Суд: Дніпровський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №755/10754/24
Суддя: Гаврилова О. В.
Справа №:755/10754/24
Провадження №: 2/755/3774/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" листопада 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Приліпа М.М.,
інші учасники справи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних збитків, -
В С Т А Н О В И В:
До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних збитків.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : борг у розмірі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США; штраф у розмірі 34 000,00 грн; 3% річних у розмірі 9 266,55 грн; інфляційні збитки в розмірі 13 403,46 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 18.09.2023 між сторонами було укладено договір позики грошових коштів у сумі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США. Нотаріально засвідченою заявою відповідач підтвердив факт укладання цього договору та отримання грошей за договором. Згідно умов договору, відповідач зобов`язався повернути позику до 30.12.2023, проте кошти не повернув. Умовами договору передбачена сплата штрафу в сумі 200,00 грн за кожен день прострочення, в разі неповернення чи несвоєчасного повернення грошей. За наведеними в позовній заяві доводами, враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору позики, позивач просить стягнути, крім суми позики в розмірі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США, штраф у розмірі 34 000,00 грн, 3% річних у розмірі 9 266,55 грн та інфляційні втрати в розмірі 13 403,46 грн, нарахування яких починається з дня прострочення боргу, тобто з 31.12.2023.
Справа була передана в провадження судді Яровенко Н.О., у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. (а.с. 16-17)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про поновлення строку для подачі відзиву на позов. Відзив ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишено без розгляду. (а.с. 51-52)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року призначено у даній цивільній справі комплексну технічну експертизу документів та почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Витребувано від ОСОБА_1 оригінал договору позики від 18 вересня 2023 року та оригінал заяви від 18 вересня 2023 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським А.А., за реєстровим № 735. Провадження по справі до отримання висновку експертизи зупинено. (76-77)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року поновлено провадження у даній цивільній справі для розгляду клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертного дослідження, призначеного ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року (а.с. 114)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року клопотання представника відповідача про відмову від проведення технічної експертизи документів, часткове скасування ухвали про призначення комплексної експертизи та призначення почеркознавчої експертизи задоволено частково. Скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року про призначення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи. Призначено у даній цивільній справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Витрати пов`язанні із виконанням цієї ухвали покладено на ОСОБА_2 . Клопотання судових експертів про надання додаткових матеріалів задоволено. Провадження по справі до отримання висновку експертизи зупинено. (а.с. 199-200)
11 лютого 2026 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи без виконання ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи, у зв`язку не оплатою вартості експертизи. (а.с.207)
Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.
Справу передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року справу прийнято до провадження судді Гаврилової О.В., п оновлено провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.212-213)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с.238-240)
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Приліпа М.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з викладених у позовній заяві підстав, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та підкреслив, що відповідач до теперішнього часу жодної виплати за договором позики не здійснив.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомив, свого представника до суду не направив.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Судом установлено, що 18.09.2023 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики (далі - договір), за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США до 30.12.2023, повернення грошей проводиться готівкою всією сумою або її частинами. (а.с.6)
Пунктом 2 договору сторони підтвердили, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.
Позика (або її частина) вважається повернутою з моменту підписання про це відмітки на примірнику позичальника.
Згідно п. 5 договору, при неповерненні чи несвоєчасному поверненні грошей в цілому відповідно до п. 1 цього договору, позичальник сплачує штраф у сумі 200,00 грн за кожний день прострочення сплати боргу. Своїм підписом під цим договором ОСОБА_2 підтвердив факт отримання ним грошей за цим договором в сумі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США від ОСОБА_1 .
Також 18.09.2023 та ОСОБА_2 склав нотаріально посвідчену заяву, якою підтвердив факт укладання договору позики між ним та ОСОБА_1 у м. Києві 18.09.2023, а також отримання ним ( ОСОБА_2 ) грошей за цим договором в сумі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США від ОСОБА_1 . В заяві також підтверджено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позику до 30.12.2023, згідно із умовами договору позики від 18.09.2023. (а.с.7)
Отже, наведені в нотаріально посвідченій заяві відповідача від 18.09.2023 суми коштів та терміни, на які надається позика, узгоджуються зі змістом (текстом) договору позики від 18.09.2023, а самими договором та заявою підтверджується передання позивачем відповідачу та отримання останнім позики до підписання договору, реальність цього договору та укладення останнього, що узгоджується з положеннями ст. 1046 ЦК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року клопотання представника відповідача про відмову від проведення технічної експертизи документів, часткове скасування ухвали про призначення комплексної експертизи та призначення почеркознавчої експертизи задоволено частково. Скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року про призначення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи. Призначено у даній цивільній справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На розгляд експертів поставити наступне питання: Чи виконаний рукописний текст на договорі позики договору позики від 18 вересня 2023 р., та на нотаріально засвідченій заяві від 18 вересня 2023 року за №735 в реєстрі саме ОСОБА_2 ? Витрати пов`язанні із виконанням цієї ухвали покладено на ОСОБА_2 . Клопотання судових експертів про надання додаткових матеріалів задоволено. Провадження по справі до отримання висновку експертизи зупинено. (а.с. 199-200)
11 лютого 2026 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи без виконання ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи, у зв`язку не оплатою вартості експертизи. (а.с.207)
Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, в тому числі її не оплати, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Викладені вище обставини свідчать про те, що відповідач свідомо, розуміючи наслідки вказаних дій, не оплатив витрати по проведенню призначеної за його клопотанням почеркознавчої експертизи, у зв`язку з чим експертиза проведена не була.
З огляду на викладене, суд убачає визначені ст.109 ЦПК України підстави для відмовити у визнанні факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, внаслідок ухилення відповідача від участі в експертизі.
Отже, доказів того, що відповідач не підписував договір та заяву матеріали справи не містять.
Сам договір позики відповідач не оспорював, не просив визнати його недійсним чи неукладеним.
З огляду на викладене суд вважає доведеним, як укладання договору позики між сторонами, так і факт передання коштів у позику у визначеному в договорі розмірі, адже договір позики 18.09.2023 повною мірою відповідає правовій природі договору позики в розумінні ст. 1046, 1047 ЦК України.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.
За встановлених судом фактичних обставин справи, позика була отримана відповідачем як в національній валюті України, так і в іноземній валюті - доларах США, що відображено в договорі та заяві.
Доказів повного або часткового виконання позичальником зобов`язання з повернення отриманих у позику коштів, відповідачем не надано.
Таким чином, є правомірними вимоги позивача по стягнення з відповідача неповернутої позики в сумі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США. Отже в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача штрафу, а також інфляційних втрат та 3% річних, то такі вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим, згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зважаючи на викладене, оскільки право позивача на одержання визначеного умовами договору штрафу, а також визначених частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 проценти річних виникло з 31.12.2023, відповідач, як позичальник звільняється від такої відповідальності в силу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, а саме - в частині стягнення суми позики. В частині вимог про стягнення штрафу, а також інфляційних втрат та 3 проценти річних позов задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 14 608,59 грн (15 140,00 грн *96,49%).
На підставі викладеного, статтями 15, 16, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 1046, 1047, 1049, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 247, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних збитків - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 вересня 2023 року в розмірі 665 000,00 грн та 21 940,00 доларів США, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 14 608,59 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 10 листопада 2026 року.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua