Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №905/1297/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 905/1297/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Сосунов Є. В. (самопредставництво)

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.05.2026 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля"

про стягнення 3 128 027,35 грн 3% річних, 11 677 928,21 грн інфляційних,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про стягнення 3 128 027,35 грн 3% річних та 11 677 928,21 грн інфляційних (ухвала від 07.01.2026 про відкриття провадження у справі).

1.2. Позовні вимоги у справі № 905/1297/25 обґрунтовано тим, що Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/428/24 стягнув з відповідача на користь позивача: 21 445 232,48 грн заборгованості за фактично надані послуги за період листопад, грудень 2023 року, врегулювання / коригування за грудень 2022 року, 158 299,05 грн 3% річних, 150 609,55 грн інфляційних; 39 355 989,71 грн заборгованості за фактично надані послуги за період січень, лютий 2024 року, врегулювання / коригування за грудень 2023 року, 222 542,99 грн 3% річних, 209 301,56 грн інфляційних (період нарахування стягнутих річних та інфляційних закінчився 25.03.2024). Відповідач не сплатив 60 801 222,19 грн присудженої до стягнення заборгованості, тож наявні підстави для донарахування на неї 3% річних за період 26.03.2024 12.12.2025 та інфляційних за період квітень 2024 року листопад 2025 року.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду Донецької області (суддя Шилова О.М.) від 27.05.2026 у справі № 905/1297/25 заяву від 26.05.2026 "на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2026 та про зміну предмету позову" повернуто Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" без розгляду. Позов Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про стягнення 3 128 027,35грн 3% річних, 11 677 928,21 грн інфляційних залишено без розгляду.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: Тихий П.В., Жельне С.Ч., Плахов О.В.) від 22.07.2026 у справі № 905/1297/25 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.05.2026 у справі № 905/1297/25 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.05.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 у справу № 905/1297/25; прийняти нове рішення, яким передати справу № 905/1297/25 до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування касаційної скарги, скаржник зазначає наступне

4.1.1. Виконавши рекомендації технічної підтримки електронного суду, про що надаються відповідні докази листування та перенесення оформленої заяви на виконання вимог Ухвали від 20.05.2025 саме у строк встановлений судом (25.05.2025) та направлення копії заяви іншим учасникам справи, про що сформовано відповідну квитанцію, є свідченнями небажання суду з дня відкриття провадження на п`ятий місяць розгляду, фактично розглядати подану позовну заяву з належними доказами її обґрунтування та наданням розрахунку ціни, предмету та підстав позову.

4.1.2. Фактично суд відмовив у стягненні заборгованості з інфляційних та 3% річних намагаючись формально підійти до розгляду справи при наявності судового рішення, за яким фактично стягнуто основну заборгованість та інші види штрафних санкцій, що є підставою для відміни постановленої ухвали від 27.05.2026 у справі № 905/1297/25.

4.1.3. Суд неправильно застосував статті 60, 61 ГПК України та неправильно витлумачив зміст довіреності, оскільки жодного обмеження щодо права на подання заяви про зміну предмета позову довіреність не містить.

4.1.4. Суд помилково ототожнив зміну предмета позову зі зменшенням розміру позовних вимог, оскільки ані положення довіреності, ані норми процесуального законодавства не надають суду повноважень тлумачити встановлені довірителем обмеження розширено або поширювати їх на інші процесуальні дії, які прямо не зазначені у довіреності.

4.1.5. Суд порушив принцип пропорційності та право на доступ до суду, оскільки навіть за умови існування сумнівів щодо обсягу повноважень представника суд не був позбавлений можливості надати строк для усунення недоліків, запропонувати надати уточнену довіреність, надати можливість підписання заяви керівником товариства, але натомість суд застосував найбільш суворий процесуальний наслідок - залишення позову без розгляду.

4.1.6. Оскільки заява від 26.05.2026 була підписана належним представником позивача та подана на виконання вимог ухвали суду, висновок про не усунення недоліків позовної заяви є помилковим, відтак суд першої інстанції неправильно застосував неправильно застосував положення статей 46, 60, 61, 170, 176 та 226 ГПК України.

4.1.7. Суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину тринадцяту статті 176 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично ототожнили невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху із власною незгодою щодо процесуальної форми документів, поданих на виконання такої ухвали. Підставою для залишення позовної заяви без руху була необхідність подання належного та зрозумілого розрахунку заявлених до стягнення сум. На виконання вимог суду позивач у встановлений строк подав відповідну заяву та розрахунок, отже процесуальна дія була фактично виконана.

4.1.8. Судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду щодо меж застосування статей 162, 176 ГПК України, викладені у постанові від 10.12.2024 у справі № 922/1428/16.

4.1.9. Суди вийшли за межі своїх процесуальних повноважень, встановивши новий, не передбачений Господарським процесуальним кодексом України критерій належності розрахунку позовних вимог, оскільки процесуальний закон встановлює обов`язок надати розрахунок, але не надає суду дискреції визначати його форму на власний розсуд.

4.1.10. Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23.

4.1.11. Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/5699/23, № 910/5288/25.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Відповідно до положень статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

7.2. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

7.3. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в загальному позовному провадженні Господарського суду Донецької області у складі судді Шилової О.М. перебуває справа № 905/1297/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про стягнення 3 128 027,35грн 3% річних та 11 677 928,21грн інфляційних.

7.4. Позовні вимоги у справі № 905/1297/25 обґрунтовано тим, що Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/428/24 стягнув з відповідача на користь позивача: 21 445 232,48 грн заборгованості за фактично надані послуги за період листопад, грудень 2023 року, врегулювання / коригування за грудень 2022 року, 158 299,05 грн 3% річних, 150 609,55 грн інфляційних; 39 355 989,71 грн заборгованості за фактично надані послуги за період січень, лютий 2024 року, врегулювання / коригування за грудень 2023 року, 222 542,99 грн 3% річних, 209 301,56 грн інфляційних (період нарахування стягнутих річних та інфляційних закінчився 25.03.2024). Відповідач не сплатив 60 801 222,19 грн присудженої до стягнення заборгованості, тож наявні підстави для донарахування на неї 3% річних за період 26.03.2024 12.12.2025 та інфляційних за період квітень 2024 року листопад 2025 року.

7.5. У підготовчому засіданні 10.04.2026 у справі № 905/1297/25 суд:

- запропонував представнику позивача ознайомитися з документами у справі № 905/1441/25 і висловити свою позицію щодо відзиву, в якому відповідач наголосив: позивач не врахував, що у справі № 905/1441/25 за позовом того самого позивача до того самого відповідача розглядається нарахування річних та інфляційних на заборгованість, стягнуту рішенням суду у справі № 904/428/24, частково за той самий період нарахування, що й у справі № 905/1297/25;

- ставив представнику позивача питання до розрахунку позовних вимог;

- роз`яснив представнику позивача, що розрахунок позовних вимог має бути таким, щоб бути зрозумілим і сторонній особі, а не лише тому, хто його склав;

- зобов`язав позивача надати обґрунтований і зрозумілий сторонній особі, яка його не складала, розрахунок позовних вимог у справі № 905/1297/25, який обов`язково має містити таку системно викладену інформацію: реквізити первинного документа, з якого визначено суму боргу (наприклад, акта приймання-передачі); суму боргу, на яку здійснюється нарахування; період, за який здійснюється нарахування; у разі наявності оплат суму оплати та реквізити первинного документа (наприклад, платіжної інструкції), який підтверджує таку оплату; відомості про те, в рахунок погашення якої саме заборгованості позивач зарахував кошти оплати; ставку, за якою здійснюється нарахування (наприклад, значення індексу інфляції); результат розрахунку щодо кожного періоду і кінцевий підсумок здійснених нарахувань;

- надав представнику позивача можливість самостійно визначити, скільки часу необхідно, щоб зробити обґрунтований розрахунок, і отримав відповідь, що на підготовку обґрунтованого розрахунку необхідно не менше трьох тижнів.

- оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.05.2026, надавши час: позивачу для складання обґрунтованого і зрозумілого для сторонньої особи розрахунку позовних вимог; відповідачу для здійснення контррозрахунку наданого позивачем розрахунку. Наведене не заперечується скаржником.

7.6. В ухвалі від 20.05.2026 про залишення без руху позовної заяви у справі

№ 905/1297/25 суд встановив, що з викладеного в розрахунку позовних вимог у справі № 905/1297/25 вбачається, що донарахування здійснені не на присуджену до стягнення у справі № 904/428/24 заборгованість цілком, а на її окремі складові, проте з розрахунку не зрозуміло:

- на заборгованість за якими саме актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та / або актами корегування (врегулювання) позивач здійснював донарахування 3% річних та інфляційних;

- підстави включення тричі до першої таблиці в розрахунку, яка демонструє періоди донарахування 3% річних та інфляційних, періоду "з 12.12.2025 по 12.12.2025" (п.2, п.6 та п.13 таблиці);

- підстави визначення в підсумках до розрахунку періоду прострочення грошового зобов`язання тривалістю 7 527 днів, тобто понад 20 років.

7.7. Судами встановлено, що станом на 19.05.2026 (через понад п`ять тижнів) позивач не надав суду обґрунтований і зрозумілий сторонній особі, яка його не складала, розрахунок позовних вимог у справі № 905/1297/25.

7.8. З огляду на викладене суд першої інстанції в ухвалі дійшов висновку, що позивач не додержав положень пункту 3 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України (позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються), який означає, що позивач має надати суду не просто документ із назвою "розрахунок", а обґрунтовані і зрозумілі для будь-якої сторонньої особи розрахунки кожної із заявлених до стягнення сум. Як наслідок, суд залишив позовну заяву у справі № 905/1297/25 без руху, надавши позивачу строк до 25.05.2026 включно (тобто максимальний строк, передбачений в частині одинадцятій статті 176 ГПК України), для подання обґрунтованого і зрозумілого сторонній особі, яка його не складала, розрахунку позовних вимог у цій справі, який обов`язково має містити таку системно викладену інформацію: реквізити первинного документа, з якого визначено суму боргу (наприклад, акта приймання-передачі); суму боргу, на яку здійснюється нарахування; період, за який здійснюється нарахування; у разі наявності оплат суму оплати та реквізити первинного документа (наприклад, платіжної інструкції), який підтверджує таку оплату; відомості про те, в рахунок погашення якої саме заборгованості позивач зарахував кошти оплати; ставку, за якою здійснюється нарахування (наприклад, значення індексу інфляції); результат розрахунку щодо кожного періоду і кінцевий підсумок здійснених нарахувань.

7.9. Згідно з частинами шостою, сьомою статті 116 ГПК України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу; строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

7.10. Відповідно до частини дев`ятою статті 42 ГПК України якщо позов поданий до суду в електронній формі, позивач має подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.

7.11. Отже, з урахуванням положень частини дев`ятої статті 42, частин шостої, сьомої статті 116 ГПК України встановлений судом строк для усунення недоліків позову сплинув о 24:00 год 25.05.2026.

7.12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.05.2026 о 10:01год через систему "Електронний суд" позивач подав заяву вих.№ 01/33412 від 26.05.2026 (вх.№ 2282/26, з додатками, зареєстровано в суді об 11:41 год) "на виконання вимог Ухвали та про зміну предмету позову", в якій зазначив, що стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих за період 26.03. - 23.12.2024 на заборгованість, стягнуту рішенням суду у справі № 904/428/24, розглянуто у справі № 905/1441/24, а отже, відсутня необхідність вирішення спору в цій частині в межах справи № 905/1297/25, у зв`язку з чим позивач на підставі статті 46 ГПК України змінює предмет позову і заявляє позовні вимоги про стягнення 2 588 523,61 грн 3% річних та 8 045 491,18 грн інфляційних, нарахованих за період 24.12.2024 25.05.2026; до Заяви надав розрахунок позовних вимог.

7.13. Суд першої інстанції заначив, що пропуск позивачем строку на виправлення недоліків позову у цьому випадку не має ключового значення.

7.14. Відповідно до частин першої, третьої статті 56 ГПК України сторона може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника; юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

7.15. Судами встановлено, що заяву і розрахунок позовних вимог щодо зміненого предмета позову підписав представник позивача Сосунов Євген Валерійович. На підтвердження наявності повноважень представляти інтереси позивача в суді представник надав довіреність № 10/11-28 від 10.11.2025.

7.16. За встановленими судами обставинами, голова правління Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" довіреністю уповноважив Сосунова Євгена Валерійовича здійснювати від імені НЕК "Укренерго", зокрема, такі дії: претензійно-позовну роботу, спрямовану на захист майнових та інших прав НЕК "Укренерго", а також всі процесуальні дії та захист законних інтересів НЕК "Укренерго" в усіх судах системи судоустрою України з усіма правами, наданими чинним законодавством позивачеві, за виключенням відмови від позову, підписання мирової угоди, визнання позову, зменшення позовних вимог. Для виконання Довіреності Сосунову Євгену Валерійовичу надано право підписувати відповідні документи, в тому числі, але не виключно, клопотання, заяви, заперечення, пояснення, заяви про зміну (виключно у сторону збільшення) позовних вимог.

7.17. Суд першої інстанції вказав, що із системного аналізу змісту Довіреності випливає, що вона містить дозвіл на підписання заяв по суті спору і з процесуальних питань та вчинення процесуальних дій у господарських судах, але обмежує право представника на підписання заяв, подання яких може призвести до зменшення обсягу того.

7.18. Суд зазначив, що незважаючи на те, що згідно з процесуальним законом зменшення позовних вимог та зміна предмета позову, підписання мирової угоди та визнання чи відмова від позову є різними правовими процедурами і мають різні наслідки, формальна різниця між ними не змінює того, що зміна предмета позову є значущою процесуальною дією, яка впливає на права сторін судового спору і у випадку подання Заяви призводить до зміни позовних вимог у сторону суттєвого зменшення.

7.19. Оскільки Довіреність виключає не лише права на відмову від позову, підписання мирової угоди, визнання позову та зменшення позовних вимог, а й право на підписання заяв про зміну позовних вимог у сторону зменшення, то, за висновком судів, в Довіреності мають бути чітко зазначені усі процесуальні дії, які представник може вчиняти щодо зменшення обсягу позовних вимог довірителя.

7.20. При цьому, за встановленими судами обставинами, у Довіреності відсутня чітка вказівка на право представника підписувати / подавати заяви / клопотання про зміну предмета позову у сторону зменшення.

7.21. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, розцінив зміст Довіреності як такий, що не надає представникові Сосунову Є. В. право подавати до суду заяви про зміну предмету позову, що призводять до зменшення розміру позовних вимог.

7.22. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

7.23. Предметом розгляду у цьому касаційному провадженні є доводи та вимоги касаційної скарги, які стосуються виключно питання відповідності оскаржуваних судових рішень вимогам чинного процесуального закону, в контексті залишення без розгляду позовної заяви у цій справі.

7.24. Згідно зі статтею 60 ГПК України повноваження представників сторін мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи (пункт 1 частини першої); довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом відповідно до вимог закону) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя); у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина дев`ята).

7.25. Відповідно до частин першої - третьої статті 61 ГПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки; обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності; підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються Цивільним кодексом України.

7.26. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї прав та обов`язків (пункт 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999).

7.27. Оцінюючи доводи касаційної скарги означені у пунктах 4.1.2. - 4.1.9. у їх сукупності Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц сформувала наступні правові висновки: " 51. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

52. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

53. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

54. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

55. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

56. У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

57. Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

58. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

59. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

60. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

61. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

62. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

63. У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

64. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

65. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об`єднання і роз`єднання позовів.

66. Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

67. Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.

68. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.".

7.28. Колегія суддів враховує, що хоча вказані висновки і стосуються застосування положень ЦПК України, проте наведене не виключає можливості їх врахування до спірних правовідносин у цій справі, оскільки норми ЦПК України та ГПК України є достатньо уніфікованими щодо регулювання спірних питань.

7.29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначалося, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

7.30. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (постанови Верховного Суду від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19).

7.31. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретні обставини справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені чинним процесуальним законом.

7.32. Оцінюючи заяву "про зміну предмету позову" з огляду на її зміст, а також і раніше подану позовну заяву та конкретні обставини цієї справи (див. розділ 7, пункти 7.3. - 7.8., 7.12. - 7.13., 7.15. цієї постанови) судами зазначено, що в цьому випадку позивачем не було змінено матеріально-правову вимогу до відповідача, відповідно не було змінено предмет позову.

7.33. Верховний Суд відзначає, що оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

7.34. Суди дійшли до заснованого на законі висновку про те, що позивачем фактично змінено кількісні показники - розмір позовних вимог шляхом їх зменшення, подавши новий розрахунок, що повністю узгоджується з системним тлумаченням положень пункту 2 частини першої статті 46, статті 162, частин одинадцятої - тринадцятої статті 176 ГПК України.

7.35. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що суд помилково ототожнив зміну предмета позову зі зменшенням розміру позовних вимог.

7.36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, із системного аналізу змісту Довіреності випливає, що вона містить дозвіл на підписання заяв по суті спору і з процесуальних питань та вчинення процесуальних дій у господарських судах, але обмежує право представника на підписання заяв, подання яких може призвести до зменшення обсягу того, на що може розраховувати довіритель за результатами розгляду спору в суді, а саме задля уникнення цього Довіреність і містить винятки з обсягу повноважень.

7.37. За встановленими судами обставинами, довіреність виключає не лише права на відмову від позову, підписання мирової угоди, визнання позову та зменшення позовних вимог, а й право на підписання заяв про зміну позовних вимог у сторону зменшення.

7.38. Вказані висновки судів узгоджуються із змістом довіреності № 10/11-28 від 10.11.2025 (том 2, а.с. 25), відповідно до якої представнику надано права на представництво інтересів довірителя, за виключенням права відмови від позову, підписання мирової угоди, визнання позову, зменшення позовних вимог.

7.39. Відтак, суди дійшли до заснованого на законі висновку про те, що зміст довіреності, якій надана оцінка судами попередніх інстанцій, у представник позивача - Сосунова Є. В. відсутні повноваження на подання до суду заяв про зміну позовних вимог, що призводять до зменшення їх розміру, беручи до уваги міркування означені у пунктах 7.24. - 7.25., 7.28. - 7.32., 7.34. цієї постанови.

7.40. Наведеним спростовуються доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статей 60, 61 ГПК України та неправильне тлумачення змісту довіреності, а також про те, що заява від 26.05.2026 була підписана належним представником позивача, то висновок про не усунення недоліків позовної заяви є помилковим, а відтак і про порушення судом першої інстанції положень статей 46, 60, 61, 170, 176 та 226 ГПК України.

7.41. Також, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо виконання вимог ухвали у строк встановлений судом (25.05.2025), оскільки, ухвалюючи оскаржувані рішення судами було наголошено на тому, що пропуск позивачем строку на виправлення недоліків позову у цьому випадку не має ключового значення.

7.42. Щодо доводів скаржника про наявність обставин які свідчать про небажання суду розглядати подану позовну заяву з належними доказами її обґрунтування та наданням розрахунку ціни, предмету та підстав позову та про те, що фактично суд відмовив у стягненні заборгованості з інфляційних та 3% річних намагаючись формально підійти до розгляду справи, колегія суддів зазначає, наступне.

7.43. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

7.44. Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

7.45. Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

7.46. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

7.47. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), (див. пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року в справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

7.48. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

7.49. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

7.50. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

7.51. При цьому, відповідно до частин одинадцятої, тринадцятої статті 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2026 у справі № 925/1421/20).

7.52. Так, первинний позов у цій справі (в порівнянні до змісту поданої представником позивача заяви "на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2026 та про зміну предмету позову") містив не лише відмінну суму позовних вимог (зменшену), а й зовсім інші періоди їх нарахування. При цьому, у новій редакції такого позову, з урахуванням вказаної заяви, очевидним є те, що періоди не збереглися. Оцінюючи цей довід скаржника, суд звертає увагу на зміст цієї заяви (пункт 7.12. цієї постанови), що відсутня необхідність вирішення спору в цій частині в межах справи № 905/1297/25, у зв`язку з чим позивач на підставі статті 46 ГПК України змінює предмет позову і заявляє позовні вимоги про стягнення 2 588 523,61 грн 3% річних та 8 045 491,18 грн інфляційних, нарахованих за період 24.12.2024 25.05.2026.

7.53. Відтак, вказані доводи представника скаржника фактично не узгоджуються з його власними діями щодо подання відповідної заяви, оскільки ним було зменшено позовні вимоги, заявлений інший період аніж первісний і надано інший розрахунок позовних вимог, якими позивач визнав недоліки позовної заяви та, зокрема, розрахунку позовних вимог, зазначені судом у відповідній ухвалі.

7.54. Тому, відсутні в цьому випадку підстави стверджувати про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд мав право інтерпретувати зміст позовної заяви та відповідного розрахунку позовних вимог із застосуванням здорового глузду в контексті тлумачення процесуальних норм та поведінки учасників справи, що узгоджується з положеннями частин одинадцятої - тринадцятої статті 176 ГПК України.

7.55. Адже, такі дії суду фактично були спрямовані на унеможливлення подвійного стягнення грошових коштів в межах розгляду цієї справи, з метою чіткого визначення обсягу та характеру позовних вимог та з урахуванням наявності інших судових спорів, які стосувалися вимог, первинно заявлених позивачем до стягнення, про що сам позивач і зазначив у своїй заяві.

7.56. Щодо доводів скаржника про те, що суд порушив принцип пропорційності та право на доступ до суду, оскільки навіть за умови існування сумнівів щодо обсягу повноважень представника суд не був позбавлений можливості надати строк для усунення недоліків, запропонувати надати уточнену довіреність, надати можливість підписання заяви керівником товариства, колегія суддів зазначає наступне.

7.57. Суд першої інстанції залишив первісну позовну заяву без руху, як таку яка не відповідає вимогам процесуального закону. Суд, як свідчить ГПК України, не має права на повторне залишення позовної заяви без руху. Разом з тим, в цьому випадку позивач фактично не виконав вимоги ухвали про залишення позову без руху, адже ним було подано заяву про зміну предмета позову, якою фактично зменшено позовні вимоги і саме до неї було подано відповідний розрахунок.

7.58. Відтак, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 910/21107/20 не є релевантними до спірних правовідносин.

7.59. Окрім того, оскільки в цьому випадку зазначену заяву позивача "на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2026 та про зміну предмету позову" було повернуто судом без розгляду з огляду на відсутність відповідних повноважень представника позивача на підписання такої заяви, то також безпідставними є доводи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину тринадцяту статті 176 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично ототожнили невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху із власною незгодою щодо процесуальної форми документів, поданих на виконання такої ухвали.

7.60. Щодо доводів скаржника про те, що суди вийшли за межі своїх процесуальних повноважень, встановивши новий, не передбачений Господарським процесуальним кодексом України критерій належності розрахунку позовних вимог, оскільки процесуальний закон встановлює обов`язок надати розрахунок, але не надає суду дискреції визначати його форму на власний розсуд, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові від 25.01.2024 у справа № 320/14843/23, колегія суддів зазначає наступне.

7.61. Згідно з пунктами 2, 5 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

7.62. Право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

7.63. Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

7.64. У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

7.65. Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

7.66. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

7.67. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

7.68. В цьому випадку судами встановлено обставини щодо того, що з викладеного в розрахунку позовних вимог у справі № 905/1297/25 вбачається, що донарахування здійснені не на присуджену до стягнення у справі № 904/428/24 заборгованість цілком, а на її окремі складові, проте з розрахунку не зрозуміло:

- на заборгованість за якими саме актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та / або актами корегування (врегулювання) позивач здійснював донарахування 3% річних та інфляційних;

- підстави включення тричі до першої таблиці в розрахунку, яка демонструє періоди донарахування 3% річних та інфляційних, періоду "з 12.12.2025 по 12.12.2025" (п.2, п.6 та п.13 таблиці);

- підстави визначення в підсумках до розрахунку періоду прострочення грошового зобов`язання тривалістю 7 527 днів, тобто понад 20 років.

7.69. Також, як зазначено судами, у відзиві відповідач наголошував на тому, що позивач не врахував, що у справі № 905/1441/25 за позовом того самого позивача до того самого відповідача розглядається нарахування річних та інфляційних на заборгованість, стягнуту рішенням суду у справі № 904/428/24, частково за той самий період нарахування, що й у справі № 905/1297/25.

7.70. З огляду на викладене, судом першої інстанції було надано позивачу час для складання обґрунтованого і зрозумілого для сторонньої особи розрахунку позовних вимог, а відповідачу для здійснення контррозрахунку наданого позивачем розрахунку.

7.71. З наведеного вбачається, що вказані дії суду першої інстанції щодо підготовки справи до розгляду узгоджуються із положеннями чинного процесуального закону щодо реалізації принципів рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та спрямовані на надання учасникам справи рівних процесуальних прав.

7.72. Щодо доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2024 у справі № 922/1428/16, від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23, колегія суддів зазначає наступне.

7.73. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.74. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.75. Так, у справі № 922/1428/16 судами було встановлено, що суд ухвалою від 01.02.2024 закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті на 02.02.2024 та ухвалою від 02.02.2024 повідомив учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 15.02.2024. Суд ухвалою від 19.06.2024 повернувся до розгляду справи № 922/1428/16 на стадію підготовчого провадження та посилаючись на положення частини першої статті 174 ГПК України, залишив позовну заяву ТОВ "Фінєвровектор" без руху.

7.76. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність вагомих підстав для повернення справи на стадію підготовчого провадження крізь призму того, що вчинення тих чи інших процесуальних дій можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження і обставини для повернення на стадію підготовчого провадження мають бути вагомими, а також враховуючи, що справа перебуває у провадження з 2016 року за відповідною позовною заявою.

7.77. Натомість у справі, що розглядається (№ 905/1297/25) суд першої інстанції не переходив до розгляду справи по суті та не повертав справу на стадію підготовчого провадження.

7.78. У справі № 657/1024/16-ц Верховним Судом у своїй постанові було зазначено, зокрема про те, що:

"55. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд";

"58. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі";

"60. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом";

"93. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)";

"99. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту

його усунення".

7.79. Щодо посилань скаржника на зміст пунктів 55, 58, 60 вказаної постанови колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі № 905/1297/25 не суперечать таким загальним висновкам Верховного Суду щодо права особи змінити предмет або підстави позову.

7.80. Щодо посилань скаржника на зміст пунктів 93, 99 вказаної постанови колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 905/1297/25 жодним чином не заперечували права позивача на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки не здійснювали розгляд справи по суті.

7.81. Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/5699/23, № 910/5288/25, колегія суддів зазначає наступне.

7.82. Так, у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 Суд виснував, що:

"6.21. … у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.";

"6.22. А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому, з урахуванням висновків в пункті 6.17 (щодо порядку відшкодування шкоди державою), закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного…".

7.86. У постанові Верховного Суду від 10.11.2025 у справі № 910/5288/25 Суд зазначив про безпідставність висновків суду першої інстанції стосовно того, що позивачі не дотрималися вимог пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК та не навели зміст позовних вимог щодо кожного з трьох відповідачів, та, як наслідок, у порушення вимог пункту 4 частини третьої цієї статті не надали обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (з кожного з відповідачів), так як ці висновки суд першої інстанції також взагалі не мотивував, зокрема в аспекті заявлених у цій справі вимог про стягнення на користь позивачів матеріальної та моральної шкоди саме з Державного бюджету України (позивачі не заявляють вимог (не розділяють їх) відносно кожного з відповідачів, а просять стягнути заявлені ними грошові кошти саме з Державного бюджету України), що, в свою чергу, свідчить про те, що позовні вимоги позивачі заявили не до конкретно визначених ними органів, а до Держави Україна в особі цих органів, що не потребує надання розрахунку сум щодо кожного з відповідачів.

7.83. Натомість у справі, що розглядається (№ 905/1297/25) єдиним відповідачем є юридична особа, позивачем не було заявлено позовних вимог до держави про відшкодування шкоди, а суд першої інстанції не вирішував питання стосовно необхідності надання розрахунку сум щодо декількох відповідачів.

7.84. З огляду на викладене, у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду.

7.85. Водночас, враховуючи встановлені судами у цій справі фактичні обставини, оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать.

7.86. Щодо тверджень представника скаржника про те, що судом першої інстанції було порушено право позивача на розгляд справи у розумний строк, колегія суддів зазначає наступне.

7.87. Пунктом 1 статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

7.88. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

7.89. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

7.90. Як убачається з матеріалів справи, тривалість розгляду судом першої інстанції цієї справи була зумовлена сукупністю об`єктивних причин:

- 12.02.2026 у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні суду, а також з огляду на те, що внаслідок пошкодження об`єктів критичної інфраструктури в м.Харків (ТЕЦ-5 та підстанцій) і зливу теплоносія із систем опалення температура в залах судових засідань не перевищувала +5°C, що не відповідало санітарним нормам суд переніс призначене на 12.02.2026 о 16:30 год підготовче засідання у справі

№ 905/1297/25 на 03.03.2026 о 16:15 год;

- 03.03.2026 о 16:15 год суд надав представникам сторін телефонограму № 144 такого змісту: «О 14:27 год в м. Харків оголошено повітряну тривогу (через атаку БПЛА). Після відбою повітряної тривоги суд повідомить Вас про це та надасть Вам доступ для участі в підготовчому засіданні в режимі ВКЗ. У разі, якщо повітряна тривога триватиме до 16:45 год, підготовче засідання у справі № 905/1297/25 сьогодні не відбудеться; наступні дату і час підготовчого засідання суд визначить ухвалою, яку Ви отримаєте в електронному кабінеті в ЄСІКС». Представники сторін проти почутого заперечень не висловили. Повітряна тривога у м.Харків тривала після 16:45 год 03.03.2026, тому підготовче засідання у справі № 905/1297/25 не відбулось. Керуючись Розпорядженням № 4-р від 28.05.2024 голови Господарського суду Донецької області «Про визначення алгоритму дій під час повітряної тривоги», статтями 15, 120, 121, 234, 235 ГПК України, суд ухвалив визначити дату та час підготовчого засідання у справі № 905/1297/25, які попередньо узгоджено з представниками обох сторін: 10.04.2026 об 11:00 год;

- у підготовчому засіданні 10.04.2026 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.05.2026 об 11:00 год з метою надання часу: позивачу для складання обґрунтованого і зрозумілого для сторонньої особи розрахунку позовних вимог у справі № 905/1297/25; відповідачу для здійснення контррозрахунку наданого позивачем розрахунку, а також для надання документів зі справи № 905/1441/24.

7.91. З наведеного вбачається, що тривалість судового провадження у цій справі в суді першої інстанції була зумовлена як обставинами, які не залежали від суду або ж учасників справи, так і обставинами невідповідності форми та змісту первинної позовної заяви і необхідністю приведення її змісту до вимог чинного процесуального закону.

7.92. Відтак, відсутні підстави стверджувати про те, що судом першої інстанції було порушено право позивача на розгляд справи у розумний строк, оскільки розумність таких строків залежала в цьому випадку від сукупності об`єктивних обставин.

7.93. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права, зводяться лише до заперечень скаржника щодо повноти оцінки судами наявних у матеріалах справи доказів та встановлення інших обставин спору, а тому підлягають відхиленню як необґрунтовані та такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлених судами обставин.

7.94. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також про те, що залишення позову у цій справі без розгляду жодним чином не порушує право позивача на доступ до суду, оскільки останній не позбавлений права на повторне звернення до суду з таким позовом.

7.95. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

7.96. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

7.97. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.98. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.05.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 у справі № 905/1297/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

(з окремою думкою)

Суддя Т. Малашенкова