Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №910/17356/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №910/17356/23

Суддя: Баранець О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/17356/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.

за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Пукаса А. Ю.

від 14 травня 2025 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С. О., Євсікова О. О., Корсака В. А.

від 03 червня 2026 року

у справі за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до: 1) Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс"

про визнання недійсним рішень тендерного комітету, рішення уповноваженої особи, договорів про закупівлю та стягнення коштів,

за участю представників:

від прокуратури: Єреп В. В.

від позивача-1: не з`явилися

від позивача-2: не з`явилися

від відповідача-1: Олійник Я. А., Стафійчук В. В.

від відповідача-2: Поцелов А. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" про:

- визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом засідання тендерного комітету щодо розгляду тендерних пропозицій, поданих на участь у відкритих торгах на закупівлю від 29 жовтня 2020 року, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" визнане переможцем відкритих торгів на закупівлю робіт "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1";

- визнання недійсним договору на закупівлю робіт від 12 листопада 2020 року № 12/11-20Б по об`єкту "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1";

- визнання недійсним рішення уповноваженої особи про намір укласти договір під час застосування переговорної процедури, оформленого протоколом від 13 жовтня 2021 року, яким вирішено за результатами переговорної процедури на закупівлю додаткових робіт укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс";

- визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21 ДР по об`єкту "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1";

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 225 415 169,94 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержані ним за рішенням суду 225 415 169,94 грн в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення тендерного комітету від 29 жовтня 2020 року та рішення уповноваженої особи про намір укласти договір під час застосування переговорної процедури від 13 жовтня 2021 року були прийняті за наслідками порушення правових та економічних засад здійснення закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі», а укладені за наслідками проведеної процедури закупівлі між відповідачами договори на закупівлю робіт та додаткових робіт від 12 листопада 2020 року та від 05 листопада 2021 року підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", оскільки зазначене товариство не мало права брати участь у процедурі закупівлі у зв`язку з притягненням до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних дій, що стосуються спотворення результатів тендерів, що підтверджується рішеннями територіальних органів Антимонопольного комітету України від 04 травня 2020 року та від 02 вересня 2021 року, та взявши участь у спірній процедурі закупівлі, діяло недобросовісно та всупереч законодавчій забороні на участь у торгах, надало недостовірну інформацію з метою отримання права на участь у торгах та на укладення за їх результатом договору. Також прокурор зазначив про те, що одержані за зазначеними спірними договорами грошові кошти в розмірі 225 415 169,94 грн підлягають стягненню в дохід держави.

Крім того, за твердженням прокурора при проведенні процедури державної закупівлі та укладенні спірних договорів були порушені інтереси держави через те, що до участі у закупівлі був допущений та, як наслідок, переможцем тендеру був обраний недобросовісний учасник, який неодноразово притягувався Антимонопольним комітетом до відповідальності, що в порушення принципів максимальної економії та ефективності, об`єктивного та неупередженого визначення переможця процедури закупівлі, запобіганню корупційним діям і зловживанням призвело до незаконного розпорядження значною сумою бюджетних коштів. Такі дії створюють загрозу економічній безпеці держави, порушують порядок проведення публічних закупівель, надають підстави для корупційних проявів, безпідставно нівелюють принципи конкуренції при здійсненні закупівель, внаслідок незаконного проведення закупівлі були безпідставно використані кошти місцевого бюджету, чим також були порушені економічні інтереси територіальної громади міста, а відтак і державні.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15 листопада 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/17356/23.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Виконавчий орган Київради розпорядженням № 1316 від 26 липня 2018 року "Про реконструкцію та технічне переоснащення полігону твердих побутових відходів № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1 зі змінами, внесеними розпорядженням № 900 від 21.05.2019" затвердив здійснення реконструкції та технічне переоснащення полігону твердих побутових відходів № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області та рекультивацію ділянки № 1; визначив замовником виконання робіт Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс".

Згідно з пунктом 4 цього розпорядження фінансування робіт буде здійснюватися за рахунок бюджетних призначень, встановлених у бюджеті міста Києва Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради за бюджетною програмою КПКВКМБ 1217310 "Будівництво об`єктів житлово-комунального господарства". Майно, створене та/або придбане в результаті здійснення вказаних робіт, є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 410 від 11 березня 2020 року "Про затвердження проекту Реконструкція та технічне переоснащення полігону твердих побутових відходів № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1" був затверджений відповідний проект загальною кошторисною вартістю 377 725,700 грн.

06 серпня 2020 року на вебпорталі уповноваженого органу з питань закупівель Prozzoro Приватне акціонерне товариство «Київспецтранс» (замовник) опублікувало оголошення UA-2020-08-06-005404-а про проведення закупівлі робіт "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки №1".

29 жовтня 2020 року за результатами проведеної закупівлі Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс" прийняло рішення про відповідність тендерної пропозиції учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, та про намір укласти з вказаним товариством договір закупівлі робіт.

12 листопада 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Київспецтранс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (підрядник) був укладений договір № 12/11-20Б на виконання робіт "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1" (по тексту - договір / спірний договір від 12 листопада 2020 року), загальна вартість робіт за яким склала 353 314 047,50 грн (пункт 3.1. договору).

За змістом пункту 5.2. договору від 12 листопада 2020 року строком закінчення передбачених договором робіт є 31 жовтня 2022 року.

Додатковою угодою № 1/23 від 25 липня 2023 року до договору від 12 листопада 2020 року зазначений договір був достроково розірваний за згодою сторін та в цій додатковій угоді сторони визначили, що загальна вартість такого договору становить 167 987 049,78 грн, в яку також входять матеріальні ресурси в розмірі 24 192 874,40 грн, які підлягають поверненню Замовнику.

02 листопада 2021 року Виконавчий орган Київради № 226 розпорядженням перезатвердив проект "Реконструкція та технічне переоснащення полігону твердих побутових відходів № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1" (коригування), з урахуванням додаткових будівельних робіт на об`єкті, кошторисна вартість яких склала 176 568 641,00 грн (пункт 1); визнав таким, що втратило чинність розпорядження Виконавчого органу Київради № 410 від 11 березня 2020 року.

У жовтні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс" провело переговорну процедуру закупівлі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", за наслідками якої Замовник в електронній системі закупівель опублікував повідомлення від 13 жовтня 2021 року про намір укласти із підрядником договір (під час застосування переговорної процедури) (номер закупівлі в системі Prozorro UA-2021-10-13-012035-b).

На виконання цього рішення між Приватним акціонерним товариством "Київспецтранс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (підрядник) був укладений договір на закупівлю додаткових робіт № 05/11-21 ДР від 05 листопада 2021 року (далі по тексту - договір / спірний договір від 05 листопада 2021 року) на суму 176 568 641,00 грн (пункт 3.1. договору).

25 липня 2023 року між Приватним акціонерним товариством "Київспецтранс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (підрядник) була укладена додаткова угода № 1/23 до договору від 05 листопада 2021 року про розірвання договору від 05 листопада 2021 року, в якій сторони погодили, що вартість виконаних робіт за розірваним договором становить 81 620 994,56 грн.

Адміністративна колегія Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року визнала Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" таким, що вчинило порушення, передбаченк пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі відкритих торгів на закупівлю робіт за лотами №№ 1 - 5, проведених ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії «Полтавагазвидобуваня», а також наклала на Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" штраф у розмірі 68 000,00 грн за кожне правопорушення.

Зазначене рішення Адміністративної колегії Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року було оскаржене Товариством з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" до суду. Господарський суд Донецької області рішенням від 22 червня 2021 року у справі № 905/932/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року, відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" про скасування зазначеного рішення.

Водночас 08 лютого 2024 року Антимонопольний комітет України ухвалив рішення № 36-р, яким скасував рішення Адміністративної колегії Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року, а справу № 55/20-2019 передав на новий розгляд до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розпорядженням від 28 лютого 2024 року № 70/60-рп/к прийняла до розгляду матеріали справи № 55/20-2019 та присвоїла справі новий номер: № 2/01-51-24. За результатами розгляду справи № 2/01-51-24 Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ухвалила рішення від 12 березня 2025 року № 70/15-р/к про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" таким, що вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі відкритих торгів на закупівлю робіт), та про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" штрафу у розмірі 68 000,00 грн за кожне зазначене порушення.

Крім того, 02 вересня 2021 року Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України ухвалила рішення № 122-р/тк, яким визнала Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" таким, що вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час участі у двох процедурах закупівлі робіт, що проводилися Департаментом житлово-комунального господарства Луганської області та Приватним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії «Полтавагазвидобуваня», а також наклала на Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» штраф у розмірі 18 480 128,00 грн за вчинення правопорушення у зазначених закупівлях.

Зазначене рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 122-р/тк від 02 вересня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" оскаржило до суду. Господарський суд міста Києва рішенням від 07 листопада 2022 року у справі № 910/14429/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 березня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» повністю. Верховний Суд постановою від 09 травня 2023 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Хозхімсервіс" та скасував зазначені рішення Господарського суду міста Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 березня 2023 року у справі № 910/14429/21 в частині, що стосується ТОВ "Хозхімсервіс", а справу № 910/14429/21 в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Господарський суд міста Києва ухвалою від 01 серпня 2023 року у справі № 910/14429/21, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2023 року, призначив судову експертизу та зупинив провадження у справі.

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 225 415 169,94 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержані ним за рішенням суду, 225 415 169,94 грн в дохід держави.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення тендерного комітету та уповноваженої особи були прийняті з порушенням правових та економічних засад здійснення закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі», а укладені за наслідками проведеної процедури закупівлі між відповідачами договори на закупівлю робіт та додаткових робіт від 12 листопада 2020 року та від 05 листопада 2021 року підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", оскільки зазначене товариство не мало права брати участь у процедурі закупівлі у зв`язку з притягненням до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних дій, що стосуються спотворення результатів тендерів, що підтверджується рішеннями територіальних органів Антимонопольного комітету України від 04 травня 2020 року та від 02 вересня 2021 року, та взявши участь у спірній процедурі закупівлі, діяло недобросовісно та всупереч законодавчій забороні на участь у торгах, надало недостовірну інформацію з метою отримання права на участь у торгах та на укладення за їх результатом договору. Також прокурор зазначив про те, що одержані за зазначеними спірними договорами грошові кошти в розмірі 225 415 169,94 грн підлягають стягненню в дохід держави.

3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення та постанови, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 14 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року, позов заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради задовольнив частково: визнав недійсним договір на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21 ДР по об`єкту «Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1» та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» на користь Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» 81 620 994,56 грн, а з Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» стягнув одержані ним за рішенням суду кошти 81 620 994,56 грн в дохід держави. Відмовив у задоволенні іншої частини позову. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 340 149,08 грн.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- прокурор правильно обрав органи, в інтересах яких заявив позовні вимоги;

- позовні вимоги про визнання недійсними рішень Замовника закупівлі, оформлені протоколами від 29 жовтня 2020 року та від 13 жовтня 2021 року, є неефективним способом захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, а спірні рішення є такими, що вичерпали дію фактом їх виконання (укладенням договорів);

- підстави для визнання недійсним договору на закупівлю від 12 листопада 2020 року відсутні, оскільки прокурор не довів обставин вчинення відповідачем-2 (учасником та переможцем спірної закупівлі) незаконних (антиконкурентних та узгоджених) дій при проведенні спірної закупівлі, враховуючи те, що рішення колегії Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року, в якому був встановлений факт порушення відповідачем-2 антимонопольного законодавства, було скасоване рішенням Антимонопольного комітету України № 36, і скасоване рішення не породжує правових наслідків від часу його прийняття, а посилання прокурора на інше рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12 березня 2025 року фактично змінює правові підстави позову та виходить за межі існуючих обставин станом на дату звернення прокурора до господарського суду з цим позовом;

- спірний договір на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки був укладений за наслідком порушення учасниками закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, що встановлено у рішенні Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 02 вересня 2021 року № 122-р/тк в антимонопольній справі, яке є чинним, не скасоване та дія якого не зупинена;

- сплачені відповідачем-1, як замовником, на виконання визнаного судом недійсного договору від 05 листопада 2021 року грошові кошти у розмірі 81 620 994,56 грн підлягають поверненню відповідачем-2 відповідачу-1, а останнім - до державного бюджету, що відповідає положенням частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України;

- позов у цій справі був поданий прокурором в межах строку позовної давності, який є продовженим на строк дії в Україні воєнного стану згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг.

4.1. У касаційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору на закупівлю робіт від 12 листопада 2020 року № 12/11-20Б та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 143 794 175,38 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержаних ним за рішенням суду коштів у вказаному розмірі в дохід держави; ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4.2. У касаційній скарзі відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року у цій справі в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Київської міської прокуратури про визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21 ДР та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 81 620 994,56 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержаних ним за рішенням суду коштів у вказаному розмірі в дохід держави; в іншій частині оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу.

5.1. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заступник керівника Київської міської прокуратури послався на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

1) неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину першу статті 203, частину першу статті 215, частину третю статті 228 Цивільного кодексу України, пункт 4 частини першої статті 17, абзац 2 пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі», Закон України «Про захист економічної конкуренції», а висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних до цієї справи правовідносинах відсутні, зокрема щодо питань про законність договорів, укладених під час дії заборони приймати участь у державних закупівлях у зв`язку з допущеними суб`єктом господарювання порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, про застосування наслідків недійсності таких правочинів у разі, якщо рішення Антимонопольного комітету України самостійно скасоване з підстав визначення іншого розміру відповідальності, однак діяло на момент закупівлі, а вина суб`єкта господарювання у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій не спростована;

2) порушили норми процесуального права, а саме: статті 2, 7, 75, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, не врахували обставини, що мають значення для справи.

5.2. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" послалося на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначило про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували частину третю статті 228 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних до цієї справи правовідносинах, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23;

- неправильно застосували положення Закону України «Про публічні закупівлі» та норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних до цієї справи правовідносинах, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 922/3393/17.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін, посилаючись на те, що визначена прокуратурою підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставною, оскільки Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 з подібними до цієї справи правовідносинами вже викладав висновок щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, яка є підставою позову у цій справі, та аргументи прокуратури, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми його судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, який за розрахунком відповідача-2 складає 60 000,00 грн.

Від позивачів та відповідача-1 відзиви на касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури до Верховного Суду не надійшли.

Від Київської міської прокуратури, позивачів, відповідача-1 відзиви на касаційну скаргу відповідача-2 до Верховного Суду не надійшли.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи заступника керівника Київської міської прокуратури та відповідача-2, наведені у касаційних скаргах та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши обґрунтованість визначених скаржниками підстав касаційного оскарження судових рішень, правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

У статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлені межі розгляду справи судом касаційної інстанції. За змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури вбачається, що доводи прокурора фактично зводяться до оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у цій справі виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору на закупівлю робіт № 12/11-20Б від 12 листопада 2020 року та стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 та з відповідача-1 на користь держави грошових коштів у сумі 143 794 175,38 грн.

Разом з цим відповідач-2 у касаційній скарзі оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року у цій справі виключно в частині задоволення позову про визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21ДР та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 81 620 994,56 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержаних ним за рішенням суду коштів у вказаному розмірі в дохід держави.

Отже, виходячи з вимог касаційних скарг заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» предметом касаційного перегляду у цій справі за вказаними касаційними скаргами є рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року виключно в частині позовних вимог про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" одержаних ним за рішенням суду в дохід держави 225 415 169,94 грн.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що ні заступник керівника Київської міської прокуратури, ні Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» не оскаржують рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними рішень тендерного комітету та уповноваженої особи, оформлених протоколами від 29 жовтня 2020 року та від 13 жовтня 2021 року, з огляду на що суд касаційної інстанції, враховуючи положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не переглядає оскаржувані судові рішення в цих частинах.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору у цій справі в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів та стягнення сплачених на їх виконання грошових коштів, Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасними, оскільки зроблені з неправильним застосуванням частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та без урахування останніх сформованих Верховним Судом висновків щодо застосування цієї норми права.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом станом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах, зокрема у постановах від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановили суди попередніх інстанцій, заступник керівника Київської міської прокуратури правовою підставою позову визначив положення частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що оспорювані ним до суду договори на закупівлю робіт від 12 листопада 2020 року та на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", яке не мало права брати участь у процедурі закупівлі у зв`язку з притягненням до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних дій, що стосуються спотворення результатів тендерів, і це підтверджується рішеннями територіальних органів Антимонопольного комітету України від 04 травня 2020 року та від 02 вересня 2021 року, та взявши участь у спірній процедурі закупівлі, діяло недобросовісно та всупереч законодавчій забороні на участь у торгах. Отже, заступник керівника Київської міської прокуратури просив суд визнати спірні договори недійсними на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Як вбачається з судової практики Верховний Суд вже сформував висновки щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

При застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України судам необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, як вбачається з оскаржуваних у цій справі рішення та постанови, суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахували зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, про що правильно зазначив відповідач-2 у касаційній скарзі, з огляду на що неправильно застосували цю норму права при вирішенні спору по суті позовних вимог в частині визнання недійсними договорів та стягнення переданих на їх виконання сум, та, зокрема залишили поза увагою те, що для застосування положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, прокурор мав довести, що саме спірний правочин (спірні правочини) (а не дії учасника та переможця закупівлі, з яким були укладені спірні договори) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Суди попередніх інстанцій, не врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, не дослідили належним чином доводи, наведені прокурором в позовній заяві в обґрунтування підстав позову, не надали їм належну оцінку у відповідності до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та не з`ясували з достовірністю, у чому саме за твердженням прокурора полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірних у цій справі договорів, в чому полягає їх протиправність, які саме за твердженням прокурора інтереси держави та суспільства порушують спірні правочини.

При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку саме діям відповідача-2, як учасника та переможця закупівлі, з яким були укладені спірні договори, щодо порушення законодавства про захист конкуренції, на предмет їх протиправності, та залишили поза увагою обставини протиправності самих спірних договорів, встановлення яких вимагає частина третя статті 228 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови, суди попередніх інстанцій досліджували дійсність / недійсність спірних договорів у відповідності до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України виключно у контексті обставин порушення відповідачем-2 вимог чинного антимонопольного законодавства (законодавства про захист конкуренції), досліджували обставини наявності та чинності рішень територіальних органів Антимонопольного комітету України від 04 травня 2020 року та від 02 вересня 2021 року щодо притягнення відповідача-2 до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За результатом дослідження цих обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для визнання недійсним договору на закупівлю від 12 листопада 2020 року відсутні, оскільки рішення колегії Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року, в якому був встановлений факт порушення відповідачем-2 антимонопольного законодавства, було скасоване рішенням Антимонопольного комітету України № 36, і скасоване рішення не породжує правових наслідків від часу його прийняття. Натомість, суд також дійшов висновку про те, що спірний договір на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року є недійсним на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки був укладений за наслідком порушення учасниками закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, що встановлено у рішенні Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 02 вересня 2021 року № 122-р/тк в антимонопольній справі, яке є чинним, не скасоване та дія якого не зупинена.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку погодився з цими висновкам місцевого господарського суду та, як вбачається, врахував при цьому, як і місцевий господарський суд, висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23.

Однак, Верховний Суд зазначає про передчасність цих висновків судів попередніх інстанцій, оскільки враховані судами попередніх інстанцій у цій справі висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладені, зокрема у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, були уточнені Верховним Судом об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23. Однак суд апеляційної інстанції розглянув цю справу без урахування зазначених уточнених висновків Верховного Суду, про що правильно зазначив відповідач-2 у касаційній скарзі. Отже, зазначені висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим висновкам Верховного Суду, що свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вирішенні спору по суті позовних вимог в частині визнання недійсними договорів та стягнення переданих на їх виконання сум грошових коштів.

У зв`язку з цим Верховний Суд зазначає про те, що згідно з уточненими висновками Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, ця норма права передбачає санкції конфіскаційного характеру, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду розглядається Європейським судом з прав людини як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З огляду на конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Отже, суди попередніх інстанцій, не врахувавши зазначені висновки Верховного Суду та надавши оцінку рішенням колегії Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету № 55/15-р/к від 04 травня 2020 року та Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 02 вересня 2021 року № 122-р/тк, в яких був встановлений факт порушення відповідачем-2 антимонопольного законодавства, залишили поза увагою те, що відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у правовідносинах, в яких прокурор просить визнати недійсним договір за цією нормою права та посилається при цьому на порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, не врахувавши висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, помилково досліджували дійсність / недійсність спірних договорів у відповідності до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у контексті обставин порушення відповідачем-2 вимог чинного антимонопольного законодавства (законодавства про захист конкуренції). Таке застосування судами положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України не узгоджується з останніми висновками Верховного Суду щодо застосування цієї норми права. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі, зокрема відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірних договорів з підстав їх суперечності інтересам держави та суспільства.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не з`ясували у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, того, чи надав прокурор докази наявності підстав для визнання недійсними спірних договорів з підстави, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, які б підтвердили наявність завідомо суперечливої інтересам держави і суспільства мети їх укладення, спрямованість спірних договорів на порушення правового господарського порядку та наявність умислу сторін на укладення договорів, не встановили з достовірністю обставини того, чи підтверджуються доводи прокурора про суперечність спірних договорів інтересам держави та суспільства наявними в матеріалах справи доказами, зокрема вироком у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи. Залишили суди поза увагою обставини відповідності спірних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства, не з`ясували, чи усвідомлювали сторони спірних договорів або повинні були усвідомлювати протиправність укладених договорів, не встановили, в якому обсязі кожною зі сторін були виконані договірні зобов`язання, чи виникли внаслідок виконання сторонами (стороною) спірних договорів протиправні наслідки та якщо виникли, то в чому саме вони (протиправні наслідки) полягали (неналежна якість виконаних робіт; невиконання усього обсягу робіт, передбаченого договорами; завдання збитків внаслідок виконання / невиконання договору; наявність інших порушень при виконанні умов спірних договорів про закупівлю) та якими доказами підтверджуються.

Заступник керівника Київської міської прокуратури у касаційній скарзі посилаючись в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третю статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 4 частини першої статті 17, абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» стосовно законності договорів, укладених під час дії заборони приймати участь у державних закупівлях у зв`язку з допущеними суб`єктом господарювання порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

Однак, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість цих доводів прокурора та зазначає про відсутність підстав для формування висновку, про який просить прокурор, оскільки такий правовий висновок у подібних до цієї справи правовідносинах наразі вже є сформованим і викладений, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, в якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що норма частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України не може бути застосована як основна правова підстава для визнання договору про закупівлю недійсним у випадку, зокрема порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про захист економічної конкуренції. У справі № 922/3456/23, як і у цій справі, що розглядається, мали місце обставини укладення спірного договору з особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях, що свідчить про подібність правовідносин у порівнюваних справах. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду.

Разом з цим, враховуючи те, що суди попередніх інстанцій не врахували зазначені висновки Верховного Суду, неправильно застосували частину третьої статті 228 Цивільного кодексу України, дійшли висновків, які не узгоджуються із зазначеними висновками Верховного Суд, та не встановили обставини, що підлягають з`ясуванню при застосуванні цієї норми права, оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі № 910/17356/23 в оскаржуваній прокурором частині підлягають скасуванню з направленням цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами відповідача-2, наведеними у касаційній скарзі, про те, що висновки судів в частині задоволення позову про визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт № 05/11-21ДР від 05 листопада 2021 року зроблені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23. Визначена відповідачем-2 підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження та є обґрунтованою, з огляду на що оскаржувані рішення та постанова у цій справі в цій частині підлягають скасуванню, однак з направленням справи № 910/17356/23 на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували та не встановили з достовірністю обставини, що підлягають встановленню у разі визнання спірного правочину недійсним на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у відповідності до останніх висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, які не були враховані судами попередніх інстанцій.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення зазначених вище обставин, дослідження та оцінка наявних в матеріалах справи доказів та доводів учасників справи виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду в оскаржуваних частинах з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід застосувати частину третю статті 228 Цивільного кодексу України з урахуванням останніх висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норм права, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.

8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі № 910/17356/23 в частині задоволення позову про визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21ДР та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" одержаних ним за рішенням суду в дохід держави 81 620 994,56 грн, а також в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору на закупівлю робіт від 12 листопада 2020 року № 12/11-20Б та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 143 794 175,38 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержаних ним за рішенням суду коштів у вказаному розмірі в дохід держави, підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого учасниками справи за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі № 910/17356/23 скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним договору на закупівлю додаткових робіт від 05 листопада 2021 року № 05/11-21ДР по об`єкту "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1" та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" одержаних ним за рішенням суду в дохід держави 81 620 994,56 грн, а також в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору на закупівлю робіт від 12 листопада 2020 року № 12/11-20Б по об`єкту "Реконструкція та технічне переоснащення полігону ТПВ № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Рекультивація ділянки № 1" та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" 143 794 175,38 грн, а з Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс", одержаних ним за рішенням суду 143 794 175,38 грн в дохід держави.

3. Справу № 910/17356/23 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй

Оригінал: reyestr.court.gov.ua