Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №127/23931/26
Суддя: Сичук М. М.
Справа № 127/23931/26
Провадження № 2/127/6563/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Перша Вінницька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Троян Алла Степанівна, про зняття арешту з нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на праві власності належить частка квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири була його мати ОСОБА_2 .
Право власності на зазначене нерухоме майно було оформлено на підставі свідоцтва про право власності від 27 червня 1996 року, а відповідний запис зареєстровано у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації 25 серпня 1996 року за реєстровим № 652/25743.
Позивач зазначає, що його брат ОСОБА_3 власником спірної квартири не був, однак у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявні відомості про арешт нерухомого майна, зареєстровані щодо нього, які поширюються на вказану квартиру.
Згідно з наявною реєстраційною інформацією, арешт нерухомого майна зареєстровано 20 липня 2007 року за реєстраційним номером обтяження 5337406. Підставою для внесення відповідного запису зазначено повідомлення ДВ-7-Л від 11 квітня 2000 року, видане Ленінським районним відділом державної виконавчої служби.
Позивач вказує, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як його мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна їй частка квартири. Позивач звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, однак через наявність зазначеного арешту не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину та здійснити державну реєстрацію відповідного речового права.
Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Троян Алли Степанівни від 16 червня 2026 року за № 182/02-31 позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії — видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, у зв`язку з наявністю зареєстрованого обтяження.
З метою з`ясування підстав накладення арешту та можливості його зняття приватний нотаріус зверталася до органу державної виконавчої служби із відповідним запитом від 13 травня 2026 року № 122/02-14.
Однак у відповіді від 29 червня 2026 року орган державної виконавчої служби повідомив про неможливість перевірити обставини накладення арешту, оскільки строк зберігання матеріалів виконавчих проваджень становить три роки, у зв`язку із чим відомості щодо виконавчого провадження, на підставі якого було зареєстровано відповідне обтяження, відсутні.
Позивач вважає, що подальше збереження арешту на квартирі, яка належала йому та його матері, за відсутності підтвердження належності цього нерухомого майна боржнику ОСОБА_3 , порушує його право власності та створює перешкоди в оформленні спадкових прав.
У зв`язку з наведеним позивач просить зняти арешт з нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , та припинити відповідне обтяження, зареєстроване за № 5337406.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 липня 2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Троян Алли Степанівни належним чином засвідчену копію спадкової справи № 28/2025, заведеної 26 вересня 2025 року, реєстровий № 74650127.
У подальшому представник позивача звернулася до суду із клопотанням про поновлення процесуального строку та залучення до участі у справі співвідповідача Виконавчого комітету Вінницької міської ради.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до відповіді Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці від 10 вересня 2026 року № 120482, єдиним виконавчим провадженням, яке перебувало на виконанні щодо ОСОБА_3 , було виконавче провадження щодо стягнення адміністративного штрафу в сумі 238 грн, накладеного адміністративною комісією.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2026 року клопотання представника позивача задоволено, поновлено процесуальний строк та залучено до участі у справі як співвідповідача Виконавчий комітет Вінницької міської ради. Співвідповідачу направлено копії позовної заяви та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
Представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Рибак Людмила Миколаївна подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Касяновський М.С. подав до суду клопотання, сформоване в системі «Електронний суд» 05 жовтня 2026 року, про розгляд справи за його відсутності.
Представник співвідповідача Виконавчого комітету Вінницької міської ради, представник третьої особи Першої Вінницької державної нотаріальної контори та третя особа приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Троян Алла Степанівна у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та перевіривши їх на відповідність нормам матеріального і процесуального права, дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 27 червня 1996 року співвласниками квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано 25 серпня 1996 року у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 652/25743.
Таким чином, право власності ОСОБА_1 на частку спірної квартири виникло задовго до внесення до реєстру відомостей про її арешт.
При цьому зі змісту наданих документів убачається, що ОСОБА_3 власником спірної квартири не значився, а документів, які б підтверджували набуття ним права власності на квартиру або її частину, матеріали справи не містять.
Як убачається з інформації з реєстрів щодо обтяження нерухомого майна, 20 липня 2007 року за реєстраційним номером 5337406 зареєстровано арешт нерухомого майна на підставі повідомлення ДВ-7-Л від 11 квітня 2000 року, виданого Ленінським районним відділом державної виконавчої служби, щодо ОСОБА_3 .
Отже, реєстраційний запис про обтяження стосується особи, яка не була власником квартири на час виникнення права власності у позивача та його матері.
Сам собою факт проживання або реєстрації місця проживання особи у квартирі не є правовстановлюючою підставою для набуття права власності на таке нерухоме майно та не надає державному виконавцю права звертати стягнення на майно, яке належить іншим особам.
Арешт майна у виконавчому провадженні є заходом примусового виконання рішення, метою якого є забезпечення реального виконання відповідного рішення за рахунок майна боржника.
На час виникнення спірних правовідносин та накладення арешту діяли положення Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, якими було передбачено можливість звернення стягнення на майно боржника та накладення на нього арешту з метою забезпечення виконання виконавчого документа.
Наведене правове регулювання не передбачало можливості застосування арешту до майна, яке належить особі, що не є боржником у виконавчому провадженні, за відсутності передбачених законом підстав для звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зазначена норма передбачає спеціальний спосіб судового захисту прав власника майна, яке було обтяжене арештом у межах виконавчого провадження, однак не належить боржникові.
При цьому правова позиція Верховного Суду полягає в тому, що власник майна може звернутися з позовом як про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, так і лише з вимогою про зняття арешту, якщо спір щодо належності права власності на майно відсутній.
Такі висновки наведені, зокрема, в огляді судової практики Верховного Суду щодо застосування законодавства про виконавче провадження, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц та Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 922/1334/17.
Суд також бере до уваги, що арешт нерухомого майна зареєстровано щодо ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після смерті ОСОБА_3 .
Із постанови приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Троян А.С. від 16 червня 2026 року № 182/02-31 убачається, що у межах спадкової справи № 28/2025, заведеної 26 вересня 2025 року за реєстровим № 74650127, позивач звернувся з метою оформлення спадкових прав після смерті матері.
Водночас нотаріусом встановлено наявність заповіту від 22 січня 2014 року, зареєстрованого за № 1-166, згідно з яким належна спадкодавцю частка квартири була заповідана ОСОБА_3 .
Однак ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Отже, факт складання заповіту на ім`я ОСОБА_3 не свідчить про набуття ним права власності на частку квартири після смерті матері, оскільки він помер раніше за спадкодавця та не був живим на час відкриття спадщини.
При цьому положення статті 1276 ЦК України щодо спадкової трансмісії до цих правовідносин не застосовуються, оскільки спадкова трансмісія передбачає смерть спадкоємця після відкриття спадщини, тоді як у даному випадку смерть особи, зазначеної у заповіті, настала до смерті заповідачки.
Водночас питання про остаточний склад усіх спадкоємців та визначення належних їм часток у спадщині не є безпосереднім предметом розгляду цієї справи. Суд у межах заявлених вимог вирішує питання про наявність правових підстав для подальшого збереження арешту на квартирі, яка належала позивачу та його матері, а не особі, зазначеній у реєстраційному записі як боржник.
Таким чином, наявність спадкових прав позивача та відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявність арешту підтверджують наявність у нього законного інтересу щодо усунення відповідного обтяження.
З матеріалів справи також убачається, що Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці у відповіді від 29 червня 2026 року повідомив про неможливість перевірки відомостей щодо виконавчого провадження, на підставі якого було внесено відповідний запис, з огляду на строки зберігання архівних матеріалів.
Надалі, відповідно до відповіді від 10 вересня 2026 року № 120482, орган державної виконавчої служби повідомив про наявність відомостей щодо виконавчого провадження стосовно ОСОБА_3 з примусового виконання постанови адміністративної комісії про стягнення штрафу в сумі 238 грн.
Однак сам факт існування виконавчого провадження щодо стягнення адміністративного штрафу не підтверджує належності спірної квартири боржнику та не є доказом наявності у нього права власності на це нерухоме майно.
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 або була набута ним на будь-якій законній підставі.
Відповідачем не надано доказів, які б спростовували відомості, що містяться у правовстановлюючому документі від 27 червня 1996 року, та підтверджували б наявність у ОСОБА_3 речових прав на спірну квартиру.
За таких обставин суд приходить до висновку, що збереження арешту на квартирі, яка не належала особі, щодо якої зареєстровано обтяження, не відповідає меті виконавчого провадження та призводить до безпідставного обмеження прав власника нерухомого майна.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Отже, застосування такого обмеження можливе лише щодо майна боржника, а не щодо майна сторонньої особи, право власності якої підтверджено належними правовстановлюючими документами.
Відсутність у органу державної виконавчої служби архівних матеріалів виконавчого провадження сама по собі не може свідчити про наявність законних підстав для подальшого збереження арешту на нерухомому майні особи, яка не була боржником у відповідному виконавчому провадженні.
При цьому у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у справі № 2-2744/2010 звернуто увагу на необхідність встановлення конкретних обставин і підстав завершення виконавчого провадження, зокрема у випадках знищення архівних матеріалів, а не формального збереження обтяження без з`ясування його правових підстав.
Суд також враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом суспільства і вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
У даному випадку тривале збереження арешту, зареєстрованого щодо особи, яка не була власником спірної квартири, за відсутності належного підтвердження правових підстав для такого обмеження, створює для позивача надмірний тягар та перешкоджає реалізації його майнових прав.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права та обтяження речових прав вносяться до Державного реєстру прав на підставі відповідних документів та рішень.
Згідно з частиною третьою статті 26 зазначеного Закону відомості про речові права та обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених законом. У разі наявності підстав для припинення обтяження відповідне речове право чи обтяження припиняється шляхом проведення державної реєстрації припинення такого обтяження.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зняття арешту з нерухомого майна та припинення зареєстрованого обтяження, що забезпечить можливість проведення відповідної державної реєстрації припинення обтяження у встановленому законом порядку.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд бере до уваги, що позивачем надано правовстановлюючий документ, який підтверджує його право власності на частку квартири, реєстраційну інформацію про наявність арешту, документи про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю зазначеного обтяження.
Водночас відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що спірна квартира належала боржнику ОСОБА_3 , або що існують інші передбачені законом підстави для збереження арешту саме на цьому нерухомому майні.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що подальше існування арешту порушує права та законні інтереси позивача, перешкоджає йому здійснювати правомочності власника та оформити спадкові права, а тому наявні правові підстави для зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 .
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 211, 259, 263–265, 273 ЦПК України, статтями 15, 16, 321, 386, 391, 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1245, 1261, 1268, 1296 ЦК України, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Перша Вінницька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Троян Алла Степанівна, про зняття арешту з нерухомого майна задовольнити повністю.
Зняти арешт з нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 20.07.2007, накладений на підставі повідомлення ДВ-7-Л від 11 квітня 2000 року, виданого Ленінським районним відділом державної виконавчої служби, зареєстрований 20 липня 2007 року за реєстраційним номером обтяження 5337406.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач Перший відділ державної виконавчої служби міста Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України;
Співвідповідач Виконавчий комітет Вінницької міської ради 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59 код ЄДРПОУ 03084813;
Третя особа Перша Вінницька державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02885735, адреса: вул. Хмельницьке шосе,7, м. Вінниця;
Третя особа Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Троян Алла Степанівна 21030, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 73/20.
Повний текст рішення суду складено 06.11.2026.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua