Суд: Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №473/5561/26
Суддя: Булкат М. С.
Справа № 473/5561/26
РІШЕННЯ
іменем України
"10" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої – судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,
встановив:
06 жовтня 2026 року до суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивачка просить зняти арешт з нерухомого майна на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , щодо власника ОСОБА_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 30.06.2006 Другою Вознесенською державною нотаріальною конторою.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що 30 січня 2002 року набула у власність житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який у подальшому визнано дійсним рішенням суду від 15 березня 2023 року. У липні 2026 року під час оформлення договору купівлі-продажу зазначеного будинку нотаріусом було виявлено арешт на 1/2 його частку, накладений ще 07 листопада 2000 року щодо ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження на користь ОСОБА_3 .
Позивачка стверджує, що арешт було помилково зареєстровано щодо будинку АДРЕСА_1 , оскільки ще у 1991 році нумерацію відповідного будинку було змінено на АДРЕСА_2 , а 1/2 частку будинку № 87 у 2004 році передано стягувачу за результатами прилюдних торгів. Крім того, зазначає, що виконавче провадження завершене, його матеріали знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання, а сама позивачка не була стороною зазначеного виконавчого провадження та не є боржником.
З огляду на викладене позивачка вважає, що подальше існування арешту порушує її право власності та перешкоджає розпорядженню належним їй нерухомим майном, у зв`язку з чим просить суд зняти відповідне обтяження.
В судове засідання позивачка, ОСОБА_1 , не з`явилася, проте надала заяву про розгляд справи без її участі.
В судове засідання представник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не з`явився, належним чином повідомлений.
Третя особа, ОСОБА_2 , не з`явилася, проте надала суду заяву про розгляд без її участі.
Третя особа, ОСОБА_3 , не з`явилася, належним чином повідомлена.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 30 січня 2002 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який зареєстровано 14 лютого 2002 року. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2023 року зазначений договір визнано дійсним (а. с. 6,8-9).
У липні 2026 року під час звернення до нотаріуса з метою відчуження належного їй нерухомого майна позивачці стало відомо про наявність арешту на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрованого 30 червня 2006 року за реєстраційним номером 3401208 на підставі постанови державної виконавчої служби від 07 листопада 2000 року щодо боржника ОСОБА_2 (а. с. 4).
Також встановлено, що зазначений арешт було накладено в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду від 21 вересня 2000 року про стягнення з ОСОБА_2 коштів на користь ОСОБА_3 . Водночас, за твердженням позивачки, рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 19 лютого 1991 року № 51 нумерацію будинку АДРЕСА_3 , а 1/2 частку будинку АДРЕСА_2 у подальшому передано ОСОБА_3 за результатами прилюдних торгів у 2004 році (а. с. 13-14).
Крім того, виконавче провадження завершене, а його матеріали знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання. Позивачка стороною зазначеного виконавчого провадження не була та боржником за ним не є.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Вимоги позивачки, що ґрунтуються на її праві на мирне володіння майном, спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права власності, оскільки наявність арешту нерухомого майна обмежує можливість вільно розпоряджатися належним їй житловим будинком.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08.12.2022 у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що особа, яка є власником майна, має право вимагати його звільнення з-під арешту у випадку, якщо такий арешт порушує її право власності та перешкоджає вільному розпорядженню належним їй майном. При цьому визначальним є встановлення належності спірного майна позивачці, а також наявності або відсутності законних підстав для подальшого збереження арешту.
У цій справі судом встановлено, що арешт на 1/2 частку житлового будинку було накладено у 2000 році в межах виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 , тоді як позивачка ОСОБА_1 не була боржником у зазначеному виконавчому провадженні та не мала жодного відношення до боргових зобов`язань останньої. Водночас позивачка набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 січня 2002 року.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 19 лютого 1991 року № 51 нумерацію житлового будинку АДРЕСА_1 було змінено на АДРЕСА_2 . Однак арешт нерухомого майна постановою державного виконавця від 07 листопада 2000 року було накладено із зазначенням попередньої адресної нумерації будинку — АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 24 квітня 2004 року 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 було передано у власність ОСОБА_3 .
Таким чином, судом встановлено, що арешт був накладений у межах виконавчого провадження щодо майна ОСОБА_2 , а не позивачки. При цьому невідповідність адресної нумерації будинку, яка виникла внаслідок її зміни ще у 1991 році, призвела до збереження в реєстрі обтяження із зазначенням попереднього номера будинку. Позивачка не є боржником у зазначеному виконавчому провадженні, а тому не повинна зазнавати обмежень у здійсненні свого права власності у зв`язку з виконанням зобов`язань іншої особи.
За таких обставин суд доходить висновку, що подальше збереження арешту за відсутності встановлених правових підстав для обмеження права власності позивачки є невиправданим втручанням у її право мирного володіння майном, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про зняття арешту.
З огляду на викладене суд вважає можливим задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 та зняти арешт з нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 (накладений постановою про арешт майна боржника б/н від 07.11.2000 р., власник ОСОБА_2 , дата державної реєстрації обтяження – 30.06.2006 р.; номер запису обтяження – 3401208).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна- задовольнити.
Зняти арешт з нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 (накладений постановою про арешт майна боржника б/н від 07.11.2000 р., Другою Вознесенською державною нотаріальною конторою; номер запису обтяження – 3401208).
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст складено 10 листопада 2026 року.
Суддя: М. С. Булкат
Оригінал: reyestr.court.gov.ua