Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №587/1865/25 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №587/1865/25

Суддя: Собина О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 рокум.Суми

Справа №587/1865/25

Номер провадження 22-ц/816/514/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Нестеренка М. В.

з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 травня 2025 року у складі судді Гончаренко Л.М., ухвалене в м. Суми,

в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі по тексту – АТ «А-Банк») звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 17 травня 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклала з банком кредитний договір AВН0СТ155101715934853102, щодо надання останній кредиту в розмірі 123300 грн 00 коп. строком на 12 місяців (тобто до 16 травня 2025 року) зі сплатою процентів у розмірі 55,00 щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн.

Банк свій обов`язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору. У відповідності до п. п. 3-5 кредитного договору (заяви клієнта, далі кредитний договір), ліміт цього договору: 1233000 грн 00 коп. на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 16 травня 2025 року, терміном на 12 місяців. Згідно до п. 6 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 55,00 річних. Відповідно до п. 7, позичальник сплачує банку комісію в розмірі 0.00 грн.

Станом на 15 квітня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за даним кредитним договором складала суму в розмірі 130021 грн 15 коп., яка складається з: 98550,73999999999 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 23771,11 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 0.00 грн - загальний залишок заборгованості за комісією, 7699,30 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 19 травня 2025 року позов АТ «Акцент - Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент - Банк» заборгованість за кредитним договором AВН0СТ155101715934853102 від 17 травня 2024 року в розмірі 122321 грн 85 коп. та 2277 грн 07 коп. витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення у цій частині та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована незгодою із застосуванням місцевим судом до спірних правовідносин положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки заявник зазначає, що вказана норма є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, а тому не підлягає до застосування.

Стверджує, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів, тобто до 23 січня 2024 року, а з 24 січня вже заборона відсутня.

Відповідачем у визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог сторонами е оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 15 травня 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклала з банком кредитний договір AВН0СТ155101715934853102, щодо надання останньому кредиту в розмірі 123300 грн 00 коп. строком на 12 місяців (тобто до 16 травня 2024 року) зі сплатою процентів у розмірі 55,00 щорічно та комісії в розмірі 0 грн 00 коп.(а.с.8-9, 10 зв. б.-11).

Згідно з меморіальним ордером №TR.36842590.40827.65455 від 17 травня 2024 року банк перерахував на платіжну картку відповідача грошові кошти у сумі 123300 грн 00 коп. (а.с.14).

Факт руху грошових коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 підтверджується випискою по кредиту, сформованою за період з 17 травня 2024 року по 14 квітня 2025 року (а.с.14 зв-15).

Станом на 15 квітня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором AВН0СТ155101715934853102, складала суму в розмірі 130021 грн 15 коп., яка складається з: 98550,73999999999 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 23771,11 грн - загальний залишок заборгованості за процентами; 0.00 грн - загальний залишок заборгованості за комісією; 7699 грн 30 коп. - загальний залишок заборгованості за пенею (а.с. 13, на звороті).

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що у період дії воєнного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), що встановлено пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року, який набрав чинності 17.03.2022 року. Тому, заборгованість за пенею за договором позики нарахована позивачем за період з 18 жовтня 2024 року по 15 квітня 2025 року у розмірі 7699 грн 30 коп. стягненню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Судом встановлено та не спростовується заявником апеляційної скарги, що між сторонами укладено договір, шляхом підписання ОСОБА_1 електронним підписом заяви про надання послуг «Швидка готівка».

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків не виконувала, у зв`язку з чим, відповідно до умов укладеного сторонами договору АТ «А- Банк» у період з 18 вересня 2024 року по 15 квітня 2025 року здійснювало нарахування пені.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

В апеляційній скарзі представник позивача, не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, вказує, що суд мав застосувати спеціальну норму права, якою є Закон України «Про споживче кредитування», п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого визначає: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону». Тобто неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, оскільки з цієї дати така заборона відсутня.

Колегія суддів не може погодитися з таким твердженням апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «А-Банк» пені, нарахованої в період з 18 вересня 2024 року по 15 квітня 2025 року в сумі 7 699 грн 30 коп.

Таким чином доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 травня 2025 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

М. В. Нестеренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua