Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №494/723/18
Суддя: Драгомерецький М. М.
Номер провадження: 22-ц/813/1128/26
Справа № 494/723/18
Головуючий у першій інстанції Римар І.А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Драгомерецького М. М.,
суддів Громіка Р. Д., Роїка Д. Я.,
при секретарі Узун Н. Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волков Олександр Леонідович, на рішення Березівського районного суду Одеської області від 06 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні спільною частковою власністю шляхом встановлення порядку користування нею та визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 17 серпня 2017 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 рішенням Березівського районного суду Одеської області розірвано шлюб та визнано за нею право власності на 1/2 частку легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Право власності на іншу 1/2 частку вказаного автомобілю визнано за ОСОБА_1 , який на теперішній час користується ним одноособово та у добровільному порядку відмовляється надавати ОСОБА_2 у користування спірний автомобіль. Так як, згоди щодо розподілу автомобіля позивач з ОСОБА_1 не досягла, враховуючи той факт, що автомобіль є неподільною річчю, який не може бути реально поділений між сторонами, ОСОБА_2 вважає за необхідне усунути перешкоди в користуванні спільною частковою власністю.
05 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, в якому вказала, що після винесення рішення суду від 17.08.2017 звернулась до сервісного центру МВС із заявою про перереєстрацію права власності спірного транспортного засобу за нею та відповідачем по 1/2 частині кожному, однак їй було відмовлено, оскільки автомобіль перереєстрований на іншу фізичну особу на підставі договору купівлі-продажу №5148/2017/371306, посвідчений 15.03.2017 Сервісним центром РСЦ МВС в Одеській області 5148. Вважає, що вказаний договір укладено всупереч вимог законодавства, тому підлягає скасуванню, наміру продавати спільну сумісну власність вона не мала, ОСОБА_1 не погоджував з нею дане питання щодо продажу автомобілю, вважає, що договір укладено з метою приховання його від поділу спільно нажитого майна. У зв`язку з вищевказаним позивач просить визнати спірний договір купівлі-продажу автомобілю недійсним та свідоцтво про реєстрацію автомобіля скасувати.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області 05 грудня 2018 року об`єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні спільною частковою власністю шляхом встановлення порядку користування нею з позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.
В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач позовні вимоги підтримала в частині вимог щодо визнання незаконним договору купівлі-продажу автомобілю недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію автомобіля, просила їх задовольнити, з підстав зазначених у позовних заявах, однак вимогу щодо усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірним автомобілем просила не розглядати, про що повідомила під час судового засідання.
В судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_1 з позовом не погодились та заперечували проти його задоволення.
Третя особа - представник Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області у судове засідання в суді першої інстанції не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності. Також в матеріалах справи містяться письмові пояснення представника третьої особи від 28.11.2018, в яких вказано, що державна реєстрація та облік автомобілів здійснюється територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру МВС станом на 15.03.2017 власником спірного автомобіля був ОСОБА_1 , вказаний автомобіль було перереєстровано з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу (т. 1, а.с. 85-87, т. 2, 105-106).
06 листопада 2024 року рішенням Березівського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу 5148/2017/371306, посвідчений 15.03.2017 Сервісним сервісом РСЦ МВС в Одеській області 5148, за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 належний на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки: CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, номер кузова: НОМЕР_3 недійсним.
Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 автомобіля марки: CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_5 , номер кузова: НОМЕР_3 , видане Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області на ім`я ОСОБА_3 скасовано (т. 2, а.с. 148-150).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волков Олександр Леонідович, подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 06 листопада 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання, призначене на 28 жовтня 2026 року об 14:40 год учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а.с. 206-212).
Позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 судові повістки про виклик в судове засідання неодноразово направлялись на відому суду адреси їх реєстрації (т. 2, а.с. 176, 182), однак поштові повідомлення повертались до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялась на всі відомі суду адреси місця реєстрації, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на момент продажу автомобілю, а саме: 15.03.2017, перебували у шлюбі, малоймовірно, що відповідач ОСОБА_3 не знала, що її брат одружений на ОСОБА_2 та не усвідомлювала, що спірний автомобіль є спільною власністю подружжя.
Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду першої інстанції є помилковими, адже не було враховано доводів відповідача та третьої особи. Апелянт вважає, що так як правочин було вчинено під час шлюбу, то він вважається, таким, що здійснений за згоди іншого з подружжя, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд з такими доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 19 лютого 2011 року по 17 серпня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Березівського районного суду Одеської області від 17 серпня 2017 року розірвано, визнано за сторонами право власності по 1/2 частки легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та залишено вказаний автомобіль у їх спільні часткові власності, рішення суду сторонами не оскаржувалось та набарало законної сили, що підтверджено сторонами під час судового засідання (т. 1, а.с. 6-7).
15 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 56) та видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 автомобіля марки: CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_5 , номер кузова: НОМЕР_3 .
Згідно відповіді РСЦ МВС в Одеській області №31/15-6361від 29.11.2017 вбачається, що відповідно до Державного реєстру МВС України, транспортний засіб CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , 15.03.2017 перереєстрований на іншу фізичну особу на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2017 (т. 1, а.с.57-58).
Згідно ч. ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя закріплено у ст. 65 СК України, а саме дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідченняі (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згодана укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.98 №1388 під час переоформлення автомобіля письмову згоду другого з подружжя у сервісних центрах не вимагають.
Однак, відповідно до норм СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Крім того, відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.11.2018 у справі №372/504/17, відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ві 23.12.2020 №726/1606/17).
Крім того, другий з подружжя, який вважає, що його майнове право порушили, також може звернутися до суду з позовом про стягнення половини вартості автомобіля. Адже відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як встановлено судом, автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 придбано сторонами під час шлюбу, та згідно рішення суду від 17.08.2017 визнано за сторонами право власності по 1/2 частки легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
При цьому, згідно даного рішення та пояснень сторін по справі про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя, в тому числі пояснень третьою особою ОСОБА_3 , яка заперечувала проти вимог позивача, оскільки вона придбала за договором купівлі-продажу даний автомобіль у ОСОБА_1 , - визначено позивачу та ОСОБА_1 по 1/2 частки спірного автомобіля.
Апеляційний суд погодується з тим, що є малоймовірним той факт, що відповідач ОСОБА_3 не знала, що її брат одружений на ОСОБА_2 та не усвідомлювала, що спірний автомобіль є спільною власністю подружжя.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.
Враховуючи, що предметом спору є автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
Таким чином, оскільки зазначений автомобіль є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не наведено доказів про те, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.11.2018 у справі №372/504/17, відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи – контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03).
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волков Олександр Леонідович, - залишити без задоволення.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 06 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 10 листопада 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький
Р. Д. Громік
Д. Я. Роїк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua