (кредиту), плати за кредитом (плати за процентною ставкою), пені та інших платежів, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно з повідомленням про відступлення прав вимоги, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги за договором № 5358236 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал». У повідомленні зазначено, що відступлення здійснено на підставі Договору факторингу № 28/11/2025.

За даними реєстру боржників до договору факторингу за відповідачем зазначено заборгованість за договором № 5358236 у розмірі 29 515,98 грн, у тому числі 7 999,99 грн основної заборгованості, 17 515,99 грн заборгованості за процентами та 4 000 грн штрафних санкцій.

Після укладення договору факторингу ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» здійснило розрахунок процентів за користування кредитом за період з 29 листопада 2025 року по 26 лютого 2026 року. За розрахунком позивача, за 90 календарних днів нараховано 6 840 грн процентів, виходячи із суми основної заборгованості 7 999,99 грн та процентної ставки 0,95 % за день.

Таким чином, у позовній заяві ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» визначило загальний розмір заборгованості за договором № 5358236 у сумі 32 355,98 грн, з яких 7 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 515,99 грн - проценти, нараховані первісним кредитором, 6 840 грн - проценти, нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст капітал».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються кредитним договором.

Наведені положення закону дають підстави для висновку, що належним чином укладений кредитний договір є обов`язковим для його сторін, а позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі, порядку й на умовах, погоджених сторонами. Водночас кредитодавець, а у разі переходу права вимоги – новий кредитор, має право вимагати належного виконання відповідного грошового зобов`язання.

У цій справі встановлено, що 03 березня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір № 5358236 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до умов договору сума кредиту становить 8 000 грн, строк кредитування – 360 днів, з 03 березня 2025 року по 26 лютого 2026 року, а стандартна процентна ставка – 0,95 % за кожен день користування кредитом. Умовами договору також визначено порядок нарахування та сплати процентів.

Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 60576 03 березня 2025 року о 19 год 12 хв 32 с.

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідно до статті 12 цього Закону електронний правочин може бути підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а електронний договір, підписаний у визначеному законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, укладення сторонами кредитного договору в електронній формі саме по собі не є перешкодою для виникнення між ними кредитних правовідносин.

Матеріалами справи також встановлено, що відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку, реквізити якої зазначені клієнтом під час укладення договору.

Згідно з довідкою платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» за договором № 5358236 від 03 березня 2025 року здійснено перерахування 8 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Крім того, на виконання ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 червня 2026 року АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 та 03 березня 2025 року на неї зараховано 8 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора, за договором № 5358236 нараховано 18 337,59 грн процентів, з яких відповідачем сплачено 821,60 грн, у зв`язку з чим заборгованість за процентами становить 17 515,99 грн. Залишок заборгованості за основною сумою кредиту становить 7 999,99 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладення сторонами кредитного договору, визначення його умов, перерахування відповідачу кредитних коштів та наявність заборгованості за договором.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит є видом кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, до Закону України «Про споживче кредитування» запроваджено інститут денної процентної ставки та встановлено її граничний розмір.

Так, частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено формулу обчислення денної процентної ставки, а частиною п`ятою цієї статті встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 відсотка.

З огляду на дату укладення кредитного договору № 5358236 – 03 березня 2025 року до спірних правовідносин підлягає застосуванню встановлене частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимального розміру денної процентної ставки в 1 відсоток.

Погоджена сторонами у кредитному договорі процентна ставка становить 0,95 % за кожен день користування кредитом, тобто не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У цій справі встановленого законом обмеження розміру денної процентної ставки сторони не перевищили.

При цьому колегія суддів враховує, що проценти за користування кредитом за змістом статті 536, частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, тобто складовою основного грошового зобов`язання позичальника та ціною кредитної послуги.

Натомість неустойка відповідно до статей 549, 610, 611 ЦК України є мірою цивільно-правової відповідальності, яка нараховується у зв`язку з порушенням зобов`язання.

Отже, договірні проценти за користування кредитом та неустойка мають різні підстави виникнення, різне правове призначення та різний правовий режим.

Зазначене має значення і для оцінки доводів відповідача щодо співвідношення суми нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту.

Частина третя статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання відповідальності споживача за порушення ним зобов`язань за договором про споживчий кредит та встановлює обмеження щодо сукупної суми неустойки та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання зобов`язань.

Критерієм застосування передбаченого цією нормою обмеження є саме підстава нарахування відповідного платежу – порушення споживачем договірного зобов`язання.

Проценти ж у цій справі нараховані за користування кредитними коштами відповідно до погодженої сторонами процентної ставки, а не як міра відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин частина третя статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» не є правовою підставою для обмеження загального розміру процентів за користування кредитом сумою отриманого кредиту.

Колегія суддів також враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

У зазначеній постанові Верховний Суд уточнив підхід до можливості суду коригувати розмір договірних процентів та зазначив, що за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови договору суд не може без відповідної позовної вимоги споживача визнати умову договору недійсною, змінити договір та на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів. Водночас це не перешкоджає суду без окремої вимоги тлумачити нечіткі або двозначні положення договору на користь споживача.

У цій справі положення кредитного договору щодо розміру процентної ставки, строку її застосування та порядку нарахування процентів є визначеними. Пунктом 1.4.1 договору прямо встановлено стандартну процентну ставку у розмірі 0,95 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування.

Доказів того, що зазначена умова договору є нечіткою, двозначною або такою, що допускає різне тлумачення, матеріали справи не містять.

Водночас відповідач не заявляв зустрічної позовної вимоги про визнання відповідної умови кредитного договору недійсною, зміну договору чи застосування іншого способу захисту, наслідком якого було б визначення іншого розміру договірних процентів, а у поданій ним заяві просив зменшити суму процентів, заявлених позивачем до стягнення.

За таких обставин саме по собі співвідношення суми нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту, без встановлення передбачених законом підстав для нікчемності відповідної умови або її зміни, не є достатньою правовою підставою для довільного зменшення судом погодженої сторонами плати за користування кредитом.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про можливість визначення процентів у сумі 4 000 грн, що мотивований, зокрема, співвідношенням цієї суми із сумою отриманого кредиту та необхідністю забезпечення балансу інтересів сторін, не ґрунтується на встановлених законом підставах для зміни погодженого сторонами розміру процентів.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції поданих позивачем доказів.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, судом встановлено факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, розмір залишку основної заборгованості та суму нарахованих процентів.

Водночас спірним у цій справі є питання правової оцінки можливості стягнення заявленого позивачем розміру договірних процентів, а не сам факт їх нарахування відповідно до наведеного позивачем розрахунку.

Поданий позивачем розрахунок заборгованості підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та сам по собі не звільняє суд від обов`язку надати правову оцінку підставам і розміру заявленої до стягнення заборгованості.

У цій справі розрахунок заборгованості узгоджується з умовами кредитного договору щодо розміру процентної ставки та строку кредитування, а відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про помилковість арифметичного визначення суми процентів.

Посилання апелянта на статтю 534 ЦК України також не впливає на правильність вирішення спору, оскільки зазначена норма визначає черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу та не регулює питання допустимого розміру процентів за користування кредитом.

Водночас стаття 536 ЦК України визначає загальний обов`язок сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а їх розмір та порядок сплати у спірних правовідносинах визначені кредитним договором.

Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, є обґрунтованими в частині розмежування правової природи процентів за користування кредитом та процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Водночас зазначені висновки не спростовують висновків апеляційного суду у цій справі.

Як установлено у цій справі, проценти у загальній сумі 24 355,99 грн нараховані за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування – до 26 лютого 2026 року, відповідно до встановленої договором процентної ставки.

Отже, вони є платою за правомірне користування кредитом, передбаченою частиною першою статті 1048 ЦК України, а не процентами, нарахованими як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому сам по собі факт того, що розмір нарахованих за весь строк кредитування процентів є значним порівняно із сумою отриманого кредиту, не змінює їх правової природи та не є самостійною підставою для їх зменшення судом за відсутності відповідних передбачених законом підстав.

Не є підставою для зменшення договірних процентів і посилання на те, що кредитодавець є суб`єктом господарювання, діяльність якого спрямована на отримання прибутку. Право кредитодавця на одержання плати за користування кредитними коштами та обов`язок позичальника сплатити таку плату виникають із кредитного договору та визначаються його умовами з урахуванням встановлених законом обмежень.

Умовами договору сторони погодили строк кредитування 360 днів – з 03 березня 2025 року по 26 лютого 2026 року, а також стандартну процентну ставку 0,95 % за кожен день користування кредитом.

Таким чином, нарахування процентів у межах зазначеного строку відповідає як умовам укладеного сторонами договору, так і положенням статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.

Разом із тим колегія суддів погоджується з апеляційною скаргою в частині доводів щодо переходу до позивача права вимоги процентів, нарахованих після укладення договору факторингу.

Як установлено судами, 28 листопада 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» укладено Договір факторингу № 28/11/2025, за яким первісний кредитор за плату відступив позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5358236 від 03 березня 2025 року.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

За частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому.

Пунктом 1.1 Договору факторингу № 28/11/2025 сторони прямо передбачили відступлення права грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне в майбутньому, у тому числі права на одержання суми основного зобов`язання, плати за кредитом (плати за процентною ставкою), пені та інших платежів, право на одержання яких належить клієнту.

При цьому на момент укладення договору факторингу строк кредитування за договором № 5358236 не закінчився, оскільки відповідно до пункту 1.3 кредитного договору він визначений до 26 лютого 2026 року.

Отже, на момент відступлення права вимоги кредитне зобов`язання між сторонами продовжувало існувати, а право на отримання плати за користування кредитом було передбачене умовами самого кредитного договору.

У цій справі ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» нарахувало проценти за період з 29 листопада 2025 року по 26 лютого 2026 року, тобто після відступлення права вимоги, але до закінчення погодженого сторонами строку кредитування, у розмірі 6 840 грн.

Враховуючи, що зазначені проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору та в межах погодженого строку кредитування, а право на отримання плати за користування кредитом було охоплене предметом договору факторингу, колегія суддів вважає, що право вимоги щодо таких процентів перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст капітал».

Отже, нарахування ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» процентів за період з 29 листопада 2025 року по 26 лютого 2026 року не свідчить про виникнення нового, не передбаченого кредитним договором грошового зобов`язання. Йдеться про реалізацію права на одержання плати за користування кредитними коштами за тим самим кредитним договором у межах погодженого сторонами строку кредитування, право на яку як майбутню грошову вимогу було охоплено предметом договору факторингу.

Посилання на те, що у реєстрі боржників окремо не зазначено суму процентів у розмірі 6 840 грн, не змінює наведеного висновку, оскільки предметом відступлення за пунктом 1.1 договору факторингу визначено не лише вже існуючу на момент його укладення заборгованість, а й право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому, включаючи право на плату за кредитом та проценти.

При цьому матеріалами справи підтверджено факт укладення договору факторингу та виконання фактором свого обов`язку щодо сплати ціни продажу за договором факторингу. Зокрема, 28 листопада 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» здійснило платіж на користь ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у сумі 2 808 618,09 грн із призначенням платежу «Сплата за договором факторингу № 28/11/2025 від 28.11.2025 р.».

Таким чином, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5358236 перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», у тому числі в частині плати за користування кредитом, яка виникла в межах строку кредитування після укладення договору факторингу.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі 32 355,98 грн, яка складається із 7 999,99 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 17 515,99 грн заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, та 6 840 грн процентів, нарахованих новим кредитором за період з 29 листопада 2025 року по 26 лютого 2026 року. Саме такий розмір заборгованості позивач просив стягнути в апеляційній скарзі.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором підлягає зміні шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції.

Щодо судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді першої інстанції

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою цієї статті, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6074 від 25 травня 2026 року, виконаною банком 26 травня 2026 року. Оскільки за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір належить стягнути з відповідача повністю. Тому визначений судом першої інстанції розмір відшкодування судового збору підлягає збільшенню з 987,42 грн до 2 662,40 грн.

Водночас колегія оцінює доводи і вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції таким чином.

За змістом частин другої та четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Відповідно до частин п`ятої та шостої цієї статті в разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат, які підлягають розподілу між сторонами, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання.

Крім того, згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову і значення справи для сторін.

У додатковій постанові від 03 жовтня 2024 року у справі № 357/8695/23 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має оцінювати їх реальність, тобто дійсність та необхідність, а також розумність їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи. Домовленості між адвокатом і клієнтом щодо гонорару не зумовлюють обов`язку суду покласти всю погоджену ними суму на іншу сторону спору.

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції відповідач подав заяву, в якій визнав позовні вимоги в частині основної суми боргу та просив, зокрема, зменшити витрати на правничу допомогу.

На підтвердження заявлених до відшкодування 10 000 грн позивач надав договір про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, укладений з адвокатом Столітнім М.М., заявку № 19900 на виконання доручення від 27 квітня 2026 року, акт № 19900 прийому-передачі виконаних робіт від 26 травня 2026 року та рахунок на оплату № 19900-26/05-2026 від 26 травня 2026 року.

Зазначеними документами визначено гонорар у сумі 10 000 грн, який підлягає оплаті протягом 30 календарних днів із моменту набрання рішенням суду першої інстанції законної сили. У розрахунку наведено десять видів послуг загальною тривалістю 12 годин, серед яких консультації, дослідження документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції, отримання доказів, складання позовної заяви, додатків до неї та інших процесуальних документів, а також представництво інтересів клієнта в суді.

Наведені документи підтверджують погоджений сторонами розмір гонорару та порядок його сплати. Водночас визначення суми, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, потребує оцінки змісту і фактичного обсягу правничої допомоги, необхідності заявлених послуг та обґрунтованості їх вартості. Відстрочення оплати гонорару саме по собі не перешкоджає відшкодуванню витрат, які позивач має сплатити.

Предметом розгляду був спір про стягнення заборгованості за одним кредитним договором із ціною позову 32 355,98 грн. Доказову основу вимог становили документи щодо укладення та виконання кредитного договору, розрахунок заборгованості й документи про перехід права вимоги. За характером спірних правовідносин, обсягом доказів та колом питань, які підлягали вирішенню, справа є типовою для спорів цієї категорії та не вимагала значного обсягу складної юридичної роботи.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Представник позивача в позовній заяві просив провести розгляд без його участі та в судове засідання не з`явився. Ця обставина не заперечує надання правничої допомоги шляхом підготовки і подання письмових документів, проте виключає врахування витрат часу на участь у засіданні, яка фактично не відбулася.

Колегія суддів також враховує, що акт від 26 травня 2026 року складено до звернення позивача до суду 01 червня 2026 року. Водночас у ньому зазначено по дві години на складання інших процесуальних документів, необхідних для розгляду справи, та на представництво інтересів клієнта в суді, вартістю по 1 640 грн за кожним із цих пунктів. Опис цих послуг містить загальний перелік можливих документів і дій, але не конкретизує, які саме додаткові процесуальні документи були складені та які дії з представництва виконані поза підготовкою і поданням позову. Тому включення відповідних позицій до акта саме по собі не підтверджує необхідності відшкодування їх вартості відповідачем у повному заявленому розмірі.

Дослідження документів, аналіз законодавства та судової практики, формування й узгодження правової позиції є взаємопов`язаними діями з підготовки позовної заяви. Їх урахування як складових правничої допомоги є правомірним, однак окреме зазначення кожної такої дії в розрахунку не доводить необхідності заявленого обсягу витрат. З огляду на предмет і складність цієї справи наведений опис послуг не обґрунтовує потреби покладення на відповідача всієї вартості підготовки кількох правових позицій, окремого письмового консультаційного висновку та інших підготовчих дій поряд із вартістю складання позову.

Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 3 000 грн є необхідним, розумним та співмірним розміром відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Така сума враховує опрацювання документів, визначення правового обґрунтування вимог, підготовку позову та додатків до нього, характер спору і фактичну участь представника в розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги про документальне підтвердження гонорару в сумі 10 000 грн не спростовують цього висновку, оскільки погодження вартості послуг між адвокатом і клієнтом не усуває необхідності перевірки реальності, необхідності та розумності витрат під час їх розподілу між сторонами.

Повне задоволення позову також не зумовлює автоматичного відшкодування всієї заявленої суми правничої допомоги. Суд першої інстанції визначив суму 3 000 грн з огляду на складність справи, обсяг виконаних робіт та розумність витрат, а не шляхом пропорційного зменшення 10 000 грн відповідно до задоволеної частини позову. Тому зміна рішення щодо розміру стягнутої заборгованості не є підставою для збільшення відшкодування цих витрат.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу підлягає залишенню без змін, а в частині відшкодування судового збору - зміні шляхом збільшення його розміру до 2 662,40 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу до позивача права грошової вимоги, однак неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно зменшивши розмір процентів за користування кредитом із 24 355,99 грн до 4 000 грн.

Оскільки заявлені до стягнення проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору в межах погодженого строку кредитування, а право вимоги щодо них, у тому числі процентів, нарахованих після відступлення права вимоги, належить позивачу, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі. У зв`язку з цим розмір стягнутої заборгованості належить збільшити з 11 999,99 грн до 32 355,98 грн, з яких 7 999,99 грн - основна сума боргу та 24 355,99 грн - проценти за користування кредитом.

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України повне задоволення позову зумовлює зміну розподілу судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, шляхом збільшення суми його відшкодування з 987,42 грн до 2 662,40 грн.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо збільшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 10 000 грн підлягають відхиленню. Визначена судом сума 3 000 грн відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат з урахуванням характеру спору й фактичного обсягу наданої правничої допомоги. Підстав для зміни рішення в цій частині не встановлено.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості та відшкодування судового збору шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції з урахуванням наведених висновків. У частині стягнення 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати в разі задоволення позову - на відповідача.

За подання апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» сплатило судовий збір у сумі 3 993,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9321 від 09 вересня 2026 року. Оскільки за результатами апеляційного перегляду вимоги про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач заявив про відшкодування 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з апеляційним переглядом справи.

На підтвердження цих витрат надано договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги від 07 вересня 2026 року та платіжну інструкцію № 9306 від 07 вересня 2026 року.

Згідно зі звітом адвокат Крюкова М.В. надала послуги з правової експертизи документів, складання та подання апеляційної скарги у справі щодо ОСОБА_1 . Загальна тривалість зазначених робіт визначена сторонами в обсязі чотирьох годин, а їх вартість - у сумі 8 000 грн. Сплата цієї суми позивачем на користь адвоката підтверджується платіжною інструкцією № 9306 від 07 вересня 2026 року із призначенням платежу за написання та подання апеляційної скарги у справі щодо ОСОБА_1 .

Отже, надані документи підтверджують надання правничої допомоги, її зв`язок з апеляційним переглядом цієї справи та фактичну оплату позивачем погодженого гонорару.

Водночас відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України під час розподілу судових витрат суд оцінює не лише їх зв`язок із розглядом справи, а й обґрунтованість та пропорційність їх розміру до предмета спору з урахуванням ціни позову і значення справи для сторін.

Як зазначено в додатковій постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 357/8695/23, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має враховувати їх реальність, необхідність та розумність. Домовленості між адвокатом і клієнтом щодо гонорару не зумовлюють обов`язку покладення всієї погодженої та сплаченої суми на іншу сторону спору.

Застосовуючи наведені критерії, колегія суддів враховує, що апеляційний перегляд стосувався спору про стягнення заборгованості за одним кредитним договором із ціною позову 32 355,98 грн. Основні доводи апеляційної скарги зводилися до правомірності стягнення договірних процентів у повному розмірі, обсягу прав, які перейшли до позивача за договором факторингу, та розподілу судових витрат. Наведені доводи стосувалися оцінки умов договорів і доказів, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції.

Підготовка апеляційної скарги потребувала ознайомлення адвоката з матеріалами справи, аналізу мотивів оскаржуваного рішення та формулювання правових заперечень проти них. Разом із тим обсяг фактичних обставин і коло правових питань були обмеженими, а значну частину змісту скарги становили виклад обставин кредитних правовідносин, умов договорів, положень законодавства та судової практики. Обсяг тексту скарги сам по собі не визначає складності виконаної роботи та розміру витрат, які мають бути відшкодовані іншою стороною.

Справу в апеляційній інстанції розглянуто в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заявлені до відшкодування послуги охоплюють аналіз документів, складання та подання апеляційної скарги; витрати на участь у судових засіданнях або виконання інших процесуальних дій у звіті не заявлені.

Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача всієї суми гонорару в розмірі 8 000 грн не відповідатиме критеріям розумності та пропорційності витрат до предмета спору й обсягу правничої допомоги, необхідної для його апеляційного перегляду. Обґрунтованим розміром відшкодування є 2 500 грн, що враховує необхідність опрацювання матеріалів справи та оскаржуваного рішення, підготовки правового обґрунтування апеляційної скарги і її подання до суду.

Отже, за результатами апеляційного перегляду з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» підлягають стягненню 3 993,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367-369, 374 - 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст капітал" на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 серпня 2026 року задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 серпня 2026 року змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором №5358236 від 03.03.2025 року у розмірі 32 355,98 грн, з яких 7999,99 грн - основна сума боргу (тіло кредиту) та 24 355,99 грн - нараховані проценти за користування кредитом, а також судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.»

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у сумі 3993,60 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua