Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №509/6731/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1635/26

Номер справи місцевого суду: 509/6731/25

Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді Кострицького В.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130,-

установив:

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною ч. 1 ст. 130 КУпАП, із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік; стягнуто судовий збір в сумі 605,60 грн. (а.с.13-14).

29 липня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Овідіопольського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2025 року, в якій просив постанову скасувати та провадження закрити (а.с.22-27).

В апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого зазначає, що про існування постанови дізнався лише 6 січня 2026 року, коли працівник поліції повідомив про те, що він позбавлений права керування транспортирними засобами на один рік. Лише після цього звернувся до Овідіопольського районного суду та отримав постанову.

Не маючи спеціальних юридичних знань, ОСОБА_1 звернувся по допомогу до адвоката, яка підготувала та подала апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду.

Він дізнався, що було відкрито апеляційне провадження № 509/1825/23, суддею-доповідачем визначено ОСОБА_2 , а розгляд апеляційної скарги призначено на 09 лютого 2026 року.

У зв`язку з хворобою судове засідання було відкладено на 19 лютого 2026 року.

У судовій повістці, отриманій через застосунок Viber, було зазначено, що апеляційна скарга може бути розглянута і за його відсутності.

Вважав, що суд апеляційної інстанції розгляне його апеляційну скаргу і ухвалить рішення на його користь, навіть якщо він не зможу бути присутнім у судовому засіданні.

Лише після подій 09 липня 2026 року, коли його знову зупинили працівники поліції, він звернувся за безоплатною юридичною консультацією.

Після перевірки відомостей у державних реєстрах юрист повідомила, що інформація про результати розгляду апеляційної скарги на постанову від 24 грудня 2025 року відсутня.

Самостійно встановити процесуальну долю зазначеного апеляційного провадження він не зміг.

За таких обставин вважає причини пропуску строку на повторне звернення до суду апеляційної інстанції поважними та такими, що не залежали від його волі.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Згідно ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що у разі, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумний інтервал часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Мельник проти України», норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження і перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року).

Також, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Сабадаш проти України поновлення судом пропущеного строку на оскарження рішення без належного обґрунтування порушує принцип юридичної визначеності.

Процесуальний строк може бути поновлений лише за умови його пропуску з поважних причин. Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як правова визначеність.

З матеріалів справи встановлено, що 05.11.2025 стосовно ОСОБА_1 було складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Факт складання протоколу ОСОБА_1 не заперечую та вказує про незаконні дії працівників поліції щодо нього.

Судом направлялась судова повістка про виклик до суду на 24.12.2025, на адресу, яку зокрема ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі, однак вона повернулась до суду із відміткою «адресат відсутній»

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що оскаржуване рішення надіслано судом: 24.12.2025. Зареєстровано: 25.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2025.

Також із самої апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 про існування оскаржуваної постанови стало відомо 06.01.2026.

Однак з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся лише 29.07.2026.

Оцінюючи наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження, суд враховує, що останній був обізнаний про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, а отже мав підстави очікувати подальшого розгляду відповідних матеріалів судом.

За таких обставин від нього обґрунтовано очікувалося вжиття в розумні проміжки часу заходів для отримання інформації про рух справи та результати її розгляду, зокрема шляхом звернення до суду або перевірки відомостей на офіційних ресурсах судової влади.

У цьому контексті суд враховує підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні «Пономарьов проти України», відповідно до якого навіть неповідомлення особи про прийняте рішення не зумовлює необмеженої можливості поновлення строку на його оскарження, оскільки сторони повинні в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, оскаржувана постанова була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що забезпечувало додаткову можливість ознайомлення з її змістом.

Саме по собі оприлюднення постанови не замінює передбаченого законом обов`язку щодо вручення або направлення її копії особі, водночас ця обставина підлягає оцінці в сукупності з обізнаністю скаржника про складення протоколу, тривалістю його подальшої бездіяльності та наявністю об`єктивних перешкод для отримання інформації про результати розгляду справи.

Відсутність у скаржника відомостей про ухвалене рішення сама по собі не пояснює, чому він, знаючи про складення протоколу, не вживав заходів для з`ясування подальшого руху відповідних матеріалів.

Посилання скаржника на те, що апеляційна скарга подається повторно, також не підтверджує поважності причин пропуску строку.

Зазначене ним попереднє звернення стосувалося іншої справи № 509/1825/23, а тому не є первинним поданням апеляційної скарги на постанову, яка оскаржується в цьому провадженні.

Подання процесуальних документів в іншій справі не підтверджує своєчасного оскарження постанови у цій справі та не зупиняє і не перериває перебігу встановленого для цього строку.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що сам апелянт зазначає, що йому стало відомо про оскаржувану постанову 06.01.2026, однак з апеляційною скаргою звернувся лише 29.07.2026, тобто майже через сім місяців.

Отже, наведені посилання на необізнаність про результати розгляду справи та повторність звернення, оцінені в сукупності із зазначеними обставинами, не підтверджують існування об`єктивних, незалежних від волі скаржника перешкод, які унеможливлювали своєчасне подання апеляційної скарги, та не є достатніми підставами для поновлення пропущеного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 рішення ЄСПЛ) від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Разом з тим, ставлячи питання про поновлення строку, апелянт не вказує про існування в нього об`єктивно обумовлених труднощів чи перешкод, що унеможливили або значно ускладнили апелянту своєчасно цікавитись про стан розгляду справи за відомим йому протоколом про адміністративне правопорушення, що складений відносно нього, та відповідно своєчасно оскаржити судове рішення від 24.12.2025.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що з моменту винесення оскаржуваної постанови пройшло близько семи місяці, апелянт був обізнаний про складання протоколу відносно нього, отже апеляційний суд вважає, що апелянтом не обґрунтовано належним чином поважних і виключних причин пропуску строку на оскарження постанови судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року, а тому в поновленні строку на оскарження зазначеної постанови стороні слід відмовити, а апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 294 КУпАП слід повернути апелянту.

Інших доказів, які свідчать про існування поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження та які могли бути підставою для його поновлення, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає роз`яснити, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторно звернутися з апеляційною скаргою на дану постанову суду з вмотивованим клопотанням про поновлення строку на її апеляційне оскарження та з наданням належних доказів поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП – повернути особі, яка її подала.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду В.В. Кострицький