Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №341/1081/26 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Суд: Галицький районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №341/1081/26

Суддя: ОСТРОВСЬКА Н. І.

Єдиний унікальний номер 341/1081/26

Номер провадження 2/341/897/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Островської Н. І., за участю секретаря судових засідань Гомерди Г.М., розглянувши позовну заяву ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал» (юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус. 28) до ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,

встановив:

03.02.2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» уклали Договір про споживчий кредит № 1435503 , підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовми якого ОСОБА_1 отримала 8000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором.

29.12.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»(далі - Позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 58–МЛ від 29.12.2020 р.

Відповідач умови договору не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 21486,72 грн., яка складається з : 1. прострочена заборгованість за сумою кредиту – 6173,1 грн. 2. прострочена заборгованість за сумою відсотків – 14353,62 грн. 3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту – 960 грн.

Ухвалою суду від 23.06.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

14.07.2026 представник відповідача Крохмалюк С.С. скерувала до суду заяву, в якій просила відмовити у позові, посилаючись на те, що перебіг строку позовної давності у правовідносних, які є предметом розгляду в даній справі, розпочався з 24.02.2020 і завершився 24.02.2023 року.

11.08.2026 представник позивача Усенко М.І. в додаткових поясненнях заперечує застосування строків позовної давності, та зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, позовну заяву просить задовольнити.

Судові засідання 14.07.2026, 17.08.2026, 21.09.2026, 21.10.2026 відкладалися у зв`язку із клопотанням представника відповідача, перебуванням судді в нарадчій кімнаті по кримінальній справі та неявкою учасників справи.

04.11.2026 представник позивача Усенко М.І. в судове засідання не з`явився, в позовних вимогах не заперечував щодо розгляду справи без його участі та ухвалення по справі заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача та її представника. У вказаній заяві представник просила зменшити розмір нарахованих відсотків та задовольнити витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, 03.02.2020 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1435503 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, за яким кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на суму 8 000,00 грн, строком на 20 днів (а. с. 6-9).

Згідно з розділом 1 договору: сума кредиту становить 8000.00 грн. у валюті: Українські гривні.; кредит надається строком на 20 днів з 03.02.2020; дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 23.02.2020; сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 4960.00 грн. в грошовому виразі та 1,132.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі; комісія за надання кредиту: 960.00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом: 4000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора N98936, відправленого 03.02.2020 на відповідний номер мобільного телефону (а. с. 9 на зворотній стороні).

Факт перерахування коштів відповідачу в розмірі 8 000,00 грн підтверджується платіжним дорученням № 14732115 від 03.02.2020 (а. с.11).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1435503 від 03.02.2020 року сума боргу становить 21 486,72 грн, з яких: 6 173,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 353,62 грн заборгованість за відсотками; 960,00 грн – заборгованість за комісією (а. с. 11 на зворотній стороні - 12).

29.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №58-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників (а. с. 13-20).

Відповідно до акта приймання-передачі реєстру боржників від 29.12.2020 року до договору факторингу №58-МЛ від 29.12.2020 року та витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №58-МЛ від 29.12.2020, перейшло право вимоги до 13 237 боржників на загальну суму заборгованості, у тому числі, за кредитним договором № 1435503 до боржника ОСОБА_1 в розмірі 21 486,72 грн. (а. с. 20 на зворотній стороні – 21 на зворотній стороні)

Отже, до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу №58-МЛ від 29.12.2020 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 21 486,72 грн., з яких: 6 173,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 353,62 грн заборгованість за відсотками; 960,00 грн – заборгованість за комісією.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та, перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, дійшов наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З дослідженого судом кредитного договору №1435503 від 03.02.2020 року встановлено, що його укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Як встановлено судом, кредитний договір №1435503 від 03.02.2020 року укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписано сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону, а саме: з боку позикодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразових ідентифікаторів, та за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилалося на те, що заборгованість відповідача становить 21 486,72 грн., з яких: 6 173,10 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 14 353,62. - заборгованість за відсотками; 960,00 грн. - заборгованість за комісією.

Так, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 р. у справі № 359/2703/15ц).

Згідно з п. 1.3 договору строк дії кредитного договору становить 20 днів з 03.02.2020 року по 23.02.2020 року.

Відповідно до п. 2.3.1. Договору, продовження строку користування кредитом (пролонгація) можливе виключно за умови вчинення позичальником дій, передбачених Розділом 6 Правил, зокрема — сплати комісії та визначеної частини заборгованості. Однак, Позивачем до матеріалів справи не долучено зазначені Правила. Оскільки цей документ, який регулює порядок та умови пролонгації, у справі відсутній, суд позбавлений можливості дослідити його зміст та посилатися на нього. З огляду на це, твердження Позивача про продовження строку дії кредиту є недоведеними та необґрунтованими.

Відповідно до п.1.3 договору, процентна ставка за договором становить 2,5 % в день.

Отже, проценти повинні бути нараховані за період з 03.02.2020 року по 23.02.2020 року і після цього строку нарахування процентів припиняється.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості за договором №1435503 від 03.02.2020 року вбачається, що позивачем нараховано заборгованість зі сплати процентів за період з 03.02.2020 року по 29.05.2020 року, тобто за межами строку кредитування, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок.

Так, 8 000,00 грн. (сума кредиту) х 2,5 % = 200,00 грн. сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у коштами.

Таким чином, розмір заборгованості за відсотками за договором становить: 4 000,00 грн. (200,00 грн. х 20 днів).

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. За вказаних обставин відсотки, нараховані поза межами встановленого строку 20 днів не підлягають стягненню, оскільки нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Положеннями статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з наданого ТОВ «МІЛОАН» розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 частково погашено кредитні зобов`язання на загальну суму 8 645,32 грн, з яких: 1 826,90 грн спрямовано на погашення тіла кредиту, 4 991,52 грн — на сплату відсотків, а 1 826,90 грн — на оплату комісії за управління та обслуговування кредиту.

Судом встановлено, що за період з 03.02.2020 по 23.02.2020 ОСОБА_1 підлягали нарахуванню відсотки у розмірі 4 000,00 грн. Разом з тим, згідно з розрахунком позивача, Відповідач сплатив 4 991,52 грн відсотків. Таким чином, сума переплати за відсотками становить 991,52 грн (4 991,52 - 4 000,00), яка підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту.

Крім того, дослідивши зміст Кредитного договору № 1435503 від 03.02.2020, суд встановив, що його умовами не передбачено нарахування та стягнення комісії за управління та обслуговування кредиту. Попри це, позивач зарахував сплачені Відповідачем кошти в розмірі 1 826,90 грн як оплату вказаної комісії.

Зважаючи на відсутність правових підстав для стягнення зазначеної комісії, суд вважає за можливе безпідставно зараховані кошти у розмірі 1 826,90 грн також віднести на погашення основного боргу (тіла кредиту).

Враховуючи, що первісний розмір тіла кредиту становив 8 000,00 грн, а загальна сума коштів, що підлягає зарахуванню на його погашення, складає 4 645,32 грн (1 826,90 грн за розрахунком + 991,52 грн переплати за відсотками + 1 826,90 грн безпідставної комісії), суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 354,68 грн.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту суд зазначає наступне.

За умовами кредитного договору № 1435503 від 03.02.2020 передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 960,00 грн.

Зазначеним договором передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає договір. Позичальник підтверджує ознайомлення з інформацією, передбаченою законодавством України, зокрема ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Аналізуючи умови даного кредитного договору, суд дійшов висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а заявкою кредитного договору передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення комісії в сумі 960,00 грн. підлягають задоволенню.

Разом із тим, представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності у спорі. Розглядаючи подану заяву, суд виходить з наступного.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно зі ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Суд не погоджується з аргументами представника відповідача, наведеними у заяві про застосування позовної давності та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке:

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Зазначена постанова була неодноразово продовжена КМУ і остаточно скасована лише 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

При цьому, на період дії карантину урядом було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Окрім того, суд звертає увагу на те, що законом №2120-ІХ від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Тому, з урахуванням того, що з 24.02.2022 року на території України запроваджено воєнний стан, з цього часу строк позовної давності також продовжено у зв`язку з воєнним станом.

Отже, у даній справі відсутні визначені законом підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Вказані витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу позивачем надано суду договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, укладений з АО «Апологет», акт № Д/26332 від 14.04.2026, детальний опис наданих послуг до акту №Д/26332 від 14.04.2026.

Відповідно до вказаних документів загальна сума витрат на надання професійної (правничої) допомоги склала 8 000,00 грн. (а.с.25-26).

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд вважає, що вони мають необґрунтовану завищену вартість. Також, судом встановлена не співмірність заявленого розміру витрат на професійну (правничу) допомогу складності справи та фактично виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).

Слід зауважити, що дана категорія справ про стягнення заборгованості за кредитним договором є поширеною та сталою у судовій практиці, не потребує поглиблених знань та глибокого аналізу норм чинного законодавства.

Обсяг доказів поданих в обґрунтування заявлених вимог не значний, у зв`язку з чим суд вважає що позивачем не доведено співмірність оплати послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в даному випадку.

Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також з урахуванням очевидної не співмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу, та беручи до уваги п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, а також заперечення відповідача щодо зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 606,45 грн. Зазначена сума є пропорційною, обґрунтованою та неминучою для позивача, який був змушений звернутися за професійною правничою допомогою. Оскільки позовні вимоги задоволено частково — на 20,08 %, суд здійснює пропорційний розподіл витрат, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 1 606,45 грн. замість заявлених 8 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже з відповідача слід стягнути на користь позивача 534,62 грн. судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 247, 263-265, 267, 273, 274, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд-

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал» (юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус. 28, ЄДРПОУ: 35234236) заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 314,68 грн., з яких: 3 354,68 грн. - заборгованість за кредитом, 960,00 грн. - заборгованість за комісією за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал» (юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус. 28, ЄДРПОУ: 35234236) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 534,62 грн. та 1 606,45 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua