Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №522/18147/25
Суддя: Громік Р. Д.
Номер провадження: 22-ц/813/6109/26
Справа № 522/18147/25
Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого – Громіка Р.Д.,
суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,
за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способу участі батька у вихованні дітей,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про забезпечення позову.
До суду надійшла заява представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову, в якій просить:
1) застосувати заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька у вихованні дітей шляхом встановлення тимчасового графіку побачень ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , із дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності матері, в кожну першу та третю середу місяця з моменту закінчення уроків в школі із правом забирати дітей із школи до 20:00 та в першу та третю суботу місяця з 11:00 до 15:00, та в другу та четверту п`ятницю місяця з моменту закінчення уроків в школі із правом забирати дітей із школи до 20:30 та другу та четверту неділю місяця з 11:00 до 15:00 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
2) застосувати заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька в вихованні дітей шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , чинити перешкоди в побаченні ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , із дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забирати дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі школи в кожну першу та третю середу місяця та в другу та четверту п`ятницю місяця до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, або чинити перешкоди для побачень в будь-який інший спосіб до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
3) застосувати заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька в вихованні дітей, а саме зобов`язати ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , надавати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , повну інформацію про дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема але не виключно, щодо стану здоров`я, позакласного навчання, кружків, секцій, курсів тощо, розкладу та місця занять в позашкільний час, інформацію щодо місяця навчання, в тому числі зміни місця навчання, якщо таке відбуватиметься, місця проживання, в тому числі щодо зміни місця проживання, якщо таке відбуватиметься, та іншої важливої інформації про дітей, а також надати номери мобільних телефонів дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матері ОСОБА_2 , придатні для здійснення зв`язку для організації побачення із дітьми, повернення дітей додому та зустрічі дітей на побачення, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що вірогідність того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог є цілком обґрунтованим доданими до матеріалів справи доказами, які містились в матеріалах справи та були додані позивачем до відзиву, заперечень за первісним позовом та разом із додатковими поясненнями до заяви про забезпечення позову, які проте суд першої інстанції фактично не дослідив та не надав ним правової оцінки.
Натомість посилання суду на відсутність позитивного ефекту від спілкування батька із дітьми під час розгляду справи по суті є голослівними, не підтверджується належними та допустимими доказами, а також спростовуються висновками за результатами опитування дітей психологом, відповідно до яких відновлення спілкування батька із дітьми за умови поступової адаптації не виключається.
Також скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №467/403/22.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ч.3 ЦПК України).
За змістом ст.ст. 149, 150 ЦПК України, вжиття заходів забезпечення позову покликане забезпечити ефективний захист прав саме позивача, за захистом яких він планує звернутись до суду.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подання заяви про забезпечення позову зумовлене необхідністю ефективного захисту права заявника, як носія української національної пам`яті та мешканця територіальної громади міста Києва, на збереження національної, культурної самобутності, права брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом.
Крім цього, у відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. (постанова Верховного Суду від 04.06.2020 р. у справі № 200/12227/17)
Крім того, за умовами ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Беручи до уваги обставини справи, що батько не спілкується з доньками тривалий час та на теперішній час відсутні чинники, які обумовлюють позитивний ефект від зустрічей батька з дітьми в якості забезпечення зустрічного позову, тому на теперішній час у задоволені заходів забезпечення позову дійсно необхідно відмовити.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів також зазначає таке.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №727/3757/21, від 22 вересня 2021 року у справі №752/24015/20.
Як убачається зі змісту зустрічного позову у даній справі, предметом судового розгляду є визначення способу участі батька у вихованні дитини, зокрема, встановлення конкретного порядку та графіку особистих зустрічей, та визначено такі позовні вимоги:
-встановити наступний спосіб участі ОСОБА_1 у виховані дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до досягнення ними 18-річного віку, а саме: зустрічей батька з дітьми з моменту закінчення шкільних занять і до 20:00 по вівторках, четвергах, а також в суботу на день з 10:00 із ночівлею по парним тижням місяця; та по непарних тижням місяця: з моменту закінчення шкільних занять і до 20:00 по понеділкам, середам, та п`ятницям, а також по неділям з 10:00 до 20:00.
Саме ці обставини становлять суть спору між сторонами та підлягають з`ясуванню судом під час розгляду справи по суті з дослідженням усіх доказів, заслуховуванням позицій сторін, висновків органу опіки та піклування, а за потреби, спеціалістів.
Водночас у заяві про забезпечення зустрічного позову заявник просить:
1) застосувати міри забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька в вихованні дітей шляхом встановлення тимчасового графіку побачень ОСОБА_1 із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без присутності матері, в кожну першу та третю середу місяця з моменту закінчення уроків в школі із правом забирати дітей із школи до 20:00 та в першу та третю суботу місяця з 11:00 до 15:00, та в другу та четверту п`ятницю місяця з моменту закінчення уроків в школі із правом забирати дітей із школи до 20:30 та другу та четверту неділю місяця з 11:00 до 15:00 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
2) застосувати міри забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька в вихованні дітей шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 не чинити перешкоди в побаченні ОСОБА_1 із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 забирати дітей зі школи в кожну першу та третю середу місяця та в другу та четверту п`ятницю місяця до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, або чинити перешкоди для побачень в будь-який інший спосіб до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
3) застосувати міри забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку участі батька в вихованні дітей, а саме зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 повну інформацію про дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зокрема але не виключно, щодо стану здоров`я, позакласного навчання, кружків, секцій, курсів тощо, розкладу та місця занять в позашкільний час, інформацію щодо місяця навчання, в тому числі зміни місця навчання, якщо таке відбуватиметься, місця проживання, в тому числі щодо зміни місця проживання, якщо таке відбуватиметься, та іншої важливої інформації про дітей, а також надати номери мобільних телефонів дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та матері ОСОБА_2 , придатні для здійснення зв`язку для організації побачення із дітьми, повернення дітей додому та зустрічі дітей на побачення, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
За таких умов, колегія суддів акцентує увагу, що потенційне визначення судом в ухвалі про забезпечення позову конкретного графіку особистих зустрічей, навіть у зміненому, обмеженому або тимчасовому вигляді, фактично означає вирішення заявлених позовних вимог по суті. Такі дії виходять за межі завдань інституту забезпечення позову, який має виключно допоміжний та превентивний характер і не може використовуватися як спосіб наперед визначити порядок реалізації спірного права.
Колегія суддів звертає увагу, що зменшення обсягу або періодичності зустрічей порівняно з тими, що заявлені в позовних вимогах, не змінює правової природи відповідного заходу. Оскільки предметом спору є саме встановлення графіку особистих зустрічей, будь-яке його визначення в межах забезпечення позову, незалежно від інтенсивності чи тривалості, є передчасним та таким, що порушує баланс процесуальних прав сторін.
Більше того, часткове визначення порядку особистих зустрічей у межах забезпечення позову призводить до фактичного формування судового рішення без всебічного та повного з`ясування обставин справи, без оцінки доказів у їх сукупності та без надання належної оцінки запереченням іншої сторони, що суперечить засадам цивільного судочинства.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що заявлені вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними зустрічним позовним вимогам.
Щодо посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №467/403/22, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Отже, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі №467/403/22 позовними вимогами були визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Водночас у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлено про позбавлення батьківських прав, а зустрічні позовні вимоги – про встановлення порядку спілкування дитини з батьком.
Таким чином, колегія суддів констатує про нерелевантність висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №467/403/22.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Питання про забезпечення позову розглянуто по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
Д.Я. Роїк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua