Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №523/17727/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №523/17727/25

Суддя: Кострицький В. В.

Номер провадження: 22-ц/813/5694/26

Справа № 523/17727/25

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя — Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді – Назарова М.В., Коновалова В.А.,

розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Аліної С.С., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про стягнення інфлянційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання,-

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст судового рішення, що оскаржується

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року зупинено провадження у цивільній справі №523/17727/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про стягнення інфлянційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, формально зупинивши провадження лише на підставі документів про проходження відповідачем військової служби, без з`ясування реальних перешкод для його участі у справі особисто, через представника або в режимі відеоконференції. Апелянт зазначає, що спір про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних ґрунтується на письмових доказах і не потребує обов`язкової особистої участі відповідача. Вважає, що зупинення провадження на невизначений строк порушує принцип розумності строків розгляду справи та право позивача на ефективний судовий захист, а оскаржувана ухвала є недостатньо вмотивованою.

Щодо явки сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що предметом справи є стягнення інфлянційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Під час розгляду справи 17.02.2026 до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про зупинення провадження в зв`язку з його перебуванням у лавах ЗСУ. Обґрунтовує своє клопотання тим, що він є діючим військово службовцем та не може покидати дислокацію військової частини що унеможливлює його присутність в судових засіданнях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 зазначила, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України).

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан».

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон України № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

Належними доказами для зупинення провадження у справі є документи, що підтверджують перебування особи на військовій службі (військовий квиток, наказ командира тощо).

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Такий припис є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України, об`єктивно позбавлені можливості повноцінно брати участь у судовому процесі й захищати свої права та інтереси.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження є волевиявлення самого військовослужбовця.

У заяві ОСОБА_3 , зокрема, наголосив, що не має можливості особисто брати участь у подальшому розгляді справи у зв`язку з його фактичним перебування у складі Збройних Сил України.

В матеріалах справи міститься військовий квиток серія НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 відповідно до якого він перебуває на військовій службі по мобілізації з 28.09.2025, а також довідка № 13 видана командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 08.01.2026 відповідно до якої ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за призовом в військовій частині НОМЕР_2 (а.с.81)

Отже, беручи до уваги факт проходження ОСОБА_3 військової служби в період дії воєнного стану, зазначена обставина є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання з підстав п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Судова колегія погоджується з указаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлений пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України обов`язок суду зупинити провадження є спеціальною процесуальною гарантією захисту прав військовослужбовця, який виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни.

Розсуд суду щодо незастосування цієї гарантії є обмеженим та ключове значення під час вирішення питання про зупинення провадження має волевиявлення самого військовослужбовця.

Якщо військовослужбовець наполягає на продовженні розгляду справи без його участі або за участю його представника, підстави для зупинення провадження відсутні.

Водночас, якщо військовослужбовець бажає скористатися встановленою законом гарантією та заявляє відповідне клопотання, суд за наявності доказів проходження ним військової служби зобов`язаний зупинити провадження.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 особисто подав заяву про зупинення провадження та прямо зазначив, що у зв`язку з проходженням військової служби не має можливості особисто брати участь у подальшому розгляді справи.

Отже, волевиявлення відповідача спрямоване саме на реалізацію спеціальної процесуальної гарантії, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, а не на продовження розгляду справи без його участі чи за участю представника.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності додаткового встановлення об`єктивної неможливості участі відповідача у розгляді справи колегія суддів відхиляє.

За встановлених у цій справі обставин застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не залежить від надання військовослужбовцем окремих доказів неможливості використання кожного з передбачених законом способів участі у судовому процесі.

Відповідач підтвердив проходження військової служби та особисто заявив про бажання скористатися відповідною процесуальною гарантією, зазначивши, що виконання обов`язків військової служби перешкоджає його участі у розгляді справи.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Посилання апелянта на недостатність військового квитка та довідки військової частини є необґрунтованими, оскільки ці документи підтверджують саме юридично значущу для вирішення заявленого клопотання обставину перебування відповідача на військовій службі. Військовий квиток містить відомості про проходження ОСОБА_3 військової служби за мобілізацією з 28 вересня 2025 року, а довідка військової частини від 08 січня 2026 року № 13 підтверджує продовження такої служби.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують ці відомості.

Доводи щодо можливості залучення представника або участі відповідача в режимі відеоконференції також не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали.

Передбачене статтями 58, 60 ЦПК України право на представництво не покладає на сторону обов`язку доручити ведення справи іншій особі задля продовження її розгляду.

Сама можливість скористатися представництвом чи відеоконференцією не є волевиявленням військовослужбовця на продовження провадження.

Натомість у цій справі відповідач прямо просив зупинити провадження, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував.

Не заслуговують на увагу й посилання на документальний характер спору та відсутність необхідності особистої участі відповідача, оскільки пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не встановлює винятків залежно від предмета позову або виду доказів.

Письмовий характер доказів не усуває права відповідача подавати заперечення, власні розрахунки, докази та клопотання, а тому сам собою не виключає застосування встановленої законом гарантії.

Стосовно доводів про порушення розумних строків колегія суддів зазначає, що тривалість зупинення провадження пов`язана з існуванням визначеної законом обставини.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження зупиняється до припинення перебування сторони у складі відповідного військового формування. Після усунення обставин, що зумовили зупинення, провадження підлягає поновленню в порядку статті 254 ЦПК України. Отже, відсутність наперед визначеної календарної дати поновлення розгляду сама собою не свідчить про незаконність ухвали чи позбавлення позивача права на судовий захист.

Твердження про формальність мотивування ухвали спростовуються тим, що суд першої інстанції встановив факт проходження відповідачем військової служби, зазначив докази на його підтвердження та застосував відповідну норму процесуального закону з урахуванням поданої відповідачем заяви.

Незгода апелянта із застосуванням цієї процесуальної гарантії не свідчить про недостатню вмотивованість судового рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України обов`язкової підстави для зупинення провадження, надав належну оцінку поданим відповідачем доказам та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого факту проходження ОСОБА_3 військової служби та його прямо висловленого бажання скористатися встановленою законом процесуальною гарантією, та фактично вони зводяться до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції, власного тлумачення положень статті 251 ЦПК України та переоцінки обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції навів достатні мотиви, з яких дійшов висновку про наявність установленої законом підстави для зупинення провадження, а доводи апеляційної скарги правильності цих висновків не спростовують.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Питання щодо зупинення провадження у справ вирішено судом першої інстанції по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua