Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №635/9492/26 — Харківський районний суд Харківської області

Суд: Харківський районний суд Харківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №635/9492/26

Суддя: Якішина О. М.

Справа № 635/9492/26

Провадження № 2/635/8350/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Якішиної О.М.

за участю секретар Старишко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи від дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що з 13.09.2023 року сторони перебувають у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син – ОСОБА_4 . Позивач повідомляє, що з 2026 року сторони живуть окремо, ведуть окреме господарство, кожен з них має свій бюджет. Дитина проживає з позивачем, оремо від батька. Тож, з урахуванням факту окремого проживання, позивач бажає в судовому порядку вирішити питання щодо матеріальної підтримки дитини з боку відповідача. Без допомоги батька дитини, позивачу одній дуже важко в теперішніх умовах, зростання цін, воєнного стану утримувати їх спільного сина, створюючи для нього гідні та якісні умови життя, навчання та дозвілля. Тому враховуючи задовільний стан здоров`я відповідача, його матеріальний стан, а також відсутність осіб, які перебувають на його утриманні, позивач вважає за можливе просити суду про стягнення з останнього аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на її користь. Зазначене змушує позивача звернутися до суду.

Ухвалою суду від 07.09.2026 р. провадження у справі відкрито, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10.11.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу залишено без розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. Судова повістка, направлена на адресу зареєстрованого місця проживання позивача, повернулась з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до положень п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про день та час розгляду справи. До позовної заяви позивач надала клопотання про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, в разі неявки відповідача не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судового розгляду повідомлений завчасно та належним чином. Судова повістка, направлена на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулась з відміткою «адресат відсутній», також ОСОБА_2 було повідомлено про день та час розгляду справи шляхом направлення судової повістки про виклик до суду в особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», яка була ним отримана 08.09.2026 року, що відповідно до положень п.п.2,4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про день та час розгляду справи. Заяв та клопотань з приводу розгляду справи відповідач до суду не подав, правом на подачу відзиву до суду не скористався.

Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд, за згодою позивача, розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін по справі.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановив наступне.

Судом встановлено, що сторони з 13.09.2013 року перебувають у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстрований 13.09.2013 року Московським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 870.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання та копії паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , позивач разом з сином зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом положень ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.

Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Такий припис доводить факт підвищеного захисту прав дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.

У ст. 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як встановлено судом, малолітній син сторін проживає разом з матір`ю та фактично знаходиться на її утриманні. Зазначені обставини жодним чином не спростовані відповідачем під час судового розгляду.

Стягнення аліментів у судовому порядку є правом того з батьків, з ким проживає неповнолітня дитина, передбаченим Сімейним Кодексом України, незалежно від надання допомоги на утримання дитини в добровільному порядку.

Відповідачем жодних обставин, які б свідчили про його звільнення від сплати аліментів суду не надано, а тому суд вважає необхідним покладення на останнього аліментного зобов`язання.

Отже, враховуючи викладені обставини, суд вважає необхідним стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки.

Визначаючи розмір аліментів, суд враховує наступне.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Виходячи з положень чинного законодавства України, розмір аліментів, визначений в ч. 5 ст. 183 СК України, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, в тому числі 1/4 частина заробітку (доходу) відповідача на одну дитину, вважається безспірним і таким, що презюмується як необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що аліменти на одну дитину, малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки заробітку відповідача (доходу) є такими, що відповідають засадам справедливості, розумності та є необхідними для забезпечення умов та рівня життя дитини, достатнього для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Суд стягує з відповідача аліменти на користь позивача на утримання дитини, починаючи із дня пред`явлення позову до суду, а саме з 03.08.2026 р. до досягнення повноліття дитиною.

Також, враховуючи те, що позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою за вимогою про стягнення аліментів, судовий збір відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави

Керуючись ст.ст.7, 8, 9-11, 141, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 03.08.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про сторони:

Позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_3

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О.М. Якішина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua