Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №910/15324/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: кредитування, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №910/15324/25

Суддя: Власов Ю.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/15324/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - Бугайцов Є. В.,

відповідача - Колісник О.В., Юрків Р. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02 березня 2026 року (суддя Бондарчук В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Колесник Р.М., судді: Горбасенко П.В., Сковородіна О.М.)

у справі № 910/15324/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавань Солар 2"

до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавань Солар 2" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -відповідач) про: 1) визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у застосуванні мораторію на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), викладене в листах від 09 вересня 2025 року № 55/1-06/116255/2025 та від 27 жовтня 2025 року № 55/1-06/137878/2025 (про відмову у перегляді рішення щодо застосування мораторію); 2) зобов`язання відповідача застосувати до позивача мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії від 11 серпня 2017 року № 1101/31/2, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію.

2. Позов мотивований необґрунтованою відмовою відповідача у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням згідно з кредитним договором, передбаченого розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2026 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову у застосуванні мораторію на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), викладене в листах від 09 вересня 2025 року № 55/1-06/116255/2025 та від 27 жовтня 2025 року № 55/1-06/137878/2025 (про відмову у перегляді рішення щодо застосування мораторію).

Зобов`язано відповідача застосувати до позивача мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії від 11 серпня 2017 року № 1101/31/2, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію.

4. Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції виходив з того, що банк поклав в основу відмови результати аналізу даних, отриманих із джерел, які, на думку суду, не є належними для визначення сукупного річного доходу позичальника та пов`язаних із ним контрагентів, та неправильно визначив відповідні фінансові показники. Суд вважав, що наведений відповідачем розрахунок не підтверджує невідповідності позивача критерію, передбаченому підпунктом 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Суд першої інстанції також урахував, що електростанція позивача розташована в місті Бериславі Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією, а надалі було віднесене до територій активних бойових дій. Воєнні дії та пошкодження енергетичної інфраструктури унеможливили повноцінне провадження господарської діяльності позивача та отримання ним доходу від виробництва й відпуску електричної енергії.

5. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про задоволення цього позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні цього позову.

7. Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

8. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючий, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.

9. Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Частиною 2 статті 300 ГПК України визначено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. На обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

13. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій здійснили підміну цивільно-правової категорії бухгалтерським показником, що призвело до неправильного тлумачення змісту норми права; неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, положення НП(С)БО 1 та пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, не врахувавши спеціальне регулювання НБУ. Ототожнення судами "сукупного річного доходу" з "чистим прибутком" є юридично та економічно необґрунтованим.

Доводи інших учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11 серпня 2017 року між позивачем (позичальник) та відповідачем (банк) укладено договір кредитної лінії № 1101/31/2 з метою фінансування будівництва наземної фотоелектричної сонячної електростанції "Таванська 2", що розташована в м. Берислав, Бериславського району, Херсонської області.

15. Виконання зобов`язань за цим кредитним договором забезпечене заставою (іпотекою) майна: наземна фотоелектрична сонячна електростанція "Таванська 2", яка розташована за адресою: Херсонська область, Бериславський район, м. Берислав, вул. Гордієнка Кості, буд. 70 згідно з договором застави від 24 травня 2018 року № 1101/31/2-26, укладеного між позивачем та відповідачем.

16. 31 жовтня 2017 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановою № 1318 "Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ "Тавань Солар 2", позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії.

17. 11 січня 2018 року НКРЕКП постановою № 32 "Про встановлення зеленого тарифу" установлено позивачу "зелений" тариф на електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01 січня 2030 року.

18. Позивач є господарюючим суб`єктом, який здійснює виробництво та відпуск електричної енергії з альтернативних джерел енергії до Об`єднаної енергетичної мережі України і відноситься до підприємств критичної інфраструктури, що здійснює виробництво електричної енергії у Херсонській області.

19. Згідно Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, місто Берислав Херсонської області перебувало в окупації з 09 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року (розділ ІІ тимчасово окуповані РФ території України), перебувало на територіях можливих бойових дій з 11 листопада 2022 року до 01 травня 2023 року та перебуває на територіях активних бойових дій на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (пункт 3 розділ І) з 01 травня 2023 року по теперішній час.

20. Внаслідок воєнних дій та руйнування енергетичної інфраструктури, зокрема, руйнування електропідстанції (неможливість відпуску електроенергії) ТОВ "Тавань Солар 2" зазнало впливу обставин непереборної сили, що зупинили діяльність останнього та унеможливлюють виконання взятих на себе зобов`язань.

21. 22 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування мораторію на виконання кредитного зобов`язання, в якій просив відповідно до пункту 26 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, доповненого Законом України від 27 березня 2025 року № 4340-ІХ, на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після його припинення чи скасування, застосувати до позивача мораторій на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає суму основного боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства).

22. Зокрема у цій заяві позивач зазначив таку інформацію: електростанція станом на дату подання цієї заяви розташована на території, що включена до переліку територій активних бойових дій, де функціонують державні електронні інформаційні ресурси з 01 травня 2023 року; оціночна вартість зазначеного заставного майна на дату укладення договору застави становила 229 550 983,19 грн, та складає більше 50% від загальної вартості застави за кредитним договором; фінансові показники товариства відповідають критеріям, визначеним Законом України від 27 березня 2025 року № 4340-IX. Зокрема, річний дохід товариства за 2021 рік становив 41808,9 тис. гривень, а за останній звітний рік (2024 рік) - 29,6 тис. гривень; протягом дії воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, товариство не здійснювало виплат дивідендів.

23. Листом від 09 вересня 2025 року № 55/1-06/116255/2025 відповідач відмовив позивачу у введенні мораторію, посилаючись на те, що надана позичальником інформація про дохід за 2021 та 2024 роки не містить відомостей про дохід контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України, а також те, що позичальник не відповідає критерію, передбаченому підпунктом 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Зокрема, відповідач у цьому листі зазначив, що за результатом проведеного аналізу інформації, отриманої з відкритих джерел (https://youcontrol.com.ua), ОСОБА_1 , на підставі критеріїв, встановлених Національним банком України, є спільним контролером групи пов`язаних контрагентів, до складу якої входять, крім позичальника, також наступні компанії: ТОВ "Астерія Солар" (код ЄДРПОУ 41530140); ТОВ "Тавань Солар 1" (код ЄДРПОУ 40744292); ТОВ "Тавань Солар 3" (код ЄДРПОУ 40813879); ТОВ "Альте Сервіс" (код ЄДРПОУ 42609237); АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Акюмент" (код ЄДРПОУ 43105244); ТОВ "Мірум" (код ЄДРПОУ 43604989); ТОВ "Альте Фудз Південь" (код ЄДРПОУ 44409790); ТОВ "Альте Фудз" (код ЄДРПОУ 38615627); ТОВ "Альте" (код ЄДРПОУ 42704288); ТОВ "Альте 2" (код ЄДРПОУ 42703965); ТОВ "Екско" (код ЄДРПОУ 21562179). Відповідач на підставі вказаної інформації зробив розрахунок сукупного річного доходу позивача та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, а саме: за 2021 рік - 309 358 800,00 грн; за 2024 рік - 442 523 200,00 грн, що у співвідношенні становить 143%.

24. За таких обставин, відповідач вважає, що сукупний річний дохід позивача за попередній звітний рік - 2024 рік перевищує 75 % його річного доходу за 2021 рік (на 143 %), а тому позивач не відповідає підпункту 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України для застосування до його зобов`язань мораторію.

25. Не погоджуючись із таким розрахунком відповідача, позивач листом від 17 жовтня 2025 року повідомив відповідача, що оскільки відповідно до фінансової звітності за 2021 та 2024 роки річний дохід позивача за 2024 рік становив 25,3 тис. гривень, а сукупний річний дохід позичальника та пов`язаних з ним контрагентів становить за 2024 рік: 100 987 100 грн (мінус, тобто збиток). Відповідно, співвідношення сукупного річного доходу за 2024 рік до сукупного річного доходу за 2021 рік (133 461 800,00 грн), % (з пороговим показником 75%) позичальника та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів становить - 176 % (мінус 176 %), а тому, на думку позивача, у відповідача відсутні підстави посилатися на підпункт 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

26. 27 жовтня 2025 року відповідач листом за вих. № 55/1-06/137878/2025 вдруге відмовив позивачу у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за кредитним договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

27. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою відповідача є рішення Господарського суду міста Києва від 02 березня 2026 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2026 року.

28. Перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

29. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

30. Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2024 року у справі № 910/14049/23 дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

31. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

32. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

33. Спір у цій справі № 910/15324/25 стосується наявності у позивача права на застосування мораторію, передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" ЦК України, та правових наслідків відмови кредитора у застосуванні такого мораторію.

34. Закон України від 27 березня 2025 року № 4340-IX "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану", який набрав чинності 10 серпня 2025 року, доповнив розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктами 23-36, якими встановлено спеціальний механізм захисту окремих позичальників - суб`єктів господарювання, майно яких опинилося на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях.

35. Так, згідно з пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (заява), за сукупності таких умов: 1) сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України) не перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; 2) договір кредиту (позики) з позичальником було укладено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану"; 3) виконання зобов`язання за договором кредиту (позики) забезпечено заставою, іпотекою: а) нерухомого майна, обладнання та/або устаткування, яке визначено індивідуальними ознаками, відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства та станом на день подання заяви знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; та/або б) транспортних засобів, які знищено, загублено, викрадено, втрачено та/або які вибули з володіння позичальника не з його волі іншим шляхом на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Факт знищення, загублення, викрадення, втрати та/або вибуття з володіння позичальника (його правонаступника) не з його волі іншим шляхом транспортного засобу може підтверджуватися заявою про вчинення кримінального правопорушення та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних проваджень, відкритих не пізніше 30 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану", а якщо такі обставини виникли після набрання ним чинності - відкритих не пізніше 180 днів з дня початку бойових дій на відповідній території або з дня початку її тимчасової окупації Російською Федерацією, визначеного відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; 4) на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 цього пункту, становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики); 5) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік (з урахуванням контрагентів, передбачених підпунктом 1 цього пункту) не перевищує 75 відсотків його річного доходу за 2021 рік; або загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, не перевищує 50 відсотків загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році. При визначенні загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника, не враховуються угіддя, які розташовані на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; 6) загальна сума дивідендів, виплачених позичальником з дня, коли застава, іпотека отримали статус, передбачений підпунктом 3 цього пункту, до дня подання заяви, становить не більше 20 відсотків від суми основного боргу за договором кредиту (позики). Ця умова не поширюється на виплату дивідендів загальною сумою менше 150 тисяч гривень.

36. Відповідно до пункту 24 вказаного розділу позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики). Заява підписується позичальником або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій). Заява в електронній формі підписується відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". У заяві зазначаються: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб - підприємців) позичальника (його правонаступника), його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб - підприємців), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - підприємців), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності); 2) повне найменування кредитора, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 3) реквізити та дата укладення договору кредиту (позики); 4) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік та за 2021 рік; або загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, та сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році; 5) загальна сума дивідендів, передбачених підпунктом 6 пункту 23 цього розділу; 6) реквізити та дата укладення договору застави, іпотеки, поруки (за наявності), яким забезпечено виконання зобов`язань за договором кредиту (позики); 7) відомості щодо застави, іпотеки, яка забезпечує виконання зобов`язання за договором кредиту (позики); 8) відомості щодо майна, передбаченого підпунктом 3 пункту 23 цього розділу, та день набуття цим майном відповідного статусу; оціночна вартість такого майна станом на дату укладення договору застави, іпотеки; частка такого майна в оціночній вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики). До заяви додаються документи, що підтверджують інформацію, зазначену у ній. Позичальник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.

37. Пунктом 25 вказаного розділу передбачено, що кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію. Кредитор надсилає рішення, передбачене абзацом першим цього пункту, у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу позичальника, зазначену в договорі кредиту (позики), негайно у день прийняття такого рішення. У разі неподання позичальником документів, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві, або надання недостовірної інформації кредитор має право відмовити позичальнику у застосуванні мораторію. Рішення про відмову у застосуванні мораторію повинно бути вмотивованим. Водночас, якщо кредитором прийняте рішення про відмову у застосуванні мораторію через невідповідність позичальника критеріям, передбаченим підпунктами 1, 5 пункту 23 цього розділу тоді кредитор у рішенні про відмову зазначає: склад групи контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів; критерії, встановлені Національним банком України, на підставі яких кожен контрагент включений у групу пов`язаних контрагентів, та відповідне значення таких критеріїв; розрахунок сукупного річного доходу позичальника та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, за останній звітний рік та за 2021 рік. Рішення кредитора про відмову у застосуванні мораторію може бути оскаржено до господарського суду.

38. Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2026 року у справі № 905/85/26, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на частину 4 статті 300 ГПК України, виснував, що погоджується з твердженнями судів про те, що за змістом пунктів 24, 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України саме на позичальника (заявника) покладається обов`язок з надання відповідних відомостей (даних) та документів, які підтверджують сукупність умов, визначених пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, тоді як кредитор (банк) лише оцінює відповідність позичальника критеріям, встановленим законом, виключно на підставі поданих заявником йому документів та відомостей.

39. З огляду на наведені положення розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України позичальник має право звернутися до кредитора із заявою про застосування мораторію, а кредитор у свою чергу прийняти рішення про застосування мораторію у разі відповідності позичальника сукупності умов, визначених пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

40. Як встановлено судами, підставою для відмови у застосуванні мораторію відповідач визначив невідповідність позивача критерію, передбаченому підпунктом 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Обґрунтовуючи таку відмову, відповідач урахував не лише показники доходу безпосередньо позичальника, а й сукупний річний дохід групи пов`язаних із ним контрагентів (ТОВ "Астерія Солар", ТОВ "Тавань Солар 1", ТОВ "Тавань Солар 3", ТОВ "Альте Сервіс", АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Акюмент", ТОВ "Мірум", ТОВ "Альте Фудз Південь", ТОВ "Альте Фудз", ТОВ "Альте", ТОВ "Альте 2", ТОВ "Екско"), визначеної за критеріями Національного банку України. За результатами проведеного аналізу відповідач установив, що сукупний річний дохід цієї групи за 2021 рік становив 309 358 800,00 грн, а за 2024 рік - 442 523 200,00 грн, тобто показник за останній звітний рік становив 143 % від показника базового року, що перевищує встановлену підпунктом 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України граничну величину.

41. Позивач, заперечуючи проти наведеного відповідачем розрахунку, стверджував, що відповідно до фінансової звітності за 2021 та 2024 роки сукупний річний дохід позичальника та пов`язаних з ним контрагентів становив за 2024 рік: 100 987 100 грн (мінус, тобто збиток), а співвідношення сукупного річного доходу за 2024 рік до сукупного річного доходу за 2021 рік (133 461 800,00 грн), % (з пороговим показником 75%) позичальника та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів становив - 176 % (мінус 176 %), тому позивач відповідає умовам підпункту 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

42. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій, визнаючи розрахунок відповідача неправильним, виходили з того, що останній застосував некоректний принцип визначення сукупного річного доходу позивача та його контрагентів, які входять до однієї групи пов`язаних контрагентів. Суди попередніх інстанцій зазначили, що сукупний річний дохід у розумінні НП(С)БО 1 означає суму чистого фінансового результату (прибутку або збитку) за рік та іншого сукупного доходу, відображених у рядку 2465 форми № 2 "Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)", а для суб`єктів малого підприємництва, які подають спрощену фінансову звітність відповідно до НП(С)БО 25, цей показник визначається за рядком 2350 форми № 2-мс "Чистий прибуток (збиток)", оскільки складові іншого сукупного доходу у такій звітності окремо не відображаються. Однак, дійшовши висновку про неправильність застосованого відповідачем підходу до розрахунку, суди не встановили фактичного розміру сукупного річного доходу позивача та пов`язаних із ним контрагентів за відповідний період (за 2021 та 2024 роки) на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 86 ГПК України, не перевірили правильність наведеного позивачем розрахунку та, як наслідок, не з`ясували, чи перевищує такий показник 75 відсотків сукупного річного доходу за 2021 рік.

43. Отже, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій фактично обмежилися констатацією неправильності застосованого відповідачем принципу розрахунку сукупного річного доходу позивача та пов`язаних із ним контрагентів, не встановивши при цьому, яким саме є належний розмір такого доходу та чи відповідає він установленому законом граничному показнику з посиланням у рішенні на відповідні докази та їх оцінки. Водночас встановлення помилковості окремого підходу до розрахунку саме по собі не свідчить про відповідність позивача відповідному критерію та не є достатньою підставою для висновку про неправомірність відмови відповідача у застосуванні мораторію.

44. Колегія суддів також наголошує на тому, що за обставин цієї справи саме позивач, який звернувся до відповідача із заявою про застосування мораторію та згодом оспорив правомірність відмови, мав надати належні та допустимі докази на підтвердження відповідності встановленому законом критерію. Зокрема, такі докази мали стосуватися складу групи пов`язаних контрагентів, правильності визначення критеріїв пов`язаності відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а також достовірності показників доходу, врахованих під час розрахунку за відповідні звітні роки. При цьому ці документи мали бути подані банку разом зі зверненням про мараторій.

45. Крім того, колегія суддів також зазначає, що задоволення заявленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача застосувати мораторій можливе лише за умови встановлення судом усієї сукупності передбачених пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України критеріїв, яким має відповідати позивач для набуття права на застосування такого мораторію. При цьому саме по собі оскарження рішення відповідача про відмову в його застосуванні та встановлення помилковості окремих складових здійсненого відповідачем розрахунку не свідчать про наявність достатніх правових підстав для задоволення цієї вимоги. Вирішальне значення має встановлення відповідності позивача всім визначеним законом критеріям у їх сукупності, оскільки лише за таких умов виникає право на застосування відповідного правового механізму та настають передбачені пунктом 26 цього розділу ЦК України правові наслідки.

46. З огляду на вищевикладене, заявлену самим позивачем вимогу про зобов`язання відповідача застосувати до позивача мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії від 11 серпня 2017 року № 1101/31/2, який (мораторій) може застосовуватися лише за сукупністю умов, визначених пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а також враховуючи аргументи відповідача щодо невідповідності позивача також критерію, визначеному підпунктом 4 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, колегія суддів не погоджується з висновком суддів попередніх інстанцій про те, що у цьому разі суд не повинен здійснювати перевірку інших критеріїв (крім підпункту 5 пункту 23 вказаного розділу), визначених пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, для застосування до позивача мораторію на виконання відповідного грошового зобов`язання. Такі висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються із вимогами статей 86, 236 ГПК України щодо повного, всебічного й об`єктивного дослідження доказів та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

47. Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).

48. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за статтею 6 Конвенції може мати місце, зокрема, у разі відмови суду розглянути у своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які були чітко й повно викладені; відмови оцінити доводи заявника, засновані на Конституції; відмови задовольнити скаргу заявника без оцінки доказів по суті та без належної мотивації, лише шляхом відтворення в судовому рішенні тексту рішення суду нижчої інстанції (див. рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії").

49. Відхиляючи будь-які доводи чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й установлені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги. Викладення в рішенні лише доводів і доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 904/4051/18).

50. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема статті 86 і 236 ГПК України, унаслідок чого не встановили обставин, визначальних для вирішення спору з огляду на підстави позову та предмет доказування, а також беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, установлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

51. З огляду на викладене доводи касаційної скарги відповідача знайшли часткове підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. У частині першій статті 236 ГПК України законодавець закріпив правило, відповідно до якого судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно й усебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

53. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

54. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене вище, повно й усебічно дослідити на підставі наявних у матеріалах справи доказів фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам, їх належності та допустимості, доводам і запереченням сторін та, залежно від установленого й вимог закону, з урахуванням зауважень, викладених у цій постанові, ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідатиме вимогам статей 236 - 238 ГПК України. У разі необхідності спеціальних знань для встановлення судом сукупного річного доходу позивача (з урахуванням контрагентів) і чи він перевищує/не перевищує 75 відсотків річного доходу за 2021 рік, суд не позбавлений права призначити у справі судову експертизу відповідно до вимог статті 99 ГПК України.

Судові витрати

55. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02 березня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2026 року у справі № 910/15324/25 скасувати. Справу № 910/15324/25 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. В. Булгакова

Т. М. Малашенкова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua